На Заході прогулянки цвинтарями давно стали частиною туристичної культури. Чимало некрополів — архітектурно-історичні пам’ятки та музеї просто неба. Мабуть, найвідоміший — паризький Пер-Ляшез, заснований на початку XIX століття, без відвідування якого сьогодні важко уявити знайомство з французькою столицею. У Великій Британії та Північній Америці багато кладовищ мають паркове планування й слугують не лише місцями пам’яті, а й простором для прогулянок і культурного дозвілля. Не бракує старовинних цвинтарів-музеїв і в Україні — от хоча б Личаківський у Львові. Майже його ровесником є один із найвідоміших некрополів Польщі — варшавський цвинтар Старі Повонзки, яким і запрошуємо вас прогулятися. 

Старі Повонзки

Історія Старих Повонзків, розташованих у варшавській дільниці Воля, сягає 1790 року, коли землевласник Мельхіор Шимановський подарував ділянку землі Церкві. Кого тут поховали першим, достеменно не відомо, та, за однією з версій, це була 32-річна Маріанна Косьодзейська. Цікаво, що сталося це тільки через півтора року після заснування кладовища: воно тоді розташовувалося поза адміністративними межами Варшави, і містяни спершу неохоче ховали рідних «у полі», адже це асоціювалося з ганьбою та виключенням із церковної спільноти.

Невдовзі на території цвинтаря звели наземні катакомби та дерев’яний костел святого Кароля Боромеуша за проєктом королівського архітектора Доменіко Мерліні. До облаштування некрополя долучилися пожертвами духовенство, відомі польські діячі та сам король Станіслав Авґуст Понятовський. 

З плином часу цвинтар розширювався, а коли 1887 року знесли сусідній Любомирський вал — систему укріплень, зведених наприкінці ХVIII століття, — Повонзки ввійшли в адміністративні межі Варшави. 

Історія цвинтаря тісно переплелася з найважливішими подіями польської історії — повстанням Косцюшка, Листопадовим і Січневим повстаннями, Першою та Другою світовими війнами. Тут знайшли останній спочинок чимало видатних поляків, зокрема учасники цих історичних подій. 

Повонзки. Джерело: Нова Польща

Історичні перипетії

Під час Другої світової війни Старі Повонзки, які межували з ґетто, не раз зазнавали бомбардувань. В результаті було зруйновано близько 20 % давніх надгробків і склепів, не вцілів цвинтарний архів, від вогню страшенно постраждав костел (у ті часи уже мурований). У деяких гробницях учасники Варшавського повстання зберігали зброю, провіант, та й самі переховувалися від окупантів. 

І в повоєнні роки Старі Повонзки залишалися для поляків особливим місцем збереження ідентичності. 

Анджей Бліклє, професор

Протягом усього похмурого періоду комунізму Повонзки були одним із небагатьох місць у нашій країні, які встояли перед пануванням серпа й молота. Переступаючи їхні брами, ми відчували себе у вільній Польщі. Там горіли лампадки на могилах польських патріотів, убитих окупантами. А на клені, що ріс неподалік катакомб, у ніч запровадження воєнного стану з’явилася цитата з французької газети 1864 року, коли та повідомила читачам про придушення Січневого повстання такими словами: «Paix règne à Varsovie» («У Варшаві панує мир»). 

Місто мертвих 

Кладовище справді можна назвати містом мертвих, адже його чітке планування вельми нагадує так звану гіподамову систему, характерну для античних і модерних міст.

Старі Повонзки поділені на 429 кварталів, нумерація яких на перший погляд здається хаотичною, адже її присвоювали в міру приєднання нових земель. 

Цікаво, що ще до того, як з’явилися друковані й цифрові мапи некрополя, тут були свої провідники, які за невелику плату проводжали відвідувачів до могил відомих і не надто відомих людей, — такі собі цвинтарні «таксисти». 

Однією з головних окрас Старих Повонзків є неоренесансний костел святого Кароля Боромеуша, розбудований 1849 року. Храм не лише становить архітектурну цінність, а й береже пам’ять про трагічні сторінки польської історії. На одній із його стін встановлено меморіальну таблицю з іменами поляків, розстріляних НКВС у Катині.

Костел святого Кароля Боромеуша. Джерело: Нова Польща

Храм розташований у північній частині Старих Повонзок, на вулиці Повонзківській між першою та другою цвинтарними брамами (загалом їх сім). Власне друга — Брама святої Гонорати — найцікавіша: її прикрашає статуя римського легіонера зі щитом та мечем, котрий немов боронить спокій похованих у некрополі. Браму звели на замовлення і коштом варшавського лікаря Мєчислава Ландсберґа в пам’ять про його померлу дружину — Гонорату. 

Біля Брами святої Гонорати (вона вважається головним входом до цвинтаря) розташовані наземні катакомби — крита поховальна семирівнева споруда з нішами, в яких замуровані труни. Катакомби звели 1792 року й згодом поступово добудовували. Сьогодні їхня довжина становить приблизно 230 метрів. 

Брама святої Гонорати. Джерело: Нова Польща

Тут покояться визначні діячі польського Просвітництва, зокрема єпископ Ян Альбертранді, священник Францішек Богомолець, а також архітектор костелу — Доменіко Мерліні.

Ярослав Зєлінський, історик

Катакомби охоплюють всю нашу новітню історію, адже одним з перших там похований Гуго Коллонтай, Гуго Коллонтай (1750–1812) — польський політичний діяч, філософ, публіцист і реформатор освіти, один з авторів Конституції 3 травня 1791 року, активний учасник повстання Костюшка. а одним з останніх — Чеслав Нємен. У цьому простежується якась неймовірна тяглість.

Катакомби. Джерело: Нова Польща

Є в катакомбах і мавзолей із прахом людей, убитих в концтаборах.

Про що розповідають надгробки?

Надгробки Старих Повонзків — це своєрідна історія мистецтва просто неба: від пам’ятників кінця XVIII століття до сучасних скульптур. За ними можна простежити, як упродовж понад двох століть змінювалися художні стилі, смаки й традиції поховальної культури. Тут ви побачите закам’янілих ангелів, скорботних жінок, домашніх улюбленців, античних персонажів та символічні фігури, що уособлюють смерть, скорботу й надію на вічне життя. 

Надгробок Марії Вісньовської. Джерело: Нова Польща

Чимало поховань — це родинні усипальниці та склепи, але є тут і безліч окремих могил із мистецькими надгробками, у яких нерідко закарбовані сторінки життя померлих, їхні захоплення чи навіть професії. На надгробках письменників часто можна побачити викарбувані книги й пера, музикантів — музичні інструменти чи ноти, а художників — палітри та пензлі. Зустрічаються на надгробках і універсальні символи, наприклад, мак, котрий символізує вічний сон, якір, що в християнській символіці уособлює надію та віру в спасіння, зламана колона — перерване життя чи незавершену справу.

На Старих Повонзках поховані, зокрема, композитори Станіслав Монюшко та Юзеф Ельснер, художник Владислав Подковінський, піонерка жіночої фармацевтичної освіти Антоніна Лєсьневська, акторка Марія Вісньовська, поети-піснярі Яцек Качмарський та Аґнєшка Осєцька. Похована тут і діячка польського підпілля Ірена Сендлєр, котра рятувала єврейських дітей із Варшавського ґетто.

Надгробок Станіслава Монюшко. Джерело: Нова Польща

Особливу увагу привертає надгробок на могилі Болєслава Пруса: маленька дівчинка намагається обійняти невеличку вежу, на якій видніється напис «Серце сердець». Він символізує глибоке співчуття письменника до скривджених і знедолених, особливо дітей (Прус за життя опікувався сиротинцями й заповів на них значну суму грошей). На похорон автора «Ляльки» прийшли понад дві тисячі вихованців дитячих притулків, а загалом його в останню путь проводжали десятки тисяч людей. 

Надгробок Болєслава Пруса. Джерело: Нова Польща

Вельми вирізняється формою і надгробок режисера Кшиштофа Кєсльовського, виконаний у формі двох бронзових долонь, які утворюють прямокутник — цим жестом кінорежисери і оператори позначають кадр. 

Ідея надгробка виникла ще за життя Кєсльовського. Дізнавшись від скульптора Кшиштофа М. Беднарського про створений ним незвичайний пам’ятник Федеріко Фелліні, режисер попросив створити щось подібне і для власної могили. Через кілька років Беднарський виконав обіцянку: увічнив у бронзі руки Кєсльовського. 

Надгробок Кшиштофа Кєсльовського. Джерело: Нова Польща

На особливу увагу заслуговує і надгробок «Жалобниці оплакують редактора» (1906 рік). Дві бронзові жіночі постаті в довгих шатах, розвіяних вітром, схилилися над могилою журналіста, поета та багаторічного редактора газети Kurier Warszawski Вацлава Шимановського (старшого). Цю сецесійну скульптуру через 20 років після смерті батька створив його син, відомий скульптор Вацлав Шимановський (молодший), автор знаменитого пам’ятника Фридерику Шопену в Королівських Лазєнках.

Надгробок Вацлава Шимановського. Джерело: Нова Польща

Одним із найкрасивіших надгробків Старих Повонзків вважають пам’ятник Люсі Раціборовській, яка померла 1899 року у вісімнадцятирічному віці. Мармурова скульптура зображує юнку, яка підводиться з труни й немовби здіймається до неба. На замовлення родини фігуру створив відомий італійський скульптор Донато Баркаджалі, у своїй міланській майстерні. Цікаво, що майже ідентичний надгробок його авторства стоїть на цвинтарі французького міста Ментона. Він увічнює пам’ять Яніни Левандовської, яка померла 1912 року. 

Надгробок Люсі Раціборовської. Джерело: Нова Польща

Приковує погляд і скульптура на могилі Адаміни Аделі Хлоньовської з Потоцьких — Ангел Воскресіння в обладунках римського легіонера. Здається, він ось-ось засурмить, скликаючи померлих на Страшний суд. Колись ангел справді тримав у руці сурму, проте до наших днів вона не збереглася — її викрали.

Наче перенесений із Давнього Єгипту, серед надгробків Старих Повонзків вирізняється мавзолей лікаря й мецената Теодора Дуніна. За формою він нагадує давньоєгипетську гробницю зі скошеними стінами. Її оздоблюють дві постаті плакальниць та скарабей, який у давніх єгиптян символізував сонце й відродження. Колись мавзолей прикрашали й дві фігури сфінксів, однак до наших днів вони не збереглися. Єгипетські мотиви з’явилися тут не випадково: після походу Наполеона до Єгипту наприкінці XVIII століття Європу охопила справжня єгиптоманія, що позначилася й на надгробній архітектурі. 

Надгробок Теодора Дуніна. Джерело: Нова Польща

Привертає увагу і поховання Цецилії Крисінської, 20-річної дівчини, котра, за легендою, загинула в день свого весілля 1845 року. Після вінчання наречена, нібито, підійшла до дзеркала аби поправити весільну сукню, аж раптом її легка тюлева тканина спалахнула від свічки. Попри всі спроби врятувати дівчину, вона померла від опіків. За переказами, її чоловік так і не одружився вдруге і до кінця життя приходив на могилу дружини. Створений скульптором Якубом Татаркевичем надгробок зображує дівчину, яка лежить на ложі під неоготичним балдахіном у позі, що нагадує знамениту античну скульптуру «Спляча Аріадна».

Надгробок Цецилії Крисінської. Джерело: Нова Польща

Алея заслужених

1925 року за катакомбами Старих Повонзків заклали Алею заслужених. Першим тут поховали Владислава Реймонта, лауреата Нобелівської премії з літератури. Уже за кілька років алея стала місцем прощання з іншими національними героями. Тут поховали Францішека Жвірка та Станіслава Віґуру — польських авіаторів і переможців престижних міжнародних змагань Challenge. Невдовзі після свого тріумфу вони загинули в авіакатастрофі. Провести їх в останню путь прийшли близько 200 тисяч людей.

Надгробок Францішека Жвірки та Станіслава Віґури. Джерело: Нова Польща

Згодом на алеї знайшли останній спочинок й інші видатні поляки: письменниці Марія Родзевичувна та Марія Домбровська, актор і режисер Стефан Ярач, всесвітньо відомий оперний співак Ян Кєпура, поети Леопольд Стафф і Збіґнєв Герберт.

Надгробок Яна Кєпури. Джерело: Нова Польща

Утім, не всі надгробки на алеї позначають місця справжніх поховань. Є тут і символічні могили, зокрема Стефана Стажинського — легендарного мера Варшави, який став символом героїчної оборони міста у вересні 1939 року. Нацисти заарештували його, а згодом розстріляли. Оскільки місце поховання Стажинського залишилося невідомим, у жовтні 1957 варшав’яни встановили йому символічний надгробок.

Символічні могили можна побачити й в інших частинах Старих Повонзків. Одна з них присвячена Ігнацію Мосціцькому, президентові Польщі у 1926–1939 роках. Він помер 1946 року у Швейцарії, а в 90-х його останки перевезли до Варшави й поховали в соборі Святого Івана Хрестителя.

На відміну від Мосціцького, останки іншого видатного поляка, увічненого символічною могилою на Повонзках, так і не повернулися на батьківщину. Йдеться про Еуґеніуша Бодо — одну з найяскравіших зірок польського кіно й театру міжвоєння. Він помер від виснаження та хвороб у совєтському таборі в Архангельській області. Місце його поховання досі невідоме.

Надгробок Еуґеніуша Бодо. Джерело: Нова Польща

Єжи Вальдроф

Старий варшавський цвинтар — наче величезна книжка, що розповідає про 200 років непростої слави й величі столиці, приреченої долею лежати на європейському роздоріжжі. Переходячи від могили до могили, ми ніби перегортаємо сторінки цієї книжки: то вперед, то назад. Пам’ятаймо: борючись за майбутнє народу, потрібно спиратися на пам’ять тих, хто спочиває в його землі.

Станом на сьогодні на Старих Повонзках упокоюється близько мільйона померлих.

«Цвинтарні зірки» 

Після Другої світової війни кладовище занепадало, і лише 1975 року з ініціативи письменника Єжи Вальдорфа постав Суспільний комітет опіки над Старими Повонзками і некрополь почали відновлювати. 

Єжи Вальдроф

Кожен, хто бував на Старому цвинтарі приблизно 1970 року, особливо в його давній частині між брамою IV та вулицею Окоповою, бачив перед собою картину похмурого занепаду. Безцінний, величезний музей двохсотлітньої історії Варшави попри все необхідно було врятувати.

Тоді ж зародилася традиція щорічних благодійних зборів на реставрацію історичних надгробків, яка живе й досі. Завдяки цій ініціативі на Старих Повонзках вдалося відновити близько 1715 пам’ятників. Вальдорф особисто залучав до акції друзів із мистецького середовища, телефонуючи їм і жартома називаючи «цвинтарними зірками».

Відтоді щороку наприкінці жовтня — на початку листопада алеї Старих Повонзків заповнюють сотні волонтерів із благодійними скриньками. Серед них — відомі актори, журналісти, політики та музиканти. Найвідданішою учасницею акції вважають акторку Маю Коморовську, яка від самого початку пропустила збір лише раз. 

2024 року цю традицію внесли до Національного списку нематеріальної культурної спадщини Польщі.

Повонзки. Джерело: Нова Польща

Некропольний комплекс

Старі Повонзки — лише один із кількох історичних цвинтарів варшавського району Повонзки. Поруч розташовані Військовий і Єврейський цвинтарі, два протестантські — лютеранський і кальвіністський — та два мусульманські. 

Варто відвідати Військовий цвинтар на Повонзках, заснований 1912 року. Спочатку тут ховали солдатів російської, згодом німецької та австро-угорської армій, а після відновлення незалежності Польщі — польських військових, зокрема учасників Другої світової війни та Варшавського повстання.

Тут увічнено й інші трагедії польської історії. 1981 року встановили хрести на пам’ять про жертв Катинського розстрілу. Комуністична влада неодноразово їх нищила, а громадські активісти відновлювали, перетворивши меморіал на символ боротьби за історичну правду.

Меморіал на пам’ять про жертв Катинського розстрілу на стіні костелу святого Кароля Боромеуша. Джерело: Нова Польща

Із Катинню пов’язана й Смоленська катастрофа 2010 року, в якій загинули 96 членів польської делегації, зокрема президент Лех Качинський із дружиною. Присвячений їм меморіал Марека Модерау нагадує розколотий навпіл кам’яний моноліт.

Є тут і могили тих, хто захищав Україну від російської агресії: білоруського опозиціонера Едуарда Лобова, який загинув 2023 року на Донеччині, та польського добровольця Даніеля Штибера, полеглого 2022 року на Луганщині.

Надгробок Даніеля Штибера. Джерело: Нова Польща

Релігійне розмаїття Повонзків 

На Лютеранському цвинтарі (Ewangelicko-Augsburski) серед численних мистецьких надгробків вирізняються каплиця родини Брауніґів (1821) та лапідарій у східній частині некрополя. Тут спочивають автор «Словника польської мови» Самуель Богуміл Лінде, архітектор Шимон Богуміл Зуґ і багаторічний директор Національного музею у Варшаві Станіслав Лоренц.

Окрасою сусіднього Кальвіністського цвинтаря (Ewangelicko-Reformowany) є каплиця родини Кроненберґів. Серед похованих тут видатних поляків — письменник Стефан Жеромський і поет Єремій Пшибора.

Неподалік протестантських некрополів 1806 року заснували Єврейський цвинтар — нині один із найбільших у світі. Його територія поділена на ділянки для представників різних течій юдаїзму. Тут поховані історик Шимон Аскеназі, творець есперанто Людвік Заменгоф та один із керівників повстання у Варшавському ґетто Марек Едельман.

Є на Повонзках і два мусульманські цвинтарі. На Кавказькому, заснованому 1830 року, до 1867-го ховали переважно мусульманських військових російської армії. Згодом поховання перенесли на Татарський цвинтар, відкритий 1867 року. Спершу він також призначався для військових, а пізніше тут почали ховати й цивільних мусульман. На вцілілих після Другої світової війни надгробках можна побачити написи й цитати з Корану.

*

За понад два століття Повонзки стали місцем останнього спочинку багатьох поколінь варшав’ян і своєрідним літописом польської історії, мистецтва та культури. Тут поруч із видатними постатями спочивають звичайні люди. Тут за старовинними надгробками, каплицями й цвинтарними брамами ховаються тисячі історій. Тож гайда їх відчитувати. 

Редакторка Наталя Ткачик