Аґнєшка Осєцька, 1986. Фото: Анджей Свєтлік / Forum
Аґнєшка Осєцька, 1986. Фото: Анджей Свєтлік / Forum
28 вересня 2021

Аґнєшка Осєцька. Сонце до хліба

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Культова поетка-піснярка, режисерка, письменниця й фотографка. Та навіть ці слова не передають масштабу її особистості. Аґнєшка Осєцька (1936 – 1997) була й залишається улюбленицею мільйонів, а пісні на її слова стали польською класикою. Публікуємо спогади її подруги, співачки й режисерки Маґди Умер.

Вона, мабуть, ніколи не замислювалася над тим, яка вона велика. Вона просто мала органічну потребу писати про те, що минуло, що триває зараз, що може нас чекати. Нас. Множина тут дуже важлива: вона хотіла бути спільною сльозою і спільною усмішкою багатьох людей. Жити на повну, помагати іншим, не марнувати таланту, яким Доля чи Бог її обдарували. І допомагала. Собі й нам. І ще довго допомагатиме.

Дуже важко уявляти Аґнєшку Осєцьку, по якій уже не залишилося сліду. Хоча він залишився. Відчуваю також певну безпорадність і страх перед словами про неї. Але вона сама безустанно намовляла до того, щоб писати спогади, записувати все, перш ніж «час, короїд злостивий, у пам’яті виїсть дірку». Тож я вирішила перестати боятися. Адже написати про Аґнєшку — це знову трохи з нею побути… Я обираю згадувати за алфавітом:

А

Алкоголь. Спершу далекий знайомий, потім любий, барвистий друг, лікар, кокон, остання соломинка й нарешті ворог. Смертельний. Вона написала про себе (у книжці «Розмови в танці»), що є алкоголічкою. Це досі приголомшливе й нечуване зізнання у нашій п’яній країні.

Б

Бог. Вона щиро вірила, що Бог — також Поет — безпосередньо опікується нею. І що поети мають у нього особливі права. Думаю, тільки з ним вона розмовляла по-справжньому щиро. Коли помирала, ходила до храмів різних віросповідань, ставила свічки, про щось прохала, за щось перепрошувала. Колись попросила мене, щоб я зробила їй фотографію на східцях перед вівтарем. Це говорить більше, ніж будь-які слова.

В

Вразливість. Фундамент її поетичного таланту. Колись вона написала іншій людині: «Ти бачиш лавку, стіл, стілець, а я — роздерте дерево».

Г

Гелена. А точніше, пані Геленка, Хатня Робітниця й Берегиня. Вона знала Аґнєшку змалечку й до самого кінця сприймала її як дівчинку. Саме пані Гелені належить знаменитий вислів: «Бідолашна ця моя господиня — нічого не вміє, тільки писати».

Ґ

Ґєдройць, Єжи. Мабуть, найбільший моральний авторитет. Уперше вона поїхала до Парижа 1957-го. Мала тоді 21 рік. Казала мені, що пан Єжи був першим справжнім учителем історії. Дуже його любила, попри те, що історії терпіти не могла.

Д

Дипломатія. Із цим у неї були серйозні проблеми. Її наставником у царині дипломатії був Анджей Ярецький — друг і моральний авторитет: «Він умів тактовно сказати, що думає — те, чого я не вміла. Я завжди відмовлялася або від одного, або від іншого». Пам’ятаю, як вона колись повернулася з Америки: «Від сьогодні говоритиму те, що думаю, там усі так роблять. Треба різати правду межи очі! Досить цієї облуди»… Але після реакції кількох знайомих, яким вона сказала, що насправді думає, припинила. Справжню правду вона переносила в літературу. Найщирішою була на папері, прихована за різними постатями. «Навіть коли я пишу про десятирічного хлопчика — це також я. Банальщина, але так воно є».

Е

Елегантність. Про елегантність вона не мала і — що, мабуть, важливіше — не хотіла мати жодного уявлення. Її не цікавили журнали, косметика, мода. Вона писала: «Знаю, що манжети то ширші, то вужчі (бо ж бачу), штани то звужуються до розмірів макаронів, то розростаються до ширини шароварів, обличчя то синіють, то світяться, мов ліхтарі, груди ростуть і зникають, але уявлення не маю, навіщо. На жаль, для молоді все це вкрай важливо». Гадаю, Аґнєшка не мала нічого спільного з елегантністю в розумінні манери вдягатися, але мала щось набагато важливіше — елегантну душу.

З

Зрада. Вона була дуже схильна до зради, бо дійсність, у якій уже трохи прожила, їй часто видавалася нудною. Вона терпіти не могла нудьги й просто звичайности. Закохувала в себе людей, тварин, рослини — і залишала на півкроці, на півслові, можливо, навіть несподівано для себе самої. «Я не вмію інакше. Я розвиваюся через зраду». Ну, і відходила, розвиваючись, але тільки на наше щастя. Ми отримували дедалі кращі пісні, а вона була все більш самотня. І ніхто не міг їй допомогти, хоча кілька людей намагалося.

І

Інша. «Батьку вдалося виростити з мене неабияку чудасію», — писала вона. Її найкоханіший чоловік, Віктор Осєцький, боровся з трьома найбільшими рушійними силами цієї країни: комунізмом, немудрими священниками й націоналізмом. Знаменитий піаніст і композитор постановив навчити її п’ятьом мовам, забороняв читати газети й Сенкевича. Коли мама стала на захист автора трилогії, кажучи: «Але ж, Вікторе, зрештою, він отримав Нобелівську премію, вона мусить це прочитати», — він спокійно відповідав: «Я нічого не мушу і вона нічого не мусить». А оскільки вважав, що вона повинна плавати і літати на планерах — мало бракувало, щоб Аґнєшка стала професійною плавчинею. У планер, на щастя, їй сісти не дозволили…

К

Кардіограма. Коли лікарі наказували їй робити різні аналізи, приймати пігулки і загалом дбати про себе, вона кивала головою, але насправді не сприймала цього. Казала, що має запалення душі й ваду серця, а від цього ліків немає. Але вона любила слово «кардіограма» — «бо це рима до сто грамів»

Л

Ламентації. Це були майже регулярні товариські зустрічі (раз на два-три місяці) в такому складі: Маґда Чапінська, Кристина Янда, Зузанна Лапіцька-Ольбрихська, Аґнєшка Осєцька і Маґда Умер. Цей склад сам себе називав «центральним комітетом». Ми розповідали про життя й роботу і я, певно, ніколи пізніше не сміялася так щиро й багато. Блазнювання старих панн або ж (як казала Aґнєшка) «вічних дівиць». Після її смерті ми намагаємося ще часом зустрітися, але це вже тільки ламентація по «ламентаціях». Без неї немає сенсу…

М

Мова, польська. Вона казала, що польська — її справжня батьківщина. Часом жартувала, що це єдине взаємне кохання в її житті. Красиво писала про неї: «От, наприклад, такий собі кличний відмінок. Він кумедний. Робить, що може, щоб звернути на себе увагу. Казиться, зі шкіри пнеться, а можливості справді має невеликі. Адже це тільки кличний відмінок».

Н

Настрій. Те, що змінювалося частіше за будь-що інше. Вона не могла над цим запанувати: «У мене дві душі: одна, яка плаче, і друга, яка сміється. Оця шарпанина настроїв — це і є я».

Аґнєшка Осєцька, 1986. Фото: Кшиштоф Вуйцік / Forum

O

Особистість, множинна. Оскільки багатьох її вчинків я не розуміла або розуміла неправильно й оскільки прочитала багато спогадів про неї як про незнайому людину, то вирішила ознайомитись із різними мудрими книжками з психології, щоб зрозуміти все незбагненне. І майже зрозуміла — завдяки мудрому часопису «Характери», а особливо завдяки пані Катажині Гамер та її статті про множинну особистість… Зрештою, Аґнєшка часто наголошувала, що мала в житті, по суті, лише одного ворога — Аґнєшку Осєцьку.

П

Пассент, Аґата. Кохана донька. Складна дитина дуже складної матері. Вродлива, талановита й захищена панцирем. Панцир викувала мама. Упродовж останніх років — хранителька метафоричного музею імені Аґнєшки Осєцької. Заснувала фонд «Окулярники», який опікується молодими, талановитими й складними митцями.

Р

Ризик. Її ставлення до так званого ризикованого життя було дивне. З одного боку, вона говорила про себе, що є страшенною боягузкою, діячів опозиції називала героями. А з іншого — жила, немов циркачка на трапеції без страхувальної сітки й щомиті потрапляла з вогню та в полум’я… Коли її витягували з чергової халепи, вона роззброювально говорила, закриваючи рота рятівникові: «Людина людині зготувала цю долю», — маючи на увазі, звісно, саму себе.

С

Смерть. Їй подобалося ставлення до смерті знаменитої пані Ірени Шиманської з варшавського видавництва Czytelnik. Пані Ірена після перегляду п’єси Семюела Беккета «Чекаючи на Ґодо» сказала в кулуарах театру: «Беккет боїться смерті і я теж боюся смерті. Але ж не можна до тієї міри не тримати фасону!»… Аґнєшка «тримала фасон» як ніхто інший.

T

Толерантність. Вона була майстринею толерантности. Найбільше я любила її самоіронію й почуття гумору щодо власної творчости. Вона виправляла тексти, не ображаючись на артистів, не скандалила, коли хтось плутав куплети, хоч це могло змінити значення слів. По-справжньому роздратувалася вона лише одного разу, коли Іґа Цембжинська замість заспівати: «Мальви високі квітнуть і бліднуть, через шість років уже ніщо не трагедія», — заспівала: «Мавпи високі квітнуть і бліднуть»… Колись одному чоловікові, який заробляв на життя, співаючи відомі шлягери в ресторані «Конгресова», вона написала польський текст до знаменитої італійської пісні «Mezzanotte»:

Минула північ, година тужна,
десь голоси, десь виють пси,
а ніч – задушна, –

так звучала версія поетки…

І от одного вечора, коли авторка несподівано з’явилася в цьому ресторані, артист від хвилювання все переплутав. Вражена аудиторія почула:

Минула північ, година перша…
де твій під’їзд, де твій поріг,
де твої перса?!

Потім цілими роками в готелі «Вроцлав» ми співали (будячи німецьких туристів) версію артиста з «Конгресової»…

У

Увага. Вона мала дедалі рідкіснішу в наш час здатність зосереджувати увагу на іншій людині, уважно слухати, спостерігати, миттєво дарувати їй сонце до хліба, якщо відчувала, що це потрібно. Ніколи не розмовляла з людьми «через ланцюжок». Хіба що була дуже хвора й намагалася це приховати. Вона була доброю людиною.

Ф

Фотографування. Пристрасть, майже така ж важлива, як писання. Фотографуванню вона присвятила свою останню книжку, дуже приватну, під назвою «Спочатку був негатив».

Х

Ходіння. Вона любила ходити на тривалі прогулянки, а, по суті, валандатися, швендятися, ні до кого й нікуди не поспішати. Довго мовчати, коротко говорити, бути із зеленню. Ми пройшли разом тисячі кілометрів, можливо, навіть цілу земну кулю…

Ц

Цьоця Бася. Барбара Сікорська. Сестра її мами, пані Мар’ї. Кохана і часто згадувана. Саме вона намовила 10-річну Аґнєшку вести щоденник. Вона була суворим, в’їдливим, але водночас ніжним і сповненим любові критиком усього, що писала Аґнєшка. «Вона належала до тих людей, які читають Паскаля в оригіналі, а попри те не цитують його за кожної нагоди».

Ч

Чутливість, соціальна. Вона любила наголошувати, що в юності була «утопійною соціалісткою». Їй боліло те, що вона спостерігала: «Є кілька справ, від яких стискається горло. Наприклад, нерівність на старті. Ця ідіотська лотерея, в якій бере участь кожна людина від моменту народження. Візьми всіх цих румунських дітей, що поневіряються тротуарами на Новому Світі Одна з головних туристичних вулиць Варшави.. Які в них можливості розвитку? А в той самий час якийсь бевзь, котрого тягнуть угору батьки й приватні вчителі, гасає бозна-де на водному мотоциклі…»

Ш

Шлюб. Намагалася кілька разів, але без успіху. Завжди звинувачувала в цьому себе. Занадто великою була прірва між уявленням і дійсністю.

Невесело закінчилася моя абетка спогадів про Аґнєшку. Залишається тільки сподіватися, що в її омріяному «зеленому небі» Господь Бог постійно тримає її під «безпосередньою» опікою, прощає «вчинки сердечні» й замовляє наступні пісні. Може, ми колись їх ще почуємо…

Переклав Андрій Савенець

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Маґда Умер image

Маґда Умер

Польська співачка, актриса, сценаристка, режисерка та піаністка. Нагороджена Кавалерським хрестом ордена Відродження Польщі та медаллю «За…

Читайте також