Королівські Лазєнки — місце відпочинку варшав’ян , обов’язковий об’єкт у програмі польських та іноземних мандрівок, а ще (за задумом обох будівничих) — простір, де процвітає художнє мистецтво і твориться історія Польщі.
Священне джерело
Історія Королівських Лазєнок розпочалася 15 лютого 1674 року , коли Уяздув, частина середмістя, перейшла у власність Станіслава Гераклія Любомирського. У тогочасній Речі Посполитій панувало безвладдя, край якому поклало обрання королем Яна ІІІ Собєського, що прославився на всю Європу переможними боями з Османською імперією (передусім Віденською битвою 1683 року). Саме він підвищив Любомирського до чину великого коронного маршалка, тобто поручив йому міністерство, що в Речі Посполитій було чи не найвищою честю.
Великий маршалок дбав про безпеку короля , внаслідок чого сам де-факто був господарем Варшави: йому підпорядковувались міліція й служба охорони порядку, він приймав іноземні делегації ще до того, як вони постануть перед очима короля, а крім усього, був майстром державних церемоній. Ті часи, безсумнівно, можна вважати вершиною кар’єри Любомирського. Втім, політична діяльність — далеко не єдине його заняття.
Станіслав Гераклій Любомирський прославився ще й як видатний письменник польського бароко. З-під його пера виходила польська та латинська поезія , політичні й філософські трактати та драматичні твори.
Проживаючи в Уяздуві , Любомирський шукав відповідного місця, де б міг цілком віддаватися поетичному ремеслу і писати тексти. Адже Уяздовський замок його резиденції (сьогодні це осередок варшавського Центру сучасного мистецтва) геть не підходив на роль спокійної обителі. Ця показна будівля, споруджена королем Зиґмундом ІІІ Вазою (правив на межі XVI-XVII століть) була достойною садибою для Любомирського як великого маршалка, проте аж ніяк не для Любомирського-поета.
Уяздовський замок. Фото: Павел ЧарнецькийБіля підніжжя Уяздовського замку на рівнині за крутим віслянським схилом Станіслав Любомирський звів лазню. Такий собі купальний павільйон , у центрі якого красувалося приміщення, стилізоване під печеру, де бив фонтан, символізуючи міфічну Гіппокрену. До цього джерела мали злітатися варшавські музи і надихати великого маршалка на творчість.
У сусіднім із Гіппокреною залі стояли олов’яні ванни , де Любомирський приймав розслаблювальну купіль. Цьому приміщенню Королівські Лазєнки і завдячують своєю назвоюПол. łazienki – купальні, ванни..
Лазня Любомирського , проєкт внутрішнього інтер’єру в розрізі, 1776 рік. У центрі — фонтан Гіппокрена.Оригінал малюнка не зберігся.
Джерело: Відділ графіки Бібліотеки Варшавського університету. Фото: Інститут мистецтвознавства ПАН
Після смерті Любомирського 1702 року музи замовкли. Уяздовський замок та довколишні терени орендував король Авґуст ІІ Сильний , утім широкомасштабні плани розбудови так і не були втілені.
Спадкоємців Любомирського теж не цікавила діяльність в Уяздуві. Минуло понад пів століття , перш ніж у резиденції знову запульсувало життя.
Лазєнки Станіслава Авґуста
1764 року Уяздув викупив новоспечений молодий король Станіслав Авґуст Понятовський. Цей освічений правитель , шанувальник мистецтва і філософії Просвітництва, щойно посівши трон, вирішив створити літню резиденцію, яка б відповідала його амбіціям. І тут доречно згадати, що наступні королі Польщі свої вілли будували під Варшавою.
Із 1573 року короля обирали після смерті його попередника , відтак правителі не успадковували приватні королівські палаци. А ці резиденції були ще й як придатні!
Королівський замок у варшавському Старому місті належав не королеві , а всій Речі Посполитій. У замку засідав парламент, тут містилося безліч установ. Будівля виконувала роль радше ратуші держави, аніж резиденції монарха.
Не забуваймо й про естетичні переваги приватних монарших резиденцій. Запахи збудованої ще в середньовіччі Варшави аж ніяк не можна назвати найароматнішими , а з Гнійної гори, що здіймалася під самими вікнами Королівського замку, містяни зливали нечистоти. Улітку запахи дошкулювали особливо сильно, що спонукало виїжджати за Варшаву.
Тож Станіслав Авґуст взявся перебудовувати Уяздовський замок. Вісім років праці над перетворенням цієї великої барокової споруди в таку , що відповідала би тогочасному архітектонічному смаку та потребам королівського церемоніалу, не принесли бажаних результатів. Згодом король вирішив: якщо перебудувати окремі приміщення, то функції королівської резиденції може виконувати давня лазня Любомирського.
Ідея лазні як символу вшанування мистецтва і науки відповідала королеві-філософу — саме на таке звання претендував Станіслав Авґуст. Ось так і почали перебудовувати купальний павільйон , щоб постала будівля, гідна короля Польщі — Палац на острові.
Праці відбулися в кілька етапів , а невичерпні задуми Станіслава Авґуста архітектори втілювали впродовж усього його правління. У центрі палацу бив фонтан, нагадуючи про богинь мистецтва, які жили в Лазєнках.
З поваги до творця Гіппокрени Станіслав Авґуст залишив неперебудованими кілька кімнат , які ще пам’ятали Любомирського. Там і сьогодні можна споглядати викладені голландськими кахлями Кімнату Бахуса і Купальну кімнату.
У часи Станіслава Авґуста олов’яні ванни Любомирського прикрили віком і обклали подушками — вони служили за диванчики.
Королівські галереї
Станіслав Авґуст був неабияким шанувальником мистецтва. Він збирав колекцію картин , яка під кінець його правління налічувала 2478 полотен. Її історія розпочалася з того, що 16-літній Станіслав у Брюсселі придбав перше полотно. Через багато років він згадував цю подію в мемуарах.
Придбавши цю невеличку картину , я почувався так, наче заволодів справжнім скарбом.
Неодноразово саме споглядання полотен допомагало Станіславу Авґусту зібратися з силами в політичних протистояннях і підтримувало його дух. Найцінніші картини колекції експонувалися в галереї Палацу на острові. Тут можна було насолоджуватися творами Рембрандта , Тиціана, полотнами школи Рубенса, картиною «Поцілунок крадькома» Фрагонара, яка сьогодні прикрашає петербурзький Ермітаж.
Галерея живопису в Палаці на острові в Королівських Лазєнках. Фото: Павел ЧарнецькийПісля третього поділу Польщі колекція була розпорошена: частина потрапила в руки королівських приятелів , частину розпродали спадкоємці, частина постраждала в політичних і мілітарних колотнечах XIX-XX століть.
Відвідувачі Палацу на острові , Королівського замку та Національного музею у Варшаві мають змогу побачити всього 10 % картин із багатої колекції останнього короля Польщі.
Нездійсненна мрія Станіслава Авґуста — створити Академію мистецтв. Її зародком була Малярня неподалік Королівського замку у варшавському Старому місті. Турбуючись про освіту молодих художників , Станіслав Авґуст найбільш обдарованих митців делегував у закордонні подорожі. А інші опановували своє ремесло у Варшаві. Для них король замовляв у Лазєнки гіпсові відливи найбільш цінних італійських і грецьких скульптур. Так на найкращих класичних зразках молоді художники пізнавали таємниці ідеальних пропорцій людського тіла та формували свій мистецький смак. Сьогодні ці скульптури експонуються у Старій оранжереї Лазєнок неподалік Палацу на острові.
У іншому будинку міститься королівська колекція графіки. Йдеться про Білий дім — малий павільйон , який завдяки збереженим фрескам є перлиною польської архітектури XVIII століття. Художник Ян Боґуміл Плерш прикрасив споруду першими в Польщі гротесками, на що його надихнули ватиканські фрески Рафаеля.
Білий дім. Фото: Павел ЧарнецькийНа другому поверсі представлений цикл графіки з міфологічними сценами , запозиченими з «Метаморфоз» Овідія. Це частина королівської колекції гравюр, які Станіслав Авґуст збирав із таким же запалом, що й картини і скульптури. Кожна графіка відповідно обрамлена — вималюваною на стіні, ймовірно, самим Плершем, квітчастою гірляндою.
Театри Станіслава Авґуста
Важливу роль у житті Станіслава Авґуста відігравав театр. Вистави королівського двору служили за розвагу для аристократії та просвічували суспільство. Уже в перший рік правління Станіслав Авґуст створив народний театр , через добірний репертуар якого поширювалися ідеали Просвітництва.
Вистави у Лазєнках відбувалися в кількох місцях , проте найважливіші сцени були в театрі у Старій оранжереї та Амфітеатрі на острові неподалік головного палацу.
Стара оранжерея відігравала роль дворового театру: аристократія , яка громадилася біля монарха, могла сама стати на театральні підмостки і перевтілитися в героїв французьких драм. Театральні забави тут відбувалися в бездоганно продуманих королем декораціях.
Королівський театр у Старій оранжереї. Джерело: Музей «Королівські Лазєнки»Піднісши голови , глядачі бачили зображення Аполлона. І в цьому немає нічого дивного, позаяк такий декор – типовий для театрів. Проте якщо хтось уважніше придивлявся, то раптом помічав, що рисами обличчя той вельми нагадує Станіслава Авґуста.
Завдяки своєрідній формі і майстерним декораціям Плерша театр у Старій оранжереї став унікальною європейською пам’яткою архітектури. Але він міг умістити 200 глядачів , а театр просто неба у формі грецьких руїн — набагато більше.
Найефектніший спектакль часів Станіслава Авґуста поставили до річниці його обрання королем 7 вересня 1791 року: балет «Клеопатра» зібрав аж 3000 глядачів.
Сцена корабельної битви на ставку за амфітеатром стала родзинкою античної історії кохання Марка Антонія й єгипетської цариці і навіть ввійшла в історію.
Резиденція польського короля
Чим далі просувалася праця зі створення резиденції і чим більше часу тут проводив Станіслав Авґуст , тим частіше в Лазєнках гостювали політики. Як відомо, тут бували дипломати різних країн, які або брали участь в урочистих аудієнціях, або в неофіційній атмосфері обідали зі Станіславом Авґустом і насолоджувалися спектаклями в театрах.
Постійним гостем Лазєнок був російський посол , із яким король Польщі вів перемовини щодо доленосних політичних рішень і чию думку не міг не брати до уваги. Позицію російського дипломата дуже добре ілюструє згадка в мемуарах Станіслава Авґуста.
Однією з найбільших приємностей для Штакельберґаросійський посол у 1772–1790 рр. – Прим. автора було вигравати в кожній грі й при будь-якій ставці. Король ніколи не грав у карти , тому коли посол гостював у Лазєнках або замку, йому майже завжди забезпечували відповідних гравців.
Перш ніж картярі сідали за стіл, король не барився якнайхутчіш програти послові три, а то й чотири партії в кулі, щоб запевнити тому бодай малу перемогу. І все ж Штакельберґ часто дозволяв собі говорити іноземцям і полякам, яких король взагалі не запрошував: «Приїжджайте до Лазєнок, я там буду і разом зіграємо».
Король терпів такі капризи дипломата , щоб не загострювати і так напружену ситуацію між двома державами. Удавані програші в іграх мали покращити настрій дипломата і створити сприятливіший ґрунт для перемовин.
Бувало й таке , що до Лазєнок приїжджали звичайні «туристи», коли король був відсутній. Адже вже в епоху Просвітництва Лазєнки частково були відкриті.
Проте відомі випадки , коли за відсутності короля прибували офіційні іноземні делегації. Прикладом може слугувати приїзд турецьких послів 1777 року. Перш ніж в’їхати до самої Варшави, де на них чекав Станіслав Авґуст, посли відвідали Лазєнки, де їх приймали урядовці Речі Посполитої. Чи не тоді Лазєнки почали перетворюватися з приватної резиденції на офіційну державну споруду (хоч вона й утримувалася з власного гаманця Станіслава Авґуста).
Оскільки акценти між «державним» і «приватним» змістилися , то й король пристосовував інтер’єр своїх будівель до нових завдань.
Наприкінці свого правління Станіслав Авґуст замурував джерело Гіппокрени , яке било із XVII століття. На його місці в центрі Палацу на острові постала ротонда, де експонувалися жезли чотирьох найвидатніших королів Польщі: Казимира Великого, Зиґмунда Старого, Стефана Баторія та Яна ІІІ Собєського.
Цим пантеоном польських правителів Станіслав Авґуст хотів показати , чиїми слідами він ішов у правлінні країною.
У сусідньому залі король наказав своєму першому художнику Марчело Баччіареллі створити настінні фрески з історією біблійного царя Соломона. Подібно до того , як у театрі в Старій оранжереї Станіслав Авґуст був зображений в образі Аполлона, так у Палаці на острові він постав як альтер еґо наймудрішого і найсправедливішого правителя.
Те , що Гіппокрену в Лазєнках замурували — символічно. Таким чином король показав, що дороге його серцю художнє мистецтво має поступитися місцем величі держави і високій політиці.
Подальша доля Лазєнок
Станіслав Авґуст творив і перетворював Лазєнки до кінця свого життя , і мав безліч планів щодо наступних інвестицій. Він носився з ідеями нових театральних сцен, задумами відкрити сучасний музей, а також проєктами мавзолею для себе і батьків. Ці плани так і не були втілені через поділ Польщі , внаслідок якого 1795 року шляхетська Річ Посполита припинила своє існування.
Після смерті Станіслава Авґуста Лазєнки перейшли в руки спадкоємців короля , проте ті не мали ні бажання, ні відповідних коштів, щоб утримувати місцину.
У ХІХ столітті Лазєнки й надалі притягували коронованих осіб. Із 1801 року в Білому домі певний час проживав майбутній король Франції Людовик XVIII , який переховувався від революції. Пізніше майже все XIX століття Лазєнки були резиденцією російських імператорів. У сусідньому Бельведері проживав син Павла І, великий князь Костянтин, а юний Фридерик Шопен , як гласить варшавська легенда, фортеп’янною музикою втихомирював його вибуховий темперамент. Після Першої світової війни будівлі Лазєнок стали державними, а в Бельведері жив лідер міжвоєнної Польщі, маршал Юзеф Пілсудський.
Палац на острові в Королівських Лазєнках. Фото: Павел ЧарнецькийЛазєнки сьогодні
Сучасний музей «Королівські Лазєнки у Варшаві» охоплює 76 гектарів і є одним із найбільш відвідуваних парків: тут частенько бувають і самі варшав’яни , і польські та іноземні туристи. Збираючись до Лазєнок, не забудьте прихопити горішки для білок, які тут дуже товариські.
У Палаці на острові , Білому домі, Старій оранжереї і Мисливському палаці можна ознайомитися з історією Станіслава Авґуста і культурою польського Просвітництва.
Особливо популярні серед туристів літні шопенівські концерти , які відбуваються щонеділі під монументальним пам’ятником польського композитора.
І хоч у Палаці на острові вже давно не б’є Гіппокрена , богині мистецтва й надалі тут, і кожен може почерпнути від них натхнення мистецтва Просвітництва.
Переклала Наталя Ткачик
