Евґеніюш Бодо у фільмі «Співак Варшави» (Pieśniarz Warszawy), 1934. Джерело: Національний цифровий архів Польщі
Евґеніюш Бодо у фільмі «Співак Варшави» (Pieśniarz Warszawy), 1934. Джерело: Національний цифровий архів Польщі
15 листопада 2021

Евґеніюш Бодо. Польська кінозірка, яка загинула в совєтському таборі

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Історія відомого у міжвоєнній Польщі актора і співака.

Був четвер, 26 червня 1941 року — п’ятий день війни Третього райху з Радянським Союзом. Війська Вермахту швидко просувалися на схід, але совєтські служби держбезпеки продовжували свою роботу. Того дня у квартирі Евґеніюша Бодо на вулиці Коґоновської у Львові з’явилося двоє енкавеесівців. «Я був переконаний, що вони хочуть врятувати мене від німецької окупації», — розповість згодом Бодо своєму співкамернику. А насправді совєтські функціонери прибули з ордером на його арешт.

Солодке життя

Евґеніюш Бодо з собакою Самбо. Джерело: Вікіпедія

Богдан Ежен Жюно — таке його справжнє ім’я — народився 1899 року в Женеві. Він був сином швейцарця і польської шляхтянки. У дитинстві хлопчик із батьками переїхав до Лодзі. Тато, Теодор, відкрив там кінотеатр «Уранія» — один із перших на польських землях.

У Лодзі хлопець закінчив гімназію, але не захотів далі вчитися. З 1917 року він успішно виступає як співак та танцюрист — на сценах ревю, в кабаре та мюзиклах. З середини 1920-х юнак знімається в фільмах — спочатку німих, згодом звукових. Тоді він жив у Варшаві й був відомий під сценічним псевдонімом Бодо, що складався з двох перших складів його імені (Богдан) та імені матері (Ядвіґа Анна Дорота з роду Дилєвських).

«Він був дуже галантним, розумним, дотепним», — перераховує Станіслав Яніцький, автор присвяченої Бодо документальної кінокартини «Без вини винний» (1997). «Це був герой-любовник довоєнного кіно», — додає історик мистецтва, професор Станіслав Ніцєя. Бодо знімався здебільшого в комедіях та мелодрамах, але йому вдавалися й амбітніші ролі. У фільмі «Поліцмейстер Таґєєв» (1929) актор зіграв офіцера царської охорони.

У стрічці «На Сибір» (1930) він загинув від рук російських жандармів. У «Вітрі з моря» (1930) він був німецьким офіцером воєнного флоту. Загалом до початку Другої світової війни Евґеніюш Бодо знявся у понад 30 фільмах.

Бодо не виділявся особливим голосом. Але пісні, які він виконував, запам’ятовувалися. «Баби, ах ці баби! Так би їх і з’їв», — співав він у «Іграшці» (1933). «Але я ще той мерзотник. І не шкодую, так і знай», — виводив він у «Співаку Варшави» (1934). Ці фільми знімали не тільки в Польщі, а й у Німеччині, США та французькому тоді Алжирі. У той час, коли закордонні подорожі були рідкістю, Бодо також відвідував Палестину, де давав концерти для єврейських емігрантів, а ще він туристично роз’їжджав по Італії, Єгипту й Сирії. 1929 року він став винуватцем автокатастрофи, в якій загинув актор Вітольд Роланд. Бодо засудили до шести місяців позбавлення волі умовно. Однак це не перервало його кар’єри. 1938 року за досягнення в царині мистецтва актора нагородили Золотим Хрестом.

Евґеніюш Бодо і Нора Ней у фільмі «Червоний блазень» (Czerwony błazen), 1926. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

1939 рік складався у Бодо добре. Навесні у Варшаві на вулиці Пєрацького (сьогодні Фоксаль) відкрили кав’ярню, названу його іменем. Щомісяця актор отримував гонорар у розмірі кількасот злотих тільки за те, що його прізвище фігурувало в назві закладу. Влітку він підписав контракт із новим театром «Тіп-Топ» і розпочав роботу над фільмом «Увага, шпигун!» А ще Бодо зайнявся режисурою і водночас мав зіграти офіцера контррозвідки, який викриває німецьких шпигунів.

Воєнні поневіряння

Збереглося фото з початку війни, на якому Евґеніюш Бодо на варшавській вулиці копає протитанкову траншею. Тоді ще всі вірили в допомогу союзників і перемогу над Німеччиною. 6 вересня 1939 року полковник Роман Умястовський, керівник відділу пропаганди в штабі головнокомандувача, по радіо закликав усіх чоловіків, здатних воювати, покинути столицю і податися на схід.

Евґеніюш Бодо

До мене прийшли знайомі й розповіли, що коли німці зайняли Познань, там розстріляли одного актора, який грав у антифашистських виставах. Тоді моя мати почала вмовляти мене виїхати, бо я теж брав участь у створенні антифашистського фільму.

Йдеться, звісно, про незакінчену картину «Увага, шпигун!» Але зашкодити Бодо могли й антинімецькі жарти: наприклад, у кабаре «Богема» він пародіював Адольфа Гітлера.

Тож актор залишив Варшаву і дістався до Рівного на Волині. «Я збирався виїхати до Америки. Гадав, що війна не триватиме довго», — зізнається він через три роки. Іншим разом він скаже енкавеесівцю, що також розмірковував про еміграцію до Швейцарії. Нічого з цього не вийшло, бо Рівне зайняла Червона Армія. Бодо швидко перебрався до Львова, також окупованого совітами. «Там опинилися відомі діячі польської літератури, мистецтва та науки в надії перечекати воєнний хаос», — пише Ришард Волянський у біографічній книжці «Евґеніюш Бодо. „Але я ще той мерзотник”» (2012).

Евґеніюш Бодо й Віктор Варконі у стрічці «Культ тіла» (Kult ciała), 1930. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Спочатку совєтська влада ще залишала польським акторам певну видимість свободи. Бодо став одним із засновників львівського держтеатру «Мініатюра», а пізніше працював у Львівській філармонії. А ще із групою артистів «Теа-Джаз» Генрика Варса він їздив до Москви, Ленінграду, Києва та Одеси. В цьому колективі Бодо був і за конферансьє, і за співака.

Генрик Варс

Це був спосіб врятувати життя, уникнути концтаборів, вивезення на Сибір і навіть смерті.

Твори Варса та Бодо звучали в пропагандистському совєтському фільмі «Мрія» Міхаїла Ромма, в якому наче в кривому дзеркалі представлено ситуацію на довоєнних польських Кресах.

Ришард Волянський

Цікаво тільки, чи обидва, Бодо і Варс, розуміли, у чому беруть участь? Чи відомий був їм зміст фільму та його антипольське значення? Усе свідчить про те, що ні.

Актори не були присутні під час монтажу і, ймовірно, навіть не бачили сценарій. Проте завдяки своїм контактам із посольством Швейцарії Бодо допоміг витягнути родину Генрика Варса з Варшавського ґетто.

Тим часом на окупованих східних теренах Польщі наростав совєтський терор.

Ришард Волянський

Під совєтською юрисдикцією Львів став місцем численних арештів представників польської та української політичних та мистецьких еліт, масових депортацій, розкрадання майна, про що знали не всі. Свідомо, сплановано і без розголосу совєтська влада Львова знищила польську науку і культуру, а представників інтелігенції, Церкви, армії, громадських та політичних діячів депортувала до Сибіру чи просто вбила.

Швейцарець — значить шпигун

Артисти з групи Генрика Варса відчували щоразу більше втручання цензури. Пісню «Тільки у Львові», яку виконував Евґеніюш Бодо, заборонили співати польською.

Евґеніюш Бодо в Берліні, 1935. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Актор надіслав совєтській владі листа з проханням дозволити йому виїхати до США. Він покликався на те, що від народження мав громадянство нейтральної Швейцарії. Це виявилося фатальною помилкою. 26 червня 1941 року Бодо арештували «за підозрою у розвідувальній діяльності на користь Польщі та Німеччини». Однак жодних звинувачень йому не висунули. Актора вивезли на схід. Через Москву 9 липня він потрапив до в’язниці в Уфі у далекій Башкирії.

На перший допит Бодо чекав до січня 1942 року. «Яке майно ви мали в Польщі?», «Які джерела доходу, окрім зарплатні?», «У яких країнах і коли бували, мета подорожі?» — випитував енкавеесівець. Бодо нічого не приховував.

Останнє фото Евґеніюша Бодо — знімок зроблений 1941 року після його арешту. Джерело: Вікіпедія
Невже актор навіть не допускав, що совєтські слідчі можуть використати проти нього його розповіді про кав’ярню «Бодо» та закордонні поїздки?

7 лютого Евґеніюш написав до начальника в’язниці з проханням про розмову. Він поскаржився: «Я тут уже 8 місяців і мені не висунуто жодного звинувачення». А ще згадав: «Я хочу прояснити справу із зарахуванням мене до Польського легіону». Тож, вочевидь, Бодо розраховував на те, що його звільнять і відправлять до створеної в СРСР армії генерала Владислава Андерса. Але так не сталося, бо совіти сприймали Бодо як громадянина Швейцарії й відмовили йому в амністії, на яку мали право польські політичні в’язні згідно з договором Сікорського – Майського.

Слідство, хвороба, смерть

Хоча Бодо уже тоді скаржився на хворобу, в травні 1942 року його визнали здоровим. З Уфи актора відправили в московську Бутирку. Професор Альфред Мірек, який незадовго до цього захоплювався виступами Евґеніюша Бодо на сцені, згодом згадував їхню зустріч у московській в’язниці.

Альфред Мірек

Якби він не представився, я б його не впізнав. Він був згорблений. Постарів років на п’ятнадцять.

У совєтській столиці Бодо допитували вже детальніше і наполегливіше: «Звідки знаєте німецьку?», «Перерахуйте ваших знайомих, що живуть за кордоном», «Коли ви були за кордоном, вас затримувала поліція чи інші органи?» Капітан НКВС хотів знати, чи Бодо не пропонували співпрацю від Другого відділу Генерального штабу (з 1928 року — Головного), себто довоєнної розвідки Війська Польського. А ще допитував, чи не робили йому пропозицій співпрацювати розвідувальні служби інших держав.

Велике зацікавлення в енкавеесівця викликала приватна поїздка Бодо до Німеччини 1938 року. «На які зібрання й мітинги ви ходили?», «У яких приватних помешканнях були?» — допитувався офіцер. Він не вірив, що актор поїхав до Третього райху, щоб відвідати тамтешні театри, кіно та музеї й весело провести час на вечірках. Ще більш підозрілим видалася енкавеесівцю участь Евґеніюша Бодо у створенні фільму «Увага, шпигун!» «Хто був ініціатором зйомок?», «Цензура цікавилася цим фільмом?», «Що спільного у вас із контррозвідкою?», — такі питання лунали на допиті.

Евґеніюш Бодо у фільмі «Поверхом вище» (Piętro wyżej), 1937. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Сьогодні відомо, що ув’язненому акторові намагалася допомогти польська влада. У серпні 1942 року до Евґеніюша Бодо надіслав лист Алєксандер Мнішек, Перший секретар посольства Речі Посполитої в СРСР. Дипломат проінформував, що у справу звільнення актора втрутився народний комісаріат закордонних справ СРСР. Він також повідомив, що після звільнення Бодо може розраховувати на фінансову підтримку.

Проте зусилля польських дипломатів тільки погіршили справу актора.

30 жовтня 1942 року на стіл Всєволода Мєркулова, заступника начальника НКВС Лаврєнтія Бєрії, потрапив абсурдний лист від комісара Фєдотова.

Пьотр Фєдотов

Розслідування не підтвердило розвідувальну діяльність ЖЮНО–БОДО. Підозри щодо приналежності ЖЮНО–БОДО до польської розвідки все ж небезпідставні, позаяк у поданих тоді поляками списках розшукуваних польських громадян фігурує також ЖЮНО–БОДО, тоді як він є громадянином Швейцарії й зацікавлення поляків його долею не можна розглядати як випадковість. Зважаючи на те, що ЖЮНО–БОДО є підозрюваним, вважаю доцільним представити його справу на спецнараді НКВС і відправити його у табір на термін до п’яти років.

Через день було ухвалене формальне рішення про арешт Бодо.

Ришард Волянський

До 4 листопада 1942 року «рішення» кружляло різними кабінетами совєтського НКВС, набираючи все більшої ваги з кожним новим підписом і печаткою.

Остаточно доля актора вирішилась 13 січня 1943 року на спецнараді НКВС. Як «соціально небезпечний» Бодо мав провести п’ять років у виправно-трудовому таборі, рахуючи від дня його затримання у Львові.

Не мало жодного значення, що в справі не було ні речових доказів, ні посутніх свідчень. «Вина» Евґеніюша Бодо полягала в «підозрілих поїздках до Німеччини» та «підозрілих контактах із польськими офіційними інституціями».

Ришард Волянський

Енкаведистам просто в голові не вкладалося, що можна бути відомим польським актором, громадянином Швейцарії, жити серед німців, вільно розмовляти їхньою мовою, проводити відпустку в Італії, мати друзів-євреїв, виїжджати в подорож до Франції, знімати фільми в Африці та Америці, чудово розмовляти російською, співати для широкої публіки від заходу до сходу Європи.

Бодо став жертвою совєтської шпигуноманії, яка особливо посилилася під час війни.

З московської Бутирки його відправили до табору в Котласі Архангельської області. Уже тоді він був тільки тінню себе колишнього. Про це свідчить і протокол лікарського огляду від 19 червня 1943 року, з якого відомо, що вже півтора року Бодо «скаржиться на сильну загальну слабкість, швидко втомлюється та втрачає вагу». Діагноз не залишав ілюзій: «пелагра та надзвичайне виснаження».

Лікарі підтвердили, що Бодо — інвалід, який у в’язниці не зможе відновити працездатність. Вони вимагали, щоб суд розглянув питання про його звільнення.

Однак таке рішення не було ухвалене. Евґеніюш Бодо помер 7 жовтня 1943 року і був похований у безіменній могилі. У свідоцтві про смерть зазначалося: «Туберкульоз із супутньою пелагрою». Мати актора, яка залишилася у Варшаві, пережила його на три місяці.

Життя після життя

1972 року Станіслав Яніцький попросив телеглядачів програми «У старому кіно», щоб вони надсилали спогади про Евґеніюша Бодо. Надійшло чимало листів із різними версіями смерті актора. Дехто навіть стверджував, що 1941 року його розстріляли німці.

Такі чутки були на руку комуністичній владі. У ПНР неможливо було щось дізнатися про долю актора. У «Великій загальній енциклопедії» 1963 року зазначено: «пропав безвісти 1941-го». Інші книжки подавали, що Бодо вбили «після 4 липня 1941 року», себто коли німці вже окупували Львів. Справжня дата смерті вперше з’явилася у «Варшавській енциклопедії» 1975 року. Але й там не було пояснень, за яких обставин актор загинув.

Тільки 1989-го Альфред Мірек видав у СРСР автобіографічні «Записки в’язня», де згадав свою зустріч із Евґеніюшем Бодо в Бутирці і його трагічну смерть у таборі. Після 1989 року багато для встановлення правди про долю актора зробила Віра Рудз, його польська родичка. Вона відправляла листи, зокрема, до парламенту, до президентів Польщі й Росії Лєха Валенси та Боріса Єльцина. 1994 році з Російського Червоного Хреста прийшло дві тюремні фотографії Бодо із основною інформацією про його арешт та смерть. А також запевнення, що актора посмертно реабілітували за постановою 1991 року про жертви політичних репресій.

Червоний Хрест спирався на інформацію, віднайдену в Центральному архіві Федеральної служби контррозвідки Російської Федерації. Перший директор архіву, доктор Ґжеґож Якубовський, відшукав копії документів, які там зберігалися. Завдяки цьому вдалося досить детально відтворити воєнну долю Евґеніюша Бодо й остаточно розгадати загадку його трагічної смерті.

2011 року в Котласі актору відкрили пам’ятник у формі надгробної плити. У варшавському районі Вавер є невеличка вулиця Евґеніюша Бодо. Однак і досі надто мало говорять і пишуть про актора, який у довоєнні роки був великою знаменитістю.

Переклала Ірена Шевченко

Редакція висловлює вдячність порталу przystanekhistoria.pl за можливість публікації

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Філіп Ґаньчак image

Філіп Ґаньчак

Журналіст, доктор політичних наук, редактор «Вісника Інституту національної пам’яті Польщі»

Читайте також