Кладовище в селі Сепинца, Румунія. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Кладовище в селі Сепинца, Румунія. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Цвинтарі світу очима польської мандрівниці

02 січня 2023
Аґнєшка Атаманка Ґлабас
Образи

Подорожі — моя стихія. Я мандрую світом уже 30 років і побувала в 129 країнах. Де б я не подорожувала, завжди намагаюся відвідати місцевий цвинтар. Відхід людини з цього світу переповнює сумом, однак не всюди смерть має чорний колір.

На іншому боці землі , у Гватемалі , цвинтарі зовсім не такі, як у Польщі. У містечку Чічікастенанґо некрополь розташований на пагорбі, а різнокольорові могили впадають в око здалеку.

Кладовище у Гватемалі. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Місце вічного спочинку тут нерідко має форму мурованої крипти , будиночка, розмальованого яскравими кольорами. Деякі могили додатково оздоблені барвистими розписами, зазвичай зображеннями птахів та святих.

Кладовище у Гватемалі. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Відвідуючи померлих , сім’ї приносять їжу, діти граються навколо могил і запускають повітряних зміїв. Чутно сміх і жваву латиноамериканську музику, яка лунає з портативних колонок. Тут смерть переплітається з життям цілком буденно, і немає ніякого пафосу.

До щоденного життя покійника звертаються і творці найбільш незвичайного цвинтаря в Румунії , що розташований у селі Сепинца біля самого кордону з Україною. Називається він Веселим цвинтарем (Cimitirul Vesel). Ще в середині 30-х років минулого сторіччя місцевий художник Стан Йоан Петраш узявся оздоблювати дерев’яні блакитні хрести віршиками про життя похованих там небіжчиків і картинками , які зображали їх у характерних для них ситуаціях.

Кладовище у Румунії. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Деякі віршики й малюнки звучать доволі дошкульно. Веселий цвинтар , що належить до найпопулярніших туристичних місць у Румунії, занесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

На надгробках цвинтаря в Ганґа-Роа на острові Пасхи можна помітити етнічні елементи — барельєфи з зображенням чорного крячка , птаха свободи, й ієрогліфне письмо ронґоронґо.

Кладовище на острові Пасхи. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Могили дітей прикрашені кольоровими іграшками. Деякі надгробки виконані в стилі відомих скульптур моаї , котрими славиться острів, — зрештою ці таємничі кам’яні фігури на березі Тихого океану видно навіть з цвинтаря.

У Киргизстані , неподалік озера Іссик-куль, я побувала на цвинтарі, розташованому на пагорбі. Над деякими могилами встановлені каркаси у формі юрти — традиційного житла киргизів.

Кладовище у Киргизстані. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Одного разу я відвідала Варанасі в Індії відразу після колоритного свята Голі. Поруч із вогнищем , де спалювали тіла померлих, під гучну музику, в пилюці кольорового порошку, веселилася молодь.

Берег святої річки Ґанґ , де спалюють тіла, Індія. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Місцем поховання багатьох індусів є священна річка Ґанґ: після спалення тіл попіл висипають просто у воду. Не спалюють тільки тіла дітей , вагітних та померлих від укусу кобри — вони просто спочивають на дні Ґанґу. Як оповідають місцеві мешканці, інколи під час похорону члени індуїстської секти аґхорі їдять людські рештки.

Член секти аґхорі з черепом родича. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

У регіоні Дарієн у Панамі , неподалік кордону з Колумбією, живуть індіанці ембера. На цвинтарі біля села Моґе панує тиша. Сюди не часто навідуються люди і де-не-де всюдисущі джунглі вже захопили простір.

Кладовище у Панамі. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Кладовище Колон у Гавані — найвідоміше на Кубі. Тут похована Амелія Ґойре де Ос , чия могила перетворилася на місце паломництва. На початку ХХ сторіччя Амелія померла під час пологів і її поховали разом із дитиною. Дитину поховали в ногах, але через два роки, коли могилу переносили, її знайшли в обіймах матері. Це сприйняли за чудо. На могилу приходять тисячі людей, передовсім безплідні та вагітні, сподіваючись на допомогу Амелії. Там завжди море квітів і записок із подяками.

Кладовище на Кубі. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

У селі Саґада на острові Лусон у Філіппінах померлих із племені іґорот підвішували у трунах високо на скелі , щоб їм було ближче до неба. Труни також приносили у печери й складали одна на одну. А бідняки просто саджали небіжчиків на стільці, прикріплені до скель.

Кладовище на Філіппінах. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

В Індонезії на острові Балі я бачила жалобну процесію , що проходила вулицями міста Убуд. Усі були вдягнені в традиційні костюми: жінки — у барвисті туніки , а чоловіки — в короткі саронги. Тіло покійника лежало на великому дерев’яному білому бику. Цей саркофаг називається лембу («бик»). Жалібники несли у процесії легкі вінки зі штучних квітів, композиції з бананового листя, квітів та фруктів. Процесію супроводжував гамелан — оркестр традиційних інструментів. Наприкінці церемонії тіло і квіти спалили на центральній площі містечка за допомогою двох переносних газових пальників. Під час церемонії панувала атмосфера народного гуляння, місцеві крамарі пропонували напої, горішки й печену кукурудзу.

Похоронна процесія на Балі. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас
Спалювання білого дерев’яного бика в Індонезії. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

В Ірані я не раз бачила вежі мовчання — ритуальні місця поховання згідно з обрядом зороастризму. Це одна з перших монотеїстичних релігій , яка панувала на цих землях до ісламу, а зараз практично зникла. Тіла померлих укладали в позі ембріона й залишали на поталу стерв’ятників. Зороастрійці вважали, що це єдиний спосіб поховання, який не оскверняє чотири святі стихії: землю, воду, повітря і вогонь.

Вежа мовчання в Ірані. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Цвинтар Реколета в Буенос-Айресі в Аргентині з його монументальними гробівцями нагадує мініатюрне містечко. Найпопулярнішим місцем тут є могила акторки й політичної діячки Евіти Перон , героїні однойменного мюзикла.

Цвинтар Реколета в Буенос-Айресі в Аргентині. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Цвинтар Чаучилья в Перу розташований біля підніжжя Анд , неподалік міста Наска. Тут можна побачити досконало збережені мумії, які сидять у могилах. Завдяки сухому пустельному повітрю рештки зберігаються в ідеальному стані. На деяких залишився одяг, волосся та фрагменти шкіри.

Мумії , що сидять у могилах, Перу. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас

Мене часто запитують , чому я так люблю відвідувати цвинтарі. Річ у тому, що я дуже енергійна людина і коли подорожую світом, то весь час кудись біжу. А на цвинтарях є можливість усамітнитися, збавити темп і подумати про життя. Там панує незвичайна атмосфера і зазвичай — тиша. Час там зупиняється.

Переклав Андрій Савенець

Читайте також