
Фрагмент «Колективного щоденника воєнного стану».

Те, що трапилося 13 грудня 1981 року в Польщі, ні для кого не було сюрпризом. Такого розвитку подій сподівалося багато людей, зокрема й лідери «Солідарності». От тільки всіх дивувало, з якою легкістю влада ввела воєнний стан, знищивши майже 10-мільйонну незалежну профспілку, створену на основі угод, які були підписані за 16 місяців до цього і поклали край загальнонаціональним страйкам.
До цього акту комуністична влада готувалася ретельно й довго. Підготовка розпочалася ще в жовтні 1980 року, оптимальний план дій ухвалили в лютому 1981-го; у квітні того ж року про стан підготовки було прозвітовано маршалу Віктору Кулікову, що перебував у Польщі з візитом, а в серпні в Москві затвердили умови друку й транспортування з СРСР повідомлень про введення воєнного стану.
Совєтська влада неодноразово тиснула на польських лідерів, щоб ті розібралися з «контрреволюцією» «Солідарності», але — попри створення такої видимості — вирішила безпосередньо не втручатися. Ще 10 грудня 1981 року перший секретар Польської об’єднаної робітничої партії генерал Войцєх Ярузельський запитував про можливість отримати совєтську військову допомогу, але йому відмовили.
Операція впровадження воєнного стану розпочалася з 12 на 13 грудня. Ніч із суботи на неділю було обрано спеціально: щоби перший день дії нового порядку був вільним від праці. Таким чином влада хотіла мінімізувати ризик страйків.
Утім, протести все одно вибухн ули. У перші дні воєнного стану роботу припинило близько 250 великих підприємств. Однак на більшості з них після того, як влада продемонструвала свою силу, протести вщухли. Тих, хто продовжував чинити опір (наприклад, Ґданську корабельню, механічний завод «Урсус», деякі шахти, а також університети), методично й жорстоко пацифікували за допомогою армії та підрозділів міліції ЗОМО — спецпризначенців із придушення заворушень. Під час однієї з найбільш драматичних пацифікацій, яка відбулася на шахті «Вуєк» у Катовицях, загинуло дев’ятеро людей (шахтарів, що померли від куль на місці або ж внаслідок поранень). За весь період воєнного стану лише під час страйків і демонстрацій втратили життя щонайменше 56 осіб. Загальну кількість жертв (враховуючи, зокрема, дії так званих невідомих виконавців чи інші обставини) оцінити вкрай складно.
Воєнний стан означав введення низки обмежень, які порушували громадянські права. Указом була зупинена діяльність