Ідеї

Лихі 90-ті. Польська версія

Жінка з колишнього СРСР на Стадіоні Десятиліття, 1992. Фото: Ярослав Стахович, Кшиштоф Вуйцік / Forum

Жінка з колишнього СРСР на Стадіоні Десятиліття, 1992. Фото: Ярослав Стахович, Кшиштоф Вуйцік / Forum

Якою була Польща в перші роки після закінчення правління комуністів.

До того , як на початку 90-х у Польщу ввірвалася свобода, з’явилися білі шкарпетки. У цьому не було б нічого надзвичайного — зрештою, білі шкарпетки часто носять спортсмени — якби не те, що тоді їх одягали до темних костюмів. Це був останній крик моди.

Шкарпетки прибували переважно з турецьких базарів , куди їздили найметкіші польські «туристи». У другій половині 80-х, коли в Польщі вже наближався крах комуністичної влади, подорожувати в інші країни ставало дедалі легше. Хоча закордонні паспорти ще, як і раніше, зберігалися в держустановах, влада люб’язно дозволяла громадянам виїжджати за кордон, оскільки комуністи думали вже не про ідеологію, а про свій — а заразом і польський — майбутній бізнес.

Всупереч календарю , 90-ті в Польщі розпочалися 4 червня 1989 року. Того дня відбулися перші частково вільні вибори до Сейму та Сенату , що поклало край епосі комунізму. Нищівну перемогу здобула опозиція, символом якої став лідер робітників Лєх Валенса , електрик Ґданської корабельні. Це голосування , як і раніше, було трохи для годиться, адже комуністи, попри результати, забезпечили собі досить багато місць у парламенті.

Однак із частковою демократією прийшов і повний капіталізм , який одразу ж показав свої хижі пазурі.

Торгівля перемістилася з крамниць на вулиці. Поляки почали продавати на розкладачках товари , про які раніше можна було тільки мріяти: закордонний одяг, книги в глянцевих обкладинках, західні парфуми й дезодоранти. Найбільший базар виріс на футбольному стадіоні «Десятиліття» (на честь десятиліття ПНР), який згодом почали називати «Ярмарок Європа». Торгували на ньому не тільки поляки, а і приїжджі з-за східного кордону. А їхнім розпізнавальним знаком стали великі картаті сумки.

Жінки з колишнього СРСР на стадіоні «Десятиліття» , 1992. Фото: Ярослав Стахович, Кшиштоф Вуйцік / Forum

У 90-ті роки Польща пережила відразу кілька революцій. Політичну — від комунізму до демократії. Економічну — від централізованої економіки до дикого капіталізму. Технологічну — від друкарських машинок до комп’ютерів , які іноді були ще й під’єднані до інтернету. І, нарешті, сексуальну — від соціалістичного пуританства до журналів із голими панянками, які атакували звідусіль. Від усього цього голова йшла обертом, адже за десять років поляки пережили стільки змін, скільки їхні предки за два-три покоління.

Я тоді вчився на останньому курсі юридичного факультету , а вечорами підробляв, рахуючи в банку гроші. Інфляція була величезна — у жовтні 1989 року вона склала 55 % — і в так званій «нічній касі» бракувало штатних співробітників для перерахунку банкнот!

Геть усі поляки стали «багатіями» — мільйонерами , але лише завдяки щораз більшим номіналам банкнот, цінність яких ставала все нижчою. Пані поруч зі мною безперервно говорили про те, наскільки останніми днями подорожчали молоко, масло і хліб.

У дитинстві , за часів Народної Польщі, я найбільше боявся атомної бомби. Нею постійно лякала пропаганда з телевізорів і газет. Іноді в межах навчань включали сирени повітряної тривоги, і тоді я звивався в ліжку від страху.

Вже дорослим , у вільній Польщі 90-х, я найбільше боявся того, що в мене вкрадуть машину. Зрештою авто поцупили в гостей на моєму весіллі. Усі знали, хто злодій, але поліція (якою стала нещодавня міліція) була безпорадна й сама керувала до крадія.

У Польщі тоді навсправжки вкорінилася мафія. Рекетири нападали на власників крамниць і ресторанів , вимагаючи гроші. Довгі роки злочинці були майже безкарними. Сьогодні багато кого з тодішніх гангстерів вважають втіленням успіху — вони тепер шановані бізнесмени, які беруть участь у благодійних заходах.

Після бандитських розбірок у Любліні , 1995. Фото: Івона Бурдзановська / Forum

Освіта в Польщі 90-х практично втратила значення. Найважливішою рисою стала спритність. Коли я почав працювати журналістом , в одному з перших репортажів розповів про одне бульварне видання, яке шукало директора з продажу. Умова: це має бути людина, що захистила кандидатську дисертацію. Однак йшлося зовсім не про знання, а про мотивацію.

Охочих було хоч греблю гати. Об’єднувало їх одне: різке погіршення матеріальної ситуації й занепад наукових інститутів. Тому головний редактор , відбираючи претендентів, відразу ж відкинув кандидатів гуманітарних наук — вони йому здалися надто вже непрактичними для високооплачуваної посади начальника з продажу.

Аналогічний занепад переживало і правосуддя. Судді заробляли так мало , що бракувало навіть на книжки. Підсудні перестали їх поважати й це було помітно візуально — усе менше людей приходило на слухання в костюмах.

Вся економічна магія 90-х , те диво, завдяки якому полиці польських крамниць раптом заповнилися товарами, стало можливим завдяки плану Лєшека Бальцеровича, віцепрем’єра й міністра фінансів. Він спирався на ліберальну економіку Джеффрі Сакса.

11 законів за 111 днів від початку 1990 року перетворили централізовану польську економіку на ринкову. Було змінено банківське , валютне, митне та податкове законодавство.

План Бальцеровича часто називають «шоковою терапією». Ті , кого в комуністичній Польщі вважали спекулянтами, раптом виявилися провісниками нової економіки.

Нова Польща 90-х влаштовувала не всіх. Сьогодні тут часто критикують тогочасні зміни за те , що ніхто не подбав ні про збанкрутілі заводи й державні сільськогосподарські підприємства, ні про їхніх працівників.

З усіх груп населення найбільш невдоволеними були саме робітники , що особливо парадоксально, адже якраз вони своїми страйками домоглися змін. Через капіталізм і план Бальцеровича багато з них були приречені на безробіття. Однак у тому-то й річ: невіддільною ознакою капіталізму є безробіття, точно так само, як невіддільною ознакою комуністичного ладу було приховане безробіття, коли всі працевлаштовані, хоча їхня праця нікому не була потрібна.

Терапія була болісною , особливо для декого, проте не надто довгою. Можливо, успіх економічної трансформації якраз і полягав у швидкому хірургічному розрізі замість затяжного лікування крапельницями.

Переклала Тетяна Гомон

21 серпня 2020