Люди

Як мер Варшави до останнього залишався у столиці в облозі нацистів

16 березня 2022
Стефан Стажинський. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Стефан Стажинський. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Історія очільника міста, який у вересні 1939 року не покинув громаду й поплатився за це життям.

Перші бомби впали на Варшаву 1 вересня 1939 року. Вони влучили в аеропорт та житлові квартали. Загинули люди. Того ж дня на стінах столиці з’явилося звернення тодішнього президента Польщі Іґнація Мосціцького. Він завершив його сподіванням: «Увесь польський народ , благословенний Богом, об’єднаний у боротьбі за свою святу і справедливу справу, пліч-о-пліч з військом піде в бій до повної перемоги».

Але впевненість у перемозі швидко похитнулася — щонайменше з двох причин. Перша — швидке просування німецьких військ , які прорвали польську оборону на більшості ділянок фронту. Там, куди не дісталися танки та піхота, терор здійснювала авіація та артилерія. 3 вересня видатна польська фотографка Зоф’я Хоментовська написала в своєму щоденнику: «Я дісталася до Варшави й додому. Тут повна паніка. Я дізналася , що сьогодні вранці розбомбили Окєнцє. Аеропорт у Варшаві. Безперервно літають літаки , скидують якісь фосфорні займисті пластини. Мешканці багатоквартирних будинків стоять на дахах і засипають їх піском».

Не меншим шоком для поляків була реакція державної влади. І президент , і уряд швидко, вже у перші дні війни, покинули Варшаву, а в середині місяця виїхали з країни. Моніка Жеромська, дочка Стефана, одного з найвизначніших польських письменників початку ХХ століття, у своїх спогадах виразила те, що було в думках багатьох людей.

Моніка Жеромська

Що думати про нашу владу? Спочатку — «жодної п’яді землі» , а потім усе покинули та втекли? Це таке важке відчуття, такий смуток, з яким засинаєш і прокидаєшся. Але й похмура лють, не тільки смуток.

Коли президент , прем’єр і міністри покидали Польщу, ніхто у Варшаві вже й не пам’ятав про звернення Мосціцького у перший день війни, про його заклик стати пліч-о-пліч із головнокомандувачем. Бо вже була інша людина, яка згуртувала довкола себе ціле місто, а ймовірно, й усю країну. 22 вересня чудова письменниця Зоф’я Налковська у своїх записках кількома реченнями охарактеризувала цю постать.

Зоф’я Налковська

Там усе ще є Стажинський , єдиний, хто залишився із високопосадовців. Він спочатку так прикрасив Варшаву, а тепер на його очах її руйнують. Цей непоказний, не надто красномовний, маленький і товстий чоловік стає її героєм.

Типова доля

Стефан Броніслав Стажинський народився 19 серпня 1893 року у Варшаві. Він був сином збіднілого шляхтича-чиновника і вчительки. Його дитинство та юність минали за типовою схемою польського життя початку ХХ століття. Почалося все з формування бажання відновити незалежність. Удома мати навчала сина історії , особливу увагу приділяючи розповідям про національно-визвольні повстання ХІХ століття. В останньому з тих повстань, Січневому , брав участь і загинув її старший брат. Процес навчання юного Стефана доповнювало читання романів Генрика Сенкевича та Стефана Жеромського.

У школі в Ловічі , куди родина переїхала через хворобу батька, хлопець вступив до Союзу прогресивно-незалежної молоді, який заснував його старший брат Роман.

Повернувшись до Варшави , Стефан продовжував свою підпільну діяльність, за що його тричі арештовували.

1912 року він узяв псевдонім Лев і вступив до Стрілецького союзу — воєнізованої організації , яка була нелегальна в підросійській частині Польщі.

Через два роки Стажинський приєднався до Польських легіонів , військового формування, заснованого Юзефом Пілсудським , метою якого було відновлення незалежності Польщі. Як солдат першої бригади легіонів Стефан Стажинський брав участь у кількох боях. І хоча військова кар’єра його не привабила, він здобув визнання командування, що, безсумнівно, сприяло його кар’єрі. Стефан покинув службу 1921 року. Дослужився до звання капітана та двох Хрестів хоробрих — однієї з головних польських військових нагород.

Через рік за наказом Пілсудського Стажинський обійняв посаду генерального секретаря Польської спеціальної реевакуаційної комісії у Москві. Орган із виконання рішень Ризького договору, підписаного після польсько-совєтської війни 1920 року. Тоді він проявив організаторський талант та впевненість у собі. На цій посаді він залишався до 1924 року. У наступні роки Стажинський був співробітником Міністерства фінансів , депутатом, віцепрезидентом Банку національного господарства, викладачем Вищої торгівельної школи…

Але найважливіший етап життя Стажинського розпочався 2 серпня 1934 року , коли він обійняв посаду мера Варшави. Початок цього шляху був нелегкий. Політичні тертя та рішучий спосіб управління не додали йому прихильників. Але з часом це змінилося. Люди бачили, що Стажинський хоче перетворити польську столицю на справжнє європейське місто. Він планував житлові масиви, музеї, школи, мости, хотів модернізувати те, що вже було, щоб людям жилося краще. Юліян Кульський, його друг і соратник, заступник мера, згадував:

Юліян Кульський

З часом підтримка [Стажинського] та його визнання в суспільстві зростали. Він поступово ставав популярним мером — попри нападки , що не вщухали на його адресу.

І коли здавалося , що його концепція великої Варшави буде втілена в життя, настав 1939 рік і все змінилося. Те, що того року, починаючи з травня, відбувалося в житті Стажинського, було низкою драм і катастроф. Спочатку після дворічної хвороби померла його дружина. Через два місяці він сам склав заповіт — можливо, відчував, що наближається щось, що змінить його світ. Майно він заповів родині дружини, за винятком колекції творів мистецтва, яку хотів передати Національному музею у Варшаві. Втративши кохану, Стажинський поринув у роботу. А в липні почав готувати місто до війни, яка здавалася неминучою. Питання було лише одне — коли вона почнеться?

Опанувати хаос

За свідченнями очевидців , перші години й дні війни у ​​Варшаві були, з одного боку, сповнені віри у перемогу, а з іншого — невпевненості, що робити. Ніхто не знав ні як поводитися під час нальоту, ні як організувати життя у нових умовах.

Втіленням хаосу , що тоді панував, можна вважати понеділок, 4 вересня. Спочатку Стажинський у майорській формі (у березні його підвищили) з’явився в Окружному командуванні корпусу з іменною повісткою до мобілізації. На місці з’ясувалося, що це помилка. У картотеці не було зазначено, що він — мер Варшави і відповідно не підлягає мобілізації.

Стажинський попросив дозволити йому залишитися у військовій формі , оскільки «не бачить більш відповідного військового завдання , ніж залишатися на службі в мерії у найближчі важкі для столиці дні» , — згадував Кульський. Мер знав, що від його позиції залежить багато чого. Після зустрічі у Міністерстві внутрішніх справ він сказав:

Стефан Стажинський

Це погано. Ці люди не мають належного почуття відповідальності.

Відмовити Стажинському було неможливо. Ще до війни , 24 серпня, по радіо він звернувся до варшав’ян зі зверненням, у якому закликав їх вийти на роботи — рити укриття та протипіхотні рови.

Станіслав Стажинський , за тиждень до початку Другої світової війни

Добре відома ваша самовідданість в ім’я загального блага. Ви завжди приходите на допомогу державі й своєму місту. Спокій , який зберігає населення столиці у цьому вирі міжнародних подій, є доказом великої громадянської зрілості. Нарівні з цим спокоєм духу наш обов’язок — підготуватися на випадок, якщо держава та столиця опиняться під загрозою.

Міська рада звертається до всіх мешканців столиці, вільних від необхідної на цей час роботи, з закликом добровільно погодитися рити рови. На цій роботі повинні зустрітися всі добрі громадяни столиці.

У наступні дні на цей заклик відгукнулися тисячі людей: тільки у суботу близько 6500 , а в неділю — 20 000. У понеділок, 28 вересня Стажинський знову виступив з промовою:

Стефан Стажинський

Щирі емоції повинні охоплювати кожного польського патріота , а також іноземця, який бачить, як охоче, добровільно, з яким настроєм та внутрішнім спокоєм працюють усі: молоді та літні, чоловіки та жінки, інтелігенція та робітники, нерідко й діти. Преса щодня доповідає, хто, де і коли власним прикладом та працею заохочує інших приєднатися до роботи. Пухирі та мозолі на долонях свідчать сьогодні про добре виконаний громадський обов’язок.

Той надзвичайний відгук , з яким громадськість відреагувала на серпневі звернення Стажинського, вже у вересні став звичною справою. Для багатьох заклик мера був рівносильним обов’язку. Але щоб це мало конкретні, організовані рамки, він відновив Громадську варту (ГВ), про що повідомив у зверненні від 6 вересня:

Стефан Стажинський

Громадяни! Коли столиця Польщі переживає великі й серйозні події , необхідно, щоб у місті панував спокій, лад і порядок. Безпека мешканців, захист їхнього майна, збереження спокою та відповідної позиції перед обличчям воєнної загрози — ось нагальні завдання, що стоять перед кожним із нас.

Громадська варта як громадська організація, що співпрацює з органами безпеки й виконує їхні розширені функції, має зустрітися із максимальним розумінням та підтримкою населення Варшави. Членам варти слід надавати допомогу в будь-якій потребі й сприяти їм так, щоб вони могли виконувати свої важкі обов’язки з щонайбільшою користю для населення столиці.

Далі мер переконував , що успіх діяльності Громадської варти значною мірою залежить від патріотизму та дисциплінованості містян. За деякими оцінками, протягом вересня до ГВ приєдналося до 10 тисяч людей.

Тема організації повсякденного життя була постійним та важливим елементом радіовиступів Стажинського. Він безперервно заохочував людей приєднуватися до ГВ , але також говорив про особливі розпорядження, які хоч і не були прописані на папері, все одно повинні були стати обов’язком кожного громадянина. 7 вересня мер говорив, зокрема, про харчові запаси:

Стефан Стажинський

Сьогодні міські продуктові магазини та кооперативи були відчинені і забезпечували людей продуктами. Приватні торговці також повинні відкрити свої магазини. Громадська варта забезпечить їх роботу. Складнощі з доставкою змушують заощаджувати. Тож обмежмо споживання. Магазини повинні продавати невелику кількість товарів , необхідних для виживання в цю мить.

10 вересня Стажинський нагадував про чистоту:

Стефан Стажинський

Нам потрібно прибирати вулиці та подвір’я , як і колись, — слід підтримувати чистоту, санітарні умови. Справа не тільки у порядку, а й у здоров’ї. Рухомий склад піде в хід.

Через два дні мер закликав громадськість вступати до Батальйону захисників Варшави , невелике добровільне воєнне формування:

Стефан Стажинський

Громадяни , я закликаю 600 молодих людей, які хочуть негайно взяти гвинтівку й воювати до останнього! Мені потрібно шість сотень хоробрих молодих людей, які готові померти за Варшаву й батьківщину. Громадяни, записуйтеся, хто готовий зробити це негайно, не зволікаючи, у цю хвилину, а точніше, через пів години — через 30 хвилин поручик Кемпфі від мого імені стоятиме перед палацом Мостовських і прийматиме цих добровольців.

Уже за кільканадцять хвилин було видно , як багато для варшав’ян означали слова їхнього мера. Замість 600 добровольців зібралося 6000.

Сам Стажинський , ідучи з радіостудії, відмовив радіопрацівникам прийняти їх до батальйону, пояснюючи це тим, що служба, яку вони виконують, не менш важлива.

Бувало й таке , що виконання вказівок, які мер давав майже щодня, вимагало від людей незначних жертв, по-своєму складних, адже вони не були пов’язані з якимись ефектними жестами. Так було із закликом берегти їжу та їсти на обід тільки одну страву. Галіна Реґульська, дружина Януша, командира ГВ, 20 вересня записала в щоденнику: «Обідаємо. Одна страва. Як рекомендував Стажинський».

Від імені трагедії всієї країни

Стефан Стажинський розумів , що його присутність та промови не можуть мати функцію «тільки» впорядкування дійсності. Те, що в мирний час було ідеалом, під час війни мало набути нових барв та форм. У радіовиступах мера — на що звернув увагу історик літератури Яцек Леоцяк — є три головні адресати.

Перший — союзники , переважно англійці та французи, другий — німці. Перших він закликав надати невідкладну допомогу, а другим обіцяв, що їхні злочини будуть пам’ятати і за них помстяться. 18 вересня , перераховуючи руйнування в місті, мер додав:

Стефан Стажинський

Це нічого , що вони сьогодні зруйнують Варшаву — колись столицю вже знищували інші вороги. Ми її відбудуємо. Але те, що її руйнують такими методами — цього історія німцям не пробачить. І Німеччині доведеться дорого за це заплатити.

Проте найповніше Стажинський об’єднав обидві ці теми у своїй промові від 19 вересня.

Стефан Стажинський

Мер столиці Варшава від імені цивільного населення столиці та населення Польщі загалом з усього серця дякує британському народу за слова підтримки польському народу й запевнення у спільній боротьбі задля відсічі німецькому вторгненню.

Безпрецедентне , безперервне, варварське бомбардування важкою артилерією та повітряні нальоти на Варшаву, безліч польських міст і населених пунктів, зокрема цілеспрямоване знищення всіх найсвятіших національних пам’яток, будівель та історичних колекцій, а також мистецьких творів у Варшаві, таких як Королівський замок, Бельведер та багато інших, руйнування громадських будівель, як-от парламент, школи тощо, знищення десятків костелів, які є національними пам’ятками, тисяч житлових будинків, особливо заселених робітниками, постійні бомбардування посольств,
іноземних представництв і лікарень , постійні вбивства снарядами багатьох тисяч дітей, жінок і загалом беззахисних мирних жителів попри героїчну витримку всієї варшавської громадськості — спонукає мера столиці Варшави вкотре звернутися до урядів союзних держав Великобританії та Франції з питанням, коли британсько-французька допомога буде надана Польщі таким чином, що це вплине на відсіч німецькому вторгненню та звільнить польський народ і його столицю від подальших убивств та знищень.

Щоб текст прочитала більша аудиторія , його переклали англійською, французькою та німецькою мовами. Що особливо привертає увагу в цій промові — відчуття відповідальності Стефана Стажинського не лише за Варшаву, а за всю Польщу. Із господаря столиці він перетворився на того, хто промовляв від імені всієї країни, охопленої трагедією.

Батько Варшави

Останнім , третім адресатом промов були варшав’яни. Мер говорив їм про забезпечення продовольством, дотримання чистоти, про підтримку Громадської варти, гасіння пожеж, турботу про дітей та літніх людей. Стажинський також підтримував дух варшав’ян, заохочував до боротьби та наголошував, як він пишається їхньою позицією. Особливо важливим це стало з 15 вересня, коли німці зімкнули кільце оточення довкола Варшави.

Стефан Стажинський

На передовій у Варшаві панує дух безстрашних борців за свободу та незалежність Польщі. Сподіваюся , ви не зганьбите честі Варшави, яку віддали у ваші руки. Уся Польща зараз дивиться на Варшаву. Столиця має показати силу своїх сердець і прагнення перемоги над ордами пруссаків, які зазіхнули на нашу землю. Відкиньте ворога туди, звідки він прийшов. Покажіть силу Варшави!

Наступного дня Стажинський переконував , що хоча «і завтра нас бомбардуватимуть , і вночі бомбардуватимуть» , та «ми зробимо все , що від нас залежить, витримаємо, виживемо, переможемо!»

Майже кожен виступ мера закінчувався запевненням слухачів у тому , що їхні зусилля та жертовність приведуть до остаточної перемоги. З плином днів та наступними нальотами тон цих звернень ставав дедалі драматичнішим. 22 вересня він завершив свій виступ словами:

Стефан Стажинський

Варшаву можуть зрівняти з землею , але великий дух завжди залишиться живим.

Сказати , що варшав’яни високо оцінювали позицію Стефана Стажинського, — не сказати нічого. Він був для них взірцем. Кожен, хто тільки міг, сідав біля радіо, коли тільки мав виступати мер — зазвичай він це робив у той самий час. Галіна Реґульська зазначала:

Галіна Реґульська

Вечірні слухання Стажинського , коли він говорить по радіо, було для нас своєрідною урочистою церемонією. (…) Увечері, як зазвичай, говорить Стажинський. Він піднімає дух, підтримує нас.

Анна Санкевич , молода в ті роки варшав’янка, відразу після війни так згадувала ті промови:

Анна Санкевич

По радіо завжди говорив мер Стажинський. Він закликав нас триматися , вчив, як ми повинні діяти, і видавав різні розпорядження. Ми йому вірили й охоче у всьому слухалися. Відчувалося, що ця людина душею і тілом цілком віддана обороні столиці.

Преса також високо оцінювала позицію Стажинського та його вплив на людей. На шпальтах однієї з газет від 13 вересня було зазначено: «Коли варшавський перехожий чує по радіо голос мера Стажинського , він стрімголов біжить, щоб встигнути хоча б на кінець промови. Слова мера пливуть радіохвилями до сердець варшав’ян». Через тиждень автор одного з газетних репортажів процитував слова , якими варшав’яни підтримували свій дух: «Не хвилюйся. Зараз говоритиме Стажинський. Побачиш , що все не так погано».

Стефан Стажинський зворушував серця містян не лише словами , а й своїм зовнішнім виглядом. У мундирі, довгому польовому плащі, з неодмінною папкою замість шпор і шаблі він іноді з’являвся на вулиці. Він або оглядав руїни, або прямував від радіостанції до машини. 23 вересня з мером випадково зустрівся видатний піаніст Владислав Шпільман.

Владислав Шпільман

Мер був одягнений неохайно , був неголений, а на його обличчі відбився вираз смертельної втоми. Він багато днів не спав, залишаючись душею оборони й героєм міста.

Ніхто не мав підстав втрачати сміливість, поки мер не виражав сумнівів.

Цю мужність і характер багато хто гідно оцінив. Навіть під час облоги Варшави слова вдячності Стажинському адресували польський посол у Лондоні Едвард Рачинський та героїчний мер Брюсселя Адольф Макс , який став легендою ще під час Першої світової війни. Але найкрасивішим виразом любові був жест самих варшав’ян. Коли у виступах мера все помітнішою ставала хриплість, вони засипали його ліками. Незважаючи на те, що на їхні голови летіли бомби, вони хотіли віддячити своєму меру за все, що він для них зробив.

Востаннє вони чули Стажинського по радіо 23 вересня. Сказані тоді слова стали його заповітом.

Стефан Стажинський

Я хотів , щоб Варшава була великою. Я вірив, що вона буде великою. Ми з колегами малювали плани, робили ескізи великої Варшави майбутнього. І Варшава є великою.

28 вересня Варшава капітулювала. Через місяць , 27 жовтня, німці заарештували Стефана Стажинського. Ще до кінця року він зник з Варшави. Його доля досі залишається невідомою. Існують різні гіпотези, але всі вони зводяться до одного — війну він не пережив. Німці його вбили. За однією з версій, Стажинський загинув у таборі Дахау: його зачинили в одиночній камері й безперервно по колу вмикали записи його вересневих промов 1939 року.

І все ж Стефан Стажинський мав шанс врятуватися — причім тричі. Коли його заарештували , підпілля (якому він раніше допомагав, зокрема, оформлюючи для багатьох людей фальшиві документи) хотіло його звільнити. Учасники акції навіть відчинили його камеру в одній із варшавських в’язниць, але Стажинський відмовився виходити: не хотів, щоб польський персонал в’язниці мав проблеми через його втечу. Своєю чергою, незадовго до арешту він сам думав про те, щоб сховатися, проте, поспілкувавшись із найближчими соратниками, вирішив, що як символ опору не може зараз втекти.

Так само мер поступив і 5 вересня , коли йому запропонували евакуюватися з Варшави. Зробив це урядовий комісар столиці Владислав Ярошевський, відомий як «Володя». У телефонній розмові Стажинський коротко відповів:

Стефан Стажинський

Володю , передай своєму прем’єр-міністру, що якщо він не турбувався про мою долю і долю міста, коли покидав його, то хай і тепер не турбується. І скажи, що я дезертиром не буду.

Переклала Ірена Шевченко