Вавельський замок. Фото: Роберт Нойман / Forum

Вавель — королівська столиця Польщі

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Минуле і сучасність найвідомішого польського замку

Вапнякова скеля заввишки 228 м над рівнем моря, що на березі Вісли височіє над Краковом і називається Вавелем, — одне з найважливіших для польської національної ідентичности місць, яке відіграло важливу роль в історії польської держави. На цьому пагорбі розкинувся замковий комплекс і катедральний собор, які назавжди закарбувалися в долі Польщі.

Це один із найстаріших польських осередків поселення й водночас один із найдавніших центрів державної влади. Із давніх-давен Вавель пов’язаний із правителями Польщі, починаючи від першого князя Мешка I й першого короля Болеслава Хороброго. У 1000 році, тобто менш ніж через півсторіччя від християнізації цих земель, тут постало одне з єпископств. Ця подія мала неабиякий вплив на унезалежнення Польщі від сусідніх потужних європейських країн. І хоча в державі перших П’ястівПольська князівська (кін. IX ст. — 1025) і королівська династія (1025—1079 і 1295—1370) в Польському королівстві та королівстві Русі (1325—1378). головний осідок правителя знаходився у Великопольщі, значення Кракова стрімко зростало. Унаслідок кризи королівської влади та руйнування державних структур у І половині XI сторіччя Вавель перетворився на головний центр влади. Таке рішення ухвалив Казімєж І Відновитель, відбудовуючи державу.

Вавель. Фото: Войцєх Вуйцік / Forum

Пам’ятка польської архітектури

На прикладі Вавеля можна спостерігати, як змінювалися будівельні смаки — наслідок тисячолітніх перетворень і діяльности багатьох поколінь архітекторів.

Треба, однак, пам’ятати: мешканці Вавеля не завжди шанобливо ставилися до архітектурних стилів, які виходили з моди та вжитку. Приміщення перебудовували за найновішими тенденціями, нехтуючи давньою спадщиною. Коли в ХІХ сторіччі Вавель перетворився на австрійську фортецю, замок втратив свої репрезентативні функції. Тоді було пошкоджено навіть такі очевидні для нас елементи вавельського декору, як ренесансі галереї внутрішнього двору, зруйновано королівські інтер’єри й розпорошено багате оздоблення. На початку ХХ сторіччя дбайливо відкривати шари цього архітектонічного торта, які накладалися один на одний ще з часів середньовічного романського будівництва й аж до класицизму XVIII сторіччя, взявся архітектор і консерватор Адольф Шишко-Богуш.

Адольф Шишко-Богуш

Вавельський замок — не тільки історичний об’єкт. Бо тоді (…) дуже легко можна було б вдатися до суто консерваційних методів, щоб утримати вцілілі старі частини без подальшої адаптації.

Керуючись цим формулюванням, Шишко-Богуш вирішив обрати проміжний шлях між теорією консервації мистецтва, яка вимагає якомога вірнішого збереження історичної тканини, та сучасними тенденціями введення в історичні пам’ятки елементів модерного мистецтва. Шишко-Богуш планував показати полякам Вавель ідеальний, в якому б перепліталися ретельно відібрані найкращі елементи його історичної архітектури. Свою ідею реконструкції він назвав теорією «поза часом», адже у жодну епоху замок не виглядав таким, як його сьогодні бачать туристи завдяки відбудові Шишка-Богуша. Завдяки їй ми сьогодні можемо ознайомитися з історією Вавеля з виокремленням найпоказовіших елементів його декору від найдавніших часів.

Дохристиянські часи: Вавельський дракон

Розпочнемо нашу екскурсію під мурами замку. Якщо підійти до них з боку Вісли, помітно, що пагорб охороняє персонаж однієї з найвідоміших польських легенд — Вавельський дракон.

Хоч дракон і жив у печерах Вавельського пагорба в дохристиянські часи, найдавніші відомості про нього доніс до нас превелебний краківський єпископ і хронікар зі зламу XII–XIII сторіч — Вінцентій Кадлубек (хоча версій цієї легенди постало без ліку).

Вавельський дракон. Джерело: HRS Poland

Цей дракон наганяв жах на довколишній люд, який мусив приносити йому в жертву свійську худобу, втамовуючи таким чином голод чудовиська. Якби міщани не складали жертв, дракон пожирав би людей. Спроби рицарів подолати потвору не принесли успіху. Зрештою місто вдалося врятувати завдяки хитрості: дракона нагодували начиненими сіркою опудалами тварин. Сірка спалахнула від вогненного подиху чудовиська, що його й убило.

Про легендарного дракона символічно нагадує скульптура, яка на втіху туристам що три хвилини вивергає з пащі вогонь.

Романська ротонда Пресвятої Діви Марії

Увійдімо тепер на територію вавельського музею. Найдавніші археологічні пам’ятки можна роздивитися на виставці «Вавель утрачений». Історія цього археологічно-архітектурного заповідника добре ілюструє, як Адольф Шишко-Богуш втілив згадану вище ідею розкрити історію замку.

Ця виставка експонується в стінах австрійського лазарету ХІХ сторіччя, де до 1911 року розміщувалася військова частина — інші приміщення комплексу тоді вже не використовувались у військових цілях.

Будинок колишнього австрійського лазарету. Джерело: Wikipedia

Фрагмент ранньосередньовічного муру, який став зародком цієї виставки, відкрив реставратор пам’яток Зиґмунт Гендель, коли робив інвентаризацію переданого полякам будинку. Гендель записав тоді у своєму щоденнику, що, найімовірніше, це рештки середньовічної башти. Лише подальші дослідження Шишка-Богуша показали: це залишки невеликого храму — 4-апсидної ротонди. 30 жовтня 1918 року в присутності інтелектуальної еліти Кракова відкрили першу вавельську археологічну виставку, головним елементом якої стала модель храму в реконструкції Шишка-Богуша.

Саме цей будинок — костел Пресвятої Діви Марії (пізніше його покровителями стали святі Фелікс і Адаукт) — найкраще зберігся на Вавельському пагорбі з часів раннього середньовіччя. Від зламу X і XI сторіч він слугував княжою каплицею, на початку XVI сторіччя був десакралізований і перебудований у зв’язку з розбудовою замкової кухні. Первісний вигляд храму досі викликає жваві дискусії серед істориків та мистецтвознавців, які, продовжуючи дослідження Шишка-Богуша, дедалі частіше піддають сумнівам його висновки і пропонують нові моделі ротонди.

Готичний надгробок Казімєжа Яґеллончика

Щоб побачити видатний приклад готичного мистецтва, перемістімся до вавельської катедри. Костел краківського єпископа неподалік резиденції правителя Польщі виконував ключові для королівського церемоніалу функції. Упродовж віків катедра була свідком коронації королів і монарших похоронів.

Від XIV сторіччя тут за усталеним церемоніалом проходили коронаційні урочистості. Лише XVIII сторіччя внесло в традицію плутанину. Авґуст ІІ Сильний, змагаючись за польський трон із французьким принцом, щодуху поспішав на Вавель, аби здійснити коронацію й завдяки цьому таїнству зміцнити свою позицію. Але претендент на трон зіткнувся з проблемою: двері скарбниці, де зберігалися коронаційні регалії, були зачинені на вісім замків, ключі до них мали вісім сенаторів, які не завжди підтримували кандидатуру Авґуста ІІ. Вибити двері було б блюзнірством. Тому, щоб винести регалії, в стіні пробили діру, а двері залишили неторкнутими.

Вавельська катедра. Фото: Анджей Рубіс / Forum

Традицію краківських коронацій пізніше порушили два польські правителі, які пройшли церемонію інтронізації у Варшаві. Перший — Станіслав Лєщинський, який зійшов на трон під час Великої північної війни й не міг тоді дістатися до Кракова. Другий — останній король Польщі Станіслав Авґуст, який не палав любов’ю до Кракова і всіма своїми діями підкреслював чільну роль Варшави як головного центру влади в Речі Посполитій періоду Просвітництва.

Як я вже згадував, Вавельська катедра стала королівським мавзолеєм. До XVIII сторіччя тут ховали польських правителів, а пізніше — героїв періоду бездержавности (зокрема, князя Юзефа Понятовського і Тадеуша Косцюшка). Коли Польща здобула незалежність, маршал Юзеф Пілсудський змусив краківського єпископа поховати на Вавелі прах свого улюбленого поета, національного пророка епохи Романтизму Юліуша СловацькогоДо того Словацький покоївся на цвинтарі Монмартр у Парижі, де помер 1849 року., «бо королям був рівнею» (як зазначив Пілсудський у похоронній промові 28 червня 1927 р.).

Пізніше на Вавелі поховали останки самого маршала Пілсудського, який не раз згадував, що хоче покоїтися саме тут (його ад’ютант записав у мемуарах, що під час однієї з поїздок до Кракова «Пілсудський був у чудовому гуморі й розмовляв із природженою чарівністю, коли цього хотів. Якоїсь миті, говорячи про вавельські поховання, він згадав, що, може, і для нього знайдеться там місце»). Останніми у вавельських криптах поховали Лєха й Марію Качинських, які загинули 2010 року в авіакатастрофі під Смоленськом.

Похорон Юзефа Пілсудського на Вавелі, 1935 рік. Джерело: FoKa / Forum

Серед численних надгробків вавельської катедри вирізняється надгробок Казімєжа Яґеллончика з кінця XV століття. Його виточив Віт Ствош, видатний митець німецького походження (найвідоміший його твір — вівтар у Мар’яцькому костелі на краківському Ринку, одна з найбільших туристичних принад міста).

Надгробок Казімєжа Яґеллончика з кінця XV століття. Фото: Іґнацій Крєґер / RSW / Forum

Ствош майстерно відтворив лежачу постать померлого короля, вбрану в коронаційні шати, схожі на літургійне облачення, що увиразнювало священничий характер монарха. Поза монарха дуже динамічна, немовби зафіксована в момент смерті. Розплющені очі, відкинута голова й затиснуті на королівських регаліях долоні надають скульптурі надзвичайно інтимного характеру. Багате скульптурне обрамлення містить широку гаму відсилань до ролі монарха в середньовічному суспільстві й ідеї божественного походження королівської влади.

Ренесансна королівська резиденція

Перлиною краківського замку, без сумніву, залишаються репрезентативні зали королівської резиденції. Після пожежі 1499 року представники династії Яґеллонів, королі Алєксандр і Сиґізмунд Старий вирішили відбудувати середньовічну споруду в стилі нового архітектурного напряму — зародженого в Італії Ренесансу.

Пройшовши через браму, увінчану красномовним латинським написом «Si Deus Nobiscum quis contra nos» («Якщо Бог із нами, хто ж супроти нас?»), ми опиняємося серед аркадного внутрішнього двору королівського палацу. Ця рання споруда, зведена італійськими митцями, в якій неповторно переплітаються готичні й ренесансні мотиви, представляє нам межу цих двох епох у польському будівельному мистецтві.

Аркадний внутрішній двір королівського палацу. Фото: Марек Скорупський / Forum

Перед митцями стояло амбітне завдання: пристосувати італійську архітектуру «до польського неба», простіше кажучи — до важких північних кліматичних умов. Тож привнесено високі стрімкі дахи (яких не зустріти в Італії) та сильно висунуті піддашшя. У період Ренесансу галереї двору оздоблювала барвиста поліхромія, яка з плином часом була втрачена.

Із внутрішнього двору переходимо у найбагатші зали королівської резиденції, розташовані на репрезентативному третьому поверсі (бельетажі). Звернімо особливу увагу на декор двох зал. Перша — Посєльська, що виконувала функції тронної. Тут королі приймали іноземні делегації, тут проходили коронаційні сейми й важливі державні наради. Про винятковість цієї зали свідчить її декор, зокрема, 194 різьблені голови, розміщені в касетонах стелі, що символізували представників усіх соціальних груп Речі Посполитої.

Посєльська зала, 70-ті роки. Фото: Збишко Сємашко / RSW / Forum

До сьогодні збереглося 30 оригінальних вавельських голів, які Адольф Шишко-Богуш повернув у реконструйовані замкові зали. Крім того, консерватор плекав задум заповнити незайнятий простір стелі сучасними скульптурами, які на замовлення Вавеля у 1925–1929 роках різьбив один із чільних польських скульпторів Ксаверій Дуніковський. Митець постановив створити для Посєльської зали портрети видатних історичних особистостей Польщі — наприклад, Адама Міцкевича чи Фридерика Шопена. Тим часом керівництво замку змінило концепцію реконструкції ренесансних зал Вавеля і не розмістило скульптур Дуніковського в касетонах Посєльської зали.

Вавельські голови в касетонах Посєльської зали. Джерело: Історичний музей Кракова / Forum

Вирізьблені у XX сторіччі вавельські голови сьогодні є частиною колекції Вавеля і варшавського парку скульптур при палаці «Кроликарня», присвяченого творчості Дуніковського.

У найбільшій залі Вавеля, Сенаторській, проходили засідання Сенату, важливі придворні урочистості, а також театральні видовища і бали (тому вона ще називається — Танечниця). Її стіни оздоблюють арраси з колекції Сиґізмунда Авґуста (сина Сиґізмунда Старого) за мотивами старозавітних історій. Арраси, або ж тапісерії — тканини для оздоблення стін, польськомовна назва яких походить від французького міста Аррас, що спеціалізувалося на виробництві такого роду предметів розкоші. Вони видігравали як декоративну, так і практичну роль — утеплювали приміщення замку. Ці тканини були одним із найбільших скарбів Сиґізмунда Авґуста, а після його смерті поповнили державну скарбницю. Гобелени коштували неймовірно дорого передусім через ціну матеріалу, з якого виготовлялися, зокрема золотих ниток. У результаті місячної праці кваліфікованого митця виходило пів квадратного метра тапісерії. Колекція Сиґізмунда Авґуста нараховувала близько 160 аррасів, деякі з них були величезні (у польських зібраннях збереглося 136 із них). Колекція аррасів, створена на замовлення останнього з Яґеллонів, поставала майже десять років. Тут не місце на те, щоб описувати їхню буремну історію.

Згадаймо лишень, що після Третього поділу Польщі (1795 року) їх вивезли до Росії, звідкіля вони повернулися у 20-х роках ХХ сторіччя згідно з положеннями Ризького мирного договору, який передбачав, зокрема, повернення цінних творів мистецтва відродженій Польщі. 1939 року їх вивезли з Вавеля через Румунію, Францію й Велику Британію. Другу світову війну вони перебули в Канаді, а згодом, у 60-х роках, повернулися на Вавель.

Сенаторська зала. Фото: Ґжеґож Козакевич / Forum

Описуючи меценатство правителів династії Яґеллонів, необхідно згадати ще два вавельські закутки: Сиґізмундівську вежу із дзвоном Сиґізмундом та Сиґізмундівську каплицю (назви походять від імені Сиґізмунда Старого). Дзвін, який профінансував король 1520 року, до кінця ХХ сторіччя залишався найбільшим польським дзвоном. У нього били у виняткові моменти (в новітні часи це були такі події, як смерть Юзефа Пілсудського, смерть Болеслава Берута, обрання Кароля Войтили Папою Римським, вступ Польщі до ЄС). Сьогодні краківські єпископи використовують його досить часто, що призводить до зниження значення Сиґізмундового дзвону. Востаннє в нього вдаряли 25 березня 2020 року під час молитви за те, щоб епідемія закінчилася. Дзвіниця відкрита для туристів.

Сиґізмундівська каплиця. Джерело: Wikipedia

Ще одним яскравим прикладом ренесансного мистецтва на Вавелі є Сиґізмундівська каплиця, збудована як мавзолей після смерті першої дружини Сиґізмунда Старого Барбари Запольської.

Архітектор геніально поєднав три рівні споруди, базовані на трьох фігурах: квадраті, восьмиграннику та колі (купол), доповнивши їх багатою ідейною програмою. Гармонійна форма каплиці була взірцем для численних інвестицій такого типу на території давньої Речі Посполитої: у XVII сторіччі вона слугувала джерелом натхнення, зокрема, для будівничих каплиці святого Казимира у віленській катедрі, а на початку ХХ сторіччя архітектор Юзеф Піус Дзєконський мав її за взірець, творячи еклектичну будівлю костелу Пресвятого Спасителя у Варшаві, яка містила численні відсилання до найкращих зразків національної архітектури.

На період Ренесансу (а точніше, правління Сиґізмунда Старого) припадає пік вавельської величі. І хоча, як про це оповідають у польських школах, перенесення королівської резиденції з Кракова до Варшави відбулося лише за панування Сиґізмунда ІІІ Вази (1596 рік), уже від смерті Сиґізмунда Старого (1548 року) значення Вавеля почало занепадати. Згідно з останніми обрахунками варшавського історика Марека Вреде, Сиґізмунд Старий був останнім королем, який більшість свого правління провів у Вавельському замку (44 % часу королювання, на другому місці було Вільно — столиця Великого князівства Литовського, в якій король провів 26 % свого часу на троні). Його син Сиґізмунд Авґуст перебував у Вільні 32 % свого часу, 16,5 % — у Варшаві й лише 13,5 % — у Кракові. Стефан Баторій, своєю чергою, найбільше часу провів у Гродні (27 %, тоді як у Кракові 15 %). Згодом Сиґізмунд III Ваза переніс свою постійну резиденцію в розташовану в центрі країни Варшаву (там він провів 56 % періоду свого правління, а на Вавелі — 21 %). Оскільки Варшавський замок став головною монаршою резиденцією, проєктовані на Вавелі барокові й класицистичні перебудови вже не реалізувалися з таким розмахом, який був притаманний меценатству Яґеллонів.

Барокові вівтарі вавельської катедри

А от на пошуки бароко вирушимо до катедри, центральним місцем якої є вівтар, присвячений святому Станіславу, головному покровителю Польщі й охоронцеві коронних регалій. Мощі святого зберігаються у срібній раці у формі труни, оздобленій сценами з життя і смерті священномученика та його чудес.

Ким був цей мученик? У 70-х роках XI сторіччя Святий Станіслав був краківським єпископом. Його смерть пов’язана з конфліктом (причини якого не відомі) із королем Болеславом Сміливим. Унаслідок цієї суперечки Болеслав засудив єпископа на «відсічення членів» (як читаємо в найстаршій польській хроніці, написаній Ґаллом Анонімом). Щоправда, латинський термін «truncatio membrorum» не обов’язково мусив означати кару смерті — це могло бути, наприклад, розповсюджене в середньовічній системі покарань відсічення руки, ноги, вуха, носа чи виколення очей. Релігійна легенда з часом почала набувати все більш видовищних форм: у чергових переказах з’явилися згадки про те, що король власноруч розтинав біля вівтаря єпископа, який правив месу, а відтяті кінцівки пізніше дивовижним чином приросли до тіла (що мало передрікати об’єднання польських земель після феодального роздроблення між XII і XIV сторіччями).

Вівтар, присвячений святому Станіславу, вавельська катедра. Фото: Ґжеґож Козакевич / Forum

Святий Станіслав мав також стояти на варті польських регалій. Цю місію наш покровитель виконав не найліпшим чином. Єдина зі збережених коронаційних регалій П’ястів — меч Щербець, який до сьогодні зберігається у коронній скарбниці на Вавелі. Цей меч пов’язаний із першим королем Польщі — Болеславом Хоробрим, який нібито 1018 року ударив ним по київських Золотих воротах (їх, однак, ще тоді не існувало) і меч пошкодився (пощербився). Решта польських регалій здебільшого була знищена на початку ХІХ сторіччя, коли прусський король Фрідріх Вільгельм III, програвши в сутичках із військами Наполеона, переплавив їх, щоб залатати діру в німецькій скарбниці. Востаннє ці регалії 1792 року розглядав польський історик Тадеуш Чацький, здійснюючи інвентаризацію коронної скарбниці.

Вавель сьогодні

У наш час Вавельський пагорб — одна з найпопулярніших пам’яток Кракова (щороку сюди прибуває понад мільйон туристів).

Вавель. Джерело: Unsplash

Найважливіші тутешні установи — Королівський замок та катедра, що належить до Краківської архідієцезії. Позаяк історія Вавеля дуже багата і тут зібрано чимало експонатів, одного дня не вистачить, щоб ретельно оглянути замок. Музей пропонує численні екскурсійні маршрути, частина яких доступна цілорічно, а частина лише сезонно (у літній період можна, зокрема, пройти 81-метровий шлях Драконячою норою — легендарною печерою, яка вважалася оселею вавельського дракона).

Тим, хто тут уперше, рекомендуємо відвідати катедру з криптами і пройти музейним маршрутом «Репрезентативні королівські палати». Відкриття Вавеля обіцяє стати захопливою пригодою, а його історичне багатство допоможе долучитися до неоціненної культурної спадщини.

Переклав Андрій Савенець

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Пйотр Сковронський

Докторант Інституту історії імені Тадеуша Мантейфеля Польської академії наук, співпрацівник відділу наукових досліджень «Королівські Лазєнки…