Адам Міцкевич. Колаж: Нова Польща
Адам Міцкевич. Колаж: Нова Польща

Міцкевич. Факти про національного пророка

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Монументальний, найбільший, винятковий, єдиний... Так ми звикли думати й говорити про Адама Міцкевича, бачачи в ньому передусім поета-пророка. Але ж це була людина з плоті й крові! Спробуємо глибше його пізнати.

На жаль, Міцкевич не залишив мемуарів і ніхто з його сучасників не написав про нього книжку, але ми можемо дізнатися більше про життя поета, якщо уважно вчитаємося в його твори: у них чимало автобіографічних мотивів. Чим іще, крім літератури, жив автор «Дзядів» і «Пана Тадеуша»?

Передусім Міцкевич як патріот був задіяний у національно - визвольній боротьбі. Правда, поету закидали, що він не взяв участі в Листопадовому повстанні 1830–1831 років — в цей час він перебував за кордоном і не зміг приїхати на батьківщину. Та ще задовго до повстання він «боровся словом» і був за це покараний.

Навчаючись у Вільні (Сучасний Вільнюс) у 1817–1819 роках, Міцкевич вступив у дві заборонені царем організації: Товариство філоматів і Союз філаретів. Філомати були таємними «шанувальниками знань», а філарети називали себе «шанувальниками чеснот». Діяльність у Товаристві філоматів закінчилася для поета арештом: він пів року відсидів у вʼязниці, облаштованій у Віленському монастирі, після чого 1824-го його засудили й заслали вглиб Російської імперії. Що цікаво, при цьому Міцкевич, як і раніше, міг працювати вчителем і мав право вибирати місце проживання: упродовж трьох років він викладав у Криму, Петербурзі, Москві та Одесі. Саме в цей період польський поет потоваришував із Алєксандром Пушкіним.

1829 року Міцкевич виїхав у Західну Європу, а коли йому не вдалося прорватися в охоплене повстанням Королівстве Польське, він так і залишився в еміграції. Почалися багаторічні поневіряння.

За своє життя Міцкевич понад 40 разів змінював місце проживання: мешкав у Німеччині, Швейцарії, Італії і навіть Парижі, де провів понад 20 років. Там поет викладав в університеті (на його лекції ходила, зокрема, Жорж Санд) і там закінчив «Дзяди» і створив «Пана Тадеуша».

З дитинства Міцкевич полюбляв гуляти кладовищами і руїнами, добре знав історію та філософію (це, а також його тюремний період змальовано в «Дзядах»), був шанувальником Наполеона Бонапарта, а серед його численних професій була, скажімо, робота бібліотекарем. 1848 року Міцкевич був на аудієнції в папи Пія IX, проте з часом відвернувся від Церкви. Натомість він захоплювався масонством і, на думку деяких істориків, ще з початку 1820-х років належав до масонської ложі й навіть мав ступінь підмайстра. А ще поет цікавився кабалою, про яку йому багато розповідала бабуся.

Та найбільшим секретом Полішинеля була нестримна пристрасть Міцкевича до жінок.

Марʼя Чапська, історикиня літератури

За натурою Міцкевич далеко не був святенником чи аскетом: від батьків і дідів він успадкував пристрасний і мстивий темперамент, запальний і надміру романтичний.

Найбільшим коханням Міцкевича була Мариля Верещак, батьки якої наприкінці 1820-х не погодилися на її одруження з поетом, позаяк уже підібрали для доньки іншого нареченого. Однак це не завадило їхньому роману й згодом Мариля часто згадувалася у творчості Міцкевича.

Поет створив сімʼю 1834 року в Парижі, його дружиною стала Целіна Шимановська. У подружжя народилося шестеро дітей — дві дочки й чотири сини. Улюбленицею поета була старша дочка, Марʼя, зате син Владислав пізніше став біографом батька, видавцем його творів і засновником музею Міцкевича в Парижі. Ходили чутки й про позашлюбну доньку, яку поетові нібито народила вихователька його дітей.

Звання найбільшого польського поета періоду Романтизму Міцкевич поділяє з Юліюшем Словацьким. Взаємна неприязнь класиків, схоже, стала притчею во язицех, проте насправді саме Словацький недолюблював Міцкевича.

Із листа Словацького до матері

Міцкевич імпровізував, але доволі слабо, а виглядав, як справжній Міцкевич — запущений і неохайний, у незугарно зав’язаному шарфі, як обідранець, із помнутим коміром сорочки і в засмальцьованому фраку, липкому від бруду.

Далі, зокрема, дізнаємося, що по-французьки Міцкевич «говорив скрипуче, наче кіт дряпав кігтем по склу». Однак в тому ж таки листі Словацький згадує, що вони в розмові обмінювалися компліментами, а не образами.

Найімовірніше, вони були знайомі з дитинства: Міцкевич, старший від Словацького всього на кілька років, згадував їхню зустріч у домі друзів сімʼї. Вже у доволі зрілому віці 25 грудня 1840 року вони перетнулися в будинку письменника і книговидавця Еустахія Янушкевича на вулиці Ешод де Сен-Жермен, в VI окрузі Парижа. Про цю зустріч ходили легенди; за вечерею обидва поети виголосили імпровізовані промови — свідки згадують, що вони були неперевершені в красномовстві! Сьогодні Міцкевич і Словацький покояться в крипті національних пророків на Вавелі — у тій, де також увічнені Ципріян Каміль Норвід і Фридерик Шопен.

Міцкевич помер 1855 року в Константинополі, куди поїхав створювати Польський легіон для боротьби з російським імператором. Офіційні джерела причиною смерті називають холеру (тоді саме була епідемія), проте не виключено, що поета отруїли мишʼяком. Спочатку Міцкевича поховали в Парижі й тільки через кілька десятків років його прах перевезли в Польщу. Памʼятники польському національному пророку, а також вулиці й площі, названі його іменем, можна зустріти в багатьох містах і на батьківщині поета, і по всьому світу.

Переклала Наталя Ткачик

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Катажина Пілярська image

Катажина Пілярська

Майже 10 років була кореспонденткою та ведучою програм на Польському радіо. Як ведуча циклу передач «Хроніка народження “Солідарности…

Читайте також