12-річна Маґда, яка ходить до варшавської початкової школи, під кінець серпня вже рахувала дні. Нарешті вона зможе зустрітися з однокласницями, але справа не тільки в цьому. Адже з неї досить уже було уроків через інтернет.
«Ми робили набагато більше, ніж завжди. Майже не було можливости про щось додатково запитати», — каже Маґда й додає, що контакт із учителем через електронну пошту чи спеціальні платформи не був такий простий, як під час уроків у класі. Проте школа Маґди непогано впоралася з дистанційним навчанням, яке запроваджено 25 березня: англійська, математика, історія — ці предмети велися на колишньому, якщо не на вищому, рівні. Учителі вільно користувалися такими сервісами, як Google Classroom, YouTube чи Zoom.
Але не у всіх школах процес ішов так добре. Там, де не було вчителів, які й раніше використовували сучасні інтернет-платформи, дистанційне навчання кульгало. Наприклад, у школі 11-річного Стефана, де в режимі онлайн проводилася тільки виховна година. Та й то тільки після втручання батьків.
«Дирекцію це не обходило, а старші вчителі цього просто не вміли. Ну, а ще деякі батьки говорили, що не мають обладнання і в них занадто малі помешкання», — розповідає Анна, мама Стефана.
Повернення в школу
З огляду на такий різний досвід Міністерство національної освіти вирішило, що від 1 вересня у переважній більшості шкіл навчання відбуватиметься у майже традиційній формі.
Навчальний рік розпочало 4,5 млн учнів у 22 тис. шкіл, і лише в кільканадцяти з них початок занять було перенесено або перейдено на дистанційну чи змішану форму навчання. Для цього потрібна згода місцевих санепідслужб, а ті не поспішають її давати.
У школах уведено значні обмеження.
Весь цей досвід кількох місяців життя в пандемії дозволив нам розробити послідовні принципи функціонування шкіл при поверненні до традиційної форми навчання.
А отже, у школі Маґди з’явився ізолятор на випадок, якби комусь із дітей стало зле й існувала підозра, що в нього коронавірус. Діти якомога рідше залишатимуть свої класні кімнати. Звісно, вони зможуть виходити на перерву, а деякі перерви видовжили так, щоб учні не юрмилися в їдальні.
На коридорах усі повинні ходити в масках, а в деяких місцях, наприклад у секретаріаті, встановили плексигласові екрани. Крім того, діти мають заходити через різні входи і в різний час, щоб уникнути натовпу там, де неможливо тримати дистанцію.
«Уроки фізичного виховання проводитимуться на спортивному полі так довго, як тільки можна. Також у негоду й холодну пору, за винятком морозу і зливи», — написала в листі до батьків класна керівниця Маґди. Новинкою також є батьківські збори в режимі онлайн.
Інакшим був і початок навчального року. Не проводилися загальношкільні урочистості на спортивному майданчику чи у спортзалі. Відбулися лише зустрічі в класах. У них могли взяти участь тільки батьки наймолодших дітей, та й то хтось один.
Якщо у школі з’явиться вогнище коронавірусу, директор зможе прийняти рішення про перехід на гібридне або дистанційне навчання.
Згідно з інструкцією міністерства, для цього необхідно буде проконсультуватися з місцевими санепідслужбами та кураторією освіти. Усі сподіваються, що до цього все-таки справа не дійде. Таку надію мають як діти, так і батьки, втомлені піврічним перебуванням дітлахів удома. Особливо враховуючи те, що багато з них також мусили під час карантину працювати в тому ж помешканні.
«Мабуть, усі вже мріяли про закінчення карантину, тому й відкрили школи, навіть із численними обмеженнями», — каже батько 11-річного Адама.
Якщо Міністерство освіти переконане, що все вдасться і діти цілий рік навчатимуться у школах, то Спілка польських учителів підходить до справи скептично, стверджуючи, що чітких правил не існує і все робиться в останню хвилину.
«Учителі переконані, що тиждень попрацюємо, а потім перейдемо на змішане або дистанційне навчання», — підкреслює голова СПУ Славомир Броняж. Однак найбільше бояться найстарші вчителі, які перебувають у групі ризику. Чимало з них пішло на лікарняний.
Частина поляків досить скептично оцінює готовність шкіл до пандемії коронавірусу. Наприкінці серпня Інститут ринкових і соціологічних досліджень (IBRiS) запитав поляків: «Чи школи готові до 1 вересня в аспекті захисту від коронавірусу?» 32,9 % опитаних відповіли ствердно, 42,4 % — заперечно. Решта не змогла відповісти. Оскільки сумнівно, щоб опитані справді знали, яким є стан готовности шкіл, видається, що ці результати насправді показують: людям бракує довіри до держави і в них жевріє острах, що колись карантин повернеться.
Канікули за нових умов
Багатьох карантин навчив тому, що не варто будувати плани на тривалий період.
«Ми їхали до Хорватії й забронювали собі ночівлю в районі Відня», — розповідає Катажина, чия донька пішла цьогоріч у перший клас. У спогадах із канікул немає місця на коронавірус, а якщо вже й є — то тільки в позитивному світлі. «Туристів не було взагалі, а в басейні плавало всього три людини. Краще бути не може».
Томек, який не любить покидати Польщу, повернувся із Болгарії в захопленні: «Чимало готелів закрито, тож натовпів не було. Бувало, я йшов увечері пляжем і нікого не зустрічав».
Проте дехто так боявся натовпів, що змінив свої плани. Особливо після публікації фотографій із польських приморських курортів, де тіла, здавалося, лежать упритул.
Однак так було зазвичай у вихідні. У будні ситуація не була настільки критичною. Від коронавірусу надійно захищала польська традиція «параванінгу» — коли пляжники відгороджуються одне від одного ширмами. Таким чином дотримувалася рекомендована півтораметрова дистанція.
Т.з. паравани на польському пляжі. Джерело: twitter.com/servatoreА отже, те, що для одних є кінцем відпочинку, для інших стало його початком. Подружжя 80-річних пенсіонерів Ядвіґа і Зиґмунт щороку їздить до великого центру відпочинку на Гельській косі. Цьогоріч пара перенесла відпочинок на вересень і відмовилася від поїздки з онучками. «Дітей неможливо встерегти, вони весь час десь бігають, граються, контактують з іншими», — розповідає Ядвіґа. У їхньому будинку відпочинку тепер обмаль людей, у їдальні багато місця. Єдиною проблемою може бути зменшена кількість приймань їжі. Замість тричі на день тут годують двічі, а їжу разом зі столовим приладдям і тацями видають тільки працівники.
Будинки відпочинку, по суті, майже спорожніли. На вулицях обмаль туристів. Захисні маски, за чинними правилами, надягають лише в закритих приміщеннях. Таке розв’язання схвалює більшість поляків, а 80 % навіть підтримує застосування покарань за відсутність маски, як показує серпневе опитування фірми United Surveys.
Обмеження і життя
Таємницею Полішинеля є те, що, попри такі обмеження, напівлегально діють дискотеки й техноклуби, де офіційно відбуваються «вечори біля барної стійки», а насправді — звичайні танцювальні вечірки.
Оголошення в популярному варшавському техноклубі Jasna 1: «Не танцюй».Джерело: Instagram
«Заходиш до клубу в масці й відразу після контролю й оплати за вхід знімаєш її й починаєш розважатися. Ну, майже як завжди, але людей менше», — розповідає Бартек, який полюбляє вечірки такого типу. На запитання, чи не боїться, знизує плечима: «Жити якось треба». Бо ж дійсно, якщо можна організовувати весілля, які призводять до численних заражень, то чому б і не дискотеки?
Кількість учасників весіль обмежили до 150 осіб, а в місцях, де високий рівень нових захворювань, — до 100 у жовтій зоні, (6-12 заражень на 10 тис. осіб) і навіть до 50 у червоній зоні, де епідемічна ситуація ще гірша.
Коли з’явилися перші захворювання, вогнищами яких були саме весільні святкування, влада лякала перевірками і розглядала введення додаткових обмежень. Проте все закінчилося самими тільки погрозами. Найчастіше, втім, ці обмеження накладаються самі: багато наречених відкладають шлюби, а ті, хто все-таки зважується стати на рушничок щастя, влаштовують камерну вечірку або ж відмовляються від буфетів, біля яких зазвичай юрмляться гості, або конкурсів, які передбачають тісний контакт одне з одним. Однак організатори весільних заходів зізнаються, що коли починаються танці, гості часто забувають про коронавірус. Це підтверджує Еля, яка була з чоловіком і дочкою на весіллі в Любліні: «Спочатку люди жартома віталися ліктем або «давали краба», але потім була і групова фотографія перед церквою, і танці на паркеті. Тоді все виглядало так, як і до епідемії».
Тому не дивно, що чимало потенційних весільних гостей відмовляється від участі у святі, побоюючись за своє здоров’я.
Більшість поляків уже призвичаїлася жити з епідемією. Все менше людей з’являється без масок у громадському транспорті і магазинах. Ніхто не хоче повертатися до суворих обмежень.
Іноді обмеження, накладені на всілякі установи, такі як кінотеатри, театри і музеї, роблять відвідування їх більш приємним. Зрештою, кожен воліє сидіти в кінозалі, що заповнена максимум наполовину, аніж впиратися ногами в сусіда. Інша справа — менший прибуток таких закладів, але це вже тема для абсолютно нової статті.
Переклав Андрій Савенець
