Коли я пригадую свої перші відвідини Кракова , відразу бачиться затишний зимовий вечір, розмова біля вікна у якомусь маленькому ресторані, сніг і спокій навкруги. Насправді цей спогад немає нічого спільного з реальністю. Вперше я побував у Кракові влітку 1991 року. Було спекотно, гамірно. Місто готувалося до папського візиту , я придбав собі сріблясту повітряну кульку із зображенням Папи, й вона ще довго літала моєю московською квартирою. Але спогади — річ відносна. Адже ми запам’ятовуємо не події, а образи. Так і в мене образ Кракова — це образ спокою і тиші , яку щогодини перериває звук труби на вежі.
Я не можу сказати , що закохався у місто в ті перші відвідини. Але я щиро переконаний, що закохався саме зимового вечора, в передчутті свята. Хоча в перші відвідини стояло літо і було гамірно — я не закохався. Я просто вже більше ніколи без Кракова не жив.
Cтаре місто Кракова. Джерело: UnsplashСаме тому всі мої численні приїзди , які тепер і не полічити, і не пригадати, стали для мене життям у місті, відкриттям міста, розширенням його кордонів. Краків змінювався так, що мені було ніколи нудьгувати.
Я не можу сказати , що мандрував Краковом, ні.
Я розвивався разом із ним , ось чим я зобов’язаний цьому місту — відкриттям того , як у вічному зароджується молода усмішка, як студентська вечірка пасує до середньовічного майдану.
Я ще пам’ятаю Краків , який немовби весь зосереджувався в стінах Старого міста, а за ними був якийсь суворий соціалізм, пошарпані будівлі, що руйнували враження від захованої у Старому місті казки. Здавалося, якщо ти вийдеш з цих стін, перетнеш кордон між ПлантамиКраківський парк навкруги Старого міста, завдовжки 4 км. Заснований у 1822-1830 рр. й рештою міста — казка розсиплеться , немов її ніколи й не було. Можна було хіба що швидким кроком пройти дистанцію між Старим містом і КазімєжемМистецький район Кракова, який раніше був окремим містом. Важливий центр єврейського життя. , тоді ще надзвичайно занедбаним, дорогою кидаючи оком на Вавель.
Але як це швидко закінчилося , Господи! Як почали змінюватися райони навколо, як прикрашалися околиці, як повернулося життя до Казімєжа, який, здавалося б, ніщо ніколи вже не оживить. Я почав відкривати будинок за будинком, район за районом, історію за історією. Я перестав бути туристом. У мене з’явилися свої кінотеатри, свої книгарні, свої кав’ярні, свої люди. Так Краків назавжди став місцем, в якому відчуваю себе щасливим.
І я можу згадати — або вигадати — як уперше прийшов із вокзалу в Старе місто й оселився в ніби кінематографічному старосвітському готелі , від якого всього дві хвилини до Ринку. І потім ніяк не міг із цим готелем розпрощатися, хоча й варто було. Як я блукав нічними Плантами — виявляється, були часи, коли я гуляв нічними парками, аж до ранкової меси! Як уперше оселився на Казімєжі. Не прогулявся, а саме оселився й вперше фізично відчув пустку, яка залишилася в цьому дивовижному районі після Голокосту.
Краківський район Казімєж. Джерело: Wikimedia Як кожна вулиця , прогулянка дарували нові емоції, нові відчуття. Ось садиба в одному з музеїв, де під яблунями я так любив пити чай із шарлоткою. А ось дах новітнього павільйону ЧапськогоПавільйон-музей, присвячений польському інтелектуалу, тісно пов’язаному з паризькою «Культурою». , звідки можна дивитися на старі будинки. А ось квартира на Зиблікевича, завдяки якій я дізнався, що один із найвідоміших очільників Кракова, Миколай Зиблікевич, був українцем зі Старого Самбора. А ось велосипед, який ще в часи, коли не було прокату, давав мені на кілька годин товариш, семінарист із Ополя, щоб я мав можливість не просто прогулятися, а проїхатися містом, як справжній краків’янин. А ось ми йдемо через СукєнніцеОдин із головних історичних об’єктів Кракова, де торгували різноманітним крамом, у тому числі й сукном. Сьогодні там розташована Галерея польського малярства та скульптури, крамнички, а також відома кав’ярня Новорольського. зі старшим приятелем , знаменитим польським дипломатом Єжи Баром, розмовляємо про його мемуарну книжку, і я бачу, наскільки він схожий на своє місто. І так, це була остання така наша прогулянка. Але Краків залишився, а, значить, і пан Єжи залишився, як залишилося чимало інших людей, яких я зустрічав у цьому місті й, можливо, вже не зустріну.
Ці люди не обов’язково були моїми знайомими , ні. От старший пан, який завжди попиває каву в «Ложі» на Ринку, коли я снідаю у цій кав’ярні. Саме такий, яким має бути старший пан у «Ложі» — завжди при метелику, в ошатному костюмі, поважний і артистичний водночас. Мені іноді здається, що скільки років я там снідав — стільки років він там пив каву. Я дорослішав, а він не старів. Може, це також був образ Кракова?
Адже Краків не старіє. З часу нашої першої зустрічі він тільки помолодшав. Я вірю , що люди можуть змінюватися разом із ним. Що у прогулянці вулицями цього повсякчас мінливого міста і захований рецепт душевної молодості.
