«Видно поділи» — цей популярний коментар до розмаїтих мап Польщі можна й сьогодні знайти в інтернеті. Зазвичай він має жартівливе забарвлення (досить часто це чорний гумор), проте влучно вказує на одну з найхарактерніших особливостей сучасної Польщі — навіть через сто з гаком років після відродження польської держави виразно помітні колишні кордони між країнами-загарбниками. Ці кордони присутні в культурному ландшафті, а також у багатьох соціальних та економічних явищах. Якщо накласти мапу з кордонами XIX століття на майже будь-яку іншу тематичну мапу, то можна помітити багато цікавих речей.
Історичні та сучасні кордони
Річ Посполита — держава, що об’єднувала Корону Королівства Польського та Велике князівство Литовське, — припинила своє існування 1795 року після того, як Австрія, Пруссія та Росія остаточно розділили її між собою. Проте встановлені тоді кордони змінили події наполеонівських воєн. 1815 року на Віденському конгресі було визначено нові кордони, які виявилися довговічнішими за попередні, бо протривали до Першої світової війни.
З перспективи поділів XIX століття сучасна Польща складається з чотирьох частин.
Схід і центр країни входили до складу Російської імперії або об’єднаного з нею Королівства Польського (так званий російський поділ).
Південний схід входив до складу габсбурзького Королівства Ґаліції й Лодомерії (австрійський поділ). Від узбережжя Балтійського моря в південно-західному напрямку тягнулася смуга, що належала до Королівства Пруссії, а з 1871 року — об’єднаної Німецької імперії (прусський поділ). Четверта частина — території, що не входили до складу Речі Посполитої на момент утрати незалежності, проте були приєднані до Польщі після Першої світової війни (наприклад, частини Сілезії, Орави і Спіша) або західні й північні землі, які відійшли від Німеччини до Польщі після Другої світової війни (комуністична пропаганда називала їх «повернені землі»).
Втім, у цій статті ми не обговорюватимемо останню категорію, натомість зосередимося на історичних територіях, які входили до складу польської держави й зараз до неї належать.
Кордони XIX–XX століття на сучасній мапі Польщі. Джерело: igipz.pan.plВарто зазначити, що описані вище кордони XIX століття мають небагато спільного із сучасним адміністративним поділом Польщі, який є штучним породженням бюрократії й не спирається на історичні кордони. Однак для зручності покажемо загальне співвідношення між сучасними воєводствами та їхніми столицями з кордонами держав у XIX столітті.
До складу російського поділу входили такі сучасні воєводства: Підляське (Білосток), Мазовецьке (Варшава), Лодзьке (Лодзь), Люблінське (Люблін) та Свєнтокшиське (Кельце), а також східні частини Куявсько-Поморського та Великопольського воєводств, північний схід Сілезького й північ Малопольського.
Австрійський поділ — це Підкарпатське воєводство (Ряшів), більша частина Малопольського (Краків) і південний схід Сілезького.
Натомість прусський поділ охоплював більшу частину Великопольського воєводства (Познань), Куявсько-Поморського (Торунь і Бидґощ), а також Поморського (Ґданськ).
Кордони XIX століття й досі відіграють чималу роль з огляду на масштаб змін, що відбулися тоді не тільки в Польщі, а й у Європі загалом. Промислова революція й пов’язаний із нею розвиток техніки та інфраструктури, а також швидкий демографічний ріст і формування сучасних суспільних рухів (наприклад, націоналізм і соціалізм) ґрунтовно і тривало змінили ландшафт, а також ментальність і поведінку поляків. Нашу розповідь почнемо з того, що легко можна помітити, наприклад, із вікна автівки або поїзда, подорожуючи Польщею.
Архітектура й ландшафт
Найлегше відрізнити землі, що колись належали до Пруссії. Тут і донині дуже багато людей живе в старих будинках із червоної цегли, покритих червоною черепицею. Щоправда, кожна перебудова й ремонт змінюють цей образ, однак його й далі можна впізнати.
Трапляються також нові будинки, що частково наслідують старі зразки. На колишніх австрійській та російській територіях, що були біднішими, старої забудови менше, позаяк набагато довше існувала традиція будівництва з недовговічної деревини, а старі будівлі, що збереглися, зазвичай і менші, і скромніші.
Відсоток житлових приміщень, збудованих до 1918, що використовуються донині (дані станом на 2002). Джерело: igipz.pan.pl
Натомість у містах відчутний вплив архітектурних стилів, що були характерні для країн-загарбників. Віденська сецесія домінує в Галичині, російсько-візантійська архітектура помітна на підросійських землях, а на території, що належала Пруссії — типова для Німеччини неосередньовічна забудова з глазурованою цеглою.
Якщо подивитися на статистику з прагматичної перспективи, то житлові умови на колишніх російських та австрійських землях і далі залишаються гіршими, ніж на прусських.
Помешкання менші за розміром, а кількість мешканців більша. На підросійських землях і досі є помешкання без каналізації, що для прусських земель — велика рідкість.
Відсоток житлових приміщень, обладнаних каналізацією та гарячим водопостачанням (дані станом на 2011). Джерело: igipz.pan.pl
Суттєві відмінності помітні й у забудові сільської місцевості та розташуванні ділянок землі, що використовуються під посіви. На колишніх прусських територіях села здебільшого вирізняються компактністю, хоча трапляються й невеликі селища за межами основного населеного пункту, які польською мовою називають «колоніями».
Натомість посівні поля поділені на великі, старанно окреслені ділянки, що розташовані навколо селища. На підросійських землях явище колоній більш поширене, а населені пункти, навіть якщо їхня забудова зосереджена в одному місці, не вирізняються компактністю й найчастіше не мають правильної форми. Посівні поля дуже нерівномірні та зазвичай менші й вужчі, ніж у колишній Пруссії. А на землях, що колись належали до Австрії, переважають видовжені села, що часто тягнуться вздовж річок. Проте найхарактернішим для цього регіону є розташування полів: це дуже вузькі (іноді всього кілька метрів!) і довгі (іноді навіть кілька кілометрів!) смуги, що тягнуться перпендикулярно до осі забудови.
Ці відмінності — наслідок різного підходу до розв’язання проблеми перенаселеності сіл і комасації земель (об’єднання в один масив земельних ділянок, які належать одному власникові) в XIX столітті.
На прусських землях здійснено новий поділ земельних ділянок, унаслідок чого виникли великі квітучі господарства заможних селян. Біднішим селянам доводилося шукати щастя в містах, які тоді швидко розвивалися. На підросійських землях аналогічну реформу провели пізно й лише частково, а на австрійських її взагалі не було. Тут зберігалася традиція поділу господарства між дітьми, кожне з яких мало отримати доступ до дороги і води в центрі села. Унаслідок цього з’явилися дуже роздроблені господарства й ділянки землі незручної для обробки форми. Саме тому польську офіційну назву цієї частини Австрійської імперії, «Королівство Ґаліції та Лодомерії», злі язики переробили на «королівство голіції та голодомерії».
Що ж стосується питання майнових відносин, то на території, яка належала Пруссії, унаслідок попередніх правових рішень частка власності держави (колишні великі землеволодіння) і релігійних організацій (з огляду на менший масштаб конфіскації церковного майна в XIX столітті) є набагато вищою, ніж у інших частинах країни.
Транспортна мережа
У XIX столітті головним показником прогресу, якщо говорити про транспорт, була залізниця. І досі залізнична мережа на колишніх прусських землях набагато густіша, ніж на російських та австрійських. У минулому ця різниця була набагато помітнішою, однак у другій половині ХХ століття вона зменшилася через закриття багатьох залізничних ліній у прусській частині, що є сумним прикладом згладження відмінностей шляхом змін на гірше.
Залізничний транспорт у Польщі (сірі лінії — межі воєводств). Джерело: pl.wikipedia.orgВтім, як і раніше, відчуваються наслідки різного підходу країн-загарбників до будівництва залізниці. У Німеччині та Австрії її будували з урахуванням громадських і економічних потреб, у Росії керувалися військовими міркуваннями. Ось чому залізничні станції на підросійських землях часто розташовані далеко від центру міста або навіть у чистому полі, а кількість віадуків, що полегшують переїзд іншого транспорту під або над колією, навіть у містах залишається невеликою.
Водночас залізничні шляхи на відрізках упродовж багатьох кілометрів прокладено прямо, без жодних поворотів. На території колишніх прусських і австрійських земель станції зазвичай розташовані набагато ближче до центру населеного пункту, а колія, хоча й більш звивиста, не становить перешкоди для пересування.
Достатньо лише порівняти кількість переїздів через колію у Варшаві (без урахування тунелю в центрі міста, побудованого в міжвоєнний період) із ситуацією в Познані або Кракові. На відрізку перших 3,5 км від центрального вокзалу (в Кракові та Познані — у бік річки, а у Варшаві — на захід від згаданого тунелю) у Кракові є 5 переїздів, у Познані — 9, а у Варшаві — всього 2.
Сьогодні ключову транспортну функцію виконують автостради, які з’явилися в ХХ столітті, тож вони не відображають колишній поділ держави. Але інші дороги, зокрема найважливіші траси, зазвичай проходять так само, як у XIX столітті. Тут теж помітні відмінності. На підросійських землях частіше трапляються широкі й прямі дороги, тоді як в інших двох частинах країни дороги більш закручені. У Пруссії було заведено саджати вздовж доріг дерева, перетворюючи їх на мальовничі алеї. На жаль, у наш час цими старими деревами часто жертвують заради модернізації та розширення трас.
Населення
Історичні відмінності також помітні в густоті населення і структурі його зайнятості. Якщо не враховувати міст, то найвища густота населення спостерігається на колишніх австрійських землях, на російських — менша, а найнижчий показник густоти населення — у прусській частині. Це пов’язано зі згадуваною вже специфікою розташування забудови.
Наприклад, якщо у Великопольському воєводстві перетнути в сутінках річку Просна, яка колись була прикордонною, то може здивувати контраст між великою кількістю поодиноких вогників із російського боку й темрявою з прусського, де лише зрідка можна побачити велике скупчення житлових будинків.
Колишні прусські землі досі залишаються більш індустріалізованими в порівнянні з австрійськими й російськими. У сільському господарстві тут працює значно менше людей, ніж у промисловості.
Сучасна статистика показує, що аграрії на прусській території, а частково й на австрійській, більш освічені, ніж на російській.
Водночас саме на підросійських землях сільське господарство залишається головним джерелом прибутку набагато більшої частини домогосподарств, ніж в інших регіонах Польщі. Великі господарства в прусській частині здебільшого виготовляють товари на продаж, а малі господарства в Галичині — для власних потреб. Відрізняється також кількість господарських будівель, що припадають на одне господарство: найменша вона в Галичині, найбільша — на колишніх прусських землях.
Регіони відрізняються також профілем сільськогосподарської продукції. Найбільш яскраві приклади: прусські землі спеціалізуються на свинарстві та вирощуванні ріпаку, а російські й австрійські — картоплі. Крім того, Галичина відрізняється від сусідніх колись підросійських земель куди більшою часткою пасовищ, причому не тільки в горах, а й на рівнинах.
У селах також збереглася специфіка низової організації місцевої громади. На колишніх російських землях життя багатьох населених пунктів зосереджено навколо добровільної пожежної дружини, яка виконує також різні соціально-культурні функції. В австрійській і прусській частині це явище трапляється набагато рідше, оскільки там раніше почала діяти державна пожежна охорона.
Ідеологія
Колишні кордони помітні також у світогляді поляків. Це зумовлено поділами Польщі чи, може, це звичайний збіг обставин?
Основний принцип такий: колишні російські й австрійські землі більш консервативні, а прусські та колишні німецькі — ліберальні.
Загалом Польща вважається католицькою країною, однак регіональні відмінності в релігійності разючі. Найбільш релігійним є населення колишніх австрійських земель, де щонеділі меси відвідує 60–70 % населення, тоді як на російській і прусській території — 30–40 %, а на колишніх німецьких землях приблизно 30 % або й менше.
З цим пов’язано також різне ставлення до сім’ї: на австрійській території, якщо порівняти з північчю та заходом країни, відбувається більше вінчань і вища народжуваність, водночас менше позашлюбних дітей і розлучень.
Незважаючи на те, що такі помітні відмінності проявляються в багатьох царинах життя, фразу «видно поділи», найчастіше, мабуть, доводиться чути у зв’язку з черговими парламентськими або президентськими виборами. Мапа електоральних уподобань поляків дивовижно збігається з колишніми політичними кордонами.
Найголовніший поділ проходить між колишніми російськими й австрійськими землями, з одного боку, і територіями, що колись належали Німеччині, з іншого. З перспективи останніх десяти з гаком років на сході й півдні країни (російські й австрійські території) виграє партія «Право і справедливість» (Prawo i Sprawiedliwość — далі ПіС), а на заході й півночі (прусські території й колишні німецькі землі) перемагає «Громадянська платформа» («Platforma Obywatelska» — далі ГП).
Другий тур президентських виборів 2015 року. Переможці в ґмінах (адміністративних одиницях нижчого рівня). Дані: Державна виборча комісія Польщі (PKW).
Джерело: wyborynamapie.pl
Ці електоральні відмінності найбільш помітні в другому турі президентських виборів, коли потрібно вибрати одного з двох кандидатів. Якщо порівняти історичну мапу поділів Польщі та результати голосування на виборах 2015 року, то кандидат ПіСу Анджей Дуда виграв на колишніх територіях Росії та Австрії, а тодішній президент Броніслав Коморовський із ГП — на землях, що в XIX столітті належали до Німеччини. Так само було й 2010 року, коли Коморовський переміг Ярослава Качинського і здобув чималу перевагу на колишніх прусських землях. На останніх парламентських виборах 2019 року партія ПіС виграла голосування до Сейму в більшій частині країни, проте на сході її перевага була безперечною, тоді як на заході — мінімальною. Що ж стосується одномандатних виборчих округів (вибори до Сенату), то під час тих самих виборів кордони поділу Польщі в ХІХ столітті й надалі були досить виразними, оскільки на заході країни виграла опозиція.
Втім, варто навести два важливі винятки з описаної закономірності в електоральній географії Польщі. Перший стосується Варшави та інших великих міст, що розташовані, зокрема, і на сході країни й які послідовно голосують за ГП. Варшава й околиці — своєрідний анклав усередині регіону, де мешканці здебільшого підтримують ПіС. Схожа ситуація в Кракові й Лодзі. Другий виняток стосується територій, де проживають переважно національні меншини. Наприклад, дуже виділяється на тлі навколишніх територій район Біловезької пущі на кордоні з Білоруссю. Місцеві жителі, переважно етнічні білоруси, голосують за ГП або Союз демократичних лівих сил. Принагідно треба зазначити, що хоча найвищий відсоток явки виборців характерний для великих міст, поза їхніми межами найбільша кількість громадян голосує в консервативній Галичині, яка підтримує ПіС.
Чи відмінності вічні?
Отже, регіональні відмінності країни, що відповідають історичному поділу Польщі в ХІХ столітті, досі актуальні. Це явище дуже цікаве ще й тому, що після закінчення згаданої епохи минуло понад сто років і немає вже нікого, хто би пам’ятав ті часи. Упродовж цього століття польська держава (і Друга Річ Посполита, і Польська Народна Республіка, і сучасна Третя Річ Посполита) мала однорідний характер і в ній переважали тенденції уніфікації. Однак жодній владі не вдалося повністю уніфікувати країну. У ландшафті та менталітеті мешканців Польщі досі помітні наслідки поділів XIX століття. Змінюються покоління, але на поляків і сьогодні впливають політичні рішення, прийняті понад двісті років тому.
Чи зникнуть коли-небудь ці відмінності? У деяких питаннях вони вже стерлися або пом’якшилися, однак в інших — квітнуть і надалі. Можливо, колись зникнуть і вони, але станеться це, мабуть, не раніше ніж через кілька поколінь.
У тексті використано дані проєкту Інституту географії і просторового регулювання Польської академії наук
Переклала Олександра Братчук
