Краєвид на Сопот із пірса. Фото: Стас Московський / Нова Польша

Краєвид на Сопот із пірса. Фото: Стас Московський / Нова Польша

Сопот. Про улюблений курорт поляків

14 листопада 2023
Місця
  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Балтійська перлина, північне Монте-Карло, польський Баден-Баден — усе це про Сопот, морський курорт із 200-річною історією. Розповідаємо про минуле й сучасність містечка, улюбленого місця відпочинку поляків.

Похмуро й сиро, зате дорого

«Про морські купання можна забути. Погода жахлива, цілком листопадова — темно, вітряно, холодно. Дітям, однак, перебування тут, безумовно, йде на користь, але на моїх нервах воно позначається згубно», — писав Генрик Сенкевич із Сопота другові 4 липня 1888 року. Через місяць, дещо краще пізнавши місто, Сенкевич додав барв до його характеристики: «Цоппот — страшенна діра. Похмуро, сиро, нудно — словом, огидно».

Перш ніж стати балтійською перлиною, як нині пишуть у путівниках, Сопот, він же Цоппот, Сопоти, Соботи, а навіть Собутка, подолав довгий шлях, побувавши у складі Польщі, Пруссії, Вільного міста Данціґа, Третього Райху і потім знову Польщі.

Історія Сопота почалася у VII сторіччі, як заведено, від спорудження фортеці першими мешканцями. Від давньої твердині, звичайно, нічого не залишилося, на її місці розташований археологічний музей-заповідник «Городище» (ulica Haffnera, 63), одна з головних пам’яток міста.

Музей-заповідник «Городище». Фото: Стас Московський / Нова Польща

У письмових джерелах назва майбутнього курорту вперше згадується 1238 року: ґданський князь Мстивой II передав цистерціанцям з Оливи (нині — район Ґданська) кілька сіл, зокрема поселення Сопот і Брудвино.

Прикметно, що середньовічний Сопот, колиска сучасного курорту, був розташований зовсім не на березі моря. Його будинки зосереджувалися навколо Сільської площі, якої вже не існує: сьогодні на її місці перетинаються проспект Незалежности (aleja Niepodległości), вулиця 1 Травня (ul. 1 Maja) та вулиця Героїв Монте-Кассіно (ulica Bohaterów Monte Cassino). Неподалік була розташована корчма «Мис Доброї Надії», що проіснувала з XVI сторіччя до 30-х років XX сторіччя: 1934 року її перебудували на житловий будинок (al. Niepodległości, 803).

Популярним місцем відпочинку Сопот став у середині XVI сторіччя — заможні мешканці Ґданська почали купувати тут будинки й земельні ділянки, споруджували маєтки для літнього відпочинку. Дачне життя вирувало й навколо Сільської площі. До моря від неї вела стежка (15 хвилин пішки до узбережжя), що тягнулася повз луки, де випасали худобу. Дім солтиса і рибальські хижі на березі — от і вся нерухомість на престижній першій та другій лініях. Територія, де сьогодні, за твердженням авторів путівників, б’ється серце курорту, не забудовувалася аж до початку XIX сторіччя.

Купальні карети й пивний суп

Трансформація Сопота з села в морський курорт відбулася завдяки колишньому лікарю наполеонівської армії Жану-Жоржу Гаффнеру. Одного разу, повертаючись до Ґданська через Сопот, він зупинився переночувати в «Мисі Доброї Надії» й вирушив на вечірню прогулянку до моря. Опинившись на березі, він вирішив, що це ідеальне місце для оздоровчих купелей. 21 травня 1823 року Гаффнер заклав перший камінь у будівництво купальні, відкриття якої того ж року вважається символічною датою заснування курорту. Роком пізніше з’явився перший Курортний дім, перший дерев’яний поміст завдовжки 63 метри та Південний парк.

Курортний дім сьогодні. Фото: Стас Московський / Нова Польща

Приймати морські купелі необхідно було, дотримуючись певних правил. У архівах збереглися рекомендації доктора Гаффнера. Ось деякі:

  • не можна купатися без припису лікаря, оскільки при певних захворюваннях водні процедури можуть бути небезпечними;
  • купатися в морі потрібно раз на день, за винятком недуг, при яких лікарі приписують багаторазові купелі;
  • не можна купатися, розігрівшись фізичними вправами або алкогольними напоями, у стані втоми або емоційного збудження.

До середини XIX сторіччя вважалося корисним купатися голяка. Тому в Європі, зокрема в Сопоті, популярними були так звані купальні карети: коні затягували таку карету в море (іноді цю місію брали на себе працівники курорту), відпочивальники роздягалися всередині догола й спускалися у воду по драбинці. Крім карет, у Сопоті були поширені роздягальні, з яких у воду вели спеціальні містки. У купальні костюми курортники одягнулися лише після 1860 року.

Морськими купелями лікували захворювання нервової системи, органів кровоносної системи й дихання. Свої послуги рекламувала також ортопедична клініка, відкрита шведом Густавом Зандером. Популярністю користувалися також водні процедури для очей, вух або гортані, які пропонувала сопотська купальня.

1886 року в Сопоті відкрився дитячий санаторій. У наші дні його діяльність викликала б численні питання пильних громадян, оскільки його меню поруч із картоплею, рисом, м’ясом та овочами включало пивний суп, який щодня подавали на другий сніданок.

Переломним моментом у розвитку курорту стало будівництво залізниці — її провели до Сопота 1870 року. До того часу поїздка на море була непростим завданням: наприклад, із Варшави сюди добиралися диліжансом, а з 1852-го з’явилася можливість доїхати потягом до Ґданська, але з трьома пересадками. У Ґданську численні валізи перевантажували у кінний екіпаж і вже ним майбутні відпочивальники доїжджали до омріяного пляжу. Як бачимо, двотижневої відпустки могло й не вистачити.

З появою залізниці стало вигідно інвестувати в нерухомість у Сопоті. На місці бідних рибальських хатин виростали розкішні вілли. У місті з’явилася каналізаційна система, а на центральних вулицях провели електричне освітлення.

Вілла «Губертус» у Верхньому Сопоті. Фото: Стас Московський / Нова Польща

До ідеалу, однак, усе ще було далеко. 1889 року в Сопоті проводила літо майбутня лавреатка Нобелівської премії Мар’я Склодовська-Кюрі, яка працювала тоді гувернанткою.

Мар’я Склодовська-Кюрі

Тут не надто весело, на пляжі, в Курхаусі постійно зустрічаєш тих самих людей, які весь час бесідують про те саме. Море, щоправда, красиве, купелі — пречудові, але, коли трапляється негода й доводиться сидіти вдома, всі перебувають у такому стані духу, що я, якби могла, забилася б глибоко під землю.

Проте курорт розвивався, а його популярність зростала. За чотири десятиріччя — з 1870 по 1910 рік — Сопот невпізнанно змінився.

Якщо ґуґлити поради, що подивитися в Сопоті, рекомендації, найімовірніше, обмежаться центральною вулицею Героїв Монте-Кассіно, яку сопотяни називають Монцяком (Monciak), пірсом, Південним парком, міським музеєм, маяком та пляжами.

Однак найсправжніший Сопот — це розташовані віддалік від Монцяка, тихі навіть у туристичний сезон вулиці, де панельні будинки з епохи ПНР сусідять зі старовинними віллами.

Сопот ділиться на Верхній і Нижній, межа між якими проходить проспектом Незалежности — головною артерією Триміста, що сполучає міста агломерації.

Розпочати прогулянку найкраще від Верхнього Сопота — саме там колись були Сільська площа та корчма «Мис Доброї Надії». Нині це камерний район, куди нечасто заходять туристи, але кожен тутешній будинок — пам’ятка зі своєю історією.

Сопотянам, які зводили тут доми наприкінці XIX — на початку XX сторіч, неймовірно пощастило: із вікон їхніх вілл, розташованих амфітеатром, відкривається краєвид на Ґданську затоку. Натомість тим, кому не пощастило мешкати в одному з цих будинків, задля мальовничого пейзажу доведеться піднятися на оглядовий майданчик на горі Глинній (Na Glinnej Górze), розташований у Триміському ландшафтному парку (Trójmiejski Park Krajobrazowy) — звідти відкривається панорама на море, півострів Гель та Нижній Сопот.

До майданчика можна прогулятися вулицею Армії Крайової (Armii Krajowej). Тут у будинку 85 жив знаменитий німецький архітектор Адольф Білефельдт.

Будинок Адольфа Білефельдта. Фото: Ольґа Чєхова / Нова Польща

Білефельдт запроєктував багато будинків і нежитлових будівель у Сопоті та Ґданську.

Церква Спасителя. Фото: Стас Московський / Нова Польща

Споруджуючи власний дім, він виступив у ролі не лише інвестора й архітектора, а й дизайнера інтер’єрів. Бокові фасади прикрашені декоративними панно з зображеннями тварин у стилі пізнього модерну. Неподалік сопотського вокзалу можна побачити помаранчені велопарківки у формі моржа — зразком для них послужив якраз малюнок із фасаду будинку Білефельдта.

Велопарковка-морж. Фото: Ольґа Чєхова / Нова Польща

З вулицею Армії Крайової перетинається вулиця Вибіцького (Wybickiego). Після війни ходили чутки, буцімто в будинку під номером 23 живуть привиди — свідки на власні вуха чули тупотіння й брязкіт ланцюгів. І якщо стосовно привидів можуть виникати якісь сумніви, то в існуванні другого квартиранта сумніватися не доводиться — з 1948 по 1949 рік тут жив Чеслав Мілош, майбутній лавреат Нобелівської премії.

Дім під номером 31, збудований 1910 року, належав генеральному представнику компанії «Bosch». А останнім власником будинку був філософ Герман Гассбарґен.

Вілла на вулиці Вибіцького, 31. Фото: Ольґа Чєхова / Нова Польща

У кінці вулиці, біля самого входу до лісу, стоїть непримітний дім під номером 40 — у ньому жив Януш Хріста, автор популярних коміксів про Кайка і Кокоша. Однак якщо продовжувати шлях до оглядового майданчика, потрібно повернутися на вулицю Армії Крайової і дійти до вулиці Каспровича (Kasprowicza).

З оглядового майданчика можна спуститися на вулицю Абрагама (Abrahama) і почати прогулянку нею від костелу святого Бернарда (адреса: Abrahama, 41). Споруджений він 1983 року й стоїть прямо в лісі. Це одна з найцікавіших сакральних споруд сучасної архітектури на Помор’ї.

Костел святого Бернарда. Фото: Стас Московський / Нова Польща

Інтер’єр костелу лаконічний, але унікальний — за його вівтарем, виготовленим зі скла, відкривається краєвид на ліс.

Неподалік, по вулиці Міцкевича (Mickiewicza), під номерами 34–36 розташована вілла «Сопотський бельведер» (Sopocki Belwederek) — витвір Генріха Дункеля, сопотського архітектора, що уславився незвичайними спорудами.

Вілла «Сопотський бельведер». Фото: Стас Московський / Нова Польща

1991 року у віллі на деякий час оселився Лєх Валенса. Зупинялася в ній також Маргарет Тетчер.

Внизу вулиці Міцкевича, на перехресті з вулицею Елізи Ожешко (Orzeszkowej), стоїть пам’ятник, про який абсолютно нема чого розповісти — напис на ньому інформує: «На цьому місці 1754 року нічого не відбулося». От би всі пам’ятники були такими.

Пам’ятник на місці, де нічого не відбулося. Фото: Ольґа Чєхова / Нова Польща

Лиха слава

Одна з головних пам’яток Нижнього Сопота — звісно ж, Монцяк. Народна назва вулиці так прижилася, що містяни, мабуть, не відразу згадають офіційну — вулиця Героїв Монте-Кассіно.

Безлюдна вулиця Героїв Монте-Кассіно на світанку. Фото: Стас Московський / Нова Польща

На Монцяку цілорічно вирує життя. Тут розташована більшість барів, ресторанів і дискотек, сувенірних крамниць та магазинів одягу.

«Кривий будиночок» (ulica Bohaterów Monte-Cassino, 53) — одна з візитівок Сопота. Він збудований у 2003–2004 роках за проєктом архітекторів Щепана і Малґожати Шотинських. Це найулюбленіше місце для фотографування серед туристів.

«Кривий будиночок». Фото: Стас Московський / Нова Польща

У кінці вулиці, недалеко від моря, розташовані Бальнеологічний курорт, збудований 1903 року, та морський маяк. В наш час маяк уже не виконує свою функцію — тепер це оглядовий майданчик, звідки можна насолодитися панорамою Сопота.

Вулиця Героїв Монте-Кассіно впирається в другу знакову пам’ятку міста — пірс імені Івана Павла II, найдовший дерев’яний пірс у Європі: його довжина становить 551,5 метра.

Найдовший пірс у Європі. Фото: Стас Московський / Нова Польща

Навпроти пірса здіймається «Гранд-готель». Свого часу тут зупинялися король Іспанії Альфонс XIII, Шарль Азнавур, Фідель Кастро, Ґрета Ґарбо, Марлен Дітріх, Шарль де Ґолль, Чеслав Мілош.

«Гранд-готель». Фото: Стас Московський / Нова Польща

Вбік від Монцяка і пірса лежить вулиця Ґойки (Goyki), де під номером 3 розташована мальовнича вілла Фридеріка Вільгельма Юнке, схожа на казковий будиночок. Сьогодні це найвідоміша адреса у Тримісті: тут міститься «Артінкубатор», у якому працюють творчі майстерні, проводяться зустрічі з письменниками, художниками і фотографами, організовуються лекції, діє дискусійний кіноклуб.

Дещо для кіноманів

Серед легенд про Сопот є і така, нібито це місто митців, які тут живуть, творять, п’ють, розважаються. Не останню роль у її виникненні зіграв кінематограф — адже Сопот неймовірно кіно- і фотогенічний, тому знімальні групи не раз приїжджали на узбережжя.

Саме тут знімав початок і фінал одного зі своїх найперших фільмів Роман Полянський. Короткометражна стрічка називалася «Дві людини з шафою» (1958), а місцем зав’язки і розв’язки історії став пляж біля «Гранд-готелю».

2008 року на набережній з’явився пам’ятник, присвячений фільму: величезна шафа з написом: «Друзі Сопота — Роману Полянському». Автори пам’ятника — Павел Альтгамер і Яцек Адамас. На відкриття приїжджав сам режисер. На жаль, 2020 року міська влада вирішила шафу прибрати — через звинувачення в педофілії, висунуті Полянському (нагадаємо, що врешті його виправдали).

«Шафа Полянського». Фото: Стас Московський / Нова Польща

«Гранд-готель» послужив декорацією в зйомках популярного серіалу «Ставка більша за життя» Януша Морґенстерна, бойовика «Штрих-2» Оляфа Любашенка, драми «Дівчина з готелю “Ексельсіор”» Антонія Краузе тощо.

Героєм численних стрічок став знаменитий пірс. Серед фільмів, які на ньому знімалися, — комедія «Скільки важить троянський кінь?» Юліуша Махульського, серіал «07, доповідай» Кшиштофа Шмаґєра тощо.

«Сливка в компот» та інші смаколики

Сопот багатий і на гастрономічні принади. Найочевидніша страва, яку кортить покуштувати у приморському місті — це, звичайно ж, риба. Кожен мешканець Сопота порекомендує рибний бар (увага — мовна пастка: слово bar тут означає їдальню) «Пристань» (Przystań). Заклад стоїть прямо на пляжі, на відстані якихось 15 хвилин прогулянки від пірса (адреса: Aleja Wojska Polskiego, 11). Дійти до «Пристані» можна вздовж моря або набережною. «Пристань» сусідить із рибальським селищем і рибальським мінімузеєм. У меню — «Суп рибалки», смажені балтійські шпроти, запечений лосось, рибні закуски.

Бар «Пристань». Фото: Ольґа Чєхова / Нова Польща

На Монцяку неможливо не відвідати клуб Товариства польських артистів театру і кіно (SPATiF) у будинку номер 54. У 1954–1955 роках тут проходили репетиції студентського театру «Бім-Бом», в якому був задіяний, зокрема, Збіґнєв Цибульський. Клуб був меккою триміської богеми.

Клуб SPATiF. Фото: Ольґа Чєхова / Нова Польща

Заклад «Śliwka w kompot» на Монцяку (номер 42) — це ще одна рятівна соломинка для запізнілих туристів, які не готові вдовольнитися кебабом чи запіканкою (і ще одна пастка: zapiekanka у Польщі — це величезна гаряча канапка, ходова швидкоїжа серед численних туристів у Тримісті). Тут нагодують навіть о першій ночі.

* * *

Цілком імовірно, що якби Сенкевич опинився у «Цоппоті» сьогодні, він написав би в месенджері товаришу щось буркотливе, на кшталт: «Нестерпний гамір, багатолюдно й немає де запаркувати автівку». Та все ж сучасному Сопоті безліч пам’яток та можливостей чудово провести час, тому якби машина часу перенесла автора «Трилогії» в наші дні, він, мабуть, змінив своє ставлення до цього міста.

Джерела:

Hanna Domańska. Opowieści sopockich kamienic. Gdańsk: Polnord-Oskar, 2005
Hanna Domańska. Magiczny Sopot. Gdańsk: Polnord-Oskar, 2007
Tomasz Słomczyński. Sopoty. Wołowiec: Wydawnictwo Czarne, 2023

Переклав Андрій Савенець

Ольґа Чєхова profile picture

Ольґа Чєхова

Всі тексти автора

Читайте також