Вапнякова скеля заввишки 228 м над рівнем моря , що на березі Вісли височіє над Краковом і називається Вавелем , — одне з найважливіших для польської національної ідентичности місць, яке відіграло важливу роль в історії польської держави. На цьому пагорбі розкинувся замковий комплекс і катедральний собор, які назавжди закарбувалися в долі Польщі.

Це один із найстаріших польських осередків поселення й водночас один із найдавніших центрів державної влади. Із давніх-давен Вавель пов’язаний із правителями Польщі , починаючи від першого князя Мєшка I й першого короля Болєслава Хороброго. 1000-го року, тобто менш ніж через півсторіччя від християнізації цих земель, тут постало одне з єпископств. Ця подія мала неабиякий вплив на унезалежнення Польщі від сусідніх потужних європейських країн. І хоча в державі перших П’ястівПольська князівська (кін. IX ст. — 1025) і королівська династія (1025—1079 і 1295—1370) в Польському королівстві та королівстві Русі (1325—1378). головний осідок правителя знаходився у Великопольщі , значення Кракова стрімко зростало. Унаслідок кризи королівської влади та руйнування державних структур у І половині XI сторіччя Вавель перетворився на головний центр влади. Таке рішення ухвалив Казімєж І Відновитель , відбудовуючи державу.

Вавель. Фото: Войцєх Вуйцік / Forum

Пам’ятка польської архітектури

На прикладі Вавеля можна спостерігати , як змінювалися будівельні смаки — наслідок тисячолітніх перетворень і діяльности багатьох поколінь архітекторів.

Треба , однак, пам’ятати: мешканці Вавеля не завжди шанобливо ставилися до архітектурних стилів, які виходили з моди та вжитку. Приміщення перебудовували за найновішими тенденціями, нехтуючи давньою спадщиною. Коли в ХІХ сторіччі Вавель перетворився на австрійську фортецю , замок утратив свої репрезентативні функції. Тоді було пошкоджено навіть такі очевидні для нас елементи вавельського декору, як ренесансні галереї внутрішнього двору, зруйновано королівські інтер’єри й розпорошено багате оздоблення. На початку ХХ сторіччя дбайливо відкривати шари цього архітектонічного торта, які накладалися один на одний ще з часів середньовічного романського будівництва й аж до класицизму XVIII сторіччя, взявся архітектор і консерватор Адольф Шишко-Богуш.

Адольф Шишко-Богуш

Вавельський замок — не тільки історичний об’єкт. Бо тоді […] дуже легко можна було б вдатися до суто консерваційних методів , щоб утримати вцілілі старі частини без подальшої адаптації.

Керуючись цим формулюванням , Шишко-Богуш вирішив обрати проміжний шлях між теорією консервації мистецтва, яка вимагає якомога вірнішого збереження історичної тканини, та сучасними тенденціями введення в історичні пам’ятки елементів модерного мистецтва. Шишко-Богуш планував показати полякам Вавель ідеальний, в якому б перепліталися ретельно відібрані найкращі елементи його історичної архітектури. Свою ідею реконструкції він назвав теорією «поза часом», адже в жодну епоху замок не мав такого вигляду, як його сьогодні бачать туристи у відбудові Шишка-Богуша. Завдяки їй ми сьогодні можемо ознайомитися з історією Вавеля з виокремленням найпоказовіших елементів його декору від найдавніших часів.

Дохристиянські часи: Вавельський дракон

Розпочнемо нашу екскурсію під мурами замку. Якщо підійти до них із боку Вісли , помітно, що пагорб охороняє персонаж однієї з найвідоміших польських легенд — Вавельський дракон.

Хоч дракон і жив у печерах Вавельського пагорба в дохристиянські часи , найдавніші відомості про нього доніс до нас превелебний краківський єпископ і хронікар зі зламу XII–XIII сторіч — Вінцентій Кадлубек (хоча версій цієї легенди постало без ліку).

Вавельський дракон. Джерело: HRS Poland

Цей дракон наганяв жах на довколишній люд , який мусив приносити йому в жертву свійську худобу, втамовуючи таким чином голод чудовиська. Якби міщани не складали жертв, дракон пожирав би людей. Спроби рицарів подолати потвору не принесли успіху. Зрештою місто вдалося врятувати завдяки хитрості: дракона нагодували начиненими сіркою опудалами тварин. Сірка спалахнула від вогненного подиху чудовиська, що його й убило.

Про легендарного дракона символічно нагадує скульптура , яка на втіху туристам що три хвилини вивергає з пащі вогонь.

Романська ротонда Пресвятої Діви Марії

Увійдімо тепер на територію вавельського музею. Найдавніші археологічні пам’ятки можна роздивитися на виставці «Вавель утрачений». Історія цього археологічно-архітектурного заповідника добре ілюструє , як Адольф Шишко-Богуш втілив згадану вище ідею розкрити історію замку.

Ця виставка експонується в стінах австрійського лазарету ХІХ сторіччя , де до 1911 року розміщувалася військова частина — інші приміщення комплексу тоді вже не використовувались у військових цілях.

Будинок колишнього австрійського лазарету. Джерело: Wikipedia

Фрагмент ранньосередньовічного муру , який став зародком цієї виставки, відкрив реставратор пам’яток Зиґмунт Гендель, коли робив інвентаризацію переданого полякам будинку. Гендель записав тоді у своєму щоденнику, що, найімовірніше, це рештки середньовічної башти. Лише подальші дослідження Шишка-Богуша показали: це залишки невеликого храму — 4-апсидної ротонди. 30 жовтня 1918 року в присутності інтелектуальної еліти Кракова відкрили першу вавельську археологічну виставку, головним елементом якої стала модель храму в реконструкції Шишка-Богуша.

Саме цей будинок — костел Пресвятої Діви Марії (пізніше його покровителями стали святі Фелікс і Адаукт) — найкраще зберігся на Вавельському пагорбі з часів раннього середньовіччя. Від зламу X і XI сторіч він слугував княжою каплицею , на початку XVI сторіччя був десакралізований і перебудований у зв’язку з розбудовою замкової кухні. Первісний вигляд храму досі викликає жваві дискусії серед істориків та мистецтвознавців, які, продовжуючи дослідження Шишка-Богуша, дедалі частіше піддають сумнівам його висновки і пропонують нові моделі ротонди.

Готичний надгробок Казімєжа Яґеллончика

Щоб побачити видатний приклад готичного мистецтва , перемістімся до Вавельської катедри. Костел краківського єпископа неподалік резиденції правителя Польщі виконував ключові для королівського церемоніалу функції. Упродовж віків катедра була свідком коронації королів і монарших похоронів.

Від XIV сторіччя тут за усталеним церемоніалом проходили коронаційні урочистості. Лише XVIII сторіччя внесло в традицію плутанину. Авґуст ІІ Сильний , змагаючись за польський трон із французьким принцом, щодуху поспішав на Вавель, аби здійснити коронацію й завдяки цьому таїнству зміцнити свою позицію. Але претендент на трон зіткнувся з проблемою: двері скарбниці, де зберігалися коронаційні регалії, були зачинені на вісім замків, ключі до них мали вісім сенаторів, які не завжди підтримували кандидатуру Авґуста ІІ. Вибити двері було б блюзнірством. Тому, щоб винести регалії, в стіні пробили діру, а двері залишили неторкнутими.

Вавельська катедра. Фото: Анджей Рубіс / Forum

Традицію краківських коронацій пізніше порушили два польські правителі , які пройшли церемонію інтронізації у Варшаві. Перший — Станіслав Лєщинський, який зійшов на трон під час Великої північної війни й не міг тоді дістатися до Кракова. Другий — останній король Польщі Станіслав Авґуст, який не палав любов’ю до Кракова і всіма своїми діями підкреслював чільну роль Варшави як головного центру влади в Речі Посполитій періоду Просвітництва.

Як я вже згадував , Вавельська катедра стала королівським мавзолеєм. До XVIII сторіччя тут ховали польських правителів, а пізніше — героїв періоду бездержавности (зокрема, князя Юзефа Понятовського і Тадеуша Косцюшка). Коли Польща здобула незалежність , маршал Юзеф Пілсудський змусив краківського єпископа поховати на Вавелі прах свого улюбленого поета , національного пророка епохи Романтизму Юліюша СловацькогоДо того Словацький покоївся на цвинтарі Монмартр у Парижі, де помер 1849 року. , «бо королям був рівнею» (як зазначив Пілсудський у похоронній промові 28 червня 1927 р.).

Пізніше на Вавелі поховали останки самого маршала Пілсудського , який не раз згадував, що саме тут хоче покоїтися (його ад’ютант записав у мемуарах, що під час однієї з поїздок до Кракова «Пілсудський був у чудовому гуморі й розмовляв із природженою чарівністю. Якоїсь миті , говорячи про вавельські поховання, він згадав, що, може, і для нього знайдеться там місце»). Останніми у вавельських криптах поховали Лєха й Мар’ю Качинських , які загинули 2010 року в авіакатастрофі під Смоленськом.

Похорон Юзефа Пілсудського на Вавелі , 1935 рік. Джерело: FoKa / Forum

Серед численних надгробків Вавельської катедри вирізняється надгробок Казімєжа Яґеллончика з кінця XV століття. Його виточив Віт Ствош , видатний митець німецького походження (найвідоміший його твір — вівтар у Мар’яцькому костелі на краківському Ринку, одна з найбільших туристичних принад міста).

Надгробок Казімєжа Яґеллончика з кінця XV століття. Фото: Іґнацій Крєґер / RSW / Forum

Ствош майстерно відтворив лежачу постать померлого короля , вбрану в коронаційні шати, схожі на літургійне облачення, що увиразнювало священничий характер монарха. Поза монарха дуже динамічна, немовби зафіксована в момент смерті. Розплющені очі, відкинута голова й затиснуті на королівських регаліях долоні надають скульптурі надзвичайно інтимного характеру. Багате скульптурне обрамлення містить широку гаму відсилань до ролі монарха в середньовічному суспільстві й ідеї божественного походження королівської влади.

Ренесансна королівська резиденція

Перлиною краківського замку , без сумніву, залишаються репрезентативні зали королівської резиденції. Після пожежі 1499 року представники династії Яґеллонів, королі Алєксандер і Сиґізмунд Старий вирішили відбудувати середньовічну споруду в стилі нового архітектурного напряму — зародженого в Італії Ренесансу.

Пройшовши через браму , увінчану красномовним латинським написом «Si Deus Nobiscum quis contra nos» («Якщо Бог із нами , хто ж супроти нас?») , ми опиняємося серед аркадного внутрішнього двору королівського палацу. Ця рання споруда, зведена італійськими митцями, в якій неповторно переплітаються готичні й ренесансні мотиви, представляє нам межу цих двох епох у польському будівельному мистецтві.

Аркадний внутрішній двір королівського палацу. Фото: Марек Скорупський / Forum

Перед митцями стояло амбітне завдання: пристосувати італійську архітектуру «до польського неба» , простіше кажучи — до важких північних кліматичних умов. Тож привнесено високі стрімкі дахи (яких не зустріти в Італії) та сильно висунуті піддашшя. У період Ренесансу галереї двору оздоблювала барвиста поліхромія, яка з плином часом була втрачена.

Із внутрішнього двору переходимо у найбагатші зали королівської резиденції , розташовані на репрезентативному третьому поверсі (бельетажі). Звернімо особливу увагу на декор двох зал. Перша — Посєльська, що виконувала функції тронної. Тут королі приймали іноземні делегації, тут проходили коронаційні сейми й важливі державні наради. Про винятковість цієї зали свідчить її декор, зокрема 194 різьблені голови, розміщені в касетонах стелі, що символізували представників усіх соціальних груп Речі Посполитої.

Посєльська зала , 70-ті роки. Фото: Збишко Сємашко / RSW / Forum

До сьогодні збереглося 30 оригінальних вавельських голів , які Адольф Шишко-Богуш повернув у реконструйовані замкові зали. Крім того, консерватор плекав задум заповнити незайнятий простір стелі сучасними скульптурами, які на замовлення Вавеля у 1925–1929 роках різьбив один із чільних польських скульпторів Ксаверій Дуніковський. Митець постановив створити для Посєльської зали портрети видатних історичних особистостей Польщі — наприклад, Адама Міцкевича чи Фридерика Шопена. Тим часом керівництво замку змінило концепцію реконструкції ренесансних зал Вавеля і не розмістило скульптур Дуніковського в касетонах Посєльської зали.

Вавельські голови в касетонах Посєльської зали. Джерело: Історичний музей Кракова / Forum

Вирізьблені у XX сторіччі вавельські голови сьогодні є частиною колекції Вавеля і варшавського парку скульптур при палаці «Кроликарня» , присвяченого творчості Дуніковського.

У найбільшій залі Вавеля , Сенаторській, проходили засідання Сенату, важливі придворні урочистості, а також театральні видовища і бали (тому вона ще називається Танечниця). Її стіни оздоблюють арраси з колекції Сиґізмунда Авґуста (сина Сиґізмунда Старого) за мотивами старозавітних історій. Арраси, або ж тапісерії — тканини для оздоблення стін, польськомовна назва яких походить від французького міста Аррас, що спеціалізувалося на виробництві такого роду предметів розкоші. Вони відігравали як декоративну, так і практичну роль — утеплювали приміщення замку. Ці тканини були одним із найбільших скарбів Сиґізмунда Авґуста, а після його смерті поповнили державну скарбницю. Гобелени коштували неймовірно дорого передусім через ціну матеріалу, з якого виготовлялися, зокрема золотих ниток. У результаті місячної праці кваліфікованого митця виходило пів квадратного метра тапісерії. Колекція Сиґізмунда Авґуста нараховувала близько 160 аррасів, деякі з них були величезні (у польських зібраннях збереглося 136 із них). Колекція аррасів, створена на замовлення останнього з Яґеллонів, поставала майже десять років. Тут не місце на те, щоб описувати їхню буремну історію.

Згадаймо лишень , що після Третього поділу Польщі (1795 року) їх вивезли до Росії , звідкіля вони повернулися у 20-х роках ХХ сторіччя згідно з положеннями Ризького мирного договору, який передбачав, зокрема, повернення цінних творів мистецтва відродженій Польщі. 1939 року їх вивезли з Вавеля через Румунію, Францію й Велику Британію. Другу світову війну вони перебули в Канаді , а згодом, у 60-х роках, повернулися на Вавель.

Сенаторська зала. Фото: Ґжеґож Козакевич / Forum

Описуючи меценатство правителів династії Яґеллонів , необхідно згадати ще два вавельські закутки: Сиґізмундівську вежу із дзвоном Сиґізмундом та Сиґізмундівську каплицю (назви походять від імені Сиґізмунда Старого). Дзвін, який профінансував король 1520 року, до кінця ХХ сторіччя залишався найбільшим польським дзвоном. У нього били у виняткові моменти (в новітні часи це були такі події, як смерть Юзефа Пілсудського, смерть Болєслава Бєрута, обрання Кароля Войтили Папою Римським , вступ Польщі до ЄС). Сьогодні краківські єпископи використовують його досить часто, що призводить до зниження значення Сиґізмундового дзвону. Востаннє в нього вдаряли 25 березня 2020 року під час молитви за те, щоб епідемія закінчилася. Дзвіниця відкрита для туристів.

Сиґізмундівська каплиця.
Джерело: Wikipedia

Ще одним яскравим прикладом ренесансного мистецтва на Вавелі є Сиґізмундівська каплиця , збудована як мавзолей після смерті першої дружини Сиґізмунда Старого Барбари Запольської.

Архітектор геніально поєднав три рівні споруди , базовані на трьох фігурах: квадраті, восьмиграннику та колі (купол), доповнивши їх багатою ідейною програмою. Гармонійна форма каплиці була взірцем для численних інвестицій такого типу на території давньої Речі Посполитої: у XVII сторіччі вона слугувала джерелом натхнення, зокрема, для будівничих каплиці святого Казимира у Віленській катедрі, а на початку ХХ сторіччя архітектор Юзеф Піус Дзєконський мав її за взірець, творячи еклектичну будівлю костелу Пресвятого Спасителя у Варшаві, яка містила численні відсилання до найкращих зразків національної архітектури.

На період Ренесансу (а точніше , правління Сиґізмунда Старого) припадає пік вавельської величі. І хоча, як про це оповідають у польських школах, перенесення королівської резиденції з Кракова до Варшави відбулося лише за панування Сиґізмунда ІІІ Вази (1596 рік) , уже від смерті Сиґізмунда Старого (1548) значення Вавеля почало занепадати. Згідно з останніми підрахунками варшавського історика Марека Вреде, Сиґізмунд Старий був останнім королем, який більшість свого правління провів у Вавельському замку (44 % часу королювання, на другому місці було Вільно — столиця Великого князівства Литовського, в якій король провів 26 % свого часу на троні). Його син Сиґізмунд Авґуст перебував у Вільні 32 % свого часу, 16,5 % — у Варшаві й лише 13,5 % — у Кракові. Стефан Баторій, своєю чергою, найбільше часу провів у Гродні (27 %, тоді як у Кракові 15 %). Згодом Сиґізмунд III Ваза переніс свою постійну резиденцію в розташовану в центрі країни Варшаву (там він провів 56 % періоду свого правління, а на Вавелі — 21 %). Оскільки Варшавський замок став головною монаршою резиденцією, проєктовані на Вавелі барокові й класицистичні перебудови вже не реалізувалися з таким розмахом, який був притаманний меценатству Яґеллонів.

Барокові вівтарі Вавельської катедри

А от на пошуки бароко вирушимо до катедри , центральним місцем якої є вівтар святого Станіслава, головного покровителя Польщі й охоронця коронних регалій. Мощі святого зберігаються у срібній раці у формі труни, оздобленій сценами з життя і смерті священномученика та його чудес.

Ким був цей мученик? У 70-х роках XI сторіччя святий Станіслав був краківським єпископом. Його смерть пов’язана з конфліктом (причини якого не відомі) із королем Болєславом Сміливим. Унаслідок цієї суперечки Болєслав засудив єпископа на «відсічення членів» (як читаємо в найстаршій польській хроніці , написаній Ґаллом Анонімом). Щоправда, латинський термін truncatio membrorum не обов’язково мусив означати кару смерті — це могло бути, наприклад, розповсюджене в середньовічній системі покарань відсічення руки, ноги, вуха, носа чи виколення очей. Релігійна легенда з часом почала набувати все більш видовищних форм: у чергових переказах з’явилися згадки про те, що король власноруч розтинав біля вівтаря єпископа, який правив месу, а відтяті кінцівки пізніше дивовижним чином приросли до тіла (що мало передрікати об’єднання польських земель після феодального роздроблення між XII і XIV сторіччями).

Вівтар святого Станіслава , Вавельська катедра. Фото: Ґжеґож Козакевич / Forum

Святий Станіслав мав також стояти на варті польських регалій. Цю місію наш покровитель виконав не найліпшим чином. Єдина зі збережених коронаційних регалій П’ястів — меч Щербець , який до сьогодні зберігається у коронній скарбниці на Вавелі. Цей меч пов’язаний із першим королем Польщі — Болєславом Хоробрим, який нібито 1018 року ударив ним по київських Золотих воротах (їх, однак, ще тоді не існувало) і меч пошкодився (пощербився). Решта польських регалій здебільшого була знищена на початку ХІХ сторіччя, коли прусський король Фрідріх Вільгельм III, програвши в сутичках із військами Наполеона, переплавив їх, щоб залатати діру в німецькій скарбниці. Востаннє ці регалії 1792 року розглядав польський історик Тадеуш Чацький, здійснюючи інвентаризацію коронної скарбниці.

Вавель сьогодні

У наш час Вавельський пагорб — одна з найпопулярніших пам’яток Кракова (щороку сюди прибуває понад мільйон туристів).

Вавель.
Джерело: Unsplash

Найважливіші тутешні установи — Королівський замок та катедра , що належить до Краківської архідієцезії. Позаяк історія Вавеля дуже багата і тут зібрано чимало експонатів, одного дня не вистачить, щоб ретельно оглянути замок. Музей пропонує численні екскурсійні маршрути, частина яких доступна цілорічно, а частина лише сезонно (у літній період можна, зокрема, пройти 81-метровий шлях Драконячою норою — легендарною печерою, яка вважалася оселею вавельського дракона).

Тим , хто тут уперше, рекомендуємо відвідати катедру з криптами і пройти музейним маршрутом «Репрезентативні королівські палати». Відкриття Вавеля обіцяє стати захопливою пригодою, а його історичне багатство допоможе долучитися до неоціненної культурної спадщини.

Переклав Андрій Савенець