Слідами Анни Валєнтинович

— Тобі дали квартиру! — почула Анна Любчик , молода зварювальниця Ґданської корабельні. Від радості вона ледь не розплакалась. 38 квадратних метрів , ванна кімната, окрема кухня.

Анна була передовичкою. Попри важкі умови праці в задушливих цехах вона зварювала по кільканадцять годин на добу — відпрацьовувала 270 % норми. Про неї навіть газети писали.

Анна Валєнтинович , 1980. Фото: Алєксандер Ялосінський / Forum

1945 року , 16-річною, вона приїхала до Ґданська з Волині — разом із польською сім’єю , у якій служила покоївкою. Під час війни дівчина втратила зв’язок зі своєю українською ріднею, думала, вони загинули. Майже до самого кінця свого життя Анна видавала себе за польку. Вона навіть змінила імена батьків: Пріська і Назар у документації корабельні подані як Алєксандра і Ян, а брат Іван — як Анджей. Своє важке минуле Анна залишила позаду і почала нове життя.

21-літня передовичка сама виховувала однорічного Януша , а згодом одружилася з Казімєжем Валєнтиновичем, працівником корабельні. Проте подружжя було щасливим недовго: в жінки виявили рак. Після важкого одужання вона повернулася на роботу, стала кранівницею. Кілька місяців по тому рак вразив і Казімєжа — чоловік помер.

Саме Анна Валєнтинович стала однією з найдієвіших діячок легендарної профспілки (про це згодом) , її навіть називають матір’ю «Солідарності». На Ґрюнвальдській алеї, 49 у Вжещі, де жила Анна і де проходили збори нелегальної Вільної профспілки Балтійського узбережжя, висить меморіальна дошка, а поруч, у сквері імені Валєнтинович, стоїть пам’ятник легендарній кранівниці.

Пам’ятник Анні Валєнтинович. Фото: Войцєх Вуйчік / Forum

Ґданська корабельня імені Лєніна

1970 року працівники корабельні вийшли на страйкові протести проти підвищення цін на продукти. Почалися вуличні заворушення. Щоб їх придушити , влада задіяла військових, — понад десяток працівників корабельні тоді застрелили.

1978 року Анна Валєнтинович вступила до нелегальної опозиційної Вільної профспілки Балтійського узбережжя. Однією з головних вимог опозиціонерів було покарати відповідальних за вбивства працівників у грудні 1970 року. Анну , яка, крім усього, розповсюджувала нелегальні листівки, почала переслідувати Служба безпеки, у квартирі проводили обшуки, а саму її ненадовго арештували.

Страйки на Ґданській корабельні , 1980. Фото: Вітольд Ґурка / Forum

Влітку 1980 року в Польській Народній Республіці знову почалися заворушення через ріст цін на продукти. Керівництво корабельні вирішило звільнити Анну Валєнтинович , яка попри численні попередження продовжувала розповсюджувати листівки.

Виступ Лєха Валенси під час страйків. Джерело: Вікіпедія

Тоді опозиціонер Боґдан Борусевич запропонував страйкувати на захист Анни. Очолив страйк Лєх Валенса , член Вільних профспілок Балтійського узбережжя, електрик корабельні, якого, як і Анну, нещодавно звільнили. До речі, під час протестів 1970 року Валенса був одним із членів страйкового комітету.

Борусевич друкував листівки: в них розповідалося про досягнення Анни як працівниці корабельні й про те , що її звільнили всього за кілька місяців до виходу на пенсію. Члени профспілки поширили кілька тисяч листівок про несправедливе ставлення до заслуженої працівниці.

Вранці 14 серпня 1980 року почався страйк. На мітингу директор корабельні якоїсь миті майже переконав робітників повернутися до роботи , аж тут з’явився Лєх Валенса. Щоб потрапити на територію, він перелазив через огорожу, захекався, ледве переводив подих.

— Впізнаєте мене? — спитав він у директора.

Опозиціонера Валенсу перед цим звільнили за критику партії. Директор зрозумів , що самими обіцянками проблему страйку не вирішить.

— Отож поки не поновите пані Аню на роботі , ми будем страйкувати, — підсумував Валенса.

Протестувальники , Ґданська корабельня. Джерело: Вікіпедія

Страйк тривав , час ішов, а партія (бо саме вона мала дати дозвіл директору корабельні на поступки страйкарям) ніяк не могла вирішити, що робити в цій ситуації. Незабаром до страйку на Ґданській корабельні приєдналися й інші заклади. Представники кільканадцяти заводів утворили Міжзаводський страйковий комітет, головою якого обрали Лєха Валенсу.

Ще одне знакове місце «Солідарності» — перехрестя біля Балтійської опери. Саме тут 15 серпня 1980 року водійка трамвая Генрика Кшивонос заблокувала рух транспорту — на знак протесту.

— Трамвай далі не їде , — оголосила вона пасажирам.

Незабаром громадський транспорт зупинився не тільки у всьому Ґданську , а й у Ґдині та Сопоті.

Ґданська корабельня , наші дні. Фото: Адам Ґулєц / Forum

Історична Брама № 2 і пам’ятник загиблим

Головним входом на Ґданську корабельню є Брама № 2. Саме перед нею в грудні 1970 року військові відкрили вогонь по протестувальниках. У наступні роки на кожну річницю цих трагічних подій біля брами таємно покладали квіти і запалювали свічки. Щоправда , співробітники Служби безпеки відразу ж їх прибирали , намагаючись стерти незручну для влади пам’ять про загиблих.

Протести на Ґданській корабельні імені Владіміра Ілліча Лєніна , 1980. Фото: Кріс Ніденталь / Forum

У серпні 1980 року в будівлі відділу безпеки й охорони праці на території верфі почалися переговори з владою , які тривали понад два тижні. Щоб страйкарі й містяни могли стежити за перебігом перемовин, їх транслювали гучномовці, встановлені на Брамі № 2.

На переговорах страйкарі висували владі 21 вимогу. Вони також написали їх на фанері й вивісили на Брамі № 2. Ця брама (по суті , прохідна) вже тоді стала символом: люди її заквітчали, повісили на ній ікону Матері Божої Ченстоховської та фотографію Івана Павла ІІ. Саме тут страйкарі зустрічалися зі своїми рідними , сюди приходили натовпи містян, щоб підтримати працівників корабельні.

31 серпня 1980 року Лєх Валенса під Брамою № 2 оголосив про завершення страйку й підписання Серпневих угод.

Лєх Валенса оголошує про підписання Серпневих угод. Фото: Вітольд Ґурка / Forum

Під час воєнного стану браму протаранив танк. Після 1989 року вона стала важливим меморіальним місцем.

Сьогодні через браму можна вільно пройти , проте ще якихось 15 років тому охорона перевіряла документи і не кожного впускала на територію.

Пам'ятник полеглим робітникам корабельні. Джерело: Вікіпедія

Після протестів 80-х років працівники корабельні також вшанували пам’ять страйкарів , загиблих у грудні 1970-го. Навпроти Брами № 2 вони звели пам’ятник у формі трьох хрестів заввишки по 42 метри. До хрестів прибиті якорі — як символ надії вбитих під час протестів 1956, 1970 і 1976 років. Також на монументі розміщені барельєфи зі сценами роботи на корабельні та цитатою вірша Чеслава Мілоша «Który skrzywdziłeś».

Це був перший пам’ятник у ПНР , присвячений жертвам комуністичного режиму. Його відкрили в грудні 1980 року за участі представників «Солідарності» , духовенства та комуністичної влади. На відкриття з’їхалися тисячі людей з усієї Польщі.

Пам’ятник став символом шляху Польщі до свободи. Саме тут данину пам’яті загиблим і всім , хто доклався до перемоги над комунізмом, віддали, зокрема, Папа Римський Іван Павло ІІ , президенти США Рональд Рейган і Джордж Буш, прем’єр-міністриня Великої Британії Марґарет Тетчер.

Джордж Буш і Лєх Валенса біля Пам’ятника полеглим робітникам корабельні , 1989. Фото: Кшиштоф Вуйцік / Forum

2005 року європейські лідери підписали на цьому місці акт про заснування Європейського центру солідарності.

Будинок-корабель

1980 року до новоствореної профспілки «Солідарність» вступило майже 10 мільйонів поляків. Комуністична влада не знала , що їй робити, адже на неї, крім усього, тиснуло керівництво Радянського Союзу.

У листопаді 1981 року в залі корабельні в ґданській дільниці Оліва відбувся перший з’їзд нових профспілок (сьогодні тут розташований спортивно-розважальний комплекс «Олівія»).

Зала в корабельні. Фото: Кріс Ніденталь / Forum

Будівля нагадує корабель , який розсікає морські хвилі. У вересні та жовтні 1981 року її винайняло керівництво «Солідарності», щоб провести тут Перший загальнопольський з’їзд делегатів профспілки. Подія вимагала чималих організаційних зусиль. Тоді з усієї країни приїхало 898 делегатів. Гостей розмістили по ґданських готелях і гуртожитках. У залі, де проходили з’їзди, облаштували великий пресцентр із телефонними пунктами й кабінами для перекладачів.

Наприкінці з’їзду члени профспілки ухвалили заклик до робітників зі східноєвропейських країн. Може , він і не відігравав великої політичної ролі, зате був чітким сигналом для Москви: протестні настрої Ґданська легко можуть поширитися на інші міста й країни соцтабору.

Войцєх Ярузельський , прем’єр-міністр і перший секретар ЦК Польської об’єднаної робітничої партії, вирішив приборкати профспілку: 13 грудня 1981 року він ввів воєнний стан. Тоді арештували понад 10 тисяч активістів «Солідарності».

Костел святої Бриґіди

Наступні роки в Ґданську й загалом у Польщі були похмурі. Влада заборонила будь-які протести , а якщо вони десь і спалахували, то їх відразу ж безжально розганяли армія та міліція.

Тоді осередками опору владі стали костели. У Ґданську найбільш опозиційним вважався костел святої Бриґіди , історія якого сягає XIV століття.

Костел святої Бриґіди. Джерело: Вікіпедія

Святиня розташована неподалік корабельні (ul. Profesorska , 17). Її настоятель, ксьондз Генрик Янковський, дозволив виголошувати в храмі політичні промови. Також його парафія підтримувала переслідуваних режимом активістів «Солідарності».

Після того , як у серпні 1980-го ксьондз Янковський відслужив літургію для страйкарів на корабельні, його почали називати капеланом «Солідарності».

У наступні роки в цьому костелі був неформальний офіс Лєха Валенси , благодійний осередок та підпільний центр вільної від цензури культури.

У незалежній Польщі отця Генрика Янковського підозрювали у розбещенні неповнолітніх. Після смерті опозиційного капелана «Солідарності» йому встановили пам’ятник , проте невдовзі зняли — через ті ж такі звинувачення.

У костелі святої Бриґіди знаходиться найбільший бурштиновий вівтар у світі.

Квартира Валенсів у Заспі

1972 року Лєху Валенсі як працівнику корабельні дали двокімнатну квартиру площею 36 квадратних метрів у дільниці Стоґи (ul. Wrzosy , 26c/5). Тут він із дружиною Данутою та п’ятьма дітьми жив до 1980 року.

Лєх та Данута Валенси з дітьми. Фото: Влодзімєж Василюк / Forum

Потім Валенсам дали нову квартиру (на ul. Pilotów , 17d). Цим сім’я завдячує… західним журналістам, які на весь світ рознесли інформацію про те, що лідер страйку зі своєю багатодітною родиною тісняться у двох кімнатах.

Під час воєнного стану демонстранти збиралися перед будинком , щоб підтримати інтернованого профспілкового лідера. 1 травня 1982 року велика процесія прихильників Лєха Валенси пройшла міськими вулицями до будинку на Заспі.

Коли в умовах воєнного стану влада заборонила «Солідарність» , осередок профспілки нелегально діяв у квартирі Валенсів. 24 години на добу за помешканням стежила Служба безпеки, адже тут постійно збиралися прості протестувальники, профспілкові активісти, журналісти, відомі політики, зірки. Наприклад, серед гостей цієї квартири був Елтон Джон.

Коли 1983 року мешканці Ґданська дізналися , що Лєху Валенсі дали Нобелівську премію миру, під балконом квартири в Заспі знову зібралися натовпи.

Сьогодні неподалік легендарної квартири є стінописи із зображенням Лєха Валенси: художників Пйотра Швабе та Рафала Росковінського (відповідно на ul. Dywizjonu 303/33a та на ul. Pilotów 17f).

Європейський центр солідарності

Ґданська корабельня займає 70 гектарів — у самому середмісті. Коли у вже незалежній Польщі суднобудівна промисловість почала занепадати , ця територія стала ласим шматочком для інвесторів. Тут почали з’являтися нові багатоквартирні будинки, готелі, ресторани, концертні зали. Проте головні історичні споруди залишилися: зал безпеки й охорони праці, будівля дирекції корабельні, кілька виробничих цехів, Брама № 2, пам’ятник загиблим працівникам.

Європейський центр солідарності. Фото: Лукаш Дейнарович / Forum

2007 року неподалік постав Європейський центр солідарності , в якому діє постійна експозиція, присвячена легендарній профспілці. Зокрема серед 1 800 експонатів — історична вивіска з 21 вимогою страйкарів 80-го року, мостовий кран, на якому працювала Анна Валєнтинович, письмовий стіл Яцека Куроня.

Іноді в центрі можна зустріти Лєха Валенсу: на одному з поверхів облаштований його відділ.

Переклала Наталка Римська