Прибулих передусім вражає те, що вокзал дуже близько до центру. Висідаєте з потяга, покидаєте вокзал, простуєте ще кілька хвилин і все: вас затягує Краків. За привокзальною площею у весняній зелені лип та ясенів видніється купол Театру Словацького. Вам туди.

Театр міста

Колись польська столиця тіснилася в потужних оборонних мурах. У ХІХ столітті їх розібрали, а рови засипали землею й засадили парк — Планти. Тож стародавню частину Кракова тепер оточують не кам’яні, а зелені стіни. Планти — справжній міський Едем, що простягнувся на чотири кілометри — із квітниками, озерцями, пам’ятниками, лавочками й вимкнутими на час пандемії фонтанами.

Міський театр імені Словацького, особливо в сонячні дні, вражає казковою архітектурою й формами. Він не стільки великий, скільки інший, екзотичний на тлі невисокої тісної забудови купецьких домів.

Тут починала кар’єру улюблениця меломанів Соломія Крушельницька, а польський драматург часів Молодої Польщі Станіслав Виспянський мріяв про сценографію, яка б виходила за межі будівлі на вулиці міста.

До речі, Планти — омріяне місце тих, хто полюбляє спостерігати за людьми, цим театром міста. Тут зустрінеш закоханих студентів, професорів, туристів, місцевих продавців кренделів-обважанків, айтівців, монахів, поетів, чиновників, безхатьків, вуличних музик і, без сумніву, бодай одну таксу на повідці. Такої палітри не побачиш у центрі, майже опустілому під час пандемії.

Міський театр імені Словацького. Джерело: Вікімедіа

Неподалік театру — фрагменти оборонних споруд, які неодмінно слід побачити. До наших днів зберігся і готичний в’їзний бастіон — Барбакан, а ще головні краківські ворота — Флоріанська брама. У середньовіччі над центральними ворітьми будували каплицю, в якій знаходилася ікона, оберіг міста. Так було і з київськими Золотими воротами, і з вільнюською Гострою брамою. Над Флоріанською брамою також збереглася каплиця, але ікону тепер помістили в самому проході воріт, де можна її побачити протягом дня, бо на ніч монахині зачиняють святиню дерев’яними віконницями.

Флоріанська брама. Фото: Джейсон Мєнткевич / Flickr

На стіні брами від сторони міста — барельєф міського покровителя, священномученика Флоріана у лицарських обладунках. А від сторони Барбакану, над входом, височіє герб Польського королівства як нагадування, що власне цими воротами до Кракова врочисто в’їжджали короновані особи, посланці, кардинали та впливові гості.

Ринок

Пройшовши крізь ворота, слід вибрати вулицю, якою попростуємо на Ринкову площу. Можна прямо, Флоріанською, купецькою: нею їхали королі й королеви, а з вікон кам’яниць їх вітали містяни. Можна відразу за воротами повернути праворуч і вийти на вулицю аристократичних резиденцій — святого Яна. Якщо на Флоріанській є багато місць, де варто посмакувати кавою й чаєм «із собою», то вулиця святого Яна у пандемію безлюдна й тиха. Тут знаходиться найстарший польський музей Чорторийських, який до речі, перший із-поміж краківських музеїв запровадив український аудіогід. Завдяки картині Леонардо да Вінчі «Дама з горностаєм», яка недоступна через локдаун, цей музей всесвітньо відомий.

Ринкова площа, Краків. Джерело: Вікімедіа

Під час пандемії атмосфера краківської Ринкової площі помітно змінилася. Поодинокі перехожі швидкою ходою перетинають Ринок, прямуючи в справах, ніби не помічають, що вони на одній із найславетніших площ світу. Три її архітектурні домінанти — Мар’яцький костел, Суконні ряди та Ратушна вежа — байдужі до пандемічних змін (за віки вони і не таке бачили), ніжаться собі на весняному сонці й радісно виблискують позолотою. Щогодини із вежі Мар’яцького костелу лунають звуки сурми — символ безпеки і самоврядування.

Значущою для краків’ян подією, яка відбулася під час пандемії на Ринку, стало відкриття готичного вівтаря Мар’яцького костелу після п’ятилітньої реставрації. Цей витвір майстра-різьбяра Віта Ствоша — шедевр європейського мистецтва.

Він складається з п’яти частин: величезного головного короба та двох пар стулок — рухомих, якими вівтар зачиняють, і нерухомих. 1489 року вівтар уперше урочисто відкрили у присутності короля Казимира Яґеллончика та міських райців. Всі були вражені величчю й драматизмом скульптурної сцени Успіння Богородиці. Це відчуття можна пережити й тепер: вівтар відчиняють у будні об 11:50, а реставратори божаться, що кольори і лиск відтворили такими, якими їх бачив король. Вівтар найкраще розглядати зблизька, зайшовши південними дверима храму до пресвітерії. При нагоді не забудьте підняти очі вгору й захопитись зірчатим готичним склепінням. При вході необхідно придбати квиток.

Ринок варто перетнути навскіс від Мар’яцького костелу до готичної Ратушної вежі. Дорогою пройдете крізь Суконні ряди Один із головних історичних об’єктів Кракова, де торгували різноманітним крамом, зокрема й сукном (звідси й назва).. Смішні маскарони на ренесансному аттику будівлі тепер контрастують із сумними сувенірними крамницями, більшість яких зачинена через брак іноземних туристів. А ті, що відкриті, пропонують не сукно, а бурштинові вироби. Хоч бурштин історично ніяк не пов’язаний із Краковом, в іноземних туристів він асоціюється із польським брендом.

З маскаронами перегукується величезна бронзова голова «Ероса Бендато», подарована місту всесвітньо відомим скульптором Іґорем Мітораєм.

Бронзова голова «Ероса Бендато». Джерело: Flickr

Міторай навчався в Краківській академії образотворчих мистецтв і мав напрочуд ніжні почуття до цього міста. За намовою професора Тадеуша Кантора юнаком він мігрував до Парижа. А прославився, коли його скульптурами захопився сам Федеріко Фелліні, потім митець переїхав до Італії, де мав майстерню та невеличкий оливковий сад, з якого виробляв олію.

Творчість Міторая збудована на грі античності з сучасністю, тому свої скульптури він виставляв не в музеях, а просто неба, серед міського гамору. Велетенська голова Ероса незвична: її ніби випадково згубив якийсь археолог-гулівер. Місце обрав сам скульптор. Намотані на очі бинти справляють враження емоційної замкнутості, драматичного несприйняття світу, туги за втраченим раєм. Зайшовши в середину скульптури і поглянувши крізь проріз очей Ероса, ви побачите кут Ринкової площі, за яким розкинувся середньовічний університетський квартал.

Республіка жаків

Дворики університетських колегій та професорський сад у локдаун недоступні для відвідування. Але варто покружляти цим кварталом і завітати до університетського храму святої Анни, перлини барокової архітектури. У святині, в трансепті Поперечний неф у базиліках і хрестоподібних за планом храмах., знаходиться рака з мощами професора, святого Яна Кантія. Її тримають чотири персоніфікації факультетів: богословського, філософського, медичного та юридичного.

Університетський храм святої Анни. Джерело: Вікімедіа

Кияни з болем дивляться на цю красу, адже 1935 року університетський храм Могилянки знищили більшовики, а поховання гетьмана Конашевича-Сагайдачного, яке там знаходилося, сплюндрували й кості викинули на смітник. До речі, до комплексу історичних будівель Яґеллонського університету належить і українська Воздвиженська церква на вулиці Вісляна з іконостасом проєкту Яна Матейка, в якій були богослужіння для жаків-русинів (у Києві студентів називали спудеями, а краків’яни своїх називали жаками).

Краківський університет засновано 1364 року, але найславетніші його часи припадають на період панування династії Яґеллонів. Королівський рід фінансово опікувався чималим й вельми потрібним для державобудівництва проєктом, тому в XIX столітті найстарший виш Польщі назвали Яґеллонським університетом.

Яґеллонський університет. Джерело: Вікіпедіа

Про що варто подумати прогулюючись біля Collegium Maius, Collegim Novum Історичні корпуси Яґеллонського університету. та інших пам’яток? Про те, що це була автономна «республіка» студентів та викладачів і належати до неї могли тільки чоловіки різного стану, а професорам заборонялось одружуватись. Братія не підлягала магдебурзькому праву, адже мала своє судочинство й сама обирала університетського правителя — ректора, який мав адміністративну та судову владу над нею. І досі в Польщі зберігся давній звичай звертатись до ректора «Ваша величносте», звідси і його образ на урочистостях: одяг із горностая та скіпетр як символи влади.

А тутешній професорський сад нагадує про те, що в античні часи перша академія Платона знаходилась в гаю, де навчання відбувалось під час прогулянок, тому учнів називали з грецької «перипатетиками» — прогульниками.

Вавель

З Ринку королівським шляхом, себто вулицями Ґродською та Канонічною, варто спрямуватися до замку Вавель. Дорогою можна поласувати і їжею, і питвом, однак лише «з собою».

Вавель. Фото: Войцєх Вуйцік / Forum

Вавельський королівський замок зовсім безлюдний. Тільки-но відкрили нову виставку королівських шпалер — «аррасів», як через коронавірус музей довелося зачинити. Надію випромінює буйний цвіт магнолій на опустілому вавельському подвір’ї. Із замком пов’язана ще одна реставраторська новинка: закінчено відновлення королівських могил. Для тих, хто цікавиться ювелірним та фунеральним (поховальним) мистецтвом, прогулянка криптами Королівського кафедрального собору буде справжнім відкриттям.

Казімєж

Якщо вам ще вистачить сил, а погода вабитиме сонцем, пройдіться щойно відреставрованою вулицею Краківською. Це артерія колись окремого міста Казімєжа. У давнину цією вулицею везли до Кракова на продаж сіль із копалень Велички. Праворуч від Краківської відходять вулички до старовинних католицьких монастирів, а ліворуч розкинувся єврейський квартал. Варто ним повештатись, поласувати питвом, фастфудом і обов’язково краківською мачанкою та кумпіром на вулиці Вавжинця, 16, а ще запіканками з давніх єврейських яток на Новій площі.

Краківський район Казімєж. Джерело: Вікімедіа

Поціновувачам архітектури обов’язково слід завітати до костелу Божого тіла, де строга готика гармонійно поєдналась із бароковим буянням. Якщо вірус не вразив ваші органи чуття, зайшовши до храму, затягніться повітрям та відчуйте віковий запах середньовічної святині. Храм славиться ще й найкращим органним проспектом у місті.

Вулиця Краківська впирається в берег Вісли, а точніше в міст Пілсудського. Металева аркова конструкція єднає давній Казімєж із давнім Подґужем. Це найстарший збережений краківський міст, який щойно відреставровано. Поєднання майже білого бітумного покриття з яскраво-синіми сталевими конструкціями притягує сюди різної масті фотографів і блогерів, які в плетиві металевих опор роблять фотосесії в ретро-індустріальній стилістиці. Міст конкурує із сучасним пішохідним мостиком — кладкою Бернатка, улюбленим місцем прогулянок поміж двома берегами Вісли.

Подґуже

В допандемічну добу, коли центр та Казімєж заполонили мільйони туристів, містяни швидко знайшли місце, куди можна втекти від гостей Кракова, де магазини звичайні, не сувенірні, а в кав’ярнях і барах зустрінеш своїх. Цим місцем стало старе Подґуже. Тут серед історичних вуличок є два сучасні мистецькі обʼєкти, якими Краків пишається: музей Тадеуша Кантора та місце памʼяті й скорботи, площа Героїв ґетто.

В часи Другої світової на території Подґужа німецькі окупанти створили єврейське ґетто, а 1943 року його криваво ліквідували, людей убили або вивезли в концтабори. Як згадують очевидці, на вулицях і площах залишились розкидані речі й меблі. Особливо сильне враження на свідків справили крісла, адже це дуже особисті предмети щоденного вжитку, на яких колись засідали сім’ї, а полишені просто на бруківці без власників, вони здавались осиротілими. Встановлені посеред площі сучасні крісла стали символом пам’яті про безневинно загиблих краківських євреїв.

Площа Героїв ґетто. Джерело: Flickr

На закінчення привідкрию два романтичні місця Подґужа, які не оминає жодна краківська пара й ті, хто тільки збирається закохатись. З Подґурського ринку вулицею Ренкавка можна дістатися до костелу святого Бенедикта. Простора зелень галявин і віллова забудова витворюють тут неповторну атмосферу. Однак не полінуйтесь піти трохи далі, до кургану Крака. Це найдавніша історична міська пам’ятка, мабуть, із VII століття. Тут сонце радісніше, трава соковитіша, тиша м’яка і приємна, а з пагорба місто видно мов на долоні. Сидиш так на траві чи килимку, споглядаєш краєвид і фізично відчуваєш — Краків дарує крила.