Отже, почнімо з пояснення, чому точиться дискусія довкола того, скільки було пророків Романтизму. Щоправда, ніхто не сумнівається, що і Міцкевич, і Словацький належать до цієї групи видатних постатей, а от Красінського і Норвіда з цієї четвірки часом викреслюють. Кожен із них — унікальна особистість зі своєю неповторною історією. Наприклад, Норвід був дуже бідним і недооціненим за життя, тому зараз дехто пропонує вилучити його з цього грона виняткових поетів.
Але сьогодні вже усталено, що пророків-романтиків усе-таки було четверо. Найбільша суперечка точилася між двома з них. Один інтернет-магазин навіть побудував свій маркетинг на конфлікті Міцкевич – Словацький, і в інтернеті з’явилися гештеґи #teammickiewicz і # teamsłowacki. Також це одна з головних суперечок серед студентів-полоністів. Пропоную сьогодні познайомитися зі Словацьким.
Він був сином професора літератури Еузебіюша Словацького і Саломеї, уродженої Янушевської. Народився 4 вересня 1809 року в Кременці, на теренах колишньої Речі Посполитої (сьогодні територія України). Його життя минало між двома містами — Кременцем і Вільнюсом. Коли Юліушу було два роки, сім’я переїхала до Вільнюса, але ще через два роки, коли помер батько, мати знову забрала хлопчика до Кременця. Там він розпочав навчання в гімназії, а продовжив його у Вільнюсі, де згодом також вивчав право. Мати вдруге вийшла заміж за лікаря Авґуста Бекю, тому родина оберталася в колах інтелігенції.
Мати Юліуша Словацького організовувала літературні зустрічі, завдяки яким він із раннього дитинства мав контакти з багатьма відомими людьми літературного світу — так, до речі, він познайомився з Адамом Міцкевичем.
Тоді ж поет зустрів Людвіку Снядецьку, своє перше нерозділене кохання — як і пристало романтику. Про Людвіку можна прочитати: «Пані була красива, як ангел, розумна, на шість років старша за свого шанувальника і зовсім ним не зацікавлена». Завдяки цьому молодий поет міг страждати і писати романтичні вірші. Схоже, саме постать Людвіки лягла в основу образів пізніших романтичних коханих у його творах, зокрема, у поемах «Беньовський» та «Кордіан».
1829 року Юліуш Словацький переїхав до Варшави, де розпочав безплатне стажування в Державній податково-скарбовій комісії. Через рік він анонімно дебютував романом «Гюго». На цей твір Словацького надихнула опублікована тоді поема «Конрад Валленрод» Адама Міцкевича. Під іменем Словацького «Гюго» з’явився через кілька років.
Коли 1830 року почалося Листопадове повстання, Словацький, який із дитинства хворів на туберкульоз, не міг воювати зі зброєю в руках. Тож він почав працювати в повстанському Дипломатичному бюро князя Чарторийського. Із місією передати листи він вирушив до Англії, де його й застала звістка про поразку поляків. Тоді він вирішив не повертатися на батьківщину й відтоді мандрував світом.
Після перебування в Лондоні Словацький переїхав до Парижа, де видав два томи «Поезії». Наступні кілька років він провів у подорожах і писанні. Наприкінці 1832 року поет виїхав до Швейцарії: Париж і тамтешня польська еміграція його розчарували, окрім того, вийшли друком третя частина «Дзядів» Міцкевича, в якій вітчим Словацького поставав не в найкращому світлі.
У Женеві Словацький продовжував писати, видав третій том «Поезій», знайомих там у нього теж вистачало. Поет вирушив в експедицію в Альпи разом із родиною Водзінських, протягом наступних двох років вони мандрували Швейцарією, але на цьому мандрівки Юліуша не закінчилися. 1836 року він поїхав до Марселя, потім до Риму, де подружився із Зиґмунтом Красінським. Відтоді Красінський, схоже, був першим читачем і критиком творів Словацького. Згодом поет мандрував іще Італією, Грецією, Єгиптом, Палестиною та Сирією, поки не повернувся до італійської Флоренції.
Юліуш Словацький так ніколи й не одружився. Згідно з дослідженнями Яна Зєлінського, автора біографії поета «SzatAnioł», той кілька разів закохувався, проте в його життєписі важко віднайти сліди довготривалих стосунків.
Однією з симпатій Словацького була Шарлотта, донька політика Жозефа Бонапарта, старшого брата Наполеона. Поет познайомився з нею в Італії.
Зєлінський припускає, що найближчі стосунки Словацький мав із принцесою Шарлоттою Бонапарт — італійсько-французькою аристократкою, яка влаштувала у Римі відомий літературний салон. Поет зустрів її, коли вона була вдовою, і, ймовірно, був батьком її дитини, під час народження якої Шарлотта померла. Словацький дуже мало говорив про ці стосунки, але згадки про них можна знайти, зокрема, в листах до матері.
Коли після цих поїздок Словацький повернувся до Парижа, він познайомився з Йоанною Бобровою, яка стала його музою — що цікаво, не тільки його, бо вона також надихала Зиґмунта Красінського та Фридерика Шопена. Красінський, якому Йоанна розбила серце, радив своєму другові в листі:
Повір мені, якщо ти сам не хочеш гірко шкодувати про минуле, стань її другом, і не проси, щоби розбите і мертве серце, воскресаючи задля тебе, стало примарою… У дружбі ти будеш щасливим, коханим і винагородженим, але любов, така любов буде гіркою для вас обох.
З Йоанною Словацький і справді дружив до кінця своїх днів і написав для неї вірш «Пані Йоанні Бобровій».
З-поміж тогочасних поетів та емігрантів Словацького вирізняло також те, що він мав гроші. По-перше, залишився спадок від батька, яким розпоряджалася мати, по-друге, у поета виявився певний талант до примноження ресурсів. 1838 року він писав матері:
[У Парижі] повно прибуткових спекуляцій на акціях. Якби в мене на руках були кошти, я міг би їх обережно примножувати й про всяк випадок мати в кишені; подумайте про це.
Мати вдалося переконати, і відтоді поет примножував свої кошти, інвестуючи на Паризькій фондовій біржі, викуповуючи акції ліонської залізниці та облігації паризької фінансової установи.
У статті «Словацький Юліуш» Малґожати Козловської для сайту Polityka.pl, ми читаємо, що поет скрупульозно записував свої витрати.
Завдяки цьому ми знаємо, наприклад, що він заробляв на публікаціях, а витрачав на напої та одяг, пошитий на замовлення, проте не дуже багато — так, щоб вистачало на купівлю акцій залізниці.
Як це буває з акціями, Словацький на них то заробляв, то втрачав кошти, але завдяки своїм інвестиціям, як можна прочитати в статті, жив заможно, хоч і не розкішно.
Про конфлікт між Міцкевичем і Словацьким ходять легенди. Перший був набагато популярнішим, але Словацький мав сміливість не погоджуватися з ним і водночас йому було неприємно, коли Міцкевич критикував його твори. Врешті 25 грудня 1840 року в Парижі відбулася подія, яку назвали поєдинком пророків. На прийомі Словацький кинув виклик Міцкевичу й зімпровізував вірша. Відповідь Міцкевича, здається, була настільки зворушливою, що свідки цієї події плакали. Однак досі так і не вирішено, хто переміг у цій дуелі. А самі поети наприкінці буцімто обійнялись і поговорили про свої суперечки.
У Парижі Словацький пробув до 1848 року, а потім, попри хворобу, виїхав до Великопольщі, щоб узяти участь у черговому повстанні. Однак туди він так і не потрапив. У Вроцлаві поет востаннє зустрівся з мамою. 3 квітня 1849 року Юліуш Словацький помер від туберкульозу в Парижі. 1909 року, до сотої річниці народження митця, його прах планували перевезти до Польщі, але спротив краківського єпископа проти того, щоб Словацького поховали на Вавелі, був настільки сильним, що від цього задуму відмовилися. Але до ідеї повернулися 1927 року, коли за наказом Юзефа Пілсудського останки Юліуша Словацького привезли в Польщу. Цікаво, що з Ґданська до Варшави їх перевозили кораблем «Міцкевич». На своєму шляху він зупинявся в різних містах, щоб жителі могли вшанувати пам’ять померлого.
Після урочистостей у столиці (за деякими даними, через собор святого Яна пройшло сто тисяч людей) труну урочисто перевезли до Кракова й поставили поруч із могилою Міцкевича і королівськими могилами на Вавелі». Наприкінці похоронної церемонії Юзеф Пілсудський вимовив знамениті слова: «Від імені Уряду Республіки Польща я наказую вам віднести труну Юліуша Словацького до королівської усипальниці, бо він був рівний королям.
Яким же був творчий шлях Юліуша Словацького? Починав він із перекладів, позаяк знав кілька мов і ще кілька вивчав. Французькою він говорив абсолютно вільно, але, крім того, як повідомляють джерела, знав давньогрецьку, латину (з якої перекладав), російську та німецьку мови, а також удосконалював англійську, вивчав іспанську та усну арабську.
Твори Словацького відповідали духу епохи, зображали становище польського народу, який досі перебував під поділами й виборював свободу в повстаннях. Звичайно, поет писав про кохання, але не тільки. Як лірик він прославився піснями, що відсилали до Сходу, народних джерел і слов’янської культури.
Хоча Юліуш Словацький прожив тільки 39 років, його літературна творчість була багатою та різноманітною; поет залишив по собі 13 п’єс, майже 20 поем, сотні віршів, листів і один роман.
Серед найвідоміших його робіт — «Балладина», «Кордіан», «Беньовський», «Лілла Венеда» та «Срібний сон Саломеї». У польській мові також вкоренилися цитати з творчості поета. Такою фразою є, наприклад, «Не слід жаліть троянди, коли ліси палають» («Nie czas żałować róż, gdy płoną lasy) з твору «Лілла Венеда» — вислів про те, що зараз ми повинні зосередитися на тому, що справді важливо. Інші відомі фрази: «Смутно мені, Боже!» («Smutno mi, Boże!»), приспів «Гімну», або «Як було б добре, якби гнучкий язик повідав все, що є у голові» («Chodzi mi o to, aby język giętki powiedział wszystko, co pomyśli głowa») з «Беньовського» — для Словацького було важливо, щоб йому вдалося виразити словами все найважливіше; іноді ми сьогодні також використовуємо цю фразу, маючи на увазі дикцію.
Насамкінець згадаймо найвідомішу цитату, але не Словацького, а про Словацького. «Словацький великим поетом був» («Słowacki wielkim poetą był»), — каже вчитель учневі у поемі «Фердидурке» Вітольда Ґомбровича. Цей вираз уже став крилатим: так ми говоримо, коли хочемо показати, що хтось знаний заслуговує на це визнання. Також учитель додає, що «велика поезія, будучи великою і будучи поезією, не може нас не захоплювати, а отже захоплює». На що збентежений учень відповідає: «Як це мене захоплює, коли мене це не захоплює?» І цим висловом коментуємо все, що нам має подобатися, але чомусь не подобається.
Переклала Марія Шагурі
При написанні статті були використані, зокрема, матеріали з сайтів www.edusens.pl, encyklopedia.pwn.pl, dzieje.pl и polityka.pl, а також книжки «Poliglotyzm wielkich romantyków polskich (Mickiewicz, Słowacki, Krasiński)» (Катовиці, 2016).
