Іґор Міторай. Джерело: ВікіпедіяПйотр Саржинський: Я можу купити у вас мармурову скульптуру?
Іґор Міторай: Так, але не раніше ніж через два роки. Список охочих довгий, а над одним твором я працюю по кілька місяців.
ПС: Але я бачу в кутку вітальні дуже ефектну роботу. Я міг би взяти її.
ІМ: До вас уже було багато охочих її придбати, і мені пропонували справді великі гроші. На жаль, вона не продається. Зрештою, історія цієї скульптури досить незвичайна. Вона називається «Руки». Я виготовив її 1982 року й незабаром продав. Якийсь час тому вона з’явилася на ринку і — вже втридорога — я її викупив. І хоч скульптура мені дуже подобається, вона тут тимчасово. Незабаром вона потрапить у Музеї Ватикану як дар. Мушу зізнатися, що мені важко розлучатися з власними творами. Деякі з них — як той, про який ми зараз говоримо, — я викуповую через багато років, щоб залишити собі.
Скульптура Іґоря Міторая, Італія. Джерело: ВікіпедіяПС: Але ви любите дарувати подарунки. У самому центрі П’єтразанти, в Тоскані, де ви мешкаєте, стоїть величний пам’ятник кентавру, а на краківській площі Ринок лежить величезна бронзова голова. І обидві роботи — подарунки.
ІМ: Це правда. Я живу і працюю в П’єтразанті вже чверть століття. Насправді я навчився різьбити саме тут і тому вирішив, що повинен щось залишити для цього міста. Ця площа взагалі нагадувала смітник. Я найняв людей, щоб її очистили, ну, і встановили Кентавра. А в Кракові я навчався, захопився мистецтвом. Хотілося залишити якийсь художній слід і під Вавелем.
ПС: У П’єтразанті задоволені вашим подарунком?
ІМ: Звичайно. Чому мало б бути інакше?
Скульптура Іґоря Міторая в Кракові. Джерело: ВікіпедіяПС: Бо в Кракові довкола скульптури киплять пристрасті. Багато хто вимагає прибрати її з площі Ринок. А вашу голову висміює в своїх книжках Марцін Свєтліцький.
ІМ: Так, я знаю. Але протестувальників не так уже й багато. За всією цією акцією, а точніше — маніпуляцією, стоять дві місцеві пані, які таким чином хочуть прославитися. Є й анонімні висловлювання в інтернеті, які з дивним задоволенням друкує місцева Gazeta Wyborcza. Це таке типове для Кракова місцеве пекельце, міщанська заздрість і бажання затоптати того, хто досяг успіху. Я люблю це місто, але не все мені в ньому подобається. Утім, я навіть щасливий, бо таким чином моя скульптура розворушила місцеве закостеніле мистецьке середовище. Хай там що, а краще, коли сперечаються про мистецтво, а не про політику. Чи не так?
ПС: Ваші скульптури стоять у громадському просторі багатьох європейських міст. І ви хочете сказати, що вони ні в кого не викликають протестів?
ІМ: Емоції, пристрасті — можливо. Але про протести я ніколи не чув. А з ними було би простіше, бо скульптури куплені за громадські гроші, а не подаровані. Я всюди зустрічаюся радше з проявами симпатії, вдячністю, вітаннями. Нещодавно дві мої роботи розмістили на головній площі Севільї, перед мерією. І, наскільки мені відомо, всі задоволені, зокрема ЗМІ.
Скульптура Іґоря Міторая, Італія. Джерело: ВікіпедіяПС: Якщо ми вже заговорили про Севілью. Ви зараз в Іспанії працюєте над надзвичайно дивовижним проєктом. Розкажіть, будь ласка, більше, бо в Польщі про нього взагалі не пишуть.
ІМ: Це цикл із восьми виставок у публічному просторі різних міст. Усе почалося з Гранади, потім мої скульптури показували у Валенсії, Пальма-де-Майорці та Барселоні. Зараз, до вересня, триває виставка в Сан-Себастьяні, а потім будуть ще Ла-Корунья і Мадрид. На відкриття в Барселоні прийшло понад дві тисячі людей, а загалом виставки — за оцінками — переглянуло вже понад 5 мільйонів. А ще кожне з цих міст купує для себе по скульптурі.
Скульптура Іґоря Міторая, Варшава. Джерело: ВікіпедіяПС: Вам, мабуть, подобаються такі величні виставки на площах, у парках і на вулицях?
ІМ: Подобаються, адже вони створюють зовсім інші можливості контакту з мистецтвом. Простого контакту, бо мистецтво доступне на вулиці. А вулиця жива. Скульптури можна розглядати вдень і вночі. Вони мають різний вигляд на сонці, під дощем чи в тумані. Інший — у ранковому світлі, а ще інший — у вечірньому. Діти лазять по скульптурах, мами з візочками відпочивають під ними, перед ними затримуються випадкові здивовані перехожі. Справжній театр. А музейні зали — стерильні й штучні. Вуличні скульптури усувають психологічні бар’єри, позаяк не потрібно планувати відвідання музею, а також бар’єри матеріальні — бо не потрібно платити за квиток.
ПС: Заздрісники плещуть язиками, буцім ви частіше виставляєтесь на вулицях, тому що вас не запрошують великі музеї.
ІМ: Дурниці. Досить переглянути список колекцій і музеїв, де знаходяться мої роботи, з Британським музеєм на чолі. Ось що свідчить про мене і моє мистецтво. Але я вам так скажу: я не хочу бути скрізь і задовольняти всіх. Якщо чищення картоплі в галереї сьогодні вважають серйозним мистецтвом, то дякую: краще я буду аутсайдером і не матиму з цим нічого спільного.
Нинішнє мистецтво анексувала невеличка група людей, зарозумілих технократів, які нав’язують смаки й системи цінностей і єдиною метою яких є прибуток. Продається все: дух, тіло. Жодних гальм. А карти роздають маршани. Маршан — торговець мистецькими творами, посередник між покупцями й художниками. Вперто просувають усі ці «пости»: постмодернізм, постконцептуалізм, постбойс, постдюшан. Йозеф Бойс — німецький художник, один із головних теоретиків постмодернізму. Анрі Робер Марсель Дюшан — французько-американський художник і теоретик мистецтва, який мав великий сплив на сюрреалізм, поп-арт, мінімалізм, концептуальне мистецтво тощо. Мистецтво відірване від емоцій і реальних переживань, від нашого спільного коріння. Я заходжу в музей і не розумію, що переді мною. Висять якісь мотузки, розкидано цеглу, просто на простирадлі лежить навалена купа.
Скульптура Іґоря Міторая, Італія. Джерело: ВікіпедіяПС: Наскільки я розумію, ваше мистецтво, що відсилає до античності, — форма приватного протесту?
ІМ: Я відчуваю сильну потребу знайти постійні орієнтири, незмінні цінності, коріння цивілізації, в якій я зростав. Класичне мистецтво дає змогу жити краще в цьому дурнуватому світі. І схожі потреби я помічаю у багатьох глядачів, які втомилися від так званого сучасного мистецтва. Уже перший контакт із твором повинен викликати емоції. Я намагаюся використовувати просту мову знаків, символів та асоціацій, щоб вони були зрозумілі кожному глядачеві, без необхідності письмово роз’яснювати, що автор мав на увазі. Ця всюдисущість слова у сучасному мистецтві мене страшенно дратує.
Скульптури Іґоря Міторая, Варшава. Джерело: ВікіпедіяПС: А що саме вас приваблює у класичному мистецтві?
ІМ: Дух, який у ньому живе. І те, що воно повинно нам передати.
ПС: І що воно повинно передати?
ІМ: Я вивчаю це вже багато років і досі не знайшов повної відповіді. Я намагаюся з’ясувати, як у такій пасторальній країні, як стародавня Греція, народилося таке неймовірне мистецтво з таким великим енергетичним потенціалом. У моїй майстерні стоїть оригінальна старогрецька скульптура. Я маю її вже багато років, щоденно її роздивляюся і щоразу відкриваю в ній щось нове. Досить трішечки змінити кут падіння світла. А більшість сучасних робіт? Вони зачаровують на п’ять хвилин, а потім — порожнеча. Хіба так важко зрозуміти, що у витонченості набагато більше поезії, та й сили, ніж у всіх тих голих тілах на хресті? Розкидати нутрощі по полотну не важко, але навіщо?
Скульптура Іґоря Міторая, Нідердланди. Джерело: ВікіпедіяПС: От цікаво, у вашій творчості більше оптимізму під гаслом «класицизм усе-таки живий», чи все ж песимізму під гаслом «погляньте на нашу непоправно понівечену спадщину»?
ІМ: Ці концепції тісно переплетені. У мене є гірке усвідомлення всього, що безповоротно минуло, але водночас і віра в те, що для нас, нині живих, залишився місток у минуле, яким потрібно скористатися. Бо ким же ми станемо, якщо відкинемо те, що формувало нас віками: мову, міфи, естетику, культуру.
ПС: Аж важко повірити, що ви — скульптор-самоук.
ІМ: Як самоук я особливу увагу приділяв науці ремесла. Завжди прагнув до абсолютного опанування технології і техніки різьблення. Не для того, щоб упиватися власною досконалістю, а щоб повністю вивільнити свій розум від питань на зразок: як мені це зробити?, як перетворити думку на матерію? — для того, щоб повністю зосередитися на ідеях, які я хочу висловити в мистецтві. Перш ніж взятися за нову роботу, я іноді думаю про неї місяць, два, а то й рік, поки не усвідомлю, що саме хочу створити. А потім уже все просто. Я не роблю жодних ескізів — відразу ліплю модель з глини або гіпсу.
Скульптура Іґоря Міторая, Великобританія. Джерело: ВікіпедіяПС: А ви ж вивчали живопис.
ІМ: У Кракові, у Кантора. До речі, це навчання я теж не закінчив. Воно мені набридло.
ПС: Кантор вам набрид?
ІМ: О ні. Мені набридло вчитися малювати і сама академія. Натомість робота з Кантором була розвагою та захопливою пригодою. Він у дивовижний спосіб навчав бачити мистецтво, відкривати і передусім використовувати у творчості емоції. Крім того, Кантор поділився зі мною двома істинами, які я досі сповідую. По-перше, ніколи не відмовляйся від своїх ідеалів, а по-друге, завжди вір у себе. Вони мені особливо знадобилися на початку моєї професійної кар’єри. Я багато років чекав успіху, він усе не приходив, а я продовжував робити свою справу. Аж урешті дочекався: мене помітили й оцінили.
Скульптура Іґоря Міторая, Італія. Джерело: ВікіпедіяПС: Коли справи пішли вгору?
ІМ: Першим переломним моментом стала виставка в паризькій Galerie La Hune 1976 року. Тоді я показував малі форми (великі не міг собі дозволити, бо матеріал коштував надто дорого), і їх усі до однієї розкупили. Вдруге кар’єра пішла вгору 1985 року після виставки у замку Сант-Анджело в Римі. Пригадую, доволі несподівано для мене самого туди приїхали різні телевізійні знімальні групи, численні критики.
Двері роботи Іґоря Міторая. Костел Милосердної Матері Божої на вулиці Свєнтоянській, Варшава. Джерело: ВікіпедіяПС: Сьогодні ви цілком успішна людина. Чудовий будинок у Тоскані, три студії, численні замовлення. Мабуть, ви скажете, що це результат копіткої цілодобової праці.
ІМ: Не варто перебільшувати. Коли потрібно, я багато працюю, але й не відмовляю собі в задоволенні. Я вільна людина. Сьогодні, після зустрічі з вами, я побачуся з друзями, а ввечері в мене ще одна зустріч. Я люблю працювати вночі, але якогось постійного ритму не маю. До студії йду, коли мені хочеться. У середньому двічі на рік їжджу до Греції, щоби помилуватися місцевим мистецтвом. Я взагалі багато подорожую.
ПС: І ви вже можете дозволити собі будь-який шматок мармуру.
ІМ: От тільки з мармуром справи дедалі гірші. У відомих своєю найкращою сировиною Каррарських горах майже не залишилося матеріалу — все розібрали для будівництва. Прекрасні мармурові блоки порізали на облицювальні плити. А я не є важливим клієнтом і не стану ним, навіть якщо замовлю 100 тонн. Хороший мармур дедалі важче дістати. На щастя, під час пошуків і закупівель мене завжди супроводжує місцевий майстер-каменяр із родини, що працює з мармуром з діда-прадіда. Він знає про нього все і може точно передбачити, що буде всередині великої брили: тріщина, дірка чи дефект кольору.
Скульптура Іґоря Міторая, Італія. Джерело: ВікіпедіяПС: Вам більше подобається працювати з мармуром чи бронзою?
ІМ: Як коли. Одні теми я втілюю тільки в мармурі, інші — тільки в бронзі. І щоразу це не лише мистецький, а й емоційний вибір. Якихось особливих правил немає. Головне в роботі — зберігати повагу до самого себе, не халтурити і не робити нічого під клієнта. Теоретично я міг би виконувати набагато більше замовлень. Але тоді я б почувався дуже погано. Тому й працюю у своєму темпі.
ПС: І чого чекати найближчими роками?
ІМ: Багато всього. У мене вже є виставкова програма на найближчі три роки. Не так давно я взявся ще й за підготовку сценографії та оперних костюмів. Планую виставки в Мілані й на Сицилії. Але, мабуть, найскладнішою для мене буде виставка в Греції. Багато років я ухилявся від неї, боявся, не відчував у собі сил зіставити свою творчість із тамтешньою старожитністю. Однак настав час прийняти цей виклик.
Переклала Марія Шагурі
