Ян Матейко, «Автопортрет», 1892. Джерело: Вікіпедія

Ян Матейко. Він намалював історію Польщі

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Художник, очима якого поляки бачать своє минуле.

Який вигляд мали перші польські правителі? Невідомо. Не існує жодного прижиттєвого зображення засновників королівства П’ястів, Мєшка І та Болєслава Хороброго. І все ж у сучасній Польщі їх зображення зустрічаються щодня — на банкнотах 10 та 20 злотих. Коли на початку 90-х ХХ століття вирішили, що на нових польських купюрах будуть перші правителі, про чию зовнішність нічого не відомо, ніхто не сумнівався, який вигляд вони матимуть. Проєкт банкнот розробили на основі королівських портретів із циклу «Почет королів та князів польських» Яна Матейка. Інакше і не могло бути, адже впродовж понад ста років у свідомості поляків закарбувалися саме такі обличчя королів, якими їх наділив цей художник.

Майже все своє життя Ян Матейко (1838–1893) провів у Кракові. Єдина тривала відсутність у рідному місті — навчання в мюнхенській Академії мистецтв. Незважаючи на чесько-німецьке коріння батьків (батько народився в Чехії, а мати походила з німецько-польської родини), у юності художник був палким польським патріотом. Він прославився монументальними історичними картинами, на яких головні події польської історії змальовував як старанно зрежисовані театральні сцени. В епоху поділів нагадування про давню велич батьківщини на полотні слугувало «зміцненню сердець», як і в літературних творах Генрика Сенкевича.

Першою солідною роботою Матейка був «Станьчик», вірніше «Станьчик під час балу при дворі королеви Бони, коли приходить звістка про втрату Смоленська» (1862).
Картина Яна Матейка «Станьчик під час балу при дворі королеви Бони, коли приходить звістка про втрату Смоленська», 1862. Джерело: Національний музей у Варшаві

Герой картини — придворний блазень короля Сиґізмунда Старого, занурений у похмурі роздуми про втрату стратегічно важливої фортеці на користь Москви. А на задньому плані видніються гості: вони веселяться на балу, організованому королевою Боною з італійської династії Сфорца. Сцена відбувається на початку XVI століття, в період золотого віку Королівства Польського, однак вона віщує майбутні катастрофи. Літературну інтерпретацію картини у ХХ столітті представив бард Яцек Качмарський у пісні «Станьчик» із циклу «Музей», створеного за мотивами живопису.

Своєрідне застереження про розпад держави, який і справді пізніше відбувся, Матейко зобразив і в іншій відомій картині — «Проповідь Скарґи» (1864). Пйотр Скарґа (1536–1612) був єзуїтом, одним із провідних представників контрреформації в Речі Посполитій і відомим проповідником. У своїх «Сеймових проповідях» Скарґа привертав увагу до численних проблем, які роздирали величезну, але слабку й внутрішньо розділену державу. Серед слухачів Скарґи художник змалював найвищу владу на чолі з королем Сиґізмундом ІІІ Вазою.

Картина Яна Матейка «Проповідь Скарґи», 1864. Джерело: Національний музей у Варшаві

Ще драматичніший відтінок ми бачимо на полотні «Рейтан. Занепад Польщі» (1866). Художник представив сцену засідання Сейму, на якому затверджується перший поділ Речі Посполитої (1773), коли один із послів, Тадеуш Рейтан, безуспішно намагається не допустити поділу, заступивши двері варшавського замку. На Рейтана, який у відчаї лежить під дверима, дивиться старанно дібрана (але не цілком історично вірогідна) група відомих людей на чолі з королем Станіславом Авґустом Понятовським і наймогутнішими магнатами, які зібралися під портретом цариці Катерини ІІ, під пильним оком російського посла. Їхні обличчя виражають цілу гаму емоцій: від сорому й розгубленості до зневаги й обурення. Полотно викликало справжню бурю, позаяк польська аристократія образилася через відкрите звинувачення її предків у зраді батьківщини. Своєрідним описом і коментарем картини також є пісня Яцека Качмарського «Рейтан, або Звіт посла».

У наступні роки Матейко зосередився на польських тріумфах.

Він зобразив об’єднання Польщі й Литви в Річ Посполиту 1569 року («Люблінська унія», 1869); московських бояр, які благають про мир короля Стефана Баторія, коли той під час Лівонської битви взяв у облогу Псков («Стефан Баторій під Псковом», 1872); встановлення у Вавельському соборі великого дзвону, одного з символів Кракова («Встановлення Сиґізмунда», 1874); васальну присягу прусського герцога Альбрехта Гоґенцоллерна, предка пізніших правителів Пруссії та Німеччини («Прусська присяга», 1880–1882); перемогу Яна ІІІ Собєського над турками у Віденській битві («Ян Собєський під Віднем», 1883).

Найвідомішою картиною стала «Ґрюнвальдська битва» (1878) — величезне монументальне полотно (426 х 987 см), на якому змальована перемога польсько-литовського війська над Тевтонським орденом 1410 року. Його центральні фігури — переможець Вітольд, великий князь литовський, та Ульріх фон Юнгінген, великий магістр ордену хрестоносців, якому щойно завдано смертельного удару. На момент створення картини Ґрюнвальд був важливим символом, пов’язаним із тодішнім польсько-німецьким конфліктом.

Картина Яна Матейка «Ґрюнвальдська битва», 1878. Джерело: Національний музей у Варшаві

Кілька років картина мандрувала європейськими художніми виставками, потім потрапила до колекції варшавського Товариства заохочення образотворчих мистецтв, а після Другої світової війни — до Національного музею у Варшаві. Однак, усупереч поширеній думці, «Ґрюнвальдська битва» — не наймасштабніша картина Яна Матейка. Її перевершує рідкісна в доробку художника робота, неприсвячена історії Польщі. «Орлеанська діва» (1886 рік, 484 х 973 см) представляє національну героїню Франції XV століття Жанну д’Арк. Задумане як подарунок для французького народу полотно пізніше придбав політик і дипломат Едвард Рачинський для колекції палацу в Роґаліні (Великопольща), де воно зберігається досі.

З останнього періоду життя та творчості Яна Матейка варто відзначити «Конституцію 3 травня 1791 року» (1891) та «Присягу Яна Казимира» (1893). Перша картина представляє урочистий момент ухвалення конституції, який став вершиною реформ, проведених безпосередньо перед поділами держави. Друга картина присвячена подіям 1656 року, коли під час війни зі Швецією (так званого Потопу) король Ян Казимир у Львівському кафедральному соборі віддав Річ Посполиту під захист Божої Матері.

Тоді ж був створений вищезгаданий «Почет королів та князів польських» (1890–1892). І якщо зовнішність перших правителів — плід живописної уяви, то вже пізніші зображення повністю відповідають доступним на той час матеріалам: краківський майстер дбав про історичну достовірність своїх робіт.

Хоч полотна Яна Матейка представляли події минулих століть, вони були тісно пов’язані з політичною ситуацією другої половини ХІХ століття, коли митець жив і творив.

Завдяки значній автономії Галичини в межах Австро-Угорської імперії Краків став одним із центрів польського культурного життя. Деякі з найвідоміших картин Яна Матейка були створені до річниць історичних подій. «Люблінська унія» висіла в будівлі Галицького крайового сейму у Львові.

Ставлення самого художника до імператора Франца Йосифа чудово відображає специфіку поглядів тодішньої польської еліти, яка, з одного боку, поважала монарха й була йому віддана, а з іншого, пам’ятала, що він — правитель країни-загарбника. Сам Франц Йосиф придбав для своєї колекції «Рейтана» Яна Матейка. А 1880 року Матейко став одним із художників, які змальовували візит імператора в Галичину. Завдяки неординарному композиційному рішенню акварелі «Імператор Франц Йосиф перед саркофагом короля Яна ІІІ Собєського в склепі Св. Леонарда у Вавельському соборі» саркофаг польського короля — визволителя Відня — помітно височіє над австрійським імператором.

Красномовні натяки присутні й на картині «Ян Собєський під Віднем». Полотно безплатно виставляли у Відні, щоб нагадати австрійцям, кому вони завдячують своїм звільненням від турків. Потім картину запропонували у подарунок для Папи Римського Лева ХІІІ, але як дар не від художника, а від усього польського народу, що втратив свою державу. Монументальне полотно досі можна побачити у Ватиканській Пінакотеці.

Картина Яна Матейка «Ян Собєський під Віднем», 1883. Джерело: Музей Ватикану

Історичні полотна принесли Янові Матейку найбільшу славу, але варто згадати, що він був також чудовим портретистом і автором картин, присвячених сакральним мотивам. Цей напрямок його творчості пов’язаний з одним із найцікавіших починань митця — реконструкцією Маріяцького костелу в Кракові. У 1887–1891 роках під керівництвом Яна Матейка було виконано нову поліхромію стін та склепіння головної святині Старого міста, а його учні Станіслав Виспянський та Юзеф Мегоффер створили вітражі. Нові проєкти декоративного оформлення в стилі історизму та сецесії вдало поєднувалися із середньовічною архітектурою та сучасною оздобою храму.

Приклад Маріяцького костелу розкриває ще одну велику грань Яна Матейка — навчання молодих художників. З 1873 року він обіймав посаду директора Краківської школи образотворчого мистецтва. Його учні стали найвидатнішими митцями «Молодої Польщі», головні твори якої створені на межі ХІХ–ХХ століть. Що суттєво, майстер поважав індивідуальність кожного учня: жоден із них не наслідував його творчість, кожен малював своєрідно, по-своєму.

Найлегендарнішим його учнем є Станіслав Виспянський (1869–1907), який прославився і в живописі, і в літературі. Як письменник він створив цикл п’єс із національно-символічним звучанням, з яких «Весілля» ввійшла в канон польської культури. Як художник він спеціалізувався переважно на пастелі.

Найбільшою роботою Виспянського став ансамбль поліхромії та вітражів у краківському францисканському костелі.

Крім станкового живопису, Юзеф Мегоффер (1869–1946) прославився вітражами та поліхромією. Передусім варто згадати вітражний ансамбль собору в Фрайбурзі (Швейцарія) та мозаїку купола вірменського собору у Львові. А Яцек Мальчевський (1854–1929), найвидатніший польський символіст, на своїх таємничих картинах зображував себе самого на тлі рідних пейзажів у оточенні казкових істот. Влодзімєж Тетмаєр (1861–1923), чиє весілля з селянкою з-під Кракова стало мотивом «Весілля» Виспянського, переважно писав жанрові сцени з сільського життя та поліхромію. Сільські жанрові сцени стали візитівкою Лєона Вичулковського (1852–1936). Маурицій Ґотліб (1856–1879) походив із єврейської родини, рано помер, спеціалізувався на релігійній тематиці. Пейзажі з глибоким символічним звучанням писав Войцєх Вейс (1875–1950).

Це лише мізерний перелік із численної групи учнів Яна Матейка. Деякі (особливо критичні) мистецтвознавці стверджують, що вклад у розвиток цієї надзвичайної плеяди митців — найбільше досягнення майстра, навіть набагато важливіше за його живописний доробок.

Однак жодна критика не може дискредитувати особливе місце Яна Матейка в польській культурі та суспільній свідомості. Ще за життя художника його вважали генієм, його похорони стали великою патріотичною маніфестацією, а його будинок на Флоріанській вулиці незабаром перетворився на музей художника, який і досі функціонує як філія Національного музею в Кракові. Його картини прикрашають зали найбагатших колекцій польського живопису, головним чином у Національних музеях Кракова та Варшави, куди незмінно приходять усе нові покоління відвідувачів.

Ян Матейко як ніхто інший сформував колективний польський образ історії. Слова «Ґрюнвальдська битва» відразу викликають асоціації з конкретним мистецьким образом, абсолютно незалежним від того, як ця битва розгорталася насправді. Це стосується й багатьох інших подій і зображень правителів. Тому геть неважливо, який вигляд мали Мєшко І та Болєслав Хоробрий — їхні обличчя назавжди набули рис, які наприкінці ХІХ століття надав їм Ян Матейко.

Переклала Ірена Шевченко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Мельхіор Якубовський

Історик, мистецтвознавець. Займається історичною географією й історією ландшафту, рококо, а також релігійними й етнічними відносинами в…