Меморіальна дошка з нагоди візиту Папи Римського Івана Павла ІІ. Скульптор Ярослав Скакун. Джерело: Сергій / Wikipedia

Першим місцем у Львові, яке 25 червня 2001 року відвідав святий Папа Римський Іван Павло ІІ, була римо-католицька митрополича базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії. Сюди Папа їхав із піднесеним настроєм, адже тут до 1946 року своє архиєпастирське служіння провадив Евґеніуш Базяк — людина, з рук якої 1958-го майбутній понтифік отримав єпископські свячення. Тож для Папи ця базиліка була особлива. А чим особлива вона була для історії? Які сторінки минулого ховаються за її стінами?

Шлях до кафедрального костелу

Перші структури Римо-Католицької Церкви на території України почали формуватися ще у XIV столітті. Після того, як король Казимир ІІІ Великий захопив галицьку спадщину Романовичів, перед ним постало непросте конфесійне питання. Рим бажав, аби польський правитель усунув зі старих православних катедр місцевих єпископів і натомість поставив там латинських. Проте Казимир ІІІ Великий як досвідчений політик розумів усі ризики і наслідки таких кроків, тому й не пішов на них.

Казимир ІІІ Великий. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA

Його наступник, Людовик Угорський, за порадою свого намісника у Галичині — князя Владислава Опольського — теж не пристав на такі вимоги. Проте згодом знайшлося універсальне вирішення, яке й сприяло формуванню конфесійної мозаїки давньої Галичини. У великих містах водночас із православними катедрами почали зводити латинські. 1375 року Папа Григорій ХІ видав буллу «Debitum pasiombs officii». Згідно з нею, у Галичі постала латинська митрополича катедра. За якийсь час почався новий етап — робота над тим, щоб перенести її з давно занепалого, але історичного Галича до Львова — столиці краю. 

Головним натхненником перенесення був згаданий князь Владислав Опольський. Він активно готував ґрунт для цього, зокрема передав у власність майбутніх львівських латинських архієпископів кам’яницю на площі Ринок. Врешті 1412-го Папа надав відповідний дозвіл, і через два роки вже не Галич, а Львів офіційно був новим центром латинської митрополії. Тепер потрібно було зводити катедру. 

Князь Владислав Опольський передає отцям паулінам чудотворний образ Матері Божої. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA

Готична катедра

Львів першої чверті XV століття, мабуть, здивував би сучасну людину тим, що 70 % його мешканців були… німцями. Тож, нічого дивного, що саме німецькі майстри — як місцеві так і з Сілезії — розбудовували львівську катедру того часу. Головні роботи під керівництвом архітекторів із Бреслау Німецька назва Вроцлава. Йоахима Ґрома та Амвросія Рабіша завершили 1481 року. Невдовзі у храмі встановили великий вівтар (до цього вірні молилися у бічних каплицях). Ще через сім років катедру перекрили новим дахом й згодом вимурували двоповерхову захристію. Кошти на роботи жертвували найбагатші львівські міщани. 

Ян Ласький. Джерело: Національна бібліотека Польщі

Львів фактично був німецькомовним. З 1416 року в катедрі запровадили проповіді також польською мовою. Щоб задовільняти обидві аудиторії — поставили два амвони. Біда полягала в тому, що проповідники виголошували проповіді в той самий час. Це породжувало хаос. Суперечки і незадоволення наростали. Зрештою, обидві сторони звернулися до великого канцлера Польського королівства Яна Ласького з проханням розсудити їх. Ласький ухвалив соломонове рішення: проповіді німецькою — зранку, проповіді польською — ввечері. Та ця ініціатива не прижилася. 

Назустріч Ренесансу з вогнем

1527 року неподалік катедри — на сучасній вулиці Театральній — спалахнула пожежа. Позаяк вітер віяв у бік міської забудови, вогонь перекинувся на все місто. Через кілька років стараннями архієпископа Бернарда Вільчека відбудували пошкоджений вогнем дах катедри. У її вежі з’явився новий великий дзвін. Та найбільші зміни стосувалися прихожан. Чимало багатих німецьких родин, зазнавши значних збитків, покинула місто, а решта полонізувалася. У будь-якому разі в наступні десятиліття Львів утратив свою німецьку подобу. 

(Не)спокійний цвинтар

Львівська катедра з XVI століття славилася своїми каплицями — як усередині храму, так і зовні. У Львові, як і в більшості європейських міст, в Середньовіччі дотримувалися традиції поховання покійників неподалік церков. Так львівські вірмени мали власний цвинтар відразу біля свого кафедрального собору. Біля латинської катедри теж було кладовище, яке діяло від 1441-го до 1780-х років. Проте славилося це місце тиші і пам’яті своїм неспокоєм. Час до часу тут траплялися сутички, які подекуди закінчувалися фатально. Їх детально описав Денис Зубрицький у своїй «Хроніці міста Львова». Наприклад, 1508 року п’яний шляхтич Ієронім Добростанський забрів на цвинтар і почав співати непристойні пісні, а потім вступив у сутичку з учнями й одного вбив. Це спровокувало міське заворушення — зловмисника мало не лінчував натовп розлючених міщан. 

Іншого разу, в ніч на 5 серпня 1597 року, п’яні солдати-найманці так бешкетували на цьому цвинтарі, що їх мусив заспокоювати місцевий ксьондз. Утім марно: невдовзі спалахнула сутичка між п’яними вояками та учнями катедральної школи, яка поставила на ноги пів Львова.

Боїми і їхній Скорботний Ісус

В часи йосифінських реформ кладовище було закрите, а більшість надгробних пам’ятників знищено. Зате залишилася архітектурна перлина цвинтаря — каплиця Боїмів, зведена й оздоблена у 1609–1615 роках. Вона належала угорському роду Боїмів, які заробили свій статок у Львові на торгівлі. В крипті каплиці поховано аж 14 представників цієї династії. 

Каплиця Боїмів. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA

Найцікавішим елементом каплиці є скульптура Скорботного Ісуса на куполі. Христос сидить, а не традиційно висить на хресті. Під скульптурою напис латиною: «Перехожий, зупинись і подумай, чи твоє страждання більше, ніж моє». 

Турецькі ядра 

1672 рік був, мабуть, чи не найстрашнішим в історії Львова. Турецьке військо зі своїми союзниками взяло місто в облогу і мало його не здобуло. Львівські оборонці вирішили використати катедральну дзвіницю з мілітарною метою. На неї витягнули дві гармати і стріляли з них по артилерійських позиціях противника, який розташувався на території сучасної Цитаделі. 

Турки, зі свого боку, також інтенсивно обстрілювали місто. Андрій Козицький у своїй праці «Leopolis militates. Нариси військової історії Львова XIII-XVIII століття» зазначає, що вночі 28 вересня 1672 року турецьке ядро розбило вікно катедральної апсиди Апсида (або абсида) — напівкруглий, гранований або прямокутний виступ будівлі, перекритий півкуполом, що слугує вівтарною частиною в християнських храмах. і влетіло до храму. На щастя, ніхто не постраждав. Львів заплатив туркам відкуп. А злощасне ядро разом із ще двома досі вмуровані в стіни базиліки.

Міщанські мрії

Кожен багатий міщанин мріяв, щоб його поховали в одній із каплиць катедри. Проте саме рід Кампіанів показав взірець того, як цю мрію можна втілити у мармурі. У XVI столітті Кампіани пройшли стрімкий шлях від залежних селян до львівських бурґомістрів, накопичивши статки близько мільйона злотих.

Мартин Кампіан уславився як своєю корупцією й умінням наживати капітал, так і перебудовами ратуші й організацією міських святкувань. 1628 року проти нього виступили міщани, подавши позов про небачене зловживання владою. Кампіан програв суд і був позбавлений міського громадянства (либонь, найгірше, що могло спіткати тодішнього багатого львів’янина). Проте король Сиґізмунд ІІІ Ваза поновив опалого бурґомістра у втрачених правах. Проте, скористатися цим Кампіану не судилося: 1629 року він помер. А каплиця всередині катедри, яку він перебудував за десять років до смерті, досі вражає. 

Барокові зміни

Каплиця Кампіанів була лише однією з восьми катедральних каплиць, що розширювали простір храму. Проте добудови й перебудови попередніх віків здійснювалися дещо хаотично і в XVIII столітті архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковский вирішив архітектурно «упорядкувати» храм та надати йому барокових форм. Тим більше, що тоді у Львові зводили домініканський костел Божого Тіла й греко-католицький архикатедральний собор святого Юрія. 

Внутрішнє оздоблення каплиці Кампіанів, 1925. Фото: Адам Ленкєвич / Національна цифрова бібліотека POLONA

Проте грандіозні плани змін львівських святинь у XVIII столітті часто завершувалися скандалами й судовими тяганинами. Так Шептицькі, розбудовуючи комплекс Святоюрської гори, наразилися на супротив отців василян, які мали там монастир і не хотіли жодних змін. А Сєраковский зі своїми планами перебудови катедри наразився на невдоволення і гнів львівського маґістрату: на архієпископа навіть писали скарги до Риму. Утім, як підкреслює львівський дослідник Юрій Смірнов у своїй статті про базиліку, Папа Климентій ХІІІ зрештою прийняв позицію Сєраковского. Упродовж 1760–1770-х років спочатку архітектор Петро Полейовський, а згодом Клеменс Фесінґер здійснили ґрунтовну перебудову катедри, а Станіслав і Мартин Строїнській та інші митці розписали її стіни.

Ці роботи обійшлися дуже дорого — 600 тисяч злотих. Проте вони того вартували: зокрема, тоді постала знаменита барокова баня катедральної вежі, яка сьогодні вважається одним із найвпізнаваніших символів Львова. 

Найтемніші часи і відродження

Якщо ХІХ і початок ХХ століття минули під знаком ретельної реставрації базиліки, то Перша світова війна принесла їй перші руйнування. Крім того, 1916 року австро-угорська військова адміністрація реквізувала мідний дах, і відновити його вдалося лише у 1920-х роках. 

За німецької окупації катедра втратила дві меморіальні таблиці, що висіли на зовнішніх стінах храму: на честь Грюнвальдської битви та отця Пйотра Скарґи. 

1944 року, після входу до міста Червоної армії та встановлення совєтської влади, розпочалася «евакуація» польського населення. Згодом, під тиском органів держбезпеки, місто змушений був покинути й новопризначений римо-католицький архієпископ Евґеніуш Базяк.

Катедральний костел у Львові, Владислав Скочиляс, початок ХХ століття. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA

У наступні десятиліття катедра, попри утиски й різноманітні антирелігійні заходи КДБ, залишалася відкритою для людей, які шукали Бога. Якщо до війни переважну більшість її прихожан становили поляки, то у совєтський період до базиліки дедалі частіше вчащали українські греко-католики. Чому так? Бо люди, з одного боку, не хотіли ходити до «державної» російської Православної церкви, а з іншого — вони не завжди мали сталий контакт із підпільними греко-католицькими священиками або хотіли реалізовувати свої релігійні потреби легально. Були і інші фактори, але так чи сяк, така ситуація породила феноменом взаємопорозуміння. Його можна зрозуміти лише в контексті надзвичайно складних міжнаціональних та міжконфесійних відносин у Львові першої половини ХХ століття.

Про львівську катедру пам’ятали не тільки у Польщі, а й у Ватикані. Папа Римський Іван Павло ІІ ще у 1980-х роках робив перші кроки до відновлення повноцінної Львівської латинської архідієцезії. Він призначив її очільником свого близького приятеля — майбутнього кардинала Мар’яна Яворського, який 1991 року переїхав до Львова. Розпочався черговий період відновлення і реставрації катедри, який триває досі. Про візит святого Папи Римського Іван Павла ІІ нагадують його реліквії, які зберігаються у Ченстоховській каплиці базиліки. 

Джерела: Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. — Львів: Центр Європи, 2006; Мельник І. Львівське середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам’яниці. — Львів: Апріорі, 2015; Долинська М. Львів: простір на тлі мешканців ХІІІ-ХІХ ст. — Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2015; Козицький А. Leopolis militates. Нариси військової історії Львова XIII-XVIII ст. — Львів: Апріорі, 2014; Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. — Київ: Критика, 2006; Василь Кметь Архієпископство римо-католицьке. Енциклопедія Львова. Т. І / За ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів: Літопис, 2007. С. 123-126; Олег Дух Базяк Евґеніуш Енциклопедія Львова. Т. І / За ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів: Літопис, 2007. С. 146-147; Юрій Смірнов Катедральний собор Успіння Пречистої Діви Марії. Енциклопедія Львова. Т. ІІІ / За ред. А. Козицького. — Львів: Літопис, 2010. С. 144-149; Юрій Смірнов Кампіани. Енциклопедія Львова. Т. ІІІ / За ред. А. Козицького. — Львів: Літопис, 2010. С. 65-68; Юрій Смірнов Каплиця Боїмів. Енциклопедія Львова. Т. ІІІ / За ред. А. Козицького. — Львів: Літопис, 2010. С. 83-86.