Мрія про ідеальне місто
У XVI столітті магнати Речі Посполитої взяли собі моду будувати приватні міста. Так постали Тарнув і Любартув. А 1580 року великий канцлер коронний Ян Замойський заснував Замостя, що стало взірцем того, як має виглядати приватне містечко великого землевласника. На Замостя почали орієнтуватися й інші магнати й втілювати свої проєкти ідеальних міст.
В часи Яна Замойського активно розбудовував свою кар’єру Станіслав Жолкевський. Жолкевські завдячували Замойським практично всім: саме Замойські посприяли піднесенню роду Жолкевських протягом другої половини XVI століття. Тож, досягнувши висот, Станіслав Жолкевський мріяв піти шляхом свого патрона — заснувати власне містечко. І не тільки мріяв, а й діяв. Так з’явилася Жовква.
Коронний гетьман Станіслав Жолкевський. Джерело: WikipediaТа дорогу до мрії зумовлювали історичні обставини, в яких жила Річ Посполита за короля Сиґізмунда ІІІ Вази наприкінці XVI – на початку XVII століття. Це був досить непевний час. Країну зсередини роздирали шляхетські наїзди. На дорогах чатували військові найманці, яким не виплатили плату за службу. А кримські татари майже щороку здійснювали набіги на країну, яка не могла надійно захистити власні кордони. За шість років до того, як Жолкевський звів замок у Жовкві, татари навели жаху і біди під Львовом. А турки того ж 1589-го до щенту спалили Снятин.
Розуміючи всю небезпеку (передусім для власної родини) й водночас ненадійність своєї старої садиби в Туринці, Зараз — село у Жовківській міській громаді. Станіслав Жолкевський ухвалив доленосне рішення: побудувати міцний замок із містечком на новому місці.
Свого часу Ян Замойський, обираючи місце під Замостя, звернув свій погляд на родинне гніздо династії — село Скокувку — і саме там розбудував місто. Станіслав Жолкевський у пошуках відповідного місця розцінював перспективи села Винники неподалік Туринки. Переваги були очевидні. По-перше — логістика. Село розташовувалося на перехресті важливих торгівельних шляхів зі Львова до Варшави, яку облюбував Сиґізмунд ІІІ і 1596 року переніс сюди столицю з Кракова. По-друге — в околиці було вдосталь необхідного природного ресурсу для будови міста, зокрема лісів, а отже — деревини. В сусідньому із Винниками Глинську добували якісну глину і вугілля. Останнього не бракувало і в Старій Скваряві. Каміння можна було взяти з гори Гарай. Місцевого вапняку також було вдосталь. По-третє, 1588 року Станіслав Жолкевський став гетьманом польним коронним. Тож, провадячи війни Речі Посполитої, скеровував полонених на будівництво власного міста. Так, наприклад, на фундаментах майбутньої Жовкви працювали козаки, яких гетьман взяв у полон під час придушення повстання Северина Наливайка у 1594–1596 роках. 1595-го Жолкевський заклав новий замок в околицях Винників на березі річки Свині. Так почалася історія Жовкви.
Колегіата св. Лаврентія. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONAЗамок між війнами і тріумфами
Закладаючи замок, Жолкевський ішов за віянням тодішньої ренесансної моди. Як і більшість магнатів Речі Посполитої, він збирався побудувати собі нове помешкання у стилі palazzo in fortezza. Тож впродовж наступних десятиліть поставала квадратна споруда з чотирма вежами по кутах. Головна брама виходила у місто, від якого її відділяв рів із водою. Замок запроєктував відомий львівський архітектор італійського походження Павло Щасливий.
Справжньою господинею замку стала дружина Станіслава Жолкевського — Реґіна з дому Гербурт. Час, коли будувався замок і місто, збіглися з дуже драматичними подіями в історії Центрально-Східної Європи. Річ Посполита була в зеніті слави, проте Жолкевський продовжував здобувати її на полях битв. 1613 року він став гетьманом великим коронним, а 1617-го — ще й великим канцлером. В його руках зосередилася колосальна влада, а разом з нею на плечі впала чимала відповідальність. Тому нове родинне гніздо облаштовувала переважно дружина.
Стара жовківська ратуша та колегіата св. Лаврентія. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONAКоли 1620 року Станіслав Жолкевський поклав голову в битві з турками під Цецорою, саме Реґіна клопоталася про викуп тіла чоловіка. З дозволу короля Сиґізмунда ІІІ в замку відкрили тимчасовий монетний двір, у якому чеканили потрібну суму для викупу. Реґіна Жолкевська подбала також про те, щоб кімнату чоловіка залишили без змін: всі речі й меблі лежали так, як за його життя. Єдина відмінність: після повернення останків Станіслава Жолкевського в інтер’єрі з’явився його закривавлений одяг.
Наступний етап життєпису замку — часи правнука Станіслава Жолкевського, Яна Собєського. Він успадкував Жовкву 1662-го, але за перебудову замку взявся через 12 років, уже після коронації. Зведений у стилі Ренесансу замок тепер набув барокових форм — про це подбали королівські архітектори Петер Бебер та Августин Вінкентій Лоцці. Останній, до речі був сином Августина Лоцці, автора проєкту колони короля Сиґізмунда ІІІ Вази у Варшаві біля Королівського замку.
Жовківський замок часів Яна ІІІ Собєського — місце зустрічі високих політиків. Зокрема, у листопаді 1676 року саме тут Ян ІІІ Собєський приймав Лоуренса Гайда, посла короля Англії Карла ІІ Стюарта. Також замок був надійним помешканням короля, коли той активно займався політикою, спрямованою на протидію Османській імперії. Проте що старшим ставав монарх, то більше він надавав перевагу Вілянуву як своїй резиденції. Там він і помер 17 червня 1696 року.
Ян ІІІ Собєський. Джерело: WikipediaНащадкам короля Яна ІІІ Собєського не вдалося зберегти цінностей замку, які накопичувалися тут протягом усього XVII століття. У квітні 1707 року у твердині кілька місяців проживав московський цар Петро І і, коли виїжджав, забрав із собою чимало коштовних речей.
1740-го Жовква перейшла до рук князя Міхала Радзивілла. І власне на той час припадає останній період розквіту замку. Князь доручив архітектору Антоніо Кастеллі розбудувати галерею перед центральним корпусом та встановити там сім скульптур попередніх власників міста.
Роботи тривали впродовж 1740–1746 років, однак галерея, на жаль, не збереглася до нашого часу, як і рококові елементи тодішніх інтер’єрів.
Водночас за Радзивіллів почався й упадок жовківського замку. Головною резиденцією князя Міхала Радзивілла був замок у Несвіжі (сучасна Білорусь), і саме туди почали перевозити всі цінності магната. До речі, для цієї твердині він навіть купив львівську міську артилерію. Сюди ж потрапляють і мистецькі скарби жовківського замку.
Мабуть, найтрагічнішою була доля замку в ХХ століття: 1915 року його спалили російські війська під час відступу з міста, а 1941-го тут була катівня НКВС. Її жертвами стало близько 50-ти людей з околиць.
Жовківський замок. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA Сьогодні замок належить Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Пам’ятку реставрують, але в ній водночас діє експозиція, присвячена історії Жовкви, зокрема ремесла. Нещодавно тут відкрили виставкові зали з європейським живописом XVII–XVIII століть.
Ратуша на тлі середмістя
Не меншої уваги заслуговує й старовинне середмістя. Відліком заснування Жовкви традиційно вважають 1597 рік. Саме тоді зібрався міський маґістрат, а першим війтом став згаданий архітектор Павло Щасливий.
Особливим видався рік 1603-й: він віщував успіх для Жовкви і нещастя для Львова. Цього року Річ Посполита призначила Львів як місце збору коштів для розрахунку з найманцями, що воювали за неї у війні зі шведами на Балтиці. Оскільки казна виявилася пустою, Станіслав Жолкевський разом із двома іншими комісарами зобов’язав львівський маґістрат (під загрозою грабунку найманцями) виплатити нестачу коштів. Відтоді Львів не раз зазнавав подібних фінансових катастроф. А Жолкевський за воєнні і повоєнні заслуги отримав від короля винагороду — маґдебурзьке право для заснованого ним міста.
Поступово Жовква виросла до містечка площею 2,5 гектара. До порівняння, площа Львова в межах оборонних мурів становила 6,5 гектара. Згідно з привілеєм 1603 року, Жовква мала право проводити аж чотири ярмарки. А справжньою славою міста стали його цехи: коли 1634 року до Львова приїхав король Владислав IV Ваза, львівський маґістрат замовляв пиво саме у жовківських броварів.
Вулиця Львівська. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA Перед замком розкинулася площа Ринок із знаменитими будинками «на підсінню» — критими торговими рядами. 1955 року частину їх розібрали. Інші кам’яниці на вулиці Львівській перетворилися на руїни під час бомбардувань в часи Другої світової війни. Та попри це торгові ряди досі залишаються символами Жовкви нарівні з її замком.
У центрі старої площі Ринок височіла ратуша, яку 1687 року розпочав будувати згаданий уже Петер Бебер. Однак з ратушами йому не щастило: його будови й перебудови, що в Жовкві, що в Кракові, не дійшли до нашого часу.
Ратушу Бебера в Жовкві розібрали 1832 року, а сучасна постала 1932-го за проєктом львівського архітектора Броніслава Віктора. (До речі, після Другої світової війни він перебрався до Вроцлава, де продовжив архітектурну діяльність.) Сьогодні у жовківській ратуші діє чудовий музей, а з оглядового майданчика на її вежі відкривається мальовничий краєвид.
Святині Жовкви й роду
Будуючи місто, Жолкевський думав і про вічне: біля площі Ринок гетьман заклав костел, який стане місцем спочинку його та нащадків. Храм у 1606–1618 роках зводили архітектори Павло Щасливий та Амврозій Прихильний. А позаяк останній будував також православну церкву Успіння Пресвятої Богородиці на вулиці Руській у Львові — жовківський костел і ця святиня схожі за декором.
У вівтарній частині жовківської колегіати з одного боку розміщено дві чоловічі статуї, а з другого — дві жіночі. З червоного мармуру. В чоловічих постатях увічнено самого коронного гетьмана та його сина Ян, який невдовзі після повернення з турецького полону помер. У жіночих — дружину Реґіну та доньку Софію Данилович. Надгробки чоловіків Жолкевських прикрашає латинська цитата з «Енеїди» Вергілія: «Exoriare aliquis nostris ex ossibus ultor» («Нехай з наших кісток народиться месник»). Як показала історія, вона стала пророчою, адже правнуком Станіслава Жолкевського був король Ян ІІІ Собєський — переможець битви з турками під Віднем 1683 року.
Колегіата св. Лаврентія. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA Нетиповою для костелу оздобою були чотири монументальні картини мілітарної тематики, які висіли тут кілька століть. Це полотна Шимона Боґушевича «Битва під Клушино», Андреаса Стеха і Фердинанда Ван Кесселя «Битва під Хотином» та Мартіно Альтомонте «Битва під Віднем» і «Битва під Парканами». У радянські часи картини забрав до колекції Львівської картинної галереї її тодішній директор Борис Возницький, де вони перебувають досі.
«Битва під Віднем» Мартіно Альтомонте. Джерело: особистий архів автораЗ 1990-х років у костелі проводять реставраційні роботи. Нещодавно тут встановили орган, який став окрасою не лише храму, а й усього міста.
Conventus Regalis
Conventus Regalis. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA 1652 року відбулася знаменита битва під Батогом між коронним військом під командуванням польного гетьмана Мартіна Калиновського та козацько-татарською армією. В результаті сили Калиновського зазнали повно краху: загинула практично вся піхота і половина кінноти. Серед загиблих був Марко Собєський, правнук Станіслава Жолкевського. Його взяли в полон і стратили вже після битви. Ця смерть відкрила дорогу до спадку молодшому сину Собєських — Яну.
Марко Собєський. Джерело: WikipediaМати загиблого, Софія Теофіла, вирішили збудувати в пам’ять про сина костел і монастир отців домініканців.
Спочатку викуплене з полону тіло лежало в колегіаті святого Лаврентія, а коли 1655 року завершили будову нового храму — його перенесли туди. Софію Теофілу також поховали в костелі домініканців, а її чоловіка Якуба Собєського — в колегіаті святого Лаврентія. Проте тлінні останки Собєських і далі не мали спокою: 1946 року домініканці, покидаючи Жовкву, вивезли їх із собою до Любліна. Зрештою, 1983-го Собєські знайшли вічний спочинок у стінах краківського костелу Святої Трійці.
Софія Теофіла. Джерело: WikipediaЖовківський оборонний монастирський комплекс домініканців разом із костелом у стилі раннього бароко зазнав чимало лиха, а після 1946 року влада СРСР практично довела його до руїни. Зараз комплекс реставрують. У приміщенні монастиря розташовані офіси Жовківсько-Сокальської єпархії УГКЦ, а в стінах колишнього костелу діє церква святого священномученика Йосафата.
Використанні джерела та література: Денис Зубрицький Хроніка міста Львова. Львів: Видавництво «Центр Європи», 2006; Володимир Вуйцик LEOPOLITANA. Львів: ВНТЛ-Класика, 2013; Жовківщина: історичний нарис. Т. І. / за ред. М. Литвина. Львів, 1994; Мирон Парцей Стародавня Жовква. Львів: Видавництво «Світ», 2005; Віктор Заславський Ідеальне місто Жовква і околиці. Жовква, 2015; Наталія Яковенко Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Київ: Видавництво «Критика», 2006.
