Тисячолітня історія, яку затьмарив Голокост

Євген Клімакін: З якого моменту починається історія польських євреїв?

Зиґмунт Стемпінський. Фото: Мацєй Язвєцький / POLIN

Зиґмунт Стемпінський: Заведено вважати, що їй уже 1000 років. Перші письмові згадки можна знайти у творі Ібрагіма ібн Якуба, єврейського купця, який у 965–966 роках як посланець халіфа Кордови здійснив подорож Європою в складі дипломатичної місії до імператора Оттона I. Це перший документ, який ми показуємо в нашому музеї. Він вибиває ґрунт з-під ніг багатьох відвідувачів. Як це так? Ми ж говоримо про польських євреїв! І раптом в експозиції перший документ — арабською мовою. Але для нас важливо показувати всі джерела, цитати мовою оригіналу, хоча ми, звичайно, їх перекладаємо.

ЄК: Чи правда, що ідея створення Музею польських євреїв у першій половині 2000-х років об’єднала діячів різних політичних таборів Польщі?

ЗС: Так. Цю ідею підтримав тодішній президент Алєксандер Кваснєвський із Союзу демократичних лівих сил (СДЛС) і майбутній президент Лєх Качинський, який тоді був мером Варшави від партії «Право і справедливість». Відповідний документ, який дозволив розпочати роботу над проєктом, підписали Лєх Качинський і Вальдемар Домбровський, міністр культури в уряді СДЛС. Як ви розумієте, відмінності між цими політичними силами дуже серйозні, але вони спромоглися домовитися. Проєкт і будівництво музею підтримав і наступний польський президент, Броніслав Коморовський із «Громадянської платформи», за правління якого будівництво завершилося. Це був один зі зразкових моментів, який свідчить про те, що, якщо є бажання, то можна знайти спільну мову.

ЄК: Який період чи подію в історії польських євреїв ви вважаєте найважливішими?

Діти в німецькому концентраційному таборі Аушвіц-Біркенау. Джерело: Вікіпедія

ЗС: На це питання немає правильної відповіді. Протягом сотень років Польща була центром єврейського світу. Приблизно у 70 % сучасних євреїв є предки родом звідси. Під час Голокосту загинуло 90 % єврейського населення Другої Речі Посполитої, а разом з ними і світ, який вони створювали протягом століть.

На жаль, тисячолітню історію польських євреїв затьмарив Голокост. Зізнаюся, мені не хотілося б ставити на перше місце настільки трагічну подію. Адже за тисячу років багато чого сталося, і середовище польських євреїв теж було дуже різноманітним. Одні обирали шлях асиміляції, інші — сіонізму, мріяли про будівництво держави Ізраїль. Були радикальні, релігійні й консервативні рухи, соціалісти, пацифісти — надзвичайно багата мозаїка, яка розсипалася.

Так, єврейська громада в Польщі відновилася, але вона малочисельна. Це всього кілька тисяч осіб, немає тої безлічі організацій, того надзвичайно насиченого єврейського життя. Немає єврейської культури в маленьких містах і селах. Це те, чого дійсно не вистачає, тим більше, що разом із євреями зникла значна частина багатовікової спадщини. Зникли дерев’яні синагоги, мікви У юдаїзмі — водний резервуар для обмивання (твіла) з метою очищення від ритуальної нечистоти.... Адже колись тут існував єврейський парламент, величезна відкритість до розселення євреїв, неймовірні успіхи окремих діячів. Наприклад, банкір Лєопольд Кроненберґ або «король залізниць» Ян (Іван) Бліох у XIX столітті вважалися одними з найбагатших людей у світі.

Музей історії польських євреїв POLIN. Фото: Войцєх Кринський / POLIN

ЄК: Існує думка, що до війни Польща була для євреїв оазою. Наскільки це відповідає дійсності?

ЗС: Євреї дійсно масово сюди переїжджали. Їхня міграція до Польщі наприкінці XI століття була зумовлена переслідуваннями, яких вони зазнавали під час Першого хрестового походу.

На початку XVI століття в Річ Посполиту приїжджали євреї, вислані з Іспанії, Португалії, Німеччини, Австрії та Чехії. Уже в середині XVI століття на польських землях мешкало приблизно 80 % усіх євреїв світу, що сприяло бурхливому розквіту єврейської культури й мистецтва та перетворенню Польщі в центр єврейського світу. Шляхта охоче запрошувала євреїв селитися на своїх землях, особливо в містах, оскільки розуміла вигоду, яку приносить їхня економічна діяльність. Тут євреї зберегли свою культуру, традиції, мову, релігію — усе те, що було важливо для них. Але виникали й проблеми. Наприклад, у них не було права на землю.

ЄК: Як це вплинуло на євреїв?

ЗС: Вони обирали вид діяльності, який не був пов’язаний із землеробством. Займалися, наприклад, торгівлею, позиками — згодом ці професії навіть почали називати єврейськими. Євреї часто були посередниками між шляхтою і простими людьми. Вони, наприклад, торгували зерном та заробляли, але й автоматично потрапляли в ряди тих, кого вважали ворогами, які наживаються на чужій праці. Так що не все йшло легко.

Євреї в Польщі, міжвоєнний період. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

ЄК: 2021-го виповнилося 80 років з дня погрому в Єдвабному. Що саме там відбулося?

ЗС: Почну здалеку. Антисемітизм, а раніше просто вороже ставлення до євреїв, існувало в Польщі протягом століть. Іноді він був сильніший, іноді слабший. Не занурюючись глибоко в історію, нагадаю про погроми в 1881–1884, а потім в 1905–1906 роках, які призвели до масової еміграції євреїв, передусім до США і Південної Америки. Після смерті Юзефа Пілсудського 1935 року антисемітизм ставав дедалі помітнішим — як у політиці, так і в позиції Церкви. На жаль, це поширилося на звичайних людей. А вже під час війни й окупації ситуація погіршилася. Спочатку прийшли німці, потім росіяни, одні окупанти змінювали інших. Тоді відбулося кілька десятків погромів євреїв. Дехто говорить про те, що в східній частині тодішньої Польщі місцеві євреї раділи приходу совєтської армії. Я переконаний, що це не давало нікому права (ні німцям, ні полякам) згодом брати участь у погромах.

Про злочин, скоєний у Єдвабному, в Польщі та світі стало широко відомо 2000 року завдяки книзі Яна Томаша Ґросса «Сусіди. Історія знищення єврейського містечка». В результаті розслідування, яке у 2000–2003 роках провів Інститут національної пам’яті, дійшли висновку, що безпосередніми виконавцями вбивства євреїв 10 липня 1941 року було щонайменше кількадесят мешканців Єдвабного та сусідніх сіл, а ґестапівці та німецькі жандарми, які цього дня були в місті, зіграли роль натхненників і підбурювачів, але не брали безпосередньої участі в злочині.

Місцевих євреїв зігнали в сарай і підпалили. Питання розподілу відповідальності між німцями, які заохочували до злочину, і поляками, які його вчинили, я вважаю важливим, але не головним. Участь поляків безперечна. Це встановив Інститут національної пам’яті Польщі багато років тому. На мій погляд, крапку в цій справі було поставлено, але зараз ми бачимо спроби написати нову версію цих подій. Я сприймаю це як політичну гру, яка ще більше звужує можливості спокійного діалогу, переосмислення складної історії польсько-єврейських відносин.

Ми, народжені після війни, невинні в тому, що зробили наші предки. Ми не повинні виправдовуватися, вибачатися за своїх батьків та дідів, але маємо чесно про це говорити. Не можна такі складні теми діставати, як кролика з капелюха, для розв’язання поточних політичних питань.

ЄК: Ви згадували Пілсудського. Чи можна сказати, що він стримував антисемітизм?

Юзеф Пілсудський приймає єврейську делегацію. Джерело: Вікіпедія

ЗС: Може, не безпосередньо, але стримував. У той час влада просто не давала згоди на те, щоб використовувати єврейську тему для формування суспільних настроїв. Пілсудський точно не був антисемітом.

ЄК: Антисемітизм у різних країнах відрізняється?

ЗС: У Польщі склалася дуже дивна ситуація: ми бачимо прояви агресивного антисемітизму в країні, де майже немає євреїв. До речі, ми в музеї почали роботу над створенням польського визначення антисемітизму, яке відрізняється від визначень, що існують, наприклад, у Західній Європі та США. Однак дослідження, які проводять як польські вчені, так і закордонні наукові центри, підтверджують, що сучасний антисемітизм — це в жодному разі не специфічне польське або центральноєвропейське явище: він існує і в країнах Заходу. Те, що західне суспільство систематично (що також підтверджують дослідження) втрачає пам’ять про Голокост, викликає побоювання щодо майбутнього. Як казав два роки тому в Аушвіці Мар’ян Турський: якщо це відбулося раз, це може статися знову. Тому дуже важлива роль освіти й таких організацій, як POLIN.

ЄК: Що б ви сказали тим, у кого фраза «історія польських євреїв» асоціюється передусім із Голокостом?

ЗС: Я б запросив таких людей у наш музей, щоб вони побачили інші сторінки цієї історії. Скажу абсолютно чесно: наш музей існує без будь-яких політичних впливів. POLIN — результат роботи понад 200 істориків та фахівців зі всього світу. Ми не ставили перед собою завдання знайти компроміси, метою було — показати правду. Безумовно, Голокост — найбільш трагічна сторінка історії, але йому присвячена лише одна з дев’яти частин експозиції. Ми показуємо, як євреї тут осіли, чому вирішили залишитися, розповідаємо, що тисячу років тому вони вміли читати й писати — це неабияк вирізняло євреїв серед інших народів Східної Європи, які переважно були неграмотні.

Музей історії польських євреїв POLIN. Фото: Маґда Старовєйська / POLIN

ЄК: Говорячи про польсько-єврейські відносини в період Другої світової війни, можна згадувати погроми, а можна Яна Карського або Ірену Сендлєр. Як розповідати історію?

ЗС: Мені здається, чим більше ми в Польщі будемо говорити про те погане, що було заподіяно євреям, про відповідальність конкретних поляків за ці події або їхню співучасть, тим більше будуть цінуватися героїчні історії та люди, про яких ви згадали. Ми повинні відкрито говорити про все, що було не так: про вбитих, вигнаних, які ховалися по землянках, на горищах, за шафами. Завдяки цьому повага і вдячність до всіх, хто рятував євреїв під час Другої світової війни, будуть тільки рости.

Наші тимчасові виставки присвячені актуальним соціальним темам. Це стосується, наприклад, найновішої виставки живопису Вільґельма Сасналя «Такий пейзаж», в якій художник зосередився саме на цих важких польсько-єврейських відносинах і певному розмиванні, зникненні історичної правди — загалом на польському пейзажі після Катастрофи.

ЄК: Чи писала підпільна преса в ПНР про польсько-єврейські відносини, чи видавалися книжки?

ЗС: Так. Наприклад, невеличка книжка «Ґетто у полум’ї», яку написав одразу після війни один з очільників повстання у Варшавському ґетто Марек Едельман. Це дуже важлива праця, оскільки в ній показаний погляд учасника подій.

ЄК: А чи порушувалися складні теми, наприклад, той же погром у Єдвабному?

ЗС: Ні, такого обговорення не було. Ми тоді більше знали про Бабин Яр, ніж про злочини, вчинені проти євреїв у Польщі. Як німцями, так і деякими поляками.

ЄК: Чому?

ЗС: Усі найбільші та найважливіші центри, що займаються історією польських євреїв, наприклад, Центр дослідження Голокосту (Centrum Badań nad Zagładą Żydów), були створені на початку цього століття. Різні факультети юдаїстики, які вивчають історію польських євреїв, також є плодами останніх кількох десятиліть. Раніше цим займався тільки Єврейський історичний інститут (Żydowski Instytut Historyczny). Розумієте, у ПНР основною проблемою була совєтська домінація, тому головним чином займалися питаннями, які ближчі етнічній більшості. Єврейська тематика з’явилася пізно. І дискусія про відповідальність поляків за смерті євреїв виявилася дуже складною — це тема, з якою ми ніколи не стикалися. Тут зустрілися два страждання: поляків і польських євреїв.

Євреї у Варшаві, 1926. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

ЄК: Чим відрізняються ці страждання?

ЗС: Ніхто не заперечує того, що Друга світова війна була жахлива для всіх. Польща зазнала величезних втрат, мільйони поляків загинули. Але євреї стали нацією, яку засудили до смерті та майже повністю винищили. З 3,3 мільйона польських євреїв загинуло понад 3 мільйони, це практично 90 %. Ті, хто вижив, в основному переховувалися на території СРСР, лише деякі в Польщі.

ЄК: Що важливо у цьому важкому діалозі про травми, страждання?

ЗС: Обережність. А ще ми, незалежно від національності, маємо прийняти той факт, що відповідальні тільки за правду, яка нам відома. Ми не повинні боятися говорити, зокрема, про ганебні події Другої світової війни. І це непросте завдання для Польщі, але діалог необхідний усім. Без переосмислення складної історії ми будемо жити з цією скалкою ще багато поколінь.

ЄК: Польсько-єврейські відносини — коли для тема почалася для вас особисто?

ЗС: Ви ставите дуже складне і досить-таки особисте питання. Річ у тому, що моя вже покійна мати була єврейкою. Протягом багатьох років вона приховувала своє походження. Не тільки від знайомих, сусідів, а й від нас, своїх дітей. Коли я почав працювати в Музеї історії польських євреїв, то прочитав кілька десятків інтерв’ю та сімейних історій, схожих на мою, і тоді зрозумів, що належу до так званого другого покоління, а у моєї матері була типова травма після Голокосту, з якою вона не змогла впоратися до кінця життя.

ЄК: Якого року народилася ваша мати?

ЗС: 1911-го. Під час війни вона, на відміну від більшості євреїв, не перебувала в ґетто, а мешкала на арійській території.

ЄК: Як їй це вдалося?

Варшавське ґетто. Джерело: Вікіпедія

ЗС: Вона чудово володіла німецькою, у неї була, так би мовити, «правильна», не семітська зовнішність. Це її врятувало. Її сприймали за польку, тому мати не зіткнулася з проблемами під час окупації. Травмою для неї був не тільки Голокост, але й антисемітизм, що квітнув безпосередньо перед Другою світовою війною. Коли вона вивчала юриспруденцію, була свідком правил, що обмежували права євреїв — так зване лавкове ґетто — та агресивної поведінки членів націоналістичних партій та їхніх молодіжних відділень, які дуже активно діяли у вишах. У деяких вводилася повна заборона приймати студентів єврейського походження, в інших для таких студентів виділяли спеціальні лавки. Пам’ятаючи це, мама не хотіла, щоб її діти дізналися про своє походження. Але вона допустилася кількох «помилок», які наблизили мене і брата до правди.

ЄК: Що це за «помилки»?

ЗС: По-перше, мати відправила нас у школу, в якій навчалося багато євреїв. По-друге, я почав помічати, що у нас не типова слов’янська зовнішність, а скоріш південна. Мати пояснювала це тим, що її батько нібито з Італії. У нас було багато друзів-євреїв, і для їхніх батьків видавалось очевидним, що самі ми теж євреї, а історія про дідуся-італійця — звичайна вигадка. Ми з братом не тиснули на маму, але все ж таки розмова відбулася.

ЄК: За яких обставин?

ЗС: У день похорону батька, 1982 року. Розмова була дуже короткою, без особливих подробиць. Мати підтвердила, що вона — єврейка. На питання, чому стільки років приховувала походження, відповіла, що хотіла нас уберегти. Більше до цієї теми ми не поверталися. Після її смерті я залишився з безліччю непоставлених питань, на які вже ніколи не отримаю відповіді.

Зиґмунт Стемпінський. Фото: Мацєй Язвєцький / POLIN

ЄК: Скільки вам було років, коли мати підтвердила ваші припущення?

ЗС: 35. Але єврейські питання були важливі для мене задовго до цього. Першим вирішальним моментом стала антисемітська кампанія в Польській Народній Республіці в березні 1968 року Тоді почався масовий протест студентів та інтелектуалів проти культурної політики держави і обмеження громадянських свобод, відповіддю на який стала, зокрема, державна антисемітська кампанія., після якої тисячі євреїв були змушені емігрувати з країни. Тоді виїхала більшість близьких друзів та знайомих, а також моя дівчина. Це був переломний для мене рік, тому що несподівано люди, з якими я виріс, роз’їхалися по всьому світу — в Ізраїль, Сполучені Штати, Австралію, навіть Бразилію. Так що тема польсько-єврейських відносин з’явилася задовго до 2012 року, коли мені запропонували працювати в музеї.

ЄК: В одному з інтерв’ю ви сказали, що під час воєнного стану навчилися не боятись. Що тоді з вами трапилося?

ЗС: Багато людей у Польщі, в тому числі й я, вважали, що зареєстрована 1980 року профспілка «Солідарність» швидко приведе до глибоких і серйозних змін. Але весь процес змін був зупинений, коли Ярузельський увів воєнний стан. Ця подія перевернула все з ніг на голову. У той момент багато хто зробив свій усвідомлений та остаточний політичний вибір. Зізнаюся, до цього я не був якось активно пов’язаний з опозицією. Ну, читав самвидав, слухав Висоцького, ходив на спектаклі підпільних театрів... Але після введення воєнного стану 1981 року мені стало зрозуміло, що всі наші мрії про свободу ось-ось розвіються. Тоді я погодився на пропозицію друга взяти участь у створенні незалежного підпільного видавництва.

ЄК: Маєте на увазі CDN? Скорочення від ciąg dalszy nastąpi — далі буде.

ЗС: Саме так. Гадаю, це було одне з найважливіших рішень у моєму житті. По-перше, я подолав страх. По-друге, коли вранці голився, міг спокійно дивитися собі у вічі, стоячи перед дзеркалом. Це видавництво було нашим невеликим внеском у боротьбу за свободу від совєтського панування. Після введення воєнного стану мене двічі звільняли з редакцій, де я працював журналістом. Я дуже пишаюся тим, що ми з друзями заснували тоді перший приватний журнал у так званих країнах народної демократії. Він, правда, не висвітлював політичні питання, а був присвячений темі будівництва. Видавничий досвід мені дуже знадобився. Я багато років керував роботою видавництва CDN, потім мені запропонували працювати в Києві, в Edipresse Ukraine. Там я брав участь у створенні чотирьох журналів, які, можливо, видаються й досі. Я почувався в Україні як удома, проте спочатку зіткнувся з однією перешкодою, яка мене здивувала і навіть заплутала.

ЄК: Що саме?

ЗС: Медіагрупа, в яку я влаштувався, планувала запускати журнали російською. Я сказав їм: «Хлопці, надворі 2006 рік. Україна — вільна країна, чому ви видаєте російською, а не українською?» Мені відповіли, що ще не всі знають українську мову, що на сході України є дуже великі російськомовні міста, тому треба робити російською. Я не вірив власним вухам.

ЄК: На виставці POLIN показано, як польські євреї відповідають на питання, «чи є майбутнє для євреїв у Польщі?» Як би ви на нього відповіли?

ЗС: Остання велика хвиля еміграції євреїв із Польщі відбулася 1968 року. Тоді змусили виїхати понад 13 тисяч осіб. Багато хто боїться повторення тих подій, тому що мова ненависті дуже подібна. Тож я не здивований, що люди замислюються: їхати чи залишатися. Я вже в такому віці, коли не ставлю собі цього питання, мене не дивує, що багато хто з тих, хто молодший за мене, розглядають такий варіант. Антисемітизм у Польщі прекрасно себе почуває.

З іншого боку, сьогодні існує понад десяток різних єврейських організацій. Зізнаюся, я сам не вірянин, але коли буваю у варшавській синагозі Ножиків і бачу, що вона переповнена, розумію: все відроджується і життя триває.

Переклала Ірена Шевченко