Коронавірус. Автор: Марцін Пясечний / Нова Польща
26 вересня 2020

Пандемічний щоденник

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Фрагменти твору Валерія Бутевича, який переміг на конкурсі польського Інституту літератури.

ПРОЛОГ

Цей «Щоденник» я присвячую всім тим, хто збожеволів під час карантину. Зрештою, я писав його, аби самому не збожеволіти, та все ж збожеволів, що зі щирою нещирістю на його сторінках записав.

Спочатку я хотів щодня ретельно записувати свої думки, почуття, вчинки та недогляди, яких я припустився під час самоізоляції, однак досить швидко з’явилося всеохопне відчуття заникання часу, а ночі і дні злилися в одну довгу дніч, сповнену нудьги та страху, страху та нудьги, ну, і, звісно ж, коронавірусу. Несила відрізнити четвівторка від середілка і квітнепаду від жовтезня, я відмовився від позначання дат, які впорядкували би мої нотатки, й обмежився записуванням лише найнав’язливіших думок і почуттів та повторюваних вчинків і недоглядів.

Часто нотатки мають форму афоризмів, оскільки мені не хотілося марнувати час на базграння паперу, бо в житті я маю чимало й інших важливих справ і обов’язків: пошуки нонсенсу життя, безрезультатні прагнення, вирощування чорних дір, розв’язування квадратури кіл пекла тощо.

«Щоденник» складається з двох частин: із того, що я в ньому написав, і того всього, чого не написав. У цій другій частині йдеться про дійсно істотні речі, тому «Щоденник» можна взагалі не читати. Якщо ж хтось зважиться схилитися над ним, то, будь ласка, пам’ятайте, що всі недомовки автора доповнюють недочитки аудиторії. Між іншим, кмітливий читач здатний прочитати між рядків не один роман.

* * *

Благословенні ті, які жили так мало, що не встигли змарнувати життя.

* * *

Проблема мислячої людини — увесь час вона мислить і мислить.

* * *

Коли я замикаюся в собі, то зазвичай беру бутерброди і якесь питво. Однак цього разу, схоже, що самоізоляція триватиме довго, тому треба добряче закупитися, щоби майже не виходити з дому, тим паче звідусіль долинають вісті, що люди розкуповують усе, що тільки можна, беручи в облогу продуктові крамниці й аптеки. Воістину за нами стежить Всеїдюще Око.

* * *

Не встиг я прокинутись, як випив чарку горілки. Авжеж, чарку горілки. І так промайнув вечір і ранок — день п’ятий.

* * *

Мавпа зіпсувалася, коли стала людиною.

* * *

У зв’язку з коронавірусом їхній перший поцілунок виявився останнім.

* * *

Цей невдатний рік, пришестя коронавірусу, треба вважати черговою цезурою в історії людства. Господи, скільки ж уже було цих цезур, мабуть, більше, ніж самої історії… Те саме стосується природничої історії світу, оскільки в майбутньому, кожну наступну весну та осінь — тобто періоди повернення коронавірусу — ми розпізнаватимемо не лише за птахами, що повертаються або відлітають до теплих країв, а й також за целофановими пакетиками й захисними рукавичками. Навесні вони будуть весело пурхати між багатоповерхівками, накопичуючись біля супермаркетів, на мікрорайонах і в парках, або звиваючи свої гнізда в кущах і гіллі дерев. А восени вони прикрашатимуть міський простір, неначе зів’яле листя, відмираючи разом із нами.

У звіті безстороннього патологоанатома, який робитиме розтин трупу для встановлення причини смерті нашої цивілізації, або ж на її прекрасній могилі зі сміття, маленькими літерами напишуть майже нерозбірливу епітафію: «Вчинила самогубство внаслідок інстинкту самозбереження».

* * *

Я пишу до шухляди, але вона мені не відповідає.

* * *

І п’єш — погано, і не п’єш — погано… Мабуть, це первородний гріх. Добре, що бодай тверезі думки приходять із бодуна.

* * *

У ці скрутні часи тільки противники щеплень зберігають спокій і розважливість.

* * *

«У те саме гівно — інакше ніж у річку — можна вступити двічі»

Геракліт не з Ефеса

Нині ввечері дорогою до аптеки я став у гівно. Неприємно, дуже неприємно, а все ж fuck фактом — став. Ба більше, з лихої долі, повертаючись протоптаною стежкою додому, я вступив у те саме гівно.

Ця нефортунна подія занурила мене в стан філософської задуми. «Вочевидь, — думав я, — теза Геракліта з Ефеса про постійне становлення та змінність буття, що виражена в метафорі плинної річки, у яку неможливо вступити двічі, має свої обмеження. У царині гівна це виявляється цілком можливим. Хоча подвійне ставання в те саме гівно, до того ж тією ж правою ногою, також може послужити відчутним на дотик і емпіричним доказом іншої гераклітівської концепції, про яку також багато писав Фрідріх Ніцше, а саме — концепції вічного повернення того самого… Авжеж, авжеж, а ще Зиґмунд Фройд учив про примус повторення… і фазу анального розвитку… А все ж, може, якраз навпаки, має рацію Парменід з Елеї, вважаючи, що буття вічне, незмінне, єдине й неподільне, тож у нашому житті нічого не змінюється й ми взагалі ніколи не виходимо з того самого гівна?».

Й отак повертаючись додому в непроникному морокові ночі пізнання, я мучився нескінченними питаннями, поки раптом знову не вступив у якесь гівно, але вже лівою ногою, і з гіркотою в серці сказав собі: «Захотілося тобі мудрости, захотілося дослідити таємницю філософії та пізнати речі на небі, а ти не знаєш і не бачиш, що в тебе під носом і під ногами твоїми. Краще вчитися на власних помилках замість мізкувати про всяке гівно. Мерщій повертайся й помий черевики, бо немилосердно смердить! Тут навіть захисна маска від вірусу і смоґу безпорадна».

* * *

Втішна думка: люди живуть перш ніж померти.

* * *

Від нудьги вештаюся квартирою. Спочатку пішов на кухню зробити каву, потім на балкон покурити, але забув додати молока, тож повернувся до холодильника. Потім пішов до кабінету вибрати якусь книжку для читання за кавою. Спіткнувся й розлив напій. Прибрав і зробив нову каву. Врешті дійшов на балкон, але зрозумів, що холодно, тож швидко повернувся по плед. На середині шляху до спальні побачив себе в коридорному дзеркалі, але той, який у дзеркалі, вдав, що мене не бачить. Я ж зі свого боку теж вдав, що не помітив його й пішов собі геть.

* * *

Квартира — це табір творчої праці.

* * *

Вірус впливає на наш одяг. Маска не тільки стала головним елементом вбрання, але теж пристосовується до моди, а можливо, навіть диктує її. Аби вона лише не стала останнім криком жахіття моди.

* * *

Якщо сенс життя є, то чому його немає?

* * *

Мені зовсім не йде сьогодні писання. Спочатку щось прийшло в голову, покрутилося трохи, але не зупинилося й пішло далі. Потім на думку спала цікава ідея, але згодом випала з голови й побилася. Я безплідний як смоква й ніхто вже повік не з’їсть плоду з мене. Амінь.

Переклав Андрій Бондар

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Валерій Бутевич

Літературознавець, перекладач. 2018 року захистив у Варшавському університеті дисертацію про творчість Збіґнєва Герберта. Працює в Музеї…