У Другій світовій війні Польща зазнала величезних втрат — не тільки людських , а й культурних. Змінилися як східний, так і західний кордони, ціла країна «пересунулась» на захід. З одного боку, за межами нового східного кордону залишились такі важливі для польської історії та культури центри, як Вільнюс та Львів. З іншого боку , до Польщі відійшли німецькі в минулому міста: в них намагались стерти німецьку історію і віднайти старовинну польськість, щоб виправдати теорію, що це споконвіку польські «повернені землі».

Додатковим викликом стало відновлення зруйнованих міст , насамперед — майже стертої з поверхні землі Варшави. Мільйонам поляків довелося будувати життя заново на культурно чужих для них територіях. Елементами новостворюваної ідентичності стали пам’ятники — одні скидали , інші переміщали навіть на сотні кілометрів. Ось кілька прикладів таких мандрівних монументів, які певною мірою є відображенням польської історії в нелегкому ХХ столітті.

Король Ян Собеський вирушає до моря

Пам’ятник королю Яна III Собеському , 1900-ті роки. Джерело: Вікіпедія

Подібно до того , як польська влада стирала сліди німецької історії в Щецині , Вроцлаві чи Ґданську, влада Радянської України стирала сліди польськості у Львові. Одним із таких небажаних слідів виявився кінний пам’ятник королю Яну III Собеському , переможцю турків під Віднем 1683 року. Пам’ятник урочисто відкрили 1898-го, коли місто ще перебувало в межах Австро-Угорської монархії, ліберальної до таких проявів польського патріотизму. Він височів у представницькому місці — на Гетьманських валах (тепер — проспект Свободи).

Після 1918 року багатокультурне місто стало частиною відродженої польської держави. Львів’яни продовжували гуляти біля пам’ятника королю , який народився в сусідньому Олеську. Друга світова війна все змінила. 1945 року Велика трійка на зустрічі в Ялті остаточно визначила майбутнє Львова: третє за величиною місто довоєнної Польщі мало ввійти до складу СРСР. Це означало початок поневірянь для тисяч поляків. Непевна доля чекала й польську символіку.

Навіть навсправжки розглядалась можливість перетворити пам’ятник польському монарху на монумент Богдана Хмельницького.

Врешті-решт пам’ятник таки евакуювали до Польщі. Спочатку він потрапив до безпосередньо пов’язаного із Собеським місця — в його знамениту резиденцію Вілянув. Однак у Варшаві тоді вже був монумент короля Яна III — у Королівських Лазєнках. Тож прибулець зі Львова вирушив у подальшу подорож. Спочатку думали розмістити його у Вроцлаві , позаяк після війни саме сюди переїхало багато львів’ян. Однак кінцевим пунктом мандрів монумента став Ґданськ.

Пам’ятник королю Яну III Собеському в Ґданську. Джерело: Вікіпедія

1965 року його встановили на Тарґу Джевному (Targ Drzewny). З кінця 70-х королівський пам’ятник став місцем зборів демонстрацій антикомуністичної опозиції , яка посилилася в 1980–1981 роках, під час так званого «карнавалу “Солідарності”» , аж до введення воєнного стану, коли такі зібрання заборонили. Після 1989 року біля пам’ятника знову почали відзначати різні патріотичні річниці. Також на монументі вдалося відкрити таблицю з написом «Королю Яну III місто Львів», яка багато років була заслонена.

Вроцлав — другий Львів?

Якщо зв’язок між Ґданськом та Польщею був незаперечний , то післявоєнний Вроцлав, місто, де до війни практично не було поляків, мусив будувати свою польську ідентичність з нуля. Одним із її стовпів стали зв’язки з давнім Львовом, на яких наголошується і донині. Після 1945 року нові мешканці приїжджали звідусіль, проте саме завдяки львів’янам місто набуло особливого колориту.

Оссолінеум у Львові. Джерело: Вікіпедія

Багато вроцлавських закладів теж походять зі Львова. Мабуть , головний серед них — Національна бібліотека імені Оссолінських, або ж Оссолінеум. Сучасний Вроцлавський університет також створювала наукова еліта львівського Університету Яна Казимира. Одним із символів цього духовного зв’язку нижньосілезького міста зі Львовом є пам’ятник Алєксандру Фредрі , одному з найвидатніших авторів польської літератури. Скульптуру відкрили 1897 року на Академічній площі у Львові (зараз — проспект Шевченка). Там вона знаходилася до закінчення Другої світової війни , а пізніше, як і пам’ятник Яну III, опинилася у Вілянуві. 1956 року скульптуру перевезли у Вроцлав, що обґрунтовувалось історичними зв’язками літератора з містом, в якому він неодноразово бував і в околицях якого мав намір придбати садибу. Таким чином біографія Фредри, який жив і помер у Львові, символічно пов’язувала обидва міста. Пам’ятник зайняв почесне місце на вроцлавській Ринковій площі.

Національна бібліотека імені Оссолінських. Джерело: Вікіпедія

Леви , що сплять

Пам’ятники мандрували і в протилежному напрямку — із заходу на схід. Виготовлені для так званих повернених земель , вони мали прикрасити відбудовану Варшаву. До прикладу , саме таку подорож здійснила скульптура сплячого лева Теодора Каліде. Швидше за все, вона потрапила до столиці з верхньосілезького Битома. Там вона була одним із елементів монументального пам’ятника жителям Битомського повіту, загиблим у франко-прусській війні 1870–1871 років. Однак не зовсім зрозуміло, чи справді лев походив саме звідти, адже з однієї форми відлили багато однакових копій.

У Варшаві пам’ятник розмістили перед одним із входів у зоопарк. Однак на цьому його історія не закінчується. На початку XXI століття дослідники з Битома довели: варшавський лев походить із їхнього міста , і зажадали його повернення.

Сплячий лев у Варшавському зоопарку. Джерело: особистий архів Якуба Ястшембського

Через це виникла суперечка , яку, зрештою, вдалося розв’язати. Ухвалили рішення, що задовольнило обидві сторони: 2008 року оригінальну скульптуру повернули до Битома, а копію, яку профінансував один із польських банків, розмістили у варшавському зоопарку.

Італійський найманець , через якого сперечалися Варшава та Щецин

Пам'ятник Бартоломео Коллеоні в Щецині. Джерело: Вікіпедія

Схожу до сплячих левів історію має ще один пам’ятник. Це точна копія скульптури , що зображує кондотьєра Бартоломео Коллеоні, італійського найманця, який у XV столітті служив Венеції. Автор оригіналу — Андреа Верроккіо, а копія була виготовлена на початку ХХ століття для тоді ще німецького міста Щецин. Там вона була частиною музейної експозиції шедеврів світової скульптури. Після Другої світової війни, в результаті політики доконаних фактів, яку вів СРСР, прусське місто опинилось у межах Польщі. Згідно з тодішньою пропагандою, місто «повернулось на батьківщину», хоча ще з XII століття Щецин залишався поза межами Речі Посполитої.

Нова влада поспіхом докладала всіх зусиль , щоб приховати сліди німецького минулого Щецина.

На цій хвилі пам’ятник потрапив до Варшави — спочатку до Національного музею , а через кілька років його розмістили у дворі варшавської Академії образотворчих мистецтв. Після 1989 року жителі Щецина все частіше згадували про свою скульптуру. Але кінний найманець уже «вкоренився» на подвір’ї палацу Чапських, що став резиденцію мистецької альма-матері. І тільки на початку XXI століття керівництво вишу погодилося повернути мистецький твір , але в обмін на копію. Після виконання цієї умови 2002 року скульптуру розмістили на щецинській площі Пілотів — тобто на навіть набагато помітнішому місці, ніж до вивезення у Варшаву. А суперечка довкола пам’ятника вплинула на те, що скульптура італійського кондотьєра, яку колись подарували Німеччині, стала важливим елементом нової ідентичності польського Щецина.

* * *

Усі ці пам’ятники відігравали важливу роль саме в результаті історичних перипетій. Через незаплановані переїзди вони набули іншого значення , аніж мали первинно. А завдяки геть новому символізму об’єднали довкола себе мешканців. Можна сказати , що їхні непрості долі є знаковими для польської історії минулого століття.

Переклала Жанна Слоньовська