Шановний голово, президіє, шановні народні депутати України, шановні гості, Анджею, пані та панове. Гість у дім — Бог у дім. Цим польським прислів’ям я вітаю у Києві нашого гостя, друга й брата — Президента Польщі Анджея Дуду. Ця народна мудрість про те, що кожен гість — божа благодать. І це світогляд, за яким поляки з самого початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації, під час війни Росії проти України, прихистили мільйони українських громадян. Наших жінок, дітей, літніх людей — усіх, у чиї двері 24 лютого постукали зовсім інші гості. Гості, яких ми ніколи не хотіли приймати і які мають інші прислів’я й народну мудрість.
Цю свою іншість Росія доводить уже 88 днів. 88 днів безумства: її ракети, бомби, снаряди летять у житлові будинки, школи, лікарні, музеї, театри, храми, навіть у кладовища.
Сама того не усвідомлюючи, 24 лютого Росія зруйнувала ще дещо: своєрідне сховище минулих суперечностей між Україною та Польщею. Їх більше немає. За один день стало зрозуміло, що вони втратили свою силу в умовах, коли є така велика сила загрози. Загрози виживанню наших народів — України, Польщі, всієї Європи.
Ми з Анджеєм прагнули справжнього порозуміння між нашими народами й разом розбирали це сховище. Ми планували збудувати на українсько-польському кордоні Меморіал примирення. Але українські кордони перейшли ті, хто хоче інших меморіалів, присвячених далеко не миру.
24 лютого змінило все. Змінило наші народи. Змінило наші країни. Хоча це не випадково. Не знаю, чи досліджували це явище наші астрономи — Дрогобич, Коперник, — але зірки завжди складаються так, що в найважчі періоди затемнення українці й поляки єднаються міцно і стають пліч-о-пліч, попри минулі чвари й туманності.
Ми захищаємо спільний для нас усесвіт під назвою «Свобода й незалежність» у часи, коли хтось чинить варварство космічного масштабу.
Такого ж масштабу сьогодні сягає розуміння, взаємодія, дружба й братерство України й Польщі. 24 лютого ми почали писати новий том нашої історії. Важливо — спільної історії. Єдність наших народів має тривати вічність. Її більше ніколи не повинна паплюжити ворожнеча.
Святий Іван Павло ІІ називав розпалювання ненависті між нами кричущим анахронізмом, недостойним двох великих націй. У посланнях до наших народів Понтифік зазначав: «Нове тисячоліття вимагає, щоб українці й поляки не залишалися в полоні сумних спогадів про минуле. Зобов’язуючись будувати краще майбутнє для всіх, нехай вони дивляться одне на одного поглядом примирення. Стільки гіркоти й болю пережили наші народи за останні кілька десятиліть. Нехай цей досвід служить очищенню. Нехай кожен буде готовий те, що об’єднує, поставити понад те, що розділяє. Шукати те, що лікує. Щоб разом будувати майбутнє, засноване на взаємоповазі, братерстві, братній співпраці та справжній солідарності».
Навчіться цінувати, розрізняти, вибирати.
Україна й Польща обрали спільний шлях. Цей шлях. На ньому ми навчилися розрізняти ворогів і дорожити друзями. Цінувати одне одного та, найважливіше, — поважати. Настала пора, про яку мріяли Єжи Ґєдройць і Богдан Осадчук. Про неї писав Юліюш Словацький, пам’ятник якому стоїть у Києві, і Тарас Шевченко, пам’ятник якому стоїть у Варшаві.
Сьогодні ми з Президентом Польщі, Анджеєм, розуміємо один одного з півслова. Наші парламенти, наші уряди й загалом наші народи розуміють один одного, як ніколи. І неважливо, кирилиця чи латиниця, неважливо, як ми пишемо «воля» і «незалежність». Важливо, що ці поняття українці й поляки називають однаково. І однаково готові їх захищати.
Україна вже це робить. На передовій. Захищає не тільки себе, а й усю Європу. Поляки це знають, цінують, поважають і допомагають Україні — не із ввічливості, а як брати й союзники, які добре пам’ятають слова Лєха Качинського про те, хто може бути наступним. Це не означає страх. Це означає готовність зустріти ворога і дати йому відсіч.
Саме тому, наприклад, ми однаково сприймаємо санкційну політику проти Російської Федерації. Ми знаємо, що не можна застосовувати напівзаходи, коли потрібно зупинити агресію. Зараз.
Польща є одним із лідерів не тільки в підтримці нашої держави, а й у захисті та просуванні санкцій, які конче необхідні, щоб примусити Росію до миру. Переважна більшість поляків підтримує ембарго на енергоресурси з Росії. Це лише один прояв — але ж який важливий — того, що ми маємо спільне бачення політичного фронту в цій війні. Вірю, що лідерство Польщі допоможе на загальноєвропейському рівні затвердити те, що наші народи вже розуміють.
Єдність наших народів має залишитися сталою величиною. Ні тепер, ні в майбутньому ніхто не має права її порушити. Ні наші політики, ні ворожі агенти, ні навіть члени журі «Євробачення». Український і польський народи поставили один одному 12 балів — сьогодні й назавжди.
Я дякую за підтримку всім полякам. Я хочу з цієї трибуни згадати всіх. Щоб це почуло кожне воєводство, повіт та ґміна, чию підтримку й допомогу відчувають у кожному регіоні, кожному місті, селі, в кожній громаді України.
Дякую, Варшаво, Кракове. Дякую, Лодзе, Познане, Вроцлаве. Дякую Ґданську, Бидґоще, Торуню. Дякую, Любліне, Катовиці, Ополє, Щецине, Ґожуве Вєлькопольський, Зєльона Ґуро. Дякую, Жешуве, Білостоку, Ольштине, Кельце. Ці міста є побратимами наших міст — Києва, Львова, Одеси, Харкова, Кременчука, Кривого Рогу, Черкас, Луганська, Донецька, Сум, Ізюма, Старобільська, Маріуполя.
Майже всі наші міста є побратимами польських. Побратимами є й наші народи. Сестрами є наші країни. Ми рідні. І між нами не повинно бути кордонів чи барʼєрів. Український і польський народи ментально давно нероздільні. Тож ми дійшли згоди найближчим часом втілити це й у відповідній двосторонній угоді. Спершу щодо спільного прикордонно-митного контролю, а згодом і єдиного вже умовного кордону, коли Україна буде членом Європейського Союзу.
І я впевнений, що всі необхідні рішення — спочатку щодо статусу України як кандидата, а потім і щодо повноправного членства — неодмінно будуть ухвалені. Зокрема, завдяки багатолітньому захисту Польщею українських інтересів на європейському континенті.
І я вдячний за вашу готовність, за твою, Анджею, особисту готовність здійснити разом із Президенткою Словаччини Зузаною Чапутовою візити до європейських столиць із метою лобіювання питання членства України у Європейському Союзі й країнах, як-то кажуть, скептиках. Насправді вони не скептики, а майбутні оптимісти. Саме таким я бачу наше спільне, дуже важливе завдання на цьому напрямку.
Окремо я дякую польському Сейму за нещодавно ухвалений закон про допомогу громадянам України. Це абсолютно безпрецедентне рішення, за яким наші громадяни, вимушені тимчасово переїхати до Польщі через агресію Російської Федерації, отримають майже такі самі права й можливості, що й громадяни Польщі. Легальне проживання, працевлаштування, навчання, медична опіка, соціальні гарантії. Це великий крок, великий жест великої душі, на який здатен тільки великий друг України.
І цей крок не залишиться одностороннім. Я вважаю, що найближчим часом ми повинні подати до Верховної Ради України аналогічний, дзеркальний законопроєкт. Дай боже, щоб польським громадянам ніколи в житті не знадобилися всі ці переваги за таких умов, за умов війни. Але ці закони мають велике символічне значення: вони показують, що українці й поляки — рідні та рівні. І я впевнений, що депутатський корпус України підтримає цей закон швидко і, переконаний, — більшістю голосів.
Окрім того, перед цим виступом я підписав указ, який відзначає особливу роль польського міста Жешув. Я запровадив спеціальне почесне звання «Місто-рятівник» для міст-партнерів нашої держави, які сьогодні роблять неможливе для допомоги нам, для допомоги нашим людям, для допомоги нашій армії. Від імені всього українського народу висловлюю велику подяку місту Жешуву — першому місту-рятівнику.
Я також хочу подякувати польським діячам культури, спортсменам, духовенству й звичайним простим людям, які підтримують нас, — дають великі концерти, виходять на змагання з українськими стрічками або приїжджають із Познані в Бучу, щоб просто пекти хліб.
Я вірю, що незабаром українці й поляки зберуться за одним великим столом, щоб розділити між собою цей хліб. Розділити найважливіші відчуття — відчуття миру. Розділити смак перемоги. Перемоги України. Спільної перемоги. І виголосити тост за вашу й нашу свободу. Без вільної України не може бути вільної Польщі. Я знаю, історики часто сперечаються, хто першим це сказав, хто був автором цієї фрази. Ми вирішили цей спір — це воля українського й польського народів.
Дякуємо, браття!
Разом і до кінця.
Нєх жиє Польска!
Слава Україні!
