Ми повторюємо це гасло впродовж десятиліть і часто сприймаємо його за основну настанову зовнішньої політики Польщі щодо Києва. Саме ж гасло нечітке (слово «немає» можна зрозуміти по-різному), риторичне. За сучасними мірками його можна сприймати як мем. Загальноприйнято вважати, що це стислий виклад доктрини Єжи Ґєдройця, й нерідко авторство приписують власне йому. Також автором цих слів часто вважають Юзефа Пілсудського, однак без жодних доказів і посилань на джерела.

У цій статті я не розглядатиму ні сутність, ні актуальність цієї доктрини. Глибше з нею ознайомитися можна на сторінках часопису Nowa Europa Wschodnia (номери 1, 2 i 5 за 2018 рік), де розгорнулася ціла дискусія не без моєї участі. А тема цієї статті — походження самого гасла.

Відповідь я знайшов у багатотомній хроніці Української революції Олександра Доценка, виданій у Львові 1924 року («Літопис Української революції. Матеріали й документи до історії Української революції»). Її автор — офіцер збройних сил Української Народної Республіки, 1920 року був особистим ад’ютантом очільника УНР Симона Петлюри, а подію, про яку йтиметься в статті, Доценко описав так, що не залишається жодних сумнівів: він був її учасником.

Я натрапив на слід цього джерела завдяки посиланню, дотичному до гасла, яке нас цікавить, — у праці українського історика та політика Володимира Литвина, присвяченій польсько-українським відносинам.

На банкеті в «Полонії»

За словами Доценка, 25 березня 1920 року під час польсько-українських перемовин Українська дипломатична місія влаштувала у варшавському ресторані «Полонія» банкет, на який було запрошено близько 20 польських політиків.

Прийшло семеро:

• Іґнацій Дашинський (перший прем’єр-міністр відновленої Польщі, голова Польської соціалістичної партії),
• Ян Домбський (дипломат, учасник перемовин Ризького мирного договору, член лівого крила Польської селянської партії «П’яст»; Доценко помилково записує його прізвище як Демський),
• Ірена Космовська (діячка Польської селянської партії «Визволення»),
• Єнджей Морачевський (другий прем’єр-міністр відновленої Польщі, впливовий діяч Польської соціалістичної партії),
• Ян Стапінський (патріарх селянського руху, тодішній голова Польської селянської партії «Лєвіца»),
• Влодзімєж Вакар (діяч Польської селянської партії «Визволення»),
• а також, ймовірно, Броніслав Зємєнцький (член правління Польської соціалістичної партії; ймовірно — бо Доценко згадує прізвище Зємянський).

Ніхто з націонал-демократів на запрошення не відповів.

А зараз наведемо цитату з записів Доценка:

Олександр Доценко

Міністр А. Лівицький [голова дипломатичної місії УНР. — Ред.] у досить теплій промові вітав зібравшихся в імені української демократії демократію польську й говорив, що поляки й українці природно й історично мусять бути звязані союзними узами проти своїх ворогів і підняв келих за гостей, польську демократію — за найбільшого демократа Начальника Держави Юзефа Пілсудського. З отвітною промовою виступив п. Дашинський, який подякував А. Лівицького за слова теплого привіту й підняв келих за здоровя п. Головного Отамана [Симона Петлюри. — Ред.]Тут і далі нотатки Доценка цитуються зі збереженням авторського синтаксису та правопису.

Про союз двох народів

Потім слово взяли Стапінський та Домбський, а після них знову промовив Дашинський, який прийшов на банкет безпосередньо після зустрічі з Пілсудським, що для українців було важливим, позаяк слова Дашинського сприймалися як слова очільника держави.

Іґнацій Дашинський

Триста років українці й поляки були під гнітом чужих народів. Разом були під гнітом Москви, а ми ще й під гнітом німців та австріяків. В історії ми читаємо, що не раз і не два лилася зовсім непотрібно польсько-українська кров у боротьбі між собою, а ця боротьба знесилила обидва народи й довела до загублення самостійности й Україною й Польщею перед ворогами сильнішими, які тільки й чекали нашего знесилення, щоби накинути на вас і нас ярмо неволі, тяжкі кайдани гніту. Але зараз Польща стає на шлях нового порозуміння з Україною і я тут урочисто заявляю, що на мою думку не може бути вільної Польщі без вільної України і вільної України без вільної Польщі.

Триста років бився український народ із поляками й ще будем мати неприємности, будем ще споритись, а може й битись за кожне окреме село, але це буде вже боротьба двох суверенних держав, та з доброї волі вашої й нашої до цього не дійде — спільна мова завше може знайтись і вже тепер ясна справа про союз українського й польського народів.

Проше вірити в одвертість і серйозність моїх слів та зібравшихся тут моїх товаришів-поляків. За вільну Україну і вільну Польщу підіймаю свій келих!

Пізніше з обох сторін пролунало ще багато слів, проте вже менш істотних, а банкет тривав до четвертої ранку.

Читаючи ці цитати, слід пам’ятати: це звіт українського дипломата, а не стенограма. Дашинський славився красномовством і, безумовно, висловив свою думку інакше, ніж записано в передостанньому реченні, яке містило (як це зрозуміли українці) чітку заяву про те, що союзна угода буде укладена, хоча станом на 25 березня це ще не було вирішено остаточно.

Що було потім

Отже, ні Пілсудський, ні Ґєдройць. Початкова форма гасла була «симетрична», оскільки однаковим чином зобов’язувала обидва народи, а тому була більш влучна та справедлива. До того ж у цьому гаслі не було жодної доктрини й геополітики.

Слова Дашинського — тост із характерною для цього жанру дещо перебільшеною риторикою, а також сигнал тривоги: невдовзі почнеться неминуча спільна боротьба проти спільного ворога. І не на віки вічні, а доти, доки буде розгромлена Росія, а в Центральній Європі встановиться новий порядок (про нього багато говорили на банкеті, критикуючи втручання західних держав у процес його створення).

А що ж мало бути потім? Народжений у Збаражі, у Східній Галичині, Дашинський не мав жодних ілюзій. Він припускав, що може навіть дійти до ще однієї польсько-української війни, бо тоді війна все ще була правомірним засобом врегулювання міждержавних суперечок. Здатність вести війну була одним із атрибутів суверенітету, якого Дашинський бажав як Польщі, так і Україні.

Слова Дашинського прозвучали польською мовою, але були записані тільки українською, та й то на сторінках величезного фахового видання, яке майже ніхто не читав. Українці про них геть забули. Завдяки живій пам’яті свідків та їхнім переказам, ці слова збереглися в польському середовищі. Якщо після банкету в ресторані «Полонія» хтось із польської сторони і написав звіт, то нам про це поки що геть нічого невідомо.

Слова збереглися, але здеформовано та відірвано від автора, а також оригінального контексту. Тобто вони збереглися власне як мем, а те, як їх використовують, навряд чи би сподобалося Дашинському. І так само як меми, ці слова формують реальність, а не описують її.

P.S. Повний опис банкету, а також цитати, використані в тексті, можна знайти в «Літописі Української революції» Олександра Доценка за ось цим посиланням (стор. 250 — 253).

Переклав Валерій Бутевич

Редакція висловлює вдячність часопису Tygodnik Powszechny за можливість публікації