Священнослужитель розповідає , що в Харкові та околицях ситуація залишається небезпечною.
Вночі та вдень чутно вибухи та обстріли. Останніми днями окупант переважно атакує житлові будинки , де перебувають цивільні. Нещодавно ракета влучила у п’ятиповерхівку. Будівлі міської й обласної адміністрацій, а також поліції обстріляли й пошкодили вже давно.
Священник додав , що будівля римсько-католицької курії також постраждала внаслідок вибуху в сусідньому відділенні поліції.
У даху є пробоїна , приблизно метр у діаметрі. Та, на щастя, це було технічне приміщення. Але в костелі частково пошкодило вікна.
На запитання , чи зараз люди евакуюються, священник відповів, що половина харків’ян уже виїхала.
Якщо коротко , то ті, хто мали або хотіли виїхати, вже це зробили. Найчастіше залишалися люди, які не можуть поїхати через вік та хвороби.
Також священник додав , що евакуація з Мелітополя чи Маріуполя ще кілька днів тому була неможлива , але з Харкова щодня курсує кілька потягів, у тому числі до Львова та Одеси. Нещодавно 16 мам із 30 дітьми із Дому для самотніх матерів під Харковом у супроводі волонтерів виїхали на захід України.
Кожна парафія зараз зосереджена на тому , щоб надати якомога більшу допомогу. Найгострішою проблемою на сході України є відсутність доступу до їжі та ліків. Деякі магазини відчинені, але не всі люди мають автівку чи бензин, щоб до них дістатися. Гуманітарна допомога надходить рідко, бо це небезпечна територія, і водії бояться сюди їхати. Час від часу ми отримуємо допомогу, але це крапля в морі наших потреб.
Священник також розповів , що нещодавно мав зворушливу зустріч із незрячими, які кільканадцять днів не виходять з дому, тому не мають доступу до їжі — хліба, молочних продуктів, м’яса.
Ми привезли їм необхідні продукти. Вони дякували зі сльозами на очах.
Отець Сташевич нещодавно доставив допомогу 70 людям , які зараз живуть у підвалі. Також священник відвідує лікарні, де лежать хворі й поранені.
Нас запрошують до лікарні для молитви або щоб прийняти останню сповідь і дати причастя тим , хто стоїть на порозі смерті.
За плечима українців уже понад 20 днів війни. Отець Войцєх зізнається , що з кожним днем стає все важче, але ніхто цього не показує. Люди в Харкові якось тримаються, мобілізуються і допомагають одне одному.
Звісно , ми молимося, щоб це закінчилося і прийшла радість нового дня. Драма геноциду, смерть — особливо, дітей, — це крик душі для кожного з нас. Це найбільший біль і страждання.
Священник наголошує , що ніхто не очікував, що ця воєнна ситуація триватиме так довго.
Я до кінця життя пам’ятатиму кожен день війни в Україні — як це виглядало , що відбувалося, якими були емоції та страх. З іншого боку, видається, що дух хоробрості — це наша найбільша міць, крила, які дають нам сили діяти далі.
Велику роль в українській боротьбі із агресором відіграє Польща.
Ми знаємо , що не самотні. Звідси наша величезна вдячність за те, що роблять Польща та поляки. За останні кілька днів ми всі відчуваємо велику підтримку і дуже за неї вдячні.
Переклала Марія Шагурі
Стаття була опублікована на сайті Interia
