Священнослужитель розповідає, що в Харкові та околицях ситуація залишається небезпечною.
Вночі та вдень чутно вибухи та обстріли. Останніми днями окупант переважно атакує житлові будинки, де перебувають цивільні. Нещодавно ракета влучила у п’ятиповерхівку. Будівлі міської й обласної адміністрацій, а також поліції обстріляли й пошкодили вже давно.
Священник додав, що будівля римсько-католицької курії також постраждала внаслідок вибуху в сусідньому відділенні поліції.
У даху є пробоїна, приблизно метр у діаметрі. Та, на щастя, це було технічне приміщення. Але в костелі частково пошкодило вікна.
На запитання, чи зараз люди евакуюються, священник відповів, що половина харків’ян уже виїхала.
Якщо коротко, то ті, хто мали або хотіли виїхати, вже це зробили. Найчастіше залишалися люди, які не можуть поїхати через вік та хвороби.
Також священник додав, що евакуація з Мелітополя чи Маріуполя ще кілька днів тому була неможлива, але з Харкова щодня курсує кілька потягів, у тому числі до Львова та Одеси. Нещодавно 16 мам із 30 дітьми із Дому для самотніх матерів під Харковом у супроводі волонтерів виїхали на захід України.
Кожна парафія зараз зосереджена на тому, щоб надати якомога більшу допомогу. Найгострішою проблемою на сході України є відсутність доступу до їжі та ліків. Деякі магазини відчинені, але не всі люди мають автівку чи бензин, щоб до них дістатися. Гуманітарна допомога надходить рідко, бо це небезпечна територія, і водії бояться сюди їхати. Час від часу ми отримуємо допомогу, але це крапля в морі наших потреб.
Священник також розповів, що нещодавно мав зворушливу зустріч із незрячими, які кільканадцять днів не виходять з дому, тому не мають доступу до їжі — хліба, молочних продуктів, м’яса.
Ми привезли їм необхідні продукти. Вони дякували зі сльозами на очах.
Отець Сташевич нещодавно доставив допомогу 70 людям, які зараз живуть у підвалі. Також священник відвідує лікарні, де лежать хворі й поранені.
Нас запрошують до лікарні для молитви або щоб прийняти останню сповідь і дати причастя тим, хто стоїть на порозі смерті.
За плечима українців уже понад 20 днів війни. Отець Войцєх зізнається, що з кожним днем стає все важче, але ніхто цього не показує. Люди в Харкові якось тримаються, мобілізуються і допомагають одне одному.
Звісно, ми молимося, щоб це закінчилося і прийшла радість нового дня. Драма геноциду, смерть — особливо, дітей, — це крик душі для кожного з нас. Це найбільший біль і страждання.
Священник наголошує, що ніхто не очікував, що ця воєнна ситуація триватиме так довго.
Я до кінця життя пам’ятатиму кожен день війни в Україні — як це виглядало, що відбувалося, якими були емоції та страх. З іншого боку, видається, що дух хоробрості — це наша найбільша міць, крила, які дають нам сили діяти далі.
Велику роль в українській боротьбі із агресором відіграє Польща.
Ми знаємо, що не самотні. Звідси наша величезна вдячність за те, що роблять Польща та поляки. За останні кілька днів ми всі відчуваємо велику підтримку і дуже за неї вдячні.
Переклала Марія Шагурі
Стаття була опублікована на сайті Interia
