Моніка Охендовська: Знаєш мем, на якому Владімір Путін лютує над мапою України, що «йому не подобається на ній грати»? Він дуже швидко розійшовся мережею після невдалого російського бліцкригу.
Ольґа Дренда: Уже понад місяць триває війна, в якій гумор — потужний інструмент. По-перше, сам Путін любить пожартувати, зазвичай на межі погроз. Навіть у своїх заявах про напад на Україну він намагався сипати босяцькими дотепами. Його гумор — це вельми агресивний гумор гопника: він сміється, розмахуючи ножем.
«Коли через санкції ніхто не дзвонить щодо сонячних батарей»Подібними витівками славився Сталін, особливо в стосунку до підлеглих, яким, наприклад, вручав несправжні повістки на допит — вони були впевнені, що їм кінець. Сталіна це неймовірно веселило.
По-друге, упродовж тривалого часу тролінг був зброєю суто російською: Росія вела успішну розпорошену інформаційну війну. Несподівано виявилося, що українці в цьому не гірші, а навіть кращі від росіян.
Головний принцип розмови з тираном: «Не показуй, що боїшся». Відповідати на агресію Путіна поштивим, а водночас задирливим гумором, який репрезентує Україна, — чудовий маневр.
МО: Серія мемів, що висміюють Путіна, уже має штамп: Vladdy Daddy. А старий комедійний серіал із Володимиром Зеленським у головній ролі став хітом на ютюбі. Сам Зеленський, якого ЗМІ прозвали «Капітаном Україна», є водночас і державним діячем, і героєм попкультури.
ОД: Гадаю, Зеленський, як будь-який досвідчений комік, добре знає, що легше співчувати тому, хто викликає симпатію. Для України це один із найважливіших елементів soft power і зброя консолідації великої руйнівної сили. Щодня, записуючи відео для підтримки співвітчизників, Зеленський використовує свої акторські вміння, щоб піднімати моральний дух народу.
Крім того, меми з Путіним або фотографії російських солдатів, застряглих у ліфті, можуть успішно заглушувати страх і мобілізувати українців до захисту батьківщини, особливо беручи до уваги воєнну перевагу ворога. Аж хочеться вигукнути слідом за Астериксом і Обеліксом: «Ну, й дурні ж ці римляни!» Адже завзята Україна може асоціюватися із коміксним селищем непереможних галлів.
Цей прийом також має дуже давні традиції. Французький історик Жорж Мінуа писав про сміх у Гомера як вираження тріумфу перед лицем смерти. Спартанці вправлялися в сміху, а також у стійкості до пропаганди і кпинів — сьогодні ми сказали б, що вони вчилися не годувати троля.
— Владіміре, у нас у Росії може бути Netflix? — Але ж у Росії є Netflix. Netflix у Росії:Зрештою, сміх проти смерти дуже близький і нам, полякам, з огляду на різні історичні прецеденти. Упродовж усієї Другої світової війни він був присутній у матеріалах підпілля і фольклорі й залишив по собі багато слідів, не тільки в «Заборонених пісеньках». Пол. «Zakazane piosenki» — художній фільм 1946 року режисера Лєонарда Бучковського, в якому багато антинімецьких і партизанських пісень часів Другої світової війни.
МО: Сатиричних картинках, які іронічно показували окупаційну дійсність.
ОД: Так, куплети, римуванки, «Сокира, мотика» — за цим самим принципом у сучасний фольклор потрапляють меми. Вони дещо схематичні, але передовсім — лаконічні й зрозумілі.
Колись функцію мемів як неформального розповсюджувача інформації відігравали міські легенди й так звані новинарські пісні. Сто років тому в деяких регіонах Польщі, там, де значна частина мешканців була неписьменною, люди йшли на базар і, закуповуючись, слухали так званого прошака, який співав, скажімо, про затоплення «Титаніка». Так поширювалися новини.
Біржа в Росії сьогодні: не буде втрат, якщо не відкриватиНайчастіше це були, звичайно, різноманітні сенсації, але останні збережені новинарські пісні повідомляли про злочини, вчинені в концентраційних таборах. Потім з’явилося радіо, «Польська кінохроніка» і цей звичай зникнув.
МО: Але на тему концтаборів, мабуть, ніхто не жартував?
ОД: Ні, хоча в самих таборах гумор був, власне як сміх проти смерти. Це звучить як блюзнірство, але йшлося про спротив, про збереження гідности, «силу безсилих». Адже в’язнів не знищували лише у фізичному розумінні — їх також дегуманізували, принижували. Потайки висміюючи своїх катів, вони захищалися від жорстокости. Малґожата Реймер у книжці «Бухарест» наводить багато румунських анекдотів часів Чаушеску, а це ж була одна з найпохмуріших диктатур.
Остання парто, що вас там так смішить? Дивися, під час широкомасштабної війни в Україні з’являється багато сміхових диверсійних актів. Зеленський уміє вдарити Путіна в болюче місце й заохочує його, наприклад, до зустрічі тет-а-тет. Путін, як багато диктаторів, сповнений страху за свою безпеку і становище, тому ховається в бункері або приймає гостей за 30-метровим столом. Важко уявити, щоб він міг сміятися сам із себе. І Зеленський спритно ставить його в позицію невпевненого, відірваного від реальности… Говорячи мовою мемів, це «Чед Зеленський і Дівич Путін». «Чед и Дівич» (Chad and Virgin) — популярний в інтернеті мем про розкованого качка і закомплексованого окулярника-невдаху.
«Путін у бункері в той час, як армія програє, економіка падає і не можна буде робити покупок в Ikea Такі диверсії бувають вельми креативні. Мені дуже сподобалося, як заглушували російські військові радіостанції «цензопапою» — популярною «Баркою» (улюбленою піснею папи Івана-Павла ІІ) у версії гардбас, тобто переробленою на таке собі «руське техно».
МО: Пояснімо: «цензопапа» — це жарти й меми, пов’язані з Папою Римським. До речі, з приводу беатифікації кардинала Вишинського в мережі з’явилося також «цензо-Вишинське».
ОД: Завдяки тому, що ми — католицька країна, навколо жартів про папу чи Вишинського можна створити те, що соціолог Казімєж Жиґульський назвав спільнотою сміху. Поки спільнота спроможна зрозуміти контекст жарту, доти він залишається взагалі зрозумілим чи, коротко кажучи, смішить. Коли спільнота послаблюється, дотеп автоматично перестає бути смішним, а часом навіть стає образливим або таким, що порушує табу.
Відразу після Другої світової війни у популярному потішному коміксі про пригоди Віцека й Вацека з’явилося кілька сцен, дії яких розгорталися в концентраційному таборі. Як писав історик літератури Януш Дунін, ми були настільки призвичаєні до жахіть, що це нікого не здивувало.
МО: Це був перший повоєнний комікс, який періодично публікувався у лодзькій пресі. Книжкове видання мало неймовірний як на сьогодні наклад — 250 тисяч примірників.
ОД: Через якийсь час комікс визнали занадто жорстоким. Чим більше часу минало від закінчення війни і чим більше ми як спільнота віддалялися від воєнного досвіду, тим більше жарти з Аушвіца ставали темою табу. Більше не було потреби долати травму тих років за допомогою сміху.
Схожа ситуація трапилася десять років тому, коли одна з мобільних мереж використала в маркетингу комуністичну риторику, вставляючи у свою рекламу смішного анімованого Лєніна, що з самого початку викликало хвилю обурення. Хтось навіть поскаржився у Державну раду радіомовлення і телебачення, повідомивши, що така реклама пропагує тоталітаризм.
Тим часом ще на початку 90-х років жарти над комуністичними символами були дуже популярні — наприклад, графіті з версіями портретів Лєніна, які ще за мить до того висіли у шкільних класах. Епоха ПНР щойно закінчилася, тож це були досить впізнавані алюзії. Однак тодішні блазенади навколо постаті Лєніна мали карнавальний характер реакції на цензуру, партійну новомову та церемоніальні жести.
Коли ми вже досить довго пожили у Третій Республіці, Визначення щодо Польщі після змін 1989–1990 років. контексти, пов’язані з комунізмом, перестали бути зрозумілі. Ба більше, з’явилися нові політичні наративи, які наголошували на сталінських злочинах.
МО: Отже, невипадково, що так багато воєнних мемів ми бачимо саме тепер, коли обстрілюється Київ.
ОД: І можемо бути певні, що з часом вони еволюціонуватимуть і відбудеться дещо таке, що польська фольклористка Дорота Сімонідес назвала комічною ізоляцією. Для наступних поколінь меми на такі контроверсійні теми, як насильство, війна чи геноцид, вийняті з сьогоднішнього пронизливого контексту, стануть абстракцією. Зрештою, це відбувається весь час.
Торік дуже популярною була серія мемів, у яких абсолютно випадковим постатям, реальним або вигаданим, приписувалася відповідальність за воєнні злочини в колишній Югославії. А ще кілька років тому мережею кружляли «цензодуди» — дошкульні насмішки з президента, в яких він дає наказ розстріляти всіх поляків або скинути бомбу на Хіросіму. Дорота Сімонідес сама, зрештою, записувала анекдоти про «Яся в концтаборі», які в 70-х роках розповідали школярі. Вони нагадували сцени з мультфільмів про Тома і Джері.
МО: Принципом мемів є балансування на межі табу?
ОД: Нещодавно я натрапила на американську стендаперку Гізер Джордан Росс, яка організовує терапевтичні спектаклі для жертв зґвалтувань. Це може шокувати, але жінки справді жартують із того, що їх зґвалтували, для них це щось на кшталт катарсису. Вони кажуть: «Мене хотіли знищити, але я досі є і сама вирішу, як мені жити і почуватися». Вони беруть свою історію під контроль.
Як пояснював американський комік Джордж Карлін, ідеться про так зване punching up, тобто висміювання сильнішого. У 80-х роках Помаранчева альтернатива Антикомуністична підпільна група, а пізніше гепенінгський рух, що діяв у кількох містах Польщі, здебільшого у Вроцлаві, в 1980-х роках. перевдягалася в гномів у червоних ковпаках. У результаті міліціонери, розганяючи натовп демонстрантів, кричали їм услід, на втіху юрбі: «Женіть червоних!»
МО: Ми навіть тепер із цього сміємося.
ОД: З іншого боку, я думаю, що в цьому є щось дуже центральноєвропейське. Мабуть, тому що ми, виступаючи у війні, як Давид проти Голіафа, могли перемогти тільки за допомогою метикуватості, спритності й сили духу. Не випадково Вацлав Гавел написав «Силу безсилих», у якій пояснював, що в самих людях, підданих тиску, є сила поставити цьому край.
Сила гумору ПНР (візьмімо, наприклад, «Кабаре літніх панів») полягала також у тому, що для нього всі були рівні: інтелектуальний гумор не був виключно для інтелігентів, а передбачав, що адресат, незалежно від походження, має свій розум і до нього не можна ставитися зверхньо. Ще на початку 90-х років у Польщі було дуже багато такого демократичного, часто самоіронічного гумору. Згодом рівень гумору почав падати, ставав усе менш вишуканим, спирався на дедалі дешевші прийоми, символом чого стали телевізійні гумористичні кабаре. Тоді також з’явилося чимало зверхнього гумору, який, наприклад, експлуатував стереотипи про село.
МО: Чому?
ОД: Бо норма не є чимось визначеним раз і назавжди, вона мінлива. Люди вчаться, що означає «поводитися нормально», а в 90-х роках «нормально» означало, зокрема, «як бізнесмен». Така була тодішня модель прагнень поляків, які заглядалися на західний стиль життя, що вже тоді на Заході вважався застраліим. Коли у Штатах виростало покоління, яке глузувало з япі, у Польщі ми тільки мріяли ними стати, натомість інтелігент у светрі, що асоціювався з 80-ми роками, чи мешканець села не пасували до цієї картини. І тому вони послужили інструментом покращення чиєїсь самооцінки.
МО: Сумний момент в історії польського почуття гумору.
ОД: Але з часом як реакція на зверхність знову з’явилася самоіронія. Не випадково улюбленим фільмом поляків є «День психа». Знаменно, як багато з нас упізнало себе в Адасеві Мяучинському. Герой комедії Марека Котерського — самотній, зліплений із багатьох негативних автостереотипів, перебуває в постійній готовності влаштувати скандал, його все виводить із рівноваги, він терпіти не може людей, нереалізований, пригнічений і залежний від матері. Паскудна людина, яку все ж можна полюбити, бо часом ми всі почуваємося так, як він. Наш другий улюблений герой — Фердинанд Кєпський Персонаж фільму «Світ з точки зору Кєпських». Прізвище героя польською — kiepski, що можна перекласти як «поганий». — трохи крутій, трохи ледар, але до нього не можна ставитися без емпатії.
Вільно?Мяучинський та Кєпський показують, що світ з’їхав із глузду, а вони прагнуть лише спокою. У світі мемів маємо, звичайно ж, їхні відповідники — заздрісного кляузника Януша Носача і Чімса: сумного жовтого пса, нове втілення класичного польського невдахи.
МО: Якщо ми весь час смішки справляємо, то важко говорити серйозно. І тоді в гру вступає невдаха?
ОД: Девід Фостер Воллес розкритикував колись американську попкультуру за передозування іронією. У відповідь на це прийшла хвиля так званої нової щирости, безпосереднього розповідання про свої почуття й переживання. Пам’ятаю, що в ранні роки свого існування польський інтернет був конфронтаційний, злостивий, у постійній обороні. Іронія була тоді формою самозахисту.
А потім з’явився «Герой» Малґожати Гальбер — постать, що виражала емоційні стани, про які люди зазвичай соромляться говорити. Герой допоміг багатьом людям відчути, що вони не самотні зі складними емоціями. А отже, гумор знову став вихідною точкою для серйозної розмови, в цьому випадку про психічне здоров’я.
Був такий мем із гаслом: «На око ніби сильний пес, всередині ж загнувся весь» — я думаю, що матеріали такого типу дозволили нам почати розмови про смуток, вигорання чи депресію. Я маю улюблений приклад. «Як ви себе почуваєте?» — запитує терапевт пацієнта. — «А можна я просто покажу відповідні меми?» — відповідає той.
МО: Мем із картою й Путіним, про який я запитала тебе на початку, мав уже незліченну кількість інваріантів. Ним коментували прихід на польський ринок «Амазона» й введення червоних зон під час пандемії. Завдяки повторному використанню мемів жарт стає ще смішнішим за умови, що ми пригадуємо його раніші версії?
ОД: І так, і ні. Дійсно, ми використовуємо ту саму матрицю, змінюючи в жартах тільки героїв й обставини.
МО: Сьогоднішні анекдоти про Путіна раніше були анекдотами про Брєжнєва чи Сталіна.
ОД: А в анекдотах про Яся пізніше замість нього фігурували дурні міліціонери. Деякі жарти виявляються насправді довготривалими. Змінюється сценографія, змінюються герої, а формула залишається. У щоденному обігу інформації та усному фольклорі досі функціонують приповідки з повоєнних часів. Хоча б «гра півслів», у якій весь дотеп полягає в тому, щоб приховати нецензурний зміст за невинним формулюванням, вистачить лише поміняти місцями звуки: теніс в порті, бал на кортах тощо. Коріння цієї гри сягає часів стиляг, але тепер воно призабулося. Гадаю, в час фейкових новин нам не зашкодить повернутися до анекдотів про вірменське радіо.
Біг-Мак, будь ласка . — Біг-Мака немає, є Біг-Ваня: бутерброд із салом, чай і смажена картопля на відпрацьованому мастилі T-72Звичайно, не можна сказати, що ми застрягли в якійсь колії. Зовсім недавно проводилися дослідження, як змінюються вподобання щодо гумору, і якщо 20-30 років тому в Польщі був популярний ситуативний гумор, тепер — і це, звичайно, заслуга інтернету — найбільше нас смішить абсурдний гумор.
МО: І, мабуть, дедалі рідше трапляються жарти, які можуть розсмішити всіх.
ОД: Це тому, що культурний вміст доходить до нас різними каналами, відбулося роздрібнення спільнот сміху. Але меми, які відсилають до польської культури, старих комедій, наприклад, «Ведмедика», «Кілера» чи «Дня психа», зрозумілі кожному й не вимагають від адресата бути просунутим інтернет-користувачем. Так само відео на ютюбі, які смішили нас кілька років тому, сьогодні відіграють роль своєрідних пам’яток, здобувають нове життя як ретрожарти. Знаменитий форфітер Надзвичайно популярний відеоролик про поляка, який необережно вирішив погодувати алігатора. із доісторичної епохи інтернету повертається на хвилі ностальгії як гумор ретро.
МО: Якщо вже ми заговорили про ретрогумор… Мультсеріал «Південний парк», який ось уже чверть століття коментує поточні події, відгукнувся і на російський напад на Україну. Його автори глузують із Путіна, що він розв’язав війну, бо ментально застряг у 80-х роках. У найновішому романі болгарського письменника Георгі Господинова «Часосховище» європейці голосують, у яке десятиліття хотіли б повернутися і… обирають 80-ті роки. І сьогодні на головних сторінках інформпорталів я читаю про Чорнобиль.
ОД: Але пам’ятаймо, що саме дуже інтенсивний обіг попкультури у 80-х роках, наприкінці Холодної війни, дав змогу Заходу здобути певну культурну перевагу. Є такий фільм «VHS проти комунізму», в якому розповідається про те, як неофіційний обіг іноземних відеофільмів у Румунії прискорив ерозію тамтешнього режиму.
Війна в Україні вчить нас, наскільки важливою є soft power, вплив якої часом недооцінюють мілітарні яструби. Фінляндія пишається Зимовою війною і сміливістю своїх вояків, але я думаю, не менш важливо те, що тільки останній негідник міг напасти на країну мумі-тролів. Так само Південна Корея: має сильну армію, але її таємна зброя — k-pop, якого бояться навіть у Китаї. Це корисний урок, і для Польщі також.
Переклав Андрій Савенець
Стаття була опублікована на сайті видання Tygodnik Powszechny 14 березня 2022 року
