ПРОЛОГ
Цей «Щоденник» я присвячую всім тим , хто збожеволів під час карантину. Зрештою, я писав його, аби самому не збожеволіти, та все ж збожеволів, що зі щирою нещирістю на його сторінках записав.
Спочатку я хотів щодня ретельно записувати свої думки , почуття, вчинки та недогляди, яких я припустився під час самоізоляції, однак досить швидко з’явилося всеохопне відчуття заникання часу, а ночі і дні злилися в одну довгу дніч, сповнену нудьги та страху, страху та нудьги, ну, і, звісно ж, коронавірусу. Несила відрізнити четвівторка від середілка і квітнепаду від жовтезня , я відмовився від позначання дат, які впорядкували би мої нотатки, й обмежився записуванням лише найнав’язливіших думок і почуттів та повторюваних вчинків і недоглядів.
Часто нотатки мають форму афоризмів , оскільки мені не хотілося марнувати час на базграння паперу, бо в житті я маю чимало й інших важливих справ і обов’язків: пошуки нонсенсу життя, безрезультатні прагнення, вирощування чорних дір, розв’язування квадратури кіл пекла тощо.
«Щоденник» складається з двох частин: із того , що я в ньому написав, і того всього, чого не написав. У цій другій частині йдеться про дійсно істотні речі, тому «Щоденник» можна взагалі не читати. Якщо ж хтось зважиться схилитися над ним, то, будь ласка, пам’ятайте, що всі недомовки автора доповнюють недочитки аудиторії. Між іншим, кмітливий читач здатний прочитати між рядків не один роман.
* * *
Благословенні ті , які жили так мало, що не встигли змарнувати життя.
* * *
Проблема мислячої людини — увесь час вона мислить і мислить.
* * *
Коли я замикаюся в собі , то зазвичай беру бутерброди і якесь питво. Однак цього разу, схоже, що самоізоляція триватиме довго, тому треба добряче закупитися, щоби майже не виходити з дому, тим паче звідусіль долинають вісті, що люди розкуповують усе, що тільки можна, беручи в облогу продуктові крамниці й аптеки. Воістину за нами стежить Всеїдюще Око.
* * *
Не встиг я прокинутись , як випив чарку горілки. Авжеж, чарку горілки. І так промайнув вечір і ранок — день п’ятий.
* * *
Мавпа зіпсувалася , коли стала людиною.
* * *
У зв’язку з коронавірусом їхній перший поцілунок виявився останнім.
* * *
Цей невдатний рік , пришестя коронавірусу, треба вважати черговою цезурою в історії людства. Господи, скільки ж уже було цих цезур, мабуть, більше, ніж самої історії… Те саме стосується природничої історії світу, оскільки в майбутньому, кожну наступну весну та осінь — тобто періоди повернення коронавірусу — ми розпізнаватимемо не лише за птахами , що повертаються або відлітають до теплих країв, а й також за целофановими пакетиками й захисними рукавичками. Навесні вони будуть весело пурхати між багатоповерхівками, накопичуючись біля супермаркетів, на мікрорайонах і в парках, або звиваючи свої гнізда в кущах і гіллі дерев. А восени вони прикрашатимуть міський простір, неначе зів’яле листя, відмираючи разом із нами.
У звіті безстороннього патологоанатома , який робитиме розтин трупу для встановлення причини смерті нашої цивілізації, або ж на її прекрасній могилі зі сміття, маленькими літерами напишуть майже нерозбірливу епітафію: «Вчинила самогубство внаслідок інстинкту самозбереження».
* * *
Я пишу до шухляди , але вона мені не відповідає.
* * *
І п’єш — погано , і не п’єш — погано… Мабуть, це первородний гріх. Добре, що бодай тверезі думки приходять із бодуна.
* * *
У ці скрутні часи тільки противники щеплень зберігають спокій і розважливість.
* * *
Нині ввечері дорогою до аптеки я став у гівно. Неприємно , дуже неприємно, а все ж fuck фактом — став. Ба більше , з лихої долі, повертаючись протоптаною стежкою додому, я вступив у те саме гівно.
Ця нефортунна подія занурила мене в стан філософської задуми. «Вочевидь , — думав я, — теза Геракліта з Ефеса про постійне становлення та змінність буття, що виражена в метафорі плинної річки, у яку неможливо вступити двічі, має свої обмеження. У царині гівна це виявляється цілком можливим. Хоча подвійне ставання в те саме гівно, до того ж тією ж правою ногою, також може послужити відчутним на дотик і емпіричним доказом іншої гераклітівської концепції, про яку також багато писав Фрідріх Ніцше, а саме — концепції вічного повернення того самого… Авжеж, авжеж, а ще Зиґмунд Фройд учив про примус повторення… і фазу анального розвитку… А все ж, може, якраз навпаки, має рацію Парменід з Елеї, вважаючи, що буття вічне, незмінне, єдине й неподільне, тож у нашому житті нічого не змінюється й ми взагалі ніколи не виходимо з того самого гівна?».
Й отак повертаючись додому в непроникному морокові ночі пізнання , я мучився нескінченними питаннями, поки раптом знову не вступив у якесь гівно, але вже лівою ногою, і з гіркотою в серці сказав собі: «Захотілося тобі мудрости, захотілося дослідити таємницю філософії та пізнати речі на небі, а ти не знаєш і не бачиш, що в тебе під носом і під ногами твоїми. Краще вчитися на власних помилках замість мізкувати про всяке гівно. Мерщій повертайся й помий черевики, бо немилосердно смердить! Тут навіть захисна маска від вірусу і смоґу безпорадна».
* * *
Втішна думка: люди живуть перш ніж померти.
* * *
Від нудьги вештаюся квартирою. Спочатку пішов на кухню зробити каву , потім на балкон покурити, але забув додати молока, тож повернувся до холодильника. Потім пішов до кабінету вибрати якусь книжку для читання за кавою. Спіткнувся й розлив напій. Прибрав і зробив нову каву. Врешті дійшов на балкон, але зрозумів, що холодно, тож швидко повернувся по плед. На середині шляху до спальні побачив себе в коридорному дзеркалі, але той, який у дзеркалі, вдав, що мене не бачить. Я ж зі свого боку теж вдав, що не помітив його й пішов собі геть.
* * *
Квартира — це табір творчої праці.
* * *
Вірус впливає на наш одяг. Маска не тільки стала головним елементом вбрання , але теж пристосовується до моди, а можливо, навіть диктує її. Аби вона лише не стала останнім криком жахіття моди.
* * *
Якщо сенс життя є , то чому його немає?
* * *
Мені зовсім не йде сьогодні писання. Спочатку щось прийшло в голову , покрутилося трохи, але не зупинилося й пішло далі. Потім на думку спала цікава ідея, але згодом випала з голови й побилася. Я безплідний як смоква й ніхто вже повік не з’їсть плоду з мене. Амінь.
Переклав Андрій Бондар
