Тетяна Кучинська: Ваш фонд із самого початку повномасштабної війни допомагає українцям. Яким чином?
Анна Моравська-Боровець. Джерело: Twarze depresjiАнна Моравська-Боровець: У нас є програма безкоштовної дистанційної психологічної та психіатричної допомоги для українців, і зараз за нею звертається дедалі більше людей. За перший місяць після початку вторгнення нашими відеоконсультаціями в Україні скористалися 96 українців, а вже у червні — близько 500.
У випадку воєнної травми, за оцінками фахівців, 10-15 % людей відчувають посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), близько 30 % — мають депресію. До нас звертаються люди із симптомами депресії, суїцидальними думками та ПТСР — як дорослі, так і діти. Серед наших підопічних, наприклад, є 160 дітей з України, які навчаються у школі у місті Ґурово Ілавецьке у Мазовецькому воєводстві. До нас також звертаються директори шкіл, де навчаються діти, які втратили на війні обох батьків.
ТК: Чим є воєнна травма?
АМБ: При ПТСР людина може відмовлятися говорити про те, що сталося, або уникати спілкування взагалі. У потерпілого можуть траплятися провали в пам’яті, коли він не пам’ятає деталі того, що сталося, або ж травматичну подію загалом. Можуть бути труднощі при засинанні та раптові пробудження, дратівливість, спалахи гніву, проблеми з концентрацією уваги, надмірна пильність.
Важливим симптомом ПТСР є флешбеки, тобто спогади у вигляді коротких «спалахів», образів, звуків, які викликають страх і напади паніки. Ці образи можуть бути різними — наприклад, убиті люди або обличчя солдата, який скривдив. Образи повертаються в нічних кошмарах або з’являються в повсякденних обставинах, наприклад, людина прийшла в магазин і чиєсь обличчя нагадало їй когось із минулого.
Зазвичай при ПТСР симптоми з’являються через пів року після травматичних переживань, але в українців це почало відбуватися раніше. Слід розуміти, що з посттравматичним розладом неможливо нормально функціонувати; крім того, він може перерости в депресію.
ТК: Чи вплинула війна Росії проти України на психічний стан поляків?
АМБ: Так, побільшало випадків депресивних і тривожних розладів — як серед дорослих, так і серед дітей та підлітків. Багато хто, наприклад, побоюється, що ця війна прийде до нас. Польща має такий історичний досвід, тому подібні страхи виявилися дуже сильними.
Те, що відбувається, особливо впливає на польських дітей, яким батьки не пояснили, що таке війна, де вона триває і якою є ситуація. Наприклад, під час уроку в дитини з України трапляється панічна атака через шкільний дзвінок або сирену швидкої допомоги, що проїжджає, тому що цей звук нагадує сигнал повітряної тривоги, який вона чула вдома. Дитина може почати кричати, плакати, кидатися на підлогу та ховатися під партою. Її польські однокласники не розуміють, що відбувається, і теж починають боятися.
Багато польських родин прихистили у себе вдома українців — вони перебувають у стані психічного виснаження, адже їм довелося залишити свою країну, доводиться вчитися з нуля мові, роботі, бюрократичним формальностям, взагалі життю в нових умовах. Разом зі своїми страхами, плачем, зривами біженці живуть під одним дахом із поляками, на яких це також впливає.
Місія фонду «Обличчя депресії» — турбота про психічне здоров’я, зокрема українців, і просвітництво на цю тему. Програму для України ми запустили завдяки нашому партнеру Nationale-Nederlanden. Цей спонсор дозволяє нам реалізувати програму «Обличчя депресії для шкіл», нею з вересня зможуть скористатися тисячі польських вчителів, які щодня навчають дітей з України. Ми підготували десять сценаріїв уроків, щоб школярі отримали теоретичні знання та освоїли вправи, які допомагають придушити панічну атаку, впоратися з емоціями, стресом, агресією тощо.
ТК: Чому фонд «Обличчя депресії» почав допомагати біженцям?
АМБ: Українці потребують допомоги через те, що відбувається в їхній країні, але також це важливо і для поляків, адже вони приймають у себе біженців. Якщо українську маму підтримувати та лікувати її депресію, вона зможе нормально функціонувати, ходити на роботу, забирати дитину зі школи, допомагати їй з уроками, обіймати, дарувати їй свою любов та почуття захищеності. А мати, яка перебуває в депресії, постійно плаче, не має сил підвестися з ліжка, не в змозі належним чином дбати про своїх дітей та про себе. Тому треба починати із себе. Ми дуже уважно стежимо за тим, щоб жінки, які приїжджають з дітьми, якнайшвидше розпочали правильне лікування — за допомогою терапії та фармакології.
ТК: Як спонукати українців прийняти психологічну допомогу?
АМБ: Судячи з мого досвіду, українці знають про профілактику психічного здоров’я менше, ніж поляки. Я бачу, наскільки важливою є наша програма дистанційної допомоги матерям, які перебувають тут із дітьми. Вони можуть зробити перший крок, не виходячи з дому. Достатньо лише зателефонувати через вайбер, скайп або вацап. Консультація триває 50 хвилин, після неї можна звернутися до нас по допомогу знову.
Наші амбасадори багато років відкрито говорять про те, що приймають антидепресанти та ходять на психотерапію, допомагають нам переконати поляків, що в цьому немає нічого ганебного. Наразі ми готуємо 15-й випуск нашої кампанії, яку запустимо 1 жовтня, в Європейський день боротьби з депресією. Цього разу ми поговоримо про депресію серед дітей та підлітків — як польських, так і українських. Ми запросили до участі у нашій кампанії українського журналіста Євгена Клімакіна та вперше готуємо наші матеріали українською мовою.
ТК: Як можна отримати допомогу у вашому фонді?
АМБ: На нашому сайті можна подати заявку на участь у програмі. Він має версії російською та українською, і консультації теж можуть бути цими мовами. Ми допомагаємо тим, хто приїхав до Польщі та тим, хто залишився в Україні.
Зараз ми можемо проводити майже пів тисячі дистанційних консультацій на місяць. І я щиро закликаю звертатися до нас за цією допомогою, бо дуже важливо впоратися з воєнною травмою.
ТК: Як узагалі виникла ідея створити фонд «Обличчя депресії»?
АМБ: У мене дві освіти — журналістська і психологічна, і в обох моїх професіях я бачила людей, які стикаються з депресивними розладами. Масштаби цього захворювання величезні: у всьому світі депресія діагностується у 270 мільйонів людей, у Польщі — в чотирьох мільйонів.
Депресія — це демократичне захворювання, на нього абсолютно не впливає вік, стать чи соціальний статус. Кожен за різних життєвих обставин може впасти у депресію. Ця проблема не обходить стороною і дітей, вони також хворіють. Причиною депресії можуть бути травматичні ситуації, наприклад, російсько-українська війна.
Усвідомлення того, скільки людей страждає від депресії і як рідко вони звертаються за професійною допомогою через табу, почуття сорому та безсилля, спонукало мене понад сім років тому запустити соціальну кампанію «Обличчя депресії. Я не засуджую. Я приймаю». Із самого початку я мріяла про те, щоб наш фонд міг надавати безкоштовну психологічну допомогу людям у найгостріших ситуаціях, бо від цього залежить їхнє здоров’я та життя.
ТК: Розкажіть, будь ласка, про напрямки діяльності фонду.
АМБ: Ми надаємо безкоштовну дистанційну допомогу людям у стані психологічної кризи. Є окремі програми для людей з онкологічними захворюваннями та їхніх родин, для вагітних та жінок, які нещодавно стали матерями, для дітей та підлітків, а тепер — і для біженців з України.
Державна служба охорони здоров’я в Польщі, на жаль, не спроможна своєчасно надати допомогу всім, хто її потребує, до фахівців із психічного здоров’я складно потрапити, і ми допомагаємо тим, хто перебуває у найважчих ситуаціях. До нас звертаються люди з невеликих міст і сіл, де немає фахівців, і жителі великих міст, якщо на консультації психолога потрібно чекати понад місяць. Це допомагає їм підтримати психічний стан та дочекатися призначеної дати терапії у рамках служби державної охорони здоров’я.
Серед наших пацієнтів є ті, хто повністю впорався з депресією і більше не потребує підтримки, і ті, хто перестав думати про суїцид і повернувся до нормального стану, але все ще потребує допомоги. Таких людей ми передаємо в руки фахівців, із якими вони продовжують терапію.
ТК: Жінки страждають від депресії частіше за чоловіків?
АМБ: Так стверджує офіційна статистика, але, судячи з наших спостережень, депресія торкається і жінок, і чоловіків. Щоб переконатись у цьому, достатньо подивитися на статистику самогубств. У Польщі переважна більшість людей, які наклали на себе руки, — це молоді люди із сіл і невеликих міст. Звідти, де немає можливості скористатися професійною допомогою, де не заведено мати депресію, бо це «ганьба на все село».
Чоловіки рідко звертаються за допомогою, рідше розповідають про своє психічне здоров’я. Для них «не по-чоловічому» говорити, що хочеться плакати, що не почуваєшся щасливим і не можеш упоратися зі своїм життям. Через таке мислення депресія у чоловіків набагато частіше проходить у прихованій формі.
ТК: Наскільки часто у Польщі вчиняють самогубства?
АМБ: У нас дуже високий рівень самогубств. Торік наклали на себе руки понад п’ять тисяч поляків — це набагато більше, ніж кількість людей, які загинули внаслідок ДТП. Зростає кількість спроб суїциду та скоєних самогубств серед дітей та підлітків — за цим показником ми серед лідерів серед країн Євросоюзу.
ТК: Уже були випадки, коли завдяки фонду люди не наклали на себе руки?
АМБ: Майже половина наших неповнолітніх підопічних — це діти, які мали спроби самогубства чи суїцидальні думки, які вважали, що їхнє життя більше не має сенсу. Серед дорослих пацієнтів цей відсоток вищий: близько 60–70 % із них прийшли до нас із суїцидальними думками, і всім ми допомогли або продовжуємо допомагати.
У нас є діти з маленьких містечок, які вже з семи років навмисно завдавали собі ушкоджень, різали руки. Були діти із суїцидальними думками, яких наш психіатр ще під час першої консультації відправляв до лікарні. Це, мабуть, рятувало їм життя.
Якщо координатор визначає, що є загроза життю, про це відразу ж повідомляють мені, і я намагаюся якнайшвидше організувати консультацію.
ТК: У якому віці дитина може вперше відчувати депресію та суїцидальні думки?
АМБ: До фахівців нашого фонду найчастіше звертаються батьки дітей віком 12–14 років. Але депресія може торкнутися будь-кого. Наймолодшій дитині у світі, в якої діагностовано депресію, два роки. Нашим наймолодшим підопічним — по чотири. Це діти як із Польщі, так і з України.
За нашими спостереженнями, у дітей найчастіше депресія розвивається, коли вони втрачають одного або обох батьків, у разі серйозної хвороби або інвалідності, а також за інших травматичних обставин, наприклад, через війну.
ТК: Як зрозуміти, що в маленької дитини депресія?
АМБ: Така дитина повністю замкнена в собі, її ніщо не тішить. Навіть якщо перед нею покладуть найцікавіші, найпрекрасніші іграшки, яким інші діти будуть дуже раді, вона не зацікавиться, навіть не подивиться на них. Якщо вдасться вмовити її щось намалювати, щоб вона передала свої емоції, дитина, швидше за все, вибере чорний олівець і зобразить щось дуже гнітюче.
ТК: У який момент людина повинна звернутися до психолога чи психіатра? Які червоні прапорці мають насторожити?
АМБ: У разі депресії — якщо ми відчуваємо постійне бажання плакати й пригнічений настрій щодня як мінімум протягом двох тижнів.
Другий симптом — відсутність енергії. Це як автомобіль без двигуна: навіть якщо хтось кричатиме або проситиме «нужбо, їдь» — без двигуна він поїхати не зможе. З депресією так само: наше тіло здається важким, підвестися з ліжка і зробити крок вимагає величезного фізичного зусилля. Якщо такий стан триває понад два тижні, це теж привід для занепокоєння.
Третій та основний симптом депресії — втрата інтересу. Коли перестає захоплювати те, що було нашою пристрастю, тішило нас, викликало позитивні емоції.
Є й додаткові симптоми: проблеми зі сном, апетитом, концентрацією уваги, пам’яттю, а також зниження самооцінки та надмірне почуття провини, коли здається, що все погане відбувається через тебе. Або, наприклад, людина, яка приїхала до Польщі одна: їй погано, у неї тут нікого немає, але вона відчуває провину за свої почуття, адже їй краще, ніж тим, хто залишився. Таке надмірне переживання провини характерне для депресії.
Якщо з’являються два з трьох основних симптомів депресії — пригнічений настрій, нестача енергії, втрата інтересів, а також два додаткові симптоми, які я перерахувала, і вони тривають щонайменше два тижні, треба йти до психіатра.
І, звичайно, суїцидальні думки — це симптом, який робить депресію небезпечним для життя, смертельним захворюванням. Якщо вони виникли, не треба чекати два тижні, не треба чекати ані хвилини — треба одразу терміново потрапити на консультацію до психіатра. Те саме стосується і дітей; термінова допомога потрібна також у випадку, якщо дитина займається самоушкодженнями.
ТК: Чи варто йти до психолога з профілактичною метою?
АМБ: Просто так зовсім без приводу — не потрібно. Але якщо є якісь передумови, якщо щось викликає занепокоєння чи є сумнів, чи не депресія у вас, варто звернутися. Іноді достатньо однієї консультації, щоб отримати необхідні знання, які допоможуть почуватися краще. Деколи такий візит стає інвестицією на все життя.
ТК: Ви казали, що в Польщі складно потрапити на прийом до психолога чи психіатра. Чому?
АМБ: Тому що мало фахівців. У нас лише 450 дитячих та підліткових психіатрів, тобто один фахівець на кожні 15 тисяч неповнолітніх. Адже тільки з депресією зараз борються десятки тисяч дітей! Щодо дорослих, то у Польщі трохи понад чотири тисячі психіатрів, а це означає, що на сто тисяч жителів припадає 69 лікарів. У цьому плані ми перебуваємо на передостанньому місці в Євросоюзі: гірша ситуація тільки в Болгарії. Люди усвідомлюють важливість психологічної та психіатричної допомоги, записуються на прийоми, але спеціалістів більше не стає.
ТК: Чи змінюється у Польщі ставлення до депресії, психологічної та психіатричної допомоги?
АМБ: Ми вже багато років проводимо нашу соціальну кампанію «Обличчя депресії. Я не оцінюю. Я приймаю», до якої в ролі амбасадорів підключилися десятки відомих акторів, музикантів, тележурналістів, письменників. Вони відкрито розповідають про лікування депресії та про те, що не треба соромитися йти до психіатра чи психолога.
Депресію, як хвороби серця, як діабет, астму або будь-яке інше захворювання, просто необхідно лікувати. Звичайно, ще багато слід змінити в сфері ставлення до психічних розладів, але ми вже зробили величезний крок у порівнянні з тим, що було десять років тому.
ТК: Наскільки на психічне здоров’я поляків вплинула пандемія?
АМБ: За даними за 2019 рік, які Польща надала Всесвітній організації охорони здоров’я, з депресією боролося 1,8 мільйона поляків. За час пандемії це число збільшилося щонайменше вдвічі.
З іншого боку, я бачу, що в Польщі все більше людей починає дбати про своє психічне здоров’я. Психологічні проблеми через пандемію зачепили практично кожного: страх перед коронавірусом і смертю через ускладнення, санітарний режим, ізоляція, а також економічні проблеми, втрата роботи, домашні сварки, зростання кількості жертв домашнього насильства, зловживання алкоголем.
Пандемія дуже погіршила наше психічне здоров’я, але водночас допомогла багатьом людям усвідомити, наскільки воно крихке і як важливо про нього дбати.
Переклала Марія Шагурі
