Караїми у Луцьку, 1929. Джерело: Національний цифровий архів Польщі
Караїми у Луцьку, 1929. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Караїми — найменша меншина Польщі

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Їхня мова належить до тюркської групи, релігія близька до юдаїзму, а історія тісно переплетена з Річчю Посполитою, а згодом — із Литвою і Польщею. Звідки ж походять караїми і як вони живуть сьогодні?

Польське законодавство офіційно визнає тільки чотири етнічні меншини: караїмів, лемків, ромів і татар. Етнічна меншина — це група з ідентичністю, відмінною від тієї, яка переважає на певній території, проте без державних традицій чи прагнень, що відрізняє її від національної меншини. Звісно, ​​рішення, кому держава надає офіційний статус меншини, а кому відмовляє (наприклад, сілезцям або кашубам), є політичним, але це окреме питання. Зараз ми зосередимося на найменшій зі згаданих вище груп, яка за різними оцінками становить від кількадесяти до понад триста осіб.

То хто ж такі караїми? Вони століттями живуть серед поляків, проте відомо про них дуже мало. Представникам громади часто доводиться пояснювати, що вони не походять із Карибських островів. Польська назва островів, Karaiby, відрізняється від «караїмів» усього однією літерою. Розгляньмо уважніше походження, історію та сьогодення польських караїмів, а також дізнаймося про сучасне життя цієї етнічної меншини.

Релігійне та етнічне походження

Кенаса в Бердянську. Джерело: Вікіпедія

В основі релігії караїмів Святе Письмо, тобто заснований на десяти заповідях «Закон, даний нам Богом через Мойсея на горі Синай». Звучить знайомо? Та це опис не юдаїзму, а караїмської релігії. Адже фундамент у них спільний, і багато караїмів переконуватимуть (небезпідставно), що вони сповідують «чисту» Мойсеєву релігію. Ключова відмінність полягає у ставленні до пізнішої єврейської традиції. Караїми відкидають тлумачення Святого Письма, яке міститься в Талмуді — коментарі до Мойсеєвого Закону, що походить із перших століть нашої ери. Релігія караїмів передбачає самостійне читання та тлумачення Святого Письма кожним вірянином. Священнослужитель (хаззан) тільки головує під час молитви. У першому тисячолітті від Різдва Христового в єврейській діаспорі протистояли талмудська (равинська) і караїмська течії (давньоєврейською слово «караїм» означає «ті, що читають»). Ключовою фігурою антиталмудського напряму вважається Анан бен Давид, який жив у VIII столітті в Месопотамії (сучасний Ірак). На Близькому Сході і сьогодні можна зустріти прихильників його вчення.

Але як давній розкол в юдаїзмі пов’язаний із сучасною етнічною групою? Чесно кажучи, зв’язок досі не зовсім зрозумілий. Згідно з найпопулярнішою гіпотезою, сполучною ланкою тут був Хозарський каганат — держава групи тюркських племен, що існувала в VII–IX століттях у причорноморських і прикаспійських степах.

Частина хозарської еліти прийняла юдаїзм, що було єдиним в історії випадком такого навернення. Так на південному сході Європи з’явилися різні відгалуження Мойсеєвої віри, зокрема й караїмська релігія.

Основним місцем поселення караїмів — тюркських послідовників вчення Анана — став Крим. Караїми відігравали важливу роль у середньовічному та новочасному татарському Кримському ханстві, про що свідчить надзвичайно цінне для караїмської традиції покинуте скельне місто Чуфут-Кале.

Отже, у караїмів поєднується антиталмудський підхід до Мойсеєвого закону та тюркське етнічне походження. Це походження досі чітко простежується в караїмській культурі, звичаях, кухні та мові. Вона належить до кипчакської групи тюркських мов. Найбільш споріднена з нею — кримськотатарська, а також кавказькі мови: кумицька та карачаєво-балкарська.

Історія караїмів на землях Речі Посполитої

Уже в часи середньовіччя караїми з Криму заснували кілька осередків на території Русі й Литви. Історія караїмської громади в Галичі на Червоній Русі сягає ХІІІ століття, зокрема часів короля Данила Галицького. Приблизно 1397 року великий князь литовський Вітовт привіз караїмів у Литву й поселив у Троках (сучасний Тракай) і біля північного кордону з Лівонською державою Тевтонського ордену, неподалік Паневежиса. Наприкінці XIV або ж у XV столітті караїми прибули до Луцька на Волині. За легендами, тогочасні караїми особливо прославились на військовій службі, однак джерела свідчать про їхню мирну зайнятість: науку, торгівлю, ремесла і сільське господарство.

Караїми жили невеликими групами серед християнської слов’янської людності. Кожна громада мала свій дім молитви (кенасу) і кладовище.

З кінця XIV століття всі населені пункти, де мешкали караїми, перебували під владою Яґеллонів, а згодом ввійшли до складу Речі Посполитої.

Особливі привілеї караїми мали в Троках, одному з основних центрів формування Литовської держави. 1441 року Казимир Яґеллончик надав місцевій караїмській громаді Магдебурзьке право, забезпечивши міське самоврядування з власним війтом. Це єдиний відомий випадок надання такого права нехристиянському населенню. Відтоді в Троках було два міста: християнське і караїмське. Це було не тільки юридичне, а й просторове розмежування. Караїми займали — що дуже показово — найвіддаленішу частину півострова між озерами, в безпосередній близькості до двох великокнязівських замків і стратегічного мосту через найвужчу частину водойми (де вони збирали багату данину). Вони також суворо дотримувалися закону, що забороняв юдеям-равиністам селитися в місті.

Караїми з Троків, 1920. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Відносини між караїмами та євреями були складні, проте суспільство та влада Речі Посполитої не розумілися на відмінностях цих двох груп. У тогочасних документах караїмів називали євреями, й інколи тільки з контексту можна було зрозуміти, про яку саме групу йдеться (своєю чергою «трокські євреї» — це завжди караїми, позаяк лише вони могли там мешкати). Караїми та євреї підлягали спільному оподаткуванню, що було предметом постійних суперечок. Окрім цього, на землях Речі Посполитої не вщухала й стара доктринальна полеміка між караїмами та послідовниками Талмуду.

Великою катастрофою для караїмів стала епідемія чуми на початку XVIII століття. По всій Речі Посполитій були величезні втрати, але для невеликих громад вони виявилися особливо болісними. Троки втратили майже всіх мешканців, а відновлення населення тривало багато десятиліть. Караїми — одні з небагатьох, хто досі пам’ятає про жертв епідемії.

Караїми в складі Російської імперії та після її розпаду

Поділи Речі Посполитої остаточно змінили життя польсько-литовських караїмів. Спочатку було важко: втрата привілеїв, зіткнення з більш репресивною владою та відокремлення громади в Галичі (австрійський поділ) від решти, що опинилася під владою Росії. Проте з часом караїми змогли використати великі можливості, які відкрилися перед ними в імперії Романових. Життя в межах однієї держави сприяло відновленню контактів між польсько-литовськими громадами та Кримом.

1863 року караїми отримали ті ж права, що й християнське населення. Відтоді почали надзвичайно динамічно розвиватися караїмські підприємства, здебільшого пов’язані з тютюновою промисловістю.

Наприкінці ХІХ століття караїми контролювали половину цієї прибуткової галузі по всій імперії. Саме звідси береться початок діяльності караїмів у Варшаві, де наприкінці ХІХ століття навіть постав караїмський цвинтар.

Караїмський цвинтар у Варшаві. Джерело: Вікіпедія

Збільшення статків дало змогу профінансувати будівництво багатьох нових кенас у різних містах імперії. Попри невеликі розміри їх зводили в ефектних формах модних еклектичних стилів, передусім неокласицистичного та мавританського. Найцікавішою роботою цієї епохи є київська кенаса, спроєктована найвидатнішим на той час архітектором міста, поляком Владиславом Городецьким, в якій вдало поєднались типові мотиви ісламської культури та сучасні технічні вирішення. Мавританські форми мала також кенаса у Жверінасі у Вільні. Там караїми замовили проєкт у архітектора Міхаіла Прозорова, який був пов’язаний із місцевою губернською та церковною владою. Водночас точилося жваве культурне життя: окрім релігійної, з’явилася світська література караїмською мовою, виходила також караїмська преса.

Спільний для всієї Європи розвиток національних рухів наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть був помітний і в караїмській громаді. Переосмислюючи караїмську ідентичність, національні діячі зосереджували увагу на тюркському корінні й зв’язках із панівними між Чорним і Балтійським морями російською та польською культурами. Практичним вираженням цих тенденцій стала зміна форми запису караїмської мови. Єврейський алфавіт замінили кирилицею (в Криму) та латиницею (на польських теренах).

Головним ініціатором караїмської модернізації став кримчанин Хаджи Серая Шапшал (1873–1961), надзвичайно колоритна постать: сходознавець, один із засновників російської тюркології, наставник спадкоємця перського престолу й водночас російський шпигун і гахан (караїмський релігійний очільник) у Криму до більшовицької революції, а в міжвоєнний період — гахан польських караїмів і професор Академії наук Литовської Радянської Соціалістичної Республіки.

Російська революція різко поклала край «золотому віку» караїмів. Тютюнові статки розвіялись, компанії та нерухомість опинилися в руках держави, а караїмів, що належали до фінансової та культурної еліти, визнано «ворогами народу». У Радянському Союзі закрили всі кенаси. Продовжували діяти тільки ті, які після Першої світової війни опинилися в межах незалежних Польщі (Галич, Луцьк, Троки і Вільно) та Литви (Паневежис). Польські караїми наново влаштували своє життя і вперше зіткнулись із зацікавленням науковців та туристів. 1936 року було ухвалено «Акт про ставлення держави до караїмської релігійної спілки в Речі Посполитій», який діє досі.

Під час Другої світової війни караїмів ледь не знищили в ході Голокосту.

Через схожість релігій німці вважали караїмів євреями і почали їх знищувати. Однак антропологічні дослідження, які були проведені в той час, переконали нацистську владу в тюркському походженні караїмів, завдяки чому вони вижили.

Проте кінець війни приніс інші проблеми. У нові кордони СРСР ввійшли всі караїмські спільноти. Зв’язок із польською культурою та державністю, а також виправданий страх перед совєтською владою змусили багатьох караїмів разом із поляками переселитися. Так із Галича й Луцька виїхали майже всі караїми, з Трок та Вільна — тільки частина. Таким чином постали нові невеличкі громади караїмів неподалік Варшави та в «колишніх німецьких» Сілезії та Померанії — і вони існують досі. Єдина на території нинішньої Польщі кенаса діяла після війни у ​​Вроцлаві, у квартирі Рафала Абковича, колишнього хаззана Луцька та Троків.

Кенаса в Києві. Джерело: Вікіпедія

Караїми сьогодні

Як уже зазначалося, караїмів у Польщі дуже мало. Трішки більше мешкає у Литві, ще численніша група проживає в Криму, поодинокі сім’ї — в Росії та розкидані по всьому світу. У важкі часи комунізму збереження караїмської ідентичності стало викликом, а передача традицій із покоління в покоління була порушена. Зараз караїми розпорошені, вони не мають можливості ні дотримуватись своїх релігійних законів, ні розмовляти власною мовою, а змішані шлюби з некараїмами, які колись засуджувалися, стали звичною справою.

Караїмська мова зараз у критичному стані: ЮНЕСКО вважає, що вона знаходиться на межі зникнення. Спроби її врятувати ускладнює те, що в цій мові виділяють три діалекти: кримський, тракайський та луцько-галицький (останній уже не має живих носіїв).

Проте на противагу описаній вище песимістичній картині варто сказати про різноманітну сучасну діяльність невеликої громади польських караїмів.

У Польщі діє три організації, які співпрацюють між собою: Спілка польських караїмів, Караїмська релігійна спілка та Фонд «Караїмська спадщина». Портал karaimi.org спільно з Караїмським цифровим архівом e-Jazyszłar (кар. «документи») та платформою для вивчення караїмської мови e-Tilimiz Karaim (кар. «наша мова») — невичерпні джерела інформації та матеріалів. Нещодавно вийшла інтерактивна мапа «Караїми в стародавній Варшаві», на якій зазначено адреси, пов’язані з караїмами (на основі мап ХІХ століття та сучасних).

Регулярно виходять журнали Awazymyz (кар. «Наш голос») і науковий «Караїмський альманах»; видавництво Bitik (кар. «Книжка») видає книжки. Традиційні танці представляє фольклорний ансамбль Dostłar (кар. «Друзі»), а найновішим проєктом є «Караїмська музична мапа» — альбом із двох дисків, що містить пісні в оригінальному виконанні караїмів із Тракая та їхні сучасні аранжування, виконані гуртом Кароліни Ціхої. Окрім цього, відбуваються численні виставки, конференції та лекції на караїмську тематику.

Завдяки особливому досвіду меншини, яка існує на перехресті багатьох культур, народів і мов, караїми можуть пишатися винятковими здібностями.

Це, либонь, єдина національна чи етнічна група, в якій середньостатистична освіта — вища. Багато караїмів займаються науковою діяльністю, а особливу роль вони відіграли в розвитку тюркології.

Серед караїмів розповсюджене явище багатомовності. Літні караїми в Тракаї вільно володіють чотирма мовами: караїмською, литовською, польською та російською. Молодші зазвичай не знають караїмської, проте серед них досі поширене знання трьох мов. Нікого не дивує розмова, що ведеться кількома мовами водночас. Такий позитивний різновид космополітизму в караїмів, схоже, в крові.

Польські караїми підтримують жваві контакти з родинами в Литві та (хоча нині це значно складніше) у Криму. Тут варто пригадати, що 2022 рік у Литві офіційно проголошено роком караїмів. Основним місцем караїмських зустрічей є Тракай, оточений мальовничими озерами, в якому на сьогодні збережено найбільше караїмської спадщини. Там можна побачити дерев’яну кенасу початку ХІХ століття, два кладовища (з дуже характерною сумішшю написів давньоєврейською і караїмською в різних писемностях: польській, руській і литовській) та безліч старих дерев’яних будинків у караїмському районі, що нині став туристичним.

У Тракаї також можна скуштувати прекрасні страви караїмської кухні, які подають у ресторанах із назвами, що відповідають їхнім головним стравам: Kybynlar славиться кибинами — запеченими варениками з м’ясною начинкою (традиційно бараниною або ж яловичиною), а Kiubėtė пропонує круглі пиріжки з солоною або солодкою начинкою. Караїмська кухня, яка також пропонує багато інших цікавих рецептів м’ясних та овочевих страв, десертів і алкоголю, досі жива і відіграє величезну роль у всіх родинах.

Караїмський цвинтар у Варшаві. Джерело: Вікіпедія

У сучасній Польщі єдине місце, яке може відвідати турист, що цікавиться караїмами, — це невелике кладовище на варшавській вулиці Редутовій неподалік православного цвинтаря. Там збереглося кілька надгробків із часів до Першої світової війни, але переважають новіші, в яких караїмські написи здебільшого поєднано з польськими.

Чи караїми приречені на вимирання? Зовсім необов’язково: трансформація громади не завжди означає її кінець, хоч це доволі серйозне випробування. Караїми були одним із найбільш «екзотичних» елементів унікальної культурної мозаїки давньої Речі Посполитої. Їхні нащадки, які сьогодні розпорошені по багатьох країнах і розмовляють багатьма мовами, також не вписуються в жодну зі стандартних класифікацій.

Переклала Марія Шагурі

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Мельхіор Якубовський image

Мельхіор Якубовський

Історик, мистецтвознавець. Займається історичною географією й історією ландшафту, рококо, а також релігійними й етнічними відносинами в…

Читайте також