Місця

Історія одного храму. Костел святого Миколая

13 вересня 2021
 Костел святого Миколая. Фото: Констянтин Брижниченко / Вікіпедія

Костел святого Миколая. Фото: Констянтин Брижниченко / Вікіпедія

Про визначну римсько-католицьку святиню Києва.

Доля костелу святого Миколая , сакральної пам’ятки Києва , тісно переплетена з історією польської громади української столиці та життям і творчістю видатного архітектора Владислава Городецького. Та про все спочатку.

Наприкінці ХІХ століття римсько-католицькій громаді Києва , яка налічувала приблизно 35,5 тисяч людей, стає затісно у єдиному на той час у місті костелі святого Олександра. Громада складалася практично виключно з поляків, які віддавна проживали в Києві.

У ХІІ столітті в місті існував окремий польський квартал , а після Люблінської унії посилилася хвиля переселення поляків, зокрема і в Київ , тож місцева римсько-католицька громада суттєво збільшилася.

Сучасний костел святого Миколая — історично п’ятий католицький храм у Києві. Відомо , що перший костел Діви Марії існував тут ще за часів Русі (ХІІ–ХІІІ століття), з 1610 року діяв костел святого Миколая на Подолі, в 1799–1817 роках — костел святого Миколая на Печерську, а 1842 відкрили костел святого Олександра.

Під нову римсько-католицьку святиню Київська міська дума виділила садибу на вулиці Великій Васильківській , 75 (цю адресу має костел і сьогодні), а міністр внутрішніх справ Іван Горемикін, звертаючись до генерал-губернатора Ігнатьєва, дав офіційний дозвіл римо-католикам Києва побудувати новий костел.

Про затвердження проєкту костелу можна було б написати окрему статтю. Найкращим визнано проєкт інженера Станіслава Шпаковського , проте через його ж помилку на генеральному плані ділянки задум не ухвалили. Не був утілений і проєкт П. Гіппіуса, що здобув першу премію. Експертна комісія з 12 осіб вирішила реалізовувати ідею Станіслава Воловського.

Проєкт костелу святого Миколая. Джерело: Архітектурна енциклопедія Гавриїла Барановського
Дмитро Малаков , краєзнавець

Беручи до уваги очевидну відсутність практичного досвіду в молодого інженера Станіслава Воловського , було вирішено доручити робоче проєктування, керівництво і нагляд за будівництвом костелу вже добре відомому архітектору Владиславу Городецькому На основі ескізу Станіслава Воловського..

Архітектор із мавпочкою

Станіслав Воловський на той час був іще студентом Інституту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі і мав мало досвіду , а от 35-річний Владислав Городецький уже славився як архітектор.

Владислав Городецький. Джерело: Вікіпедія

Справжній денді. Поляк Владислав Городецький розгулював Києвом у костюмах із голки перших майстрів , часто — з мавпочкою на плечі. Щоб стати відомим, на початку своєї кар’єри шляхтич перші архітектурні замовлення (проєкт тиру та павільйон) зробив безкоштовно. Сьогодні його б назвали геніальним піарником, селфмейдменом, майстром креативу та сибаритом. Саме він одним із перших у Києві купує автомобіль. Городецький пише акварелі, подорожує світом від Сибіру до Африки, створює гравюри та навіть проєктує плаття для коханої дружини. Головною пасією поляка протягом всього життя залишається архітектура.

На той момент Городецький уже збудував у Києві чимало показних споруд (Південно-російський машинобудівний завод , власний цементний завод «Фор», будівлі на вулиці Миколаївській Нині Архітектора Городецького.) , закінчував споруджувати будинок Художньо-промислового та наукового музею Нині Національний художній музей України. , заснував власну контору будівництва каналізації. А от славнозвісний «будинок із химерами» тоді ще не був зведений — його будівництво митець розпочне 1901 року.

Як і у випадку проєкту костелу святого Миколая , тоді в Києві часто бувало, що ескіз створював інженер із Санкт-Петербурга чи Москви, а допрацьовували й утілювали його вже київські архітектори. Саме так, скажімо, споруджували Художньо-промисловий та науковий музей Ескіз розробив московський архітектор Бойцов, а проєктні роботи й будівництво вів саме Владислав Городецький..

Працюючи над костелом святого Миколая , Владислав Городецький приділяв особливу увагу архітектурному стилю.

Дмитро Малаков , краєзнавець

Блискучий талант стилізатора і тут не зрадив Городецькому. Найбільш суттєві зміни він вніс в архітектоніку головного західного фасаду , як завжди винятково тактовно ставлячись до роботи попередника.

Костел святого Миколая. Фото: Олександр Михайлик

Городецький додав у проєкт Воловського низку важливих деталей: вікно-«троянду» , вежу над середохрестям, багатший декор фасаду. Цікаво, що архітектор «наблизив» фасад київського костелу святого Миколая до Вотівкірхе (Votivkirche) — однієї з найкращих споруд Відня Храм будувався впродовж 1856–1879 років за проєктом архітектора Генріха фон Ферстеля.. Про те , що Владислав Городецький, відвідуючи Відень, малював Вотівкірхе, згадував професор Володимир Леонтович.

Дмитро Малаков , краєзнавець

Завдяки хисту й смаку архітектора Владислава Городецького , київський римсько-католицький костел прибрав рис взірцевої готики.

І от 8 серпня 1899 під час урочистого богослужіння (за участю єпископа Луцько-Житомирської єпархії Клопотовського та 22 священників) було закладено перший камінь костелу.

Довга будівнича декада

Будівельними роботами керував відомий київський підрядник Лев Гінзбург. Зводили храм спільними зусиллями: меценат та голова комітету будови Леопольд Янковський тричі особисто вносив по 10 тисяч карбованців , також доклалися члени комітету графи Браницький та Потоцький. Заможніші жертводавці давали по 1000, 10000, 25000 карбованців, а звичайні віряни — по 1, 5, 10, 20, 50 карбованців Для порівняння: 1913 року кілограм житнього хліба коштував 8 копійок, літр молока — 11 копійок, курка — 50 копійок. За 67 карбованців можна було придбати коня, а за 5500 — будинок на Солом’янці..

Прізвища благодійників (і звичайних парафіян , і заможних меценатів) публікували київські та варшавські газети.

Загалом на початок 1910 року пожертви сягнули 500 тисяч карбованців — шаленої на той час суми.

Будівництво зіткнулося з інженерними труднощами: ґрунти , на яких зводився костел, були перезволожені. Будівничим довелося шукати спосіб розв’язати цю проблему. Тож уперше в Європі при закладанні підмурків костелу застосували набивні бетонні палі, винайдені київським інженером Антоном Страусом. Широко використовували і бетон та залізобетон. Скульптури виконала майстерня знаного митця Еліа Сала.

Посередині вхідного порталу розмістили статую Богородиці з Дитям Ісусом. На фронтоні — розп’яття , скульптури Діви Марії, Марії Магдалини та Івана Хрестителя. А увінчує фронтон Архистратиг Михаїл — покровитель Києва.

Дмитро Малаков , краєзнавець

Мабуть , не буде перебільшенням сказати, що скульптури костелу — вершина творчості Еліа Сала, як і те, що архітектурно-пластичне рішення всієї будівлі — бездоганний взірець творчої співдружності скульптора та архітектора.

Після десяти років будівництва споруда костелу набула форми видовженого григоріанського хреста , заввишки сягала 55 метрів і була розрахована на 2000 осіб. Урочисто її освятили 6 грудня 1909 року.

Польсько-французька парафія

Листівка початку ХХ століття. Джерело: архів Олександра Михайлика

Юридично парафія була утворена 4 жовтня 1910 року , коли єпископ Карл Недзялковський офіційно розділив Київську парафію на дві: святого Олександра та святого Миколая. Першим настоятелем став ксьондз Юзеф Ян Жміґродський, вікаріями — рідний брат настоятеля ксьондз Людвіґ Жміґродський та ксьондз Ришард Шишко-Богуш.

Цікаво , що костел святого Миколая став духовним осередком не тільки поляків, а й католиків-французів. Станом на 1897 рік у Києві налічувалося 128 французів та 366 француженок — здебільшого гувернери та гувернантки, викладачі, медики та представники інших інтелектуальних професій.

У перші ж роки свого існування костел святого Миколая став важливою архітектурною домінантою всього району Нова Забудова Історична місцевість у Києві. Виникла в 30–40-х роках XIX століття. Цю землю виділили під масове заселення жителів Печерська, які були змушені переселитися через будівництво Нової Печерської фортеці..

«Спутник по г. Киеву» , 1913 рік

Минувши Троїцьку площу , ви побачите величні та суворі обриси нового римсько-католицького костелу во ім’я Святого Миколая.

Фасад, витриманий у строго готичному стилі, прикрашений двома великими й однією маленькою баштами і багатою скульптурою, нагадує знамениту Votiv Kirche у Відні.

Тож сучасники добре знали про віденський прототип київського костелу!

1916 року налічувалося 3075 дорослих активних парафіян. А 1918 року , зважаючи на те, що у буремні роки Української революції у Києві опинилося багато католиків, кількість парафіян становила 16 283 особи.

Червоне нашестя

Совєтська влада з перших же днів розпочала наступ на костел. У квітні 1919 року вперше арештували Юзефа Яна Жміґродського Він повернувся до настоятельства тільки наприкінці 1920 року.. Щоб костел залишався відкритим для вірян , громаді довелося утворити так званий синдикат, завдяки якому юридичне управління парафією переходило в руки самих вірян. Духовенство було позбавлене юридичних прав — ними, як і господарськими справами, займався синдикат.

Польські військові біля стін костелу , 1920. Джерело: Віківанд

У січні 1930-го Юзефа Яна Жміґродського знову заарештовано й ув’язнено на сім років. У липні 1935-го священник помер за ґратами.

Влада закрила костел , парафія офіційно припинила існування. Як зазначено у документі того часу, за «відсутністю служника релігійного культу — ксьондза». Споруду «призначено під використання для громадських потреб»: у спорожнілому і пограбованому костелі розмістили склади різних установ.

Несакральне життя святині

Під час війни костел постраждав від пожежі , спричиненої артилерійським обстрілом міста. Пошкоджень зазнав внутрішній простір і декор, полум’я знищило більшість вітражів, орган та первісну підлогу. Як відомо, Бога у СРСР не було , тому в листопаді 1945-го споруду передали під Київський державний обласний архів.

У вежах храму червона влада облаштувала станцію , що глушила закордонні радіохвилі, зокрема «Радіо Свободу» та ВВС.

Комуністи не переймалися культурною вартістю споруди: між східною і західною парою колон збудували цегляні стіни , знищили автентичні вітражі. Споруду то вносили в перелік пам’яток архітектури (1956 рік), то вилучали з нього (1963), проте там і надалі діяв архів, а на вежах «красувалися» радіоантени.

Орган у костелі святого Миколая , 1980-ті. Джерело: архів Олександра Михайлика

Тільки в 1970-х роках із веж прибрали антени , а саму споруду почали пристосовувати під Республіканський будинок органної й камерної музики. Реставратори відтворили черепичний дах, облицювали фасад керамічною плиткою. Цікаво, що це планував зробити ще Владислав Городецький, але йому забракло коштів. Також замість керамічної підлоги поклали паркет, а в підземеллі облаштували приміщення для артистів, гардероб, туалет та бар. Замість вівтаря встановили орган виробництва чехословацької фірми «Рігер-Клосс» на 3945 труб та 55 регістрів. Саме цей інструмент згорів при пожежі у костелі 3 вересня 2021 року. Перший концертний сезон у Республіканському будинку органної та камерної музики розпочався 8 лютого 1981 року.

Нове життя старої святині

З кінця 80-х років віряни почали вимагати повернути їм храм. Позитивного рішення не було , тому 29 вересня 1991-го перша Служба Божа пройшла під стінами костелу. Упродовж трьох місяців меси відбувалися просто неба, аж урешті влада офіційно дозволила молитися всередині храму.

Значною подією в історії костелу було відвідання храму Папою Римським Іваном Павлом ІІ.

Із 1992 року храм почергово використовують парафія святого Миколая та Будинок органної та камерної музики. Відтоді громада може тільки щонеділі проводити служби у самому храмі , а в решту днів — у підземному приміщенні. Міністерство культури ще 1992 року обіцяло повністю повернути костел громаді, проте це питання досі залишається невирішеним. За розпорядженням Кабінету міністрів від 2020 року, Національний будинок органної та камерної музики України повинен «переїхати» в інше приміщення, відповідно планується, що костел святого Миколая до 2023 року повністю перейде до вірян.

Святий Миколай у полум’ї

У вересні 2021 року про святиню заговорив увесь світ. Пожежа , що там спалахнула, стала однією з головних тем ЗМІ. На відміну від Нотр-Дама, з яким у ці дні часто порівнювали київський костел, будівля (за винятком покрівлі) майже не постраждала. А ось унікальний орган повністю згорів. Органний дім залишився без органа.

За декілька днів після пожежі українські компанії зібрали загалом близько 25 мільйонів гривень на відновлення костелу. Тож ми є свідками , коли внаслідок, звісно, сумної події розпочинається нова сторінка в історії святині. Нині до храму прикута увага. Що далі: довгоочікувана реставрація, повна передача костелу римсько-католицькій громаді? Покаже час.