
З Алеппо до Варшави. Історія одного порятунку
У Сирії Омар аль-Халябі сидів у в’язниці за журналістську діяльність, був поранений, поховав доньку. Тепер він із сім’єю в безпеці. Розповідаємо неймовірну історію порятунку, яка стала можлива завдяки небайдужості, впертості й… пісні.
Я боюся всього: неба, землі, будинку і людей.
Усе довкола жорстоке і захланне. Літаки нас безупинно бомбардують удень і вночі. Вчора загинула сім’я сусідів, а сьогодні вранці вщент зруйновано будинок, його мешканці зараз під уламками. Голову пронизують гуркоти вибухів. Я боюся за своїх дітей, в яких немає майбутнього.
Так журналіст Омар аль-Халябі 2016 року в Алеппо бачив війну.
Дев’ять років вони з сім’єю жили в смертельній небезпеці. І ось 1 вересня 2020 року Омар із дружиною Асмаа та синами приземлились у Варшаві, маючи на руках рішення про надання їм політичного притулку.

Польські друзі
Півтора року в нас із Пйотром Чабаном, репортером TVN24, була єдина мета: врятувати Омара та його сім’ю. Пйотр віртуально познайомився з сирійським колегою завдяки пісні «Алеппо вмирає» гурту Roki, де він був басистом. Польський журналіст помітив під записом пісні на YouTube коментар Омара: «Я — журналіст із Алеппо, я жив там під час облоги, коли на нас скидали барельні бомби і обстрілювали ракетами».
Пйотр почав переписуватися з Омаром. Так зав’язалася велика польсько-сирійська дружба і з’явилася ідея допомогти сім’ї Омара. Коли в березні 2019 року я приєдналася до цієї ініціативи, то й гадки не мала, чи взагалі вдасться врятувати родину аль-Халябі, не кажучи вже про те, щоб вивезти їх у Польщу. Але все вдалося.
Акція #UwolnicOmara («Звільнити Омара») триває майже два роки. Вона сягнула піку наприкінці 2019-го, коли сім’я сирійського журналіста втратила дах над головою: власник квартири, де вони мешкали після втечі з Алеппо, збільшив оплату вдвічі — з 50 до 100 доларів. Польські журналісти тоді організували збір коштів, завдяки чому їхні сирійські колеги перевели подих. Але ненадовго.
У січні 2020 року околиці міста Атаріб на півночі Сирії, де вони жили, збомбардували сили режиму Асада за підтримки Росії. Щоб допомогти Омару, польські журналісти стукали вже у всі двері не тільки у Польщі, а й Німеччині, Великобританії, Нідерландах, Фінляндії та Канаді... І всюди їм відповідали, що нічого не можуть вдіяти. Таку ж відповідь вони чули в журналістських організаціях, у тому числі й «Репортери без кордонів».
Життя в Сирії
Війна у Сирії почалася після того, як сили президента Башара аль-Асада вбили неозброєних демонстрантів, які домагалися своїх прав, як і будь-який народ у світі. Відповіддю на їхній бунт була гостра реакція — обстріл та сльозогінний газ.
Колись ми мали прекрасний дім, добру роботу і всі життєві втіхи, але після облоги Алеппо Росією, Іраном, курдською міліцією й диктаторським режимом Асада місто дуже змінилося.
Уже на самому початку війни 2011 року Омар потрапив у в’язницю за те, що документував злочини режиму аль-Асада. Його катували, але врешті таки відпустили.
Найстрашніше — смерть доньки Суад. Вона загинула під час бомбардування. Мені й досі неймовірно важко про це згадувати. Я поховав її, повернувся додому. П’ять днів ні з ким не розмовляв. Розум відмовлявся сприймати, що її вже немає.
Потім ми втекли з Алеппо, відправилися в маленьке поселення під містом Атаріб. Спочатку все було відносно спокійно, за винятком кількох повітряних атак російських бойових літаків та артилерійських обстрілів щовечора. Я працював для телеканалу Shada TV із Саудівської Аравії. Але всередині 2017-го під час бомбардування я був серйозно поранений, цілий рік лікувався. Потім нальоти все частішали, до 400 на день, тож ми вк отре були змушені втікати, цього разу в табір на кордоні Сирії та Туреччини.

Куди далі?
Здавалось, немає жодної можливості вивезти сім’ю Омара з Сирії, але Кароліна з Пйотром не опускали рук. Вони звернулися в посольство Туреччини у Варшаві й попросили дипломатів допомогти. Стамбул уже давно не приймає сирійців — на турецькій території їх майже чотири мільйони. Але, незважаючи на зачинені кордони, турки погодилися впустити сім’ю Омара за умови, якщо Польща або будь-яка інша країна забере їх до себе. А це було не так просто.
Ситуація в районі, де мешкала сім’я аль-Халябі, ставала все драматичнішою. Омар дуже яскраво описував запах крові та поранених — як журналіст він роками документував такі картини. «Безсилля» — це слово чимало разів зринало в розмовах Кароліни та Пйотра. Вони більше не могли просити своїх сирійських друзів чекати на порятунок: мимохіть вони дали їм мовчазну згоду на нелегальну втечу з Сирії. Омар із сім’єю втекли на турецький кордон, розраховуючи великою мірою на диво.

Сирія — Туреччина
Я хотів врятувати свою дружину Асмаа та дітей. Зібрав їхній одяг і ми вирушили в дорогу. Як ми дісталися кордону Сирії й Туреччини? Спочатку близько 12 годин йшли пішки під дощем та снігом, відтак мусили вилізти на п’ятиметрову бетонну стіну з гострим, як бритва, колючим дротом і тягнути за собою дітей так, щоб вони не поранились. І все це у німій тиші, щоб не почули турецькі солдати і ми не потрапили під град куль. Коли ми перелізли через стіну, довго і дуже швидко бігли з дітьми на руках, ховаючись між деревами та скелями, щоб інфрачервоні камери нас не виявили, бо інакше нас би арештували і депортували.

У місті Кіліс, на турецькому боці, Омара, Асмаа і дітей зустріла Кароліна. Вона чекала на них п’ять днів.
Дуже вперта жінка. Я просив її не їхати до Туреччини, Пйотр теж намагався відговорити, але без успіху. В она зустріла нас на турецькому кордоні разом із колишнім спецпризначенцем. Це не кадри фільму «Операція “Самум”». Це те, що насправді зробила Кароліна.
Хепі-енд
Хоч польська влада і припустилася помилок на початку цієї історії, врешті-решт вона показала себе на висоті. Завдяки старанням МЗС, посла Польщі в Туреччині Якуба Кумоха і консулів у Анкарі й Стамбулі Омар і Асмаа з дітьми цілком легально приїхали в Польщу.
Тепер вони розпочинають нове життя. Подружжя хоче вивчити польську мову і працювати. Їхній дев’ятилітній син Ахмед уже пішов у третій клас початкової школи, а 15-місячний Абделькадір — в ясла.
«Я, Асмаа аль-Халябі, дякую всім вам. Завдяки цій пісні сьогодні мрія здійснилася», — написала дружина Омара під кліпом «Алеппо вмирає» після прильоту в Варшаву.

Ця історія зворушила серця людей і з правого, і з лівого крила польської політичної сцени: публікації про хепі-енд з’явилися у найрізноманітніших ЗМІ і переважна більшість коментарів — позитивні. Сотні людей хвилювалися за Омара та його сім’ю, перераховували їм гроші, допомагали облаштуватися. Один із них, який побажав залишитися невідомим, безкоштовно надав свою квартиру і сказав, що біженці можуть жити в ній, поки не стануть на ноги.
От тільки шкода, що з ними немає доньки Сауд.
* * *
Немає точних даних, скільки людей загинуло в Сирії і скільки втекло. Вважається, що вбито понад мільйон осіб (ООН підтверджує пів мільйона), а 7 млн покинуло країну. Сьогодні, за різними оцінками, в обложеному Ідлібі і на кордоні з Туреччиною живе близько 4 млн сирійців, життя яких й досі в небезпеці.
Сподіваємось, акція «Звільнити Омара», яка набула роз голосу, нагадає: сирійцям дуже потрібна допомога. Адже поки що все залишається так, як у пісні «Алеппо помирає»: світ заплющив очі…
Переклала Катерина Новікова
