Cім’я аль-Халябі та Кароліна Баца-Поґожельська, Варшава, 2020 рік. Фото: Юрій Друг / Нова Польща

З Алеппо до Варшави. Історія одного порятунку

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

У Сирії Омар аль-Халябі сидів у в’язниці за журналістську діяльність, був поранений, поховав доньку. Тепер він із сім’єю в безпеці. Розповідаємо неймовірну історію порятунку, яка стала можлива завдяки небайдужості, впертості й… пісні.

Омар аль-Халябі

Я боюся всього: неба, землі, будинку і людей. Усе довкола жорстоке і захланне. Літаки нас безупинно бомбардують удень і вночі. Вчора загинула сім’я сусідів, а сьогодні вранці вщент зруйновано будинок, його мешканці зараз під уламками. Голову пронизують гуркоти вибухів. Я боюся за своїх дітей, в яких немає майбутнього.

Так журналіст Омар аль-Халябі 2016 року в Алеппо бачив війну.

Дев’ять років вони з сім’єю жили в смертельній небезпеці. І ось 1 вересня 2020 року Омар із дружиною Асмаа та синами приземлились у Варшаві, маючи на руках рішення про надання їм політичного притулку.

Російські війська в Алеппо, 2016 рік. Джерело: Wikimedia Commons

Польські друзі

Кароліна Баца-Поґожельська

Півтора року в нас із Пйотром Чабаном, репортером TVN24, була єдина мета: врятувати Омара та його сім’ю. Пйотр віртуально познайомився з сирійським колегою завдяки пісні «Алеппо вмирає» гурту Roki, де він був басистом. Польський журналіст помітив під записом пісні на YouTube коментар Омара: «Я — журналіст із Алеппо, я жив там під час облоги, коли на нас скидали барельні бомби і обстрілювали ракетами». Пйотр почав переписуватися з Омаром. Так зав’язалася велика польсько-сирійська дружба і з’явилася ідея допомогти сім’ї Омара. Коли в березні 2019 року я приєдналася до цієї ініціативи, то й гадки не мала, чи взагалі вдасться врятувати родину аль-Халябі, не кажучи вже про те, щоб вивезти їх у Польщу. Але все вдалося.

Акція #UwolnicOmara («Звільнити Омара») триває майже два роки. Вона сягнула піку наприкінці 2019-го, коли сім’я сирійського журналіста втратила дах над головою: власник квартири, де вони мешкали після втечі з Алеппо, збільшив оплату вдвічі — з 50 до 100 доларів. Польські журналісти тоді організували збір коштів, завдяки чому їхні сирійські колеги перевели подих. Але ненадовго.

У січні 2020 року околиці міста Атаріб на півночі Сирії, де вони жили, збомбардували сили режиму Асада за підтримки Росії. Щоб допомогти Омару, польські журналісти стукали вже у всі двері не тільки у Польщі, а й Німеччині, Великобританії, Нідерландах, Фінляндії та Канаді... І всюди їм відповідали, що нічого не можуть вдіяти. Таку ж відповідь вони чули в журналістських організаціях, у тому числі й «Репортери без кордонів».

Життя в Сирії

Омар аль-Халябі

Війна у Сирії почалася після того, як сили президента Башара аль-Асада вбили неозброєних демонстрантів, які домагалися своїх прав, як і будь-який народ у світі. Відповіддю на їхній бунт була гостра реакція — обстріл та сльозогінний газ. Колись ми мали прекрасний дім, добру роботу і всі життєві втіхи, але після облоги Алеппо Росією, Іраном, курдською міліцією й диктаторським режимом Асада місто дуже змінилося.

Уже на самому початку війни 2011 року Омар потрапив у в’язницю за те, що документував злочини режиму аль-Асада. Його катували, але врешті таки відпустили.

Омар аль-Халябі

Найстрашніше — смерть доньки Суад. Вона загинула під час бомбардування. Мені й досі неймовірно важко про це згадувати. Я поховав її, повернувся додому. П’ять днів ні з ким не розмовляв. Розум відмовлявся сприймати, що її вже немає. Потім ми втекли з Алеппо, відправилися в маленьке поселення під містом Атаріб. Спочатку все було відносно спокійно, за винятком кількох повітряних атак російських бойових літаків та артилерійських обстрілів щовечора. Я працював для телеканалу Shada TV із Саудівської Аравії. Але всередині 2017-го під час бомбардування я був серйозно поранений, цілий рік лікувався. Потім нальоти все частішали, до 400 на день, тож ми вкотре були змушені втікати, цього разу в табір на кордоні Сирії та Туреччини.

Алеппо, 2016 рік. Джерело: Wikimedia Commons

Куди далі?

Здавалось, немає жодної можливості вивезти сім’ю Омара з Сирії, але Кароліна з Пйотром не опускали рук. Вони звернулися в посольство Туреччини у Варшаві й попросили дипломатів допомогти. Стамбул уже давно не приймає сирійців — на турецькій території їх майже чотири мільйони. Але, незважаючи на зачинені кордони, турки погодилися впустити сім’ю Омара за умови, якщо Польща або будь-яка інша країна забере їх до себе. А це було не так просто.

Ситуація в районі, де мешкала сім’я аль-Халябі, ставала все драматичнішою. Омар дуже яскраво описував запах крові та поранених — як журналіст він роками документував такі картини. «Безсилля» — це слово чимало разів зринало в розмовах Кароліни та Пйотра. Вони більше не могли просити своїх сирійських друзів чекати на порятунок: мимохіть вони дали їм мовчазну згоду на нелегальну втечу з Сирії. Омар із сім’єю втекли на турецький кордон, розраховуючи великою мірою на диво.

Асмаа з сином Абделькадіром під час втечі з Сирії до Туреччини. Фото: Омар аль-Халябі

Сирія — Туреччина

Омар аль-Халябі

Я хотів врятувати свою дружину Асмаа та дітей. Зібрав їхній одяг і ми вирушили в дорогу. Як ми дісталися кордону Сирії й Туреччини? Спочатку близько 12 годин йшли пішки під дощем та снігом, відтак мусили вилізти на п’ятиметрову бетонну стіну з гострим, як бритва, колючим дротом і тягнути за собою дітей так, щоб вони не поранились. І все це у німій тиші, щоб не почули турецькі солдати і ми не потрапили під град куль. Коли ми перелізли через стіну, довго і дуже швидко бігли з дітьми на руках, ховаючись між деревами та скелями, щоб інфрачервоні камери нас не виявили, бо інакше нас би арештували і депортували.

Син Омара та Асмаа — Ахмед, втеча з Сирії до Туреччини. Фото: Омар аль-Халябі

У місті Кіліс, на турецькому боці, Омара, Асмаа і дітей зустріла Кароліна. Вона чекала на них п’ять днів.

Омар аль-Халябі

Дуже вперта жінка. Я просив її не їхати до Туреччини, Пйотр теж намагався відговорити, але без успіху. Вона зустріла нас на турецькому кордоні разом із колишнім спецпризначенцем. Це не кадри фільму «Операція “Самум”». Це те, що насправді зробила Кароліна.

Хепі-енд

Хоч польська влада і припустилася помилок на початку цієї історії, врешті-решт вона показала себе на висоті. Завдяки старанням МЗС, посла Польщі в Туреччині Якуба Кумоха і консулів у Анкарі й Стамбулі Омар і Асмаа з дітьми цілком легально приїхали в Польщу.

Тепер вони розпочинають нове життя. Подружжя хоче вивчити польську мову і працювати. Їхній дев’ятилітній син Ахмед уже пішов у третій клас початкової школи, а 15-місячний Абделькадір — в ясла.

«Я, Асмаа аль-Халябі, дякую всім вам. Завдяки цій пісні сьогодні мрія здійснилася», — написала дружина Омара під кліпом «Алеппо вмирає» після прильоту в Варшаву.

Сім

Ця історія зворушила серця людей і з правого, і з лівого боку польської політичної сцени: публікації про хепі-енд з’явилися у найрізноманітніших ЗМІ і переважна більшість коментарів — позитивні. Сотні людей хвилювалися за Омара та його сім’ю, перераховували їм гроші, допомагали облаштуватися. Один із них, який побажав залишитися невідомим, безкоштовно надав свою квартиру і сказав, що біженці можуть жити в ній, поки не стануть на ноги.

От тільки шкода, що з ними немає доньки Сауд. Цьогоріч у серпні їй би виповнилося десять.

* * *

Немає точних даних, скільки людей загинуло в Сирії і скільки втекло. Вважається, що вбито понад мільйон осіб (ООН підтверджує пів мільйона), а 7 млн покинуло країну. Сьогодні, за різними оцінками, в обложеному Ідлібі і на кордоні з Туреччиною живе близько 4 млн сирійців, життя яких й досі в небезпеці.

Сподіваємось, акція «Звільнити Омара», яка набула розголосу, нагадає: сирійцям дуже потрібна допомога. Адже поки що все залишається так, як у пісні «Алеппо помирає»: світ заплющив очі…

Переклала Катерина Новікова

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram