«Майн кампф» називають однією з найлиховісніших книжок в історії людства. Через 70 років після смерті Адольфа Гітлера будь-хто може легально її надрукувати. 2016 року світ побачило німецьке критичне видання, а через п’ять років книжку, доповнену науковими коментарями, уперше опублікували в Польщі. Її вихід спричинив бурхливу реакцію. Наприклад, Товариство імені Яна Карського заявило, що видання ображає пам’ять жертв Голокосту. Натомість у науковому середовищі було багато позитивних відгуків. Розмовляємо з істориком, професором Евґеніюшем Цезарієм Крулем, який працював над текстом три роки.
Євген Приходько: На ваше видання відреагували бурхливо, і не тільки в Польщі. Наприклад, Марія Захарова, офіційна представниця МЗС Росії, заявила, що такі видання, як польський переклад «Майн кампф», фальсифікують історію. Чи були ви готові до такого розвитку подій?
Евґеніюш Цезарій Круль: Я готувався до предметної дискусії, але мене здивувала спроба спростити проблематику «Майн кампф» і пропагандистська кампанія, яка фальсифікує певні справи. Крім заяви Марії Захарової, був також сюжет на російському телеканалі «Звезда» Канал належить медіагрупі «Звезда», якою опікується Міністерство оборони Російської Федерації., в якому змішали все — від польського видання «Майн кампф» та латвійських добровольчих батальйонів ваффен-СС до маршів прихильників Муссоліні в італійському місті Предаппіо й сучасних неонацистів у Німеччині. Факт наукового видання книжки Гітлера мав також підтвердити тезу, що в Центрально-Східній і Західній Європі зростають неонацистські настрої. Російське телебачення створило суміш із брехні, напівправди і правди, яка в середньостатистичного глядача має викликати чорно-біле враження, де чорне — це зростання неонацистських тенденцій, а біле — російські ЗМІ, які про це попереджують.
ЄП: У цьому телесюжеті згадується, що ваше критичне видання вийшло до Дня пам’яті жертв Голокосту, а книжку можна придбати за сто метрів від колишнього Варшавського ґетто. Чому ви погодилися на інтерв’ю телеканалові «Звезда», яке потім підігнали під пропагандистську тезу?
ЕЦК: Я припускав, що мої слова можуть спотворити, але був здивований масштабом брехні — як про книгу, так і про неонацистські тенденції в Європі. Після перегляду сюжету відчув себе людиною, яка підтримує нацизм. Але книга має слугувати якраз протилежним цілям! Мушу зізнатися, я сподівався, що мій коментар усе ж таки не спотворять. Журналістка запевняла: зробить усе можливе, аби сюжет був об’єктивним. Якби я відмовився від інтерв’ю, сюжет вийшов би взагалі без моїх слів про те, що це видання спрямоване проти тоталітарних режимів.
ЄП: Звідки ж, на вашу думку, ця хвиля обурення? Адже сьогодні будь-хто може миттєво знайти книжку Гітлера в інтернеті та завантажити її.
ЕЦК: Роками всі вдавали, наче цих піратських видань не існує, що оскільки вони нелегальні, то й не варто звертати на них увагу. А коли книжку Адольфа Гітлера надрукувало видавництво, та ще й із критичними коментарями й потужним науковим апаратом — виникає привід до полеміки. І це правильно, так це й повинно працювати. Мусить початися пошук відповіді на фундаментальне питання — чóго ця книжка нас вчить і які висновки ми повинні зробити? Проте замість предметної дискусії розгорнулася пропагандистська кампанія й обурення.
ЄП: Наскільки велика команда працювала над польським критичним виданням?
Обкладинка польського критичного видання «Майн кампф». Джерело: пресматеріалиЕЦК: Ця команда складалася лише з однієї людини — мене, але я користувався німецьким двотомним критичним виданням, яке було корисним джерелом інформації та натхнення. Я вважаю своє видання результатом співпраці з тими 150 істориками, які працювали в Німеччині, і з моєю дружиною, яка допомагала з редагуванням.
Спершу був намір просто перекласти польською мовою німецький критичний коментар, але в підсумку ми з видавництвом Bellona відмовилися від цих планів. Німецьке видання зразкове, але, з огляду на його обсяг і надзвичайно ретельний підхід до всіх деталей, воно було б заважким для польського читача. Рано чи пізно польське критичне видання мало вийти, так само як німецьке (2016) та італійське (2017). Давно вже слід позбавити «Майн кампф» шарму забороненого плоду й деміфологізувати цю книжку, показавши її коріння, а передусім — її наслідки.
ЄП: Для кого призначений польський переклад?
ЕЦК: Для професійних істориків і всіх зацікавлених. Польське видання має деякі елементи наукового апарату: великий вступ, близько двох тисяч приміток і бібліографію. Проте вступ я написав у популярному стилі, а не сухою науковою мовою, яка може відлякати читача. Це стосується і приміток. Я намагався зберегти науковість, але водночас зробити так, щоби книжка була доступна всім, хто цікавиться історією ХХ століття.
ЄП: Наскільки добрий стиль Гітлера?
ЕЦК: Текст Гітлера складний і хаотичний. Письменник із нього був такий собі. Перекладаючи, я намагався максимально точно передати оригінальний стиль, не полегшуючи його для сприйняття.
ЄП: Ви неодноразово наголошували, що «Майн кампф» — книжка про руйнування демократичної держави. Чи можна назвати універсальними кроки, які Гітлер здійснив для демонтажу Веймарської республіки?
ЕЦК: Ці кроки мали свою німецьку специфіку, яка залежала від зовнішньої та внутрішньої ситуації. Через економічну кризу середньостатистичний німець опинився перед загрозою безробіття, яке було масовим явищем. Тож він починає жадібно шукати того, хто допоможе йому повірити в майбутнє. Використовуючи терор і пропаганду, націонал-соціалісти переконують його, що саме вони можуть дати йому безпеку.
ЄП: Якою була внутрішньополітична ситуація?
ЕЦК: Замість того, щоби боротися з націонал-соціалізмом, комуністи та соціал-демократи боролися між собою. З іншого боку, в Партії католицького Центру й середовищі націонал-консерваторів було поширене хибне уявлення, що вони зможуть використати Гітлера у своїх цілях — для боротьби з комуністами й соціал-демократами. Вони вважали: «Нехай Гітлер бере владу, ми ж будемо за лаштунками смикати за мотузки». А Гітлер, прийшовши влади, кількома указами вщерть знищив політичну систему Веймарської республіки, а політичні партії були приречені на саморозпуск, переслідування й заборону. «Майн кампф» виявився сценарієм знищення Веймарської республіки, інструкцією — як зробити підкоп у її демократичній системі, як поставити Німеччину на межу катастрофи.
ЄП: Наскільки Гітлерові вдалося реалізувати те, що він написав у «Майн кампф»?
ЕЦК: Головні пункти, що стосувалися внутрішньої й зовнішньої політики, на жаль, були реалізовані з масштабними трагічними наслідками. Перший пункт стосувався єврейського питання. У своїй книзі Гітлер пише, що євреї загрожують не тільки німцям, а й усьому світові, стверджуючи, ніби існує якась світова змова людей неправильної раси. Він вважав, що їх потрібно ізолювати і знищити. Хоча проєкт масового знищення євреїв сформульовано лише 1941 року, початок цієї програми помітний уже в «Майн кампф» — там замаскований план Голокосту.
ЄП: Якими були інші пункти?
ЕЦК: Концепція фолкістської держави, яку часто помилково перекладають іншими мовами як національна або народна держава. Фолкістський рух Völkische Bewegung — різновид німецького націоналізму, що має антикомуністичний, антиєврейський, антипарламентарний та антиліберальний характери. Власне з нього виріс націонал-соціалізм.
Нотатка в газеті Völkischer Beobachter: «Книга дня: “Майн кампф” Адольфа Гітлера», 31 січня 1933 року. Джерело: пресматеріалиКоли дивишся на все це, виникає ще одне питання — чому люди, що належали до політичних та інтелектуальних еліт, не передбачили, що станеться, якщо Гітлер прийде до влади? Це одна з важливих проблем, яка зараз може бути приводом до дискусії.
ЄП: Мар’ян Турський, колишній в’язень німецьких концтаборів, якось наголосив, що війна починається з байдужості. Чи можна сказати, що Другу світову спричинила, зокрема, байдужість західних демократій до «Майн кампф»?
ЕЦК: Політики Франції, Великобританії і США читали «Майн кампф» на початку 1930-х років і поблажливо ставилися до того, що написав Гітлер.
ЄП: Чому?
ЕЦК: Гітлер писав цю книжку у в’язниці, він був озлоблений після невдалого путчу 1923 року в Мюнхені Гітлер зробив спробу державного перевороту, відому як Пивний путч. 1924 року його судили, він провів 9 місяців у в’язниці міста Ландсберг.. Крім цього, французько-бельгійські війська окупували Рурський регіон У 1923–1925 роках Франція та Бельгія окупували частину Рурського регіону у відповідь на невиконання Німеччиною репараційних виплат.. Західні лідери наївно вважали, що якщо Гітлер прийде до влади, то враховуватиме реальну політичну ситуацію і стане цивілізованим. Захід терпляче чекав. Чекав, коли Гітлер воював із ворогами з лівого боку. Чекав, коли він воював із ворогами з правого боку. Лідери вважали, що він усе ще партнер для дискусій, але Гітлер не хотів шукати компроміс. Йому поступалися, сподіваючись, що він заспокоїться.
Гітлеру дали палець, а він відкусив цілу руку. У певний момент усе почало розвиватися настільки стрімко, що захисні механізми проти експансії націонал-соціалізму виявилися надто слабкі. У ті роки Захід усе ще був під враженням від Першої світової, тому не робив рішучих кроків, побоюючись нової війни. Політика appeasement Політика умиротворення, яка ґрунтувалася на вирішенні конфліктів за допомогою переговорів і компромісів., яку проводили Великобританія і Франція, виявилася короткозорою. Еліти себе скомпрометували не тільки в Німеччині, а й у решті Європи. Німецькі історики нині часто називають «Майн кампф» книжкою ганьби.
ЄП: А як «Майн кампф» сприймали в СРСР?
ЕЦК: Прості громадяни СРСР навіть не знали про її існування. «Майн кампф» був тільки для внутрішнього користування влади. Російською мовою книжку 1933 року переклав Ґріґорій Зінов’єв. Знаю, що один із примірників знаходиться в архівах голови Президії Верховної Ради СРСР Міхаіла Калініна.
ЄП: А Сталін її читав?
ЕЦК: Безперечно! Сталін читав «Майн кампф» і, як завжди, нотував на маргінесах. Цю книжку совєтський вождь читав перед підписанням пакту Молотова – Ріббентропа. Ймовірно, він теж обманювався, що це всього лише історична праця, а те, що написано про Lebensraum, уже не актуальне. Примірник Сталіна, швидше за все, зберігається в президентському архіві й недоступний для сторонніх очей. Я вважаю, що російським історикам варто спробувати зробити критичне видання «Майн кампф». Хотілося б, щоби сталінський примірник колись та й був оприлюднений.
ЄП: Чому Гітлеру своїй книжці відводить так мало місця Польщі в порівнянні з Росією?
ЕЦК: Це пов’язано з тим, що Гітлер погано знав Польщу й не надавав їй великого значення. Чіткої концепції щодо Польщі в нього не було. Роль Варшави була визначена пізніше, в 1930-х роках, коли в Гітлера з’явилася ідея зробити її своїм молодшим партнером, як, наприклад, Словаччину під час Другої світової війни. Гітлер мав певну повагу до Юзефа Пілсудського, адже той зупинив наступ більшовиків. З іншого боку, він пам’ятав його зраду 1917 року, коли Пілсудський заборонив польським солдатам приносити присягу вірності Центральним державам. Це стримувало фюрера від створення польського легіону під час Другої світової, хоча Вермахт умовляв його прийняти таке рішення. Він побоювався, що поляки не будуть лояльні.
ЄП: Що в Польщі говорили про «Майн кампф»?
ЕЦК: Офіційного перекладу для широкої публіки не було. Чи був переклад для внутрішнього користування влади, достеменно не відомо. Просочилася інформація про видання книги для вищих офіцерів Польського війська і про те, що один із примірників зберігається в Національній бібліотеці імені Оссолінських у Вроцлаві. Та це не підтвердилося. Уже після виходу нашого критичного видання мені повідомили, що польський «Майн кампф» варто шукати в Лодзі.
ЄП: Юзеф Пілсудський і Юзеф Бек, найімовірніше, не читали цю книгу?
ЕЦК: Щодо цього немає жодної інформації. Відомо лише, що один із пілсудчиків, Казімєж Світальський, прочитав «Майн кампф» і зробив нотатки, але їх навряд чи можна назвати аналізом тексту. Після підписання 1934 року пакту про ненапад між Польщею та Німеччиною непорозуміння між Берліном і Варшавою намагалися згладжувати. Про книгу Гітлера якщо й говорилося, то нейтрально. До 1934 року вона не продавалася, але потім заборону зняли. «Майн кампф» можна було вільно купити мовою оригіналу, що й робили представники німецького середовища в Польщі.
ЄП: Як у Німеччині пропаганда допомагала популяризувати книгу?
ЕЦК: До приходу Гітлера до влади продажі були непогані, але не настільки, як він того прагнув. Упродовж 1929 року в Німеччині придбали 23 тисячі примірників першого і 13 тисяч другого тому. Уже 1932 року продали 230 тисяч примірників. Тоді ж з’явилися і критичні відгуки щодо змісту, але 1933 року все затихло. «Майн кампф» став новою німецькою біблією. Текстом, який не підлягає критичному обговоренню, який лише знають і цитують. З 1936-го книгу Гітлера дарували всім молодятам. Німці тримали її вдома як доказ вірності державі й лідеру.
«Майн кампф», видання 1939 року, архів Державного музею Штуттгоф. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаЄП: Яким був наклад?
ЕЦК: 1945 року наклад «Майн кампф» у Німеччині орієнтовно сягнув 12 500 000 примірників. У міжвоєнне двадцятиліття «Майн кампф» перекладено на понад 40 мов світу, серед яких багато азійських. Загальна кількість перекладів — приблизно кількасот тисяч примірників. Після Другої світової війни сумарний наклад склав мільйони примірників, але точних даних немає. Критичних видань, як відомо, тільки три — німецьке 2016 року, італійське 2017 року й моє, польське, що вийшло 2021 року.
ЄП: Чи пропагандистські методи Третього райху універсальні? Чи вони використовуються в наш час?
ЕЦК: Є певна низка пропагандистських технік, що вдосконалювалися з часів Наполеона. Він першим наголосив, що для впливу на різні суспільні групи потрібно щось спростити й безперервно повторювати це. Цьому правилу, яке працює й зараз, був вірний Адольф Гітлер. Пропагандистські методи, які особливо розвинулися на початку ХХ століття, сьогодні можна побачити не тільки в політиці, а й у звичайній рекламі. Сучасний образ пропаганди — симбіоз традиційних методів і медійна досконалість ЗМІ.
ЄП: Чи вам не здається, що повоєнна заборона публікації «Майн кампф» була помилкою?
ЕЦК: І так, і ні. Можна припустити, що наприкінці 1940-х років «Майн кампф» міг вселити віру в тих, хто все ще вірив у гасла націонал-соціалізму. Тоді, в 40–50-х, не було ще настільки ґрунтовних досліджень, як сьогодні, тож не було можливості видати книгу з належним науковим коментарем. Крім того, після Другої світової війни союзники й німецька влада будували нову спільноту, що призвело до створення Європейського Союзу. Німеччина була роззброєна, позбавлена частини територій, [Федеративна Республіка Німеччини] стала демократичною і швидко повернулася до міжнародної співпраці, а в 1950-х уже стала членом НАТО. Їм здавалося, що це правильний шлях, але вони вирішили замовчувати найстрашніші сторінки історії Третього райху.
Так тривало, доки не виросли діти і внуки тих, хто йшов будувати Lebensraum на Схід. Вони почали питати у своїх дідів, що ті робили під час війни? Наприкінці 1960-х починаються спроби віднайти відповіді на ці непрості питання. Ось тоді можна було видати наукову критику «Майн кампф» й організувати дискусію не тільки в Німеччині, а й в інших країнах. Проте були побоювання, що полеміка навколо «Майн кампф» принесе більше шкоди, ніж користі — вона могла спричинити нові конфлікти, зашкодити створенню нових спільнот всередині Європи. Тож вирішили вдавати, що «Майн кампф» не існує. Тільки через 70 років після війни вийшли критичні видання й почалася дискусія. Нарешті ми почали ставити важливі питання: чого ця книжка може навчити нас і майбутні покоління.
Переклав Валерій Бутевич
