Епідемії на заході та сході Європи
«Мор» був таємничим лихом , яке часто вважали карою господньою за людські гріхи. Книжка сучасного польського історика Анджея Карпінського про епідемії в давній Речі Посполитій називається промовисто: «У битві з невидимим ворогом». Механізми розвитку та поширення різних хвороб залишалися невідомими аж до кінця XIX століття, проте заходи, які вживали в ті часи, значною мірою нагадують і сьогоднішні, щоправда, колись не існувало належних ліків.
Відомі дві епідемії світового масштабу. «Чорна смерть» , себто чума, що викошувала Європу в середині XIV століття, стала драматичним фіналом періоду бурхливого розвитку та процвітання середньовічної Західної Європи. Настали часи смути, воєн, хвороб та голоду, відомі (за назвою класичної роботи голландського історика Йогана Гейзинга, виданої 1919 року), як «осінь Середньовіччя». Багато міст назавжди втратило свою давню велич.
Мабуть , багато хто чув і про «іспанку» — пандемія цього різновиду грипу спалахнула наприкінці Першої світової війни і забрала тоді по всьому світу більше життів, аніж воєнні дії. Хворобі неабияк сприяло загальне виснаження населення внаслідок голоду (спричиненого неврожаєм або воєнною розрухою), а епідемію ефективно розносили по світу військові загони, які постійно переміщувалися. «Мор, голод, вогонь і війна» нерідко приходили разом — і саме тоді вони збирали найтрагічніші й найчисельніші жнива.
Оскільки епідемії такого масштабу мали важливе історичне значення , видається дивним, що про найсмертоноснішу хворобу в Польщі та всій Центральній Європі сьогодні майже не пам’ятають. Йдеться про чуму, що спалахнула в 1708–1712 роках.
Масштаби втрат у Центральній Європі під час епідемії XIV століття , ймовірно, були значно менші, ніж на заході та на півдні континенту. Соціально-економічна криза на заході збігалася в часі з активним розвитком на сході. Невипадково відомий медієвіст Генрик Самсонович перефразував назву роботи Гейзинга й назвав свою книжку «Золота осінь польського Середньовіччя» (1971). Тож катастрофічна епідемія чуми наздогнала Польщу лише на початку XVIII століття. Для Центральної та Північної Європи цей період став аналогічний тому, коли у Західній Європі розгулювала «чорна смерть».
Нова епідемія спалахнула в Центральній Азії наприкінці XVII століття і незабаром докотилася до Європи. У Речі Посполитій перші вогнища чуми зафіксовано вже 1702 року на південному сході країни (територія сучасної України). Спочатку епідемія прогресувала повільно , проте у 1708–1711 роках охопила не тільки всю країну, а й сусідні держави.
Історичне тло
Тоді саме точилася Велика Північна війна. Польсько-литовська держава спочатку в ній не брала участі , але воєнні дії значною мірою відбувалися на її території. Це обумовлювалося подвійною роллю імператора країни: Авґуст II Сильний був не тільки королем Польщі, а й курфюрстом Саксонії, й саме в цій другій іпостасі його втягнули у воєнний конфлікт. Коаліція Росії, Пруссії, Данії та Саксонії мала на меті зашкодити пануванню Швеції на Балтійському морі. Авґуст II розраховував заволодіти Шведською Лівонією (сучасна північна Латвія та південна Естонія), а цар Петро Великий хотів захопити для Росії прохід до Балтики.
Хід Північної війни у 1709–1721 роках. Джерело: poznayka.orgАле раптом війна почала розгортатися неочікувано для коаліції: молодий король Швеції Карл XII блискавично розбив російські та саксонські війська , за кілька років окупував значну частину Речі Посполитої, а його загони дійшли аж до території сучасної України. Шведи домоглися обрання нового короля окупованої Польщі, Станіслава Лєщинського, тому паралельно зі шведсько-російськими боями точилася громадянська війна між прихильниками Авґуста II та Лєщинського. Шведські війська, як і за часів Потопу (1655–1660), спустошили та пограбували країну. Про масштаби втрат свідчить бодай те, що сьогодні майже на всіх руїнах польських замків можна прочитати: цитадель зруйнована в ході Великої Північної війни.
Як нерідко бувало , каталізатором поширення хвороби стали дислокації армій, у цьому випадку — шведської та російської. Максимальної сили чума набрала відразу після переломного моменту війни — поразки шведів у битві з росіянами під Полтавою 1709 року.
Незважаючи на всі зусилля Карла XII , після цієї битви йому не вдалося знову змінити розклад сил і шведська могутність канула в історію.
За укладеним 1721 року Ніштадтський миром до Росії відійшли Інґерманландія , Естляндія, частина Карелії та Шведська Лівонія (тобто території північного заходу сучасної Росії, Естонії та частини Латвії). На завойованій території Петро Великий ще під час війни заснував нову столицю, Санкт-Петербург. Проте його союзник Авґуст II нічого не отримав. Річ Посполита була не тільки спустошена, а й утратила політичну самостійність. Скликаний 1717 року Німий сейм (названий так тому, що нікому з учасників не дозволили взяти слово) став першим, на якому ухвалили нав’язані Росією рішення.
Страшні цифри
Ось за таких обставин і вибухнула епідемія. Крім війни , ситуацію погіршували погані врожаї останніх років, а особливо напрочуд морозна та малосніжна зима 1708–1709 року, під час якої померзли посіви озимини. Те, що населення недоїдало, теж великою мірою сприяло розвитку хвороби.
Від епідемії намагалися захищатися відомими нам і сьогодні способами: насамперед ізольовували хворих та самі вогнища хвороби. За втечу з місць ізоляції загрожувало покарання аж до смертної кари. Країни вводили карантин (назва якого походить від італійського слова quaranta — 40 і означає проміжок 40 днів). 1708 року прусська влада веліла закрити кордони з Річчю Посполитою , але це не стримало поширення хвороби. Типовою реакцією жителів міст була втеча до села чи лісу. Тим, хто залишався у містах, заборонялося збиратися та відвідувати одне одного. Відповідником сучасних медичних масок була тканина або губка, просочена оцтом.
Панувала жахлива смертність. Це чудово відображають відносно точні дані зі Східної Пруссії (нині польське Вармінсько-Мазурське воєводство та російська Калінінградська область). Там загинула третина населення , у столиці країни Кенігсберзі (Калінінграді) — «тільки» чверть, однак у деяких регіонах втрати суттєво перевищували ці цифри. Наприклад, історик медицини Станіслав Фліс описав початок епідемії в Ольштинеку. Син місцевого капелюшника привіз із Польщі одяг, який приміряли три його сестри. За це поплатилися життям не тільки вони, а й їхні батьки, два брати, покоївка, двоюрідна сестра і жінка похилого віку, яка обмивала покійних. Найжахливішими були втрати в Янсборку (сучасний Піш), де з 1050 мешканців містечка вижило лише 14.
Великих втрат зазнали й головні міста Речі Посполитої. У Ґданську 1709 року вимерла третина городян; у Познані — 9 тисяч осіб , тобто три чверті населення. Чума стала початком періоду найбільшого занепаду Кракова: понад 7 тисяч загиблих , що становило три четвертих від загальної кількості його жителів, і лише через століття демографічні втрати вдалося поповнити. Щодо сільських районів, то найбільша кількість людей загинула на півночі Речі Посполитої, насамперед на литовських землях. На жаль, тут немає точної статистики.
Втрати ретельно підраховували ченці монастиря камедулів у Віґрах на Сувальщині. «Ревізія людей , від мору усопших, в маєтках віґерських sub anno [за рік — прим. авт.] 1710» містить перелік селищ , що існували тоді на території монастирського господарства, із зазначенням кількості загиблих. В окремих місцинах серед живих залишилося всього кілька людей, а де-не-де — взагалі лише одна. Деякі села не згадуються в жодному з пізніших джерел — вони, мабуть, вимерли повністю і вже не відродилися. Загалом у монастирських володіннях, як зазначали камедули, загинула 2581 людина, а вижило лише 363. І навіть якщо тут і є певне перебільшення, то сумніватися у гігантських масштабах лиха годі. Невипадково на гербі міста Сувалки, заснованого камедулами невдовзі після епідемії, зображений святий Рох, відомий як захисник від чуми.
Села збезлюдніли , що призвело до серйозних економічних проблем: бракувало робочих рук у сільському господарстві. Для відновлення Речі Посполитої знадобилося ще багато років. Поліпшення економічної ситуації стало помітним тільки у другій половині XVIII століття.
До речі , тут слід зробити відступ. Ми говорили про те, як воєнні дії сприяли поширенню чуми, але бувало й навпаки. Через десятиліття після великої епідемії, 1769 року, під час чергового спалаху чуми, австрійські війська саме під приводом захисту Угорщини від хвороби зайняли частину Спіша, що залишалася під польським пануванням, а через рік приступили до окупації Підгалля, яку називали «санітарним кордоном». Ці дії стали прелюдією до Першого розподілу Речі Посполитої, який 1772 року документально закріпив та значно розширив австрійські надбання.
Пам’ять про епідемію
Незважаючи на такі величезні масштаби трагедії , сьогодні про епідемію більш ніж трьохсотлітньої давності мало хто пам’ятає. Ту давню травму в суспільній свідомості поляків затьмарили пізніші події — розподіли , повстання та війни, особливо Друга світова.
Цікавим винятком у цьому плані є польські караїми. Ця нечисленна етнічна меншина Польщі (тюрки за мовою та походженням , які сповідують релігію Старого Завіту) досі зберігає спогади про чуму 1710 року. Для малої громади лихо стало набагато відчутнішим, ніж для населення загалом. Головний караїмський центр — Тракай, розташований неподалік Вільнюса , — вимер майже повністю.
Цвинтар караїмів , Тракай. Джерело: wikipedia.orgПольські та литовські караїми згадують своїх померлих під час посту , який припадає на місяць язай (червень – липень). Тоді на цвинтарях читають «Syjyt jyry sahynczyna kyrancznyn Litwada 1710 jylda» — «Скорботну пісню, що поминає мор у Литві 1710 року». Цей твір авторства якогось Соломона, сина Арона, з’явився безпосередньо після лиха й містить пронизливий опис чуми. Наведемо такий фрагмент:
Скорбота на порозі , плач біля воріт,
знамення великого лиха у вікнах.
Численні трупи лежать повсюдно:
в селах, містах і на кладовищах.
Розростаються цвинтарі в кожній місцині,
на полях, у будинках, по всьому краю. З караїмської на польську переклала Анна Сулімович.
Чума 1710 року мала тривалий вплив і на релігійність православного (колись — греко-католицького) населення сучасних польсько-білоруських прикордонних областей. Саме тоді постала головна на сьогодні святиня польського православ’я на Горі Хрестів у Ґрабарці. Легенди розповідають , що багато жителів сусіднього міста Семятиці зцілилися завдяки чудотворній воді з тамтешнього джерела. Незабаром на горі збудували каплицю, яка відтоді є важливим центром поклоніння.
Гора Хрестів у Ґрабарці. Джерело: wikipedia.orgБезвідносно до релігійної складової , яку може містити переживання лиха чуми, хотілося б розповідь про давню епідемію закінчити на оптимістичній ноті. Сьогодні ми, як і наші предки колись, боремося з «невидимим ворогом», ми це робимо у незрівнянно кращих умовах. Сучасна медицина дає набагато більше шансів вилікуватися, а завдяки цифровим технологіям у ці скрутні часи можна зберегти чимало елементів нормального життя.
Переклала Ірена Шевченко
