Він не з тих акторів, хто стає знаменитим після першої ролі. З театральної школи його тричі відраховували за невміння співати. Дебютував у театрі — вигнали за нібито відсутність таланту. Нарешті знявся у видатних кінорежисерів — фільми поклали на полицю. Актор тривалий час був таким собі гидким каченям і на свою зіркову роль чекав довгі 19 років: то вже був його 52-й фільм.
Боґуслав Лінда не мріяв про акторство. Він був важким підлітком, адже батьки рано розлучилися, й син мешкав то з мамою в Торуні, де народився, то у Бидгощі — з батьком або з дідусем і бабусею. Він ніде не почувався своїм і ніде не мав власного дому. Домом для Боґуслава була вулиця, тож не дивно, що він став хуліганом.
Мама, університетська викладачка старопольської літератури, щоб мати контроль за хлопцем, записала його до торунського ліцею імені Королеви Ядвіґи, де працювали її знайомі. Щоправда, вільні місця залишалися тільки в математичному класі, а з математикою Боґуслав не товаришував. Випускний екзамен із тими таємничими іксами в квадраті плюс ігреками в кубі написали за Лінду дві закохані в нього відмінниці і приятель-однокласник.
Про математику я не мав найменшого уявлення. Усі ці потяги, що відправляються зі станції о такій-то годині… Ще 15 років після ліцею мене мучили кошмари: я прокидався в поті від того, що мушу повторно складати іспит з математики.
Здобувши середню освіту, Боґуслав міркував, чи не стати йому пожежником, адже це робота з адреналіном, а він обожнює ризик і пригоди. Та все ж юнак вирішив піти в актори — йому здавалося, що це найлегша професія, яку він здатен опанувати. В дитинстві Лінда захоплювався американськими вестернами. Вони з кузеном бігали до кінотеатру дивитися «Ріо Браво», «Вінчестер ‘73» (йдеться не про жорсткий диск, а про рушницю фірми Winchester, модель 1873), «Шериф Ворлока» тощо, а потім намагалися копіювати екранних героїв: одного дня поводилися брутально, як справжні ковбої, наступного — шляхетно, як індіанці. Перевтілення давалося легко й скидалося на приємну забаву.
Тож Лінда вступив до Краківської вищої театральної школи імені Людвіка Сольського. Коли згодом журналісти поцікавилися, чому саме туди, а не, наприклад, до славетної Лодзької кіношколи або столичного вишу, актор відповів напівжартома.
Краків був найдалі від дому, а я саме й хотів бути найдалі від дому.
Про студентські роки в Лінди збереглися два яскраві спогади. Перший — так звані пімпуналії. Історію мистецтва викладав професор Броніслав Добровольський, який на лекціях переймався інтимним життям великих митців, зокрема тим, хто в кого підхопив венеричну хворобу. Студенти звали його професор Пімпусь (звідси й назва «пімпуналії»).
Пімпуналія полягала в тому, що ми брали карету на площі Ринок, і коли професор виходив на вулицю — викрадали його на повному галопі, в масках і плащах, і везли на Варшавську, 5 [до студентського гуртожитку], а там — на сцені — подруги-студентки, перевдягнені в турецькі костюми, звивалися в танці, а ми подавали йому шоколадки, які він обожнював. Потім його відвозили в кареті додому, і він був щасливий. Наступного дня ми йшли до нього із заліковою книжкою, і кожному професор ставив п’ятірку.
Другий спогад — щотижневі покази фільмів в університеті. Лінда-студент раптом відкрив, що існують не лише голлівудські вестерни, а й чудові польські стрічки. Так він захопився «Поколінням» і «Каналом» Анджея Вайди та «Останнім днем літа» Тадеуша Конвіцького. Не залишив Лінду байдужим і український «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка.
Перший тріумф
Акторська професія, яка спочатку здавалася Боґуславу Лінді найлегшою, виявилася досить складною. Після першого курсу юнака, за яким уже закріпилася слава краківського плейбоя, запросили до Театру імені Юліуша Словацького — грати в «Одруженні Фігаро» юного пажа Черубіно, який закохується в кожну спідницю. І що? Невдовзі його вигнали через профнепридатність. Виявилося, що бути серцеїдом у житті й на сцені — абсолютно різні речі.
Та перша професійна невдача не зламала студента, ба навпаки — мобілізувала. Він захотів довести самому собі, що чогось вартий, і довів: по закінченні навчання отримав запрошення до трупи краківського Старого театру. Про таке можна було тільки мріяти, адже це — сцена номер один у Польщі, повні аншлаги, дивовижні вистави. І хто запросив Лінду? Сам Конрад Свинарський, який щойно поставив «Визволення» Станіслава Виспянського — цей спектакль назвали шедевром. Уславлений режисер запросив перспективного випускника Лінду на роль Гамлета — метр саме починав роботу над виставою за Шекспіром.
Однак сталася трагедія: Свинарський загинув у авіакатастрофі. Нове керівництво театру зробило ставку не на талановиту молодь, а на перевірених ветеранів. Лінді доручали невеличкі ролі, не надто цікаві: він нудився і почувався нікому не потрібним. Згодом актор розповідав, що від посвідчення Старого театру була хіба що одна користь — воно справляло неабияке враження на дівчат, до яких він залицявся.
Тож нічого дивного, що 25-річний Лінда без вагань погодився на пропозицію Польського театру перейти в його трупу, у Вроцлав.
Можливо, я — єдиний актор, який залишив роботу в легендарному й відомому в усій Європі краківському Старому театрі. Та я почувався там дуже самотнім.
На вроцлавській сцені Лінда дебютував 1977 року роллю... Гамлета. Відтак зіграв Ганса Касторпа в «Зачарованій горі» за Томасом Манном і Равського в «Таборі» Томаша Лубенського. Спектаклі мали приголомшливий успіх. Нерідко глядачі приїжджали на них і з інших міст. Одного разу після вистави за куліси до Лінди завітали Анджей Вайда і Аґнєшка Голланд.
.jpg)
Боґуслав Лінда та Анджей Вайда, 1999. Фото: Марцін Міхальський / ForumВони сказали, що вистава просто неймовірна, дивувалися, як узагалі можна так зіграти.
«Полиця», Париж і Меріл Стріп
Однак на знімальний майданчик до Вайди чи Голланд Боґуслав Лінда потрапив не відразу. Спочатку був серіал «Погляд», робота над сімома серіями якого тривала майже рік. То була перша головна роль Боґуслава Лінди. За словами актора, саме поради Януша Заорського дозволили йому стати справжнім професіоналом.
Після цього надійшло запрошення від Аґнєшки Голланд, яка запускалася з фільмом «Лихоманка». Роль відчайдушного анархіста, який під час революції 1905 року кинув бомбу, принесла актору першого в його житті Золотого лева на кінофестивалі в Ґданську у вересні 1981-го. Про Лінду заговорили як про одного з найперспективніших акторів молодого покоління. У кінематографічних колах його навіть називали наступником Збіґнєва Цибульського, легенди польського кіно і театру.
Тож Лінда зіграв у «Самотній жінці», новому фільмі Аґнєшки Голланд, в «Людині з заліза» Анджея Вайди, у «Випадку» Кшиштофа Кєсльовського, в «Матері королів» Януша Заорського та інших стрічках. Акторові — 29 років, його кар’єра стрімко йде вгору. До того ж стрічка «Людина з заліза» одержала першу в польському кіно Золоту пальмову гілку в Каннах. Здається, в Боґуслава колосальні перспективи... Та невдовзі все полетіло шкереберть: у грудні 1981-го генерал Войцех Ярузельський запровадив воєнний стан. Всі фільми, в яких знявся Лінда після «Лихоманки», цензура поклала на полицю.
У цей драматичний момент актор одержав запрошення від Анджея Вайди, який виїхав до Франції, — зіграти в фільмі «Дантон». Лінда вирушив до Парижа. Звісно, зніматися з Жераром Депардьє, тогочасною суперзіркою, — величезна професійна школа і важливий крок у кар’єрі. Стрічка зібрала чимало престижних нагород, талановитим поляком зацікавилися у Франції, але він вирішив повертатися додому, попри воєнний стан. Чи не пошкодував?
Аж ніяк. Можливо, тоді я й розмірковував: а що було би, якби я залишився? Але, мабуть, я б просто зламався. Я вже був близький до цього. Я не створений для еміграції. Не міг починати все спочатку, бігати по кастингах. Хоча кілька пропозицій у мене все-таки було.
Насправді бігати по кастингах потреби не було. Польський актор одержав пропозицію від голлівудського режисера Алана Пакули, кількаразового номінанта на «Оскара». Він запросив Лінду до свого фільму «Вибір Софії». На головну жіночу роль — польки, яка пережила жахи Аушвіцу й потім емігрувала до США — затвердили Меріл Стріп, нещодавню лауреатку «Оскара». Лінда мав зіграти її американського коханця. Зйомки — в Нью-Йорку та Хорватії. Але актор відмовився: Вайда його застеріг, що фільм можуть сприйняти як антипольський, позаяк головна героїня — дочка професора Яґеллонського університету, який колаборував з німцями.
Лінда не став ризикувати. Хтозна, може й шкодував потім, бо Меріл Стріп одержала за цю роль «Оскара» і «Золотий глобус», а фільм став подією у світовому кіно. І, до речі, потрапив у польські кінотеатри в грудні 1982-го, ще під час воєнного стану.
«...За умови, що я буду стукачем»
Після повернення Лінди Варшавою — а невдовзі й усією Польщею — поповзли чутки про його бурхливий роман із Монікою Ярузельською, дочкою першої особи в країні. Ба більше: що вони вже одружилися чи збираються одружитися. Принаймні вона — його наречена. Чи справді актор збирався стати зятем людини, через яку його фільми поклали на полицю, а кар’єру зламали?
Ярузельська згадувала в мемуарах, що через багато років одна знайома сказала їй: «А ти ніколи не розповідала, що була з Ліндою». «Так, не розповідала, — відповіла пані Моніка. — А чому ти питаєш?». Знайома пояснила: «У телепрограмі Na żywo і на сайті Pudelek розповідали, буцімто ти була нареченою Боґуся».
Нареченою Лінди Моніка Ярузельська себе не назвала, але й спростовувати цього не стала. А от самого роману з актором не заперечувала.
Щодо моїх стосунків із Боґусем скажу лише одне: з усіх чоловіків, яких я знаю, він — найкращий супутник у багатогодинних походах лісом, навіть під осіннім дощем. А ще — чудовий приятель для вечірніх розмов... Дуже люблю Боґуся і ціную його як людину й актора.
Вони познайомилися на якійсь вечірці. Дівчина тоді була студенткою Варшавського університету й не приховувала, що вона — «донька диктатора». Ба навпаки: залюбки іронізувала з цього приводу й навіть розповідала свіжі анекдоти про «Ярузелю». З батьком у неї були непрості стосунки.
Від сторонніх очей закохані ховалися у горах та на дачах — якнайдалі від столиці.
За одними чутками, Ярузельський дізнався про цей роман лише через десять років — версія, щиро кажучи, малоймовірна. За іншими, Боґуслав Лінда не раз вчащав разом із Монікою у Бельведері. Подейкували, що «сам генерал» був не у захваті від обранця дочки: з рапортів служби безпеки він знав про численні пригоди цього плейбоя й сумнівався, що до Моніки актор ставиться по-справжньому серйозно.
Роман тривав близько року. На професійне життя Лінди він не вплинув жодним чином. Хоча... Приблизно тоді Анджей Вайда запросив актора на головну роль у фільмі «Кохання в Німеччині». Лінда мав зіграти польського робітника, який під час Другої світової війни опинився в німецькому містечку й закохався в німкеню. Фінал цієї історії трагічний. Партнеркою Лінди мала стати та сама акторка, з якою йому так і не судилося зустрітися у «Виборі Софії».
Я мав зніматися з Меріл Стріп у Німеччині. Але в мене не було ні паспорта, ні доларів на квиток — в мене нічого не було! Я відчував, що втрачаю найкращі роки життя.
Після повернення з Франції актор за тодішніми правилами здав закордонний паспорт у міліцію. Тож для поїздки до Німеччини попросив повернути йому документ. Звісно ж, Лінді відмовили. Такі питання вирішувала не міліція, а держбезпека. Саме туди актор і пішов з’ясовувати, які раптом претензії до нього виникли.
І тоді вони кажуть: добре, випустять мене, дадуть паспорт і [німецькі] марки, але за умови, що я буду стукачем. Доносити. Ну, і я не поїхав. Такі були часи.
Що ж, Анджею Вайді довелося знімати в головних ролях іншу пару акторів: Ганну Шиґуллу й Пьотра Лисака. Та постає питання: чи мав Войцєх Ярузельський якийсь стосунок до цієї історії, що сталася майже відразу після розриву Лінди з Монікою? Чи це був лише збіг? Відповіді немає.
Ресторан і кіношкола
Отже, Боґуславу Лінді 31 рік. Роботи немає, грошей немає, в країні воєнний стан, попереду — жодних перспектив. Допомогла актору Аґнєшка Голланд: вона порекомендувала колегу знайомим угорським режисерам. До соціалістичної Угорщини Лінду випустили без перешкод. У 1983–1984 роках він зіграв там головні ролі в чотирьох фільмах. Міжнародного резонансу ці стрічки не мали, зате Лінда, як сам жартував, раптом став «відомим угорським актором».
Тим часом у Польщі скасували воєнний стан, і кінематографічне життя помалу почало відновлюватися. Лінда повернувся до Варшави й протягом трьох наступних років зіграв у 11 кінофільмах і 2 серіалах. 1987-й став для нього початком нового тріумфу. На фестивалі у Ґданську Лінда одержав другого Золотого лева — за роль у щойно знятому «Магнаті», а також третього — за «Випадок» Кєсльовського, який нарешті через шість років витягли з «полиці». Наступного, 1988-го, історія повторилася: четвертий Золотий лев — за роль у детективі «Убий мене, копе», п’ятий — за зняту з «полиці» «Самотню жінку» Аґнєшки Голланд. Чотири леви за два роки поспіль? Такого в польському кінематографі ще не було!
Та справжній успіх прийшов до Лінди 1992 року, коли на екрани вийшов трилер «Пси» з ним у головній ролі. Якщо досі актор тяжів до образу чутливого негідника в фільмах морального занепокоєння, то тепер круто змінив амплуа: зіграв колишнього офіцера держбезпеки, який сміливо й безжально бореться з мафією. «Пси» стали касовим хітом 1990-х і набули всіх ознак культового фільму: репліки персонажів швидко стали мемами, а сам Лінда — суперменом польського кіно.
Новий образ актор закріпив у фільмах «Пси-2. Остання кров» (1994), «Сара» (1997), «Пастка» (1997) і «Демони війни за Гоєю» (1998). Ціле десятиліття польського кіно минуло під знаком Боґуслава Лінди!
Подейкували, що тоді супермен польського кіно був і найбагатшим польським актором. Пропозицій йому не бракувало, і далеко не всі з них були кінематографічні. Один бізнесмен запропонував четвірці тогочасних кінозірок — Боґуславу Лінді, Мареку Кондрату, Збишеку Замаховському і Войцеху Маляйкату — відкрити акторський ресторан.
Ми подумали, якщо вже є підприємець, готовий у нас інвестувати, то чому б не відкрити ресторан, адже він окупиться. Зрештою, це ще й нова пригода. Ми мали чудове приміщення неподалік Замкової площі, яке облаштувала Беата Тишкевич, і спочатку ми дуже захопилися цією ідеєю.
Новину про зірковий ресторан не оминула увагою і преса.
Зірки інвестують! За кілька тижнів на варшавському Подваллі відкриється ресторан Prohibicja, заснований чотирма зірками польського кіно. Це буде перший заклад майбутньої мережі, яка має з’явитися по всій країні.
Згодом ресторани мережі відкрилися в Лодзі, Кракові, Закопаному. Та вже за чотири роки актори вийшли з бізнесу. Що пішло не так? По-перше, якщо твоїм бізнесом керує хтось інший, тебе рано чи пізно тебе обдурять. По-друге, багато відвідувачів приходили сюди не так заради їжі, як у надії побачити за сусіднім столиком кінозірку, сфотографуватися з нею чи взяти автограф. А виходили розчаровані.
Ми нічого на цьому не заробили, але нічого й не втратили.
Відбиток долоні Боґуслава Лінди на Алеї зірок у Мендзиздроє. Джерело: Geonidiusz / WikipediaАктор справді не мав ані часу, ані особливого бажання «торгувати обличчям» у ресторані. У 2001–2010 роках він зіграв у 21 фільмі, ще два зняв як режисер, озвучив чотири комп’ютерні гри, записав три музичні диски (так-так, він ще й співає), написав книжку «Спагеті для самотнього чоловіка» з власними кулінарними рецептами (як бачите, ще й куховарить), а також разом з режисером Мацєєм Шлесіцьким відкрив Варшавську кіношколу.
Протягом 2011–2020 років Лінда знявся у 13 фільмах, зокрема у третій частині «Псів», поставив дві театральні вистави й озвучив три комп’ютерні гри.
Та після того, як 2022 року Лінді виповнилося 70, він збавив обороти. Переніс операцію на хребті. Відтоді знявся лише в двох фільмах і одному серіалі. Викладає в кіношколі. Рибалить, полює, мандрує і... не дивиться власних фільмів.
Редакторка Наталя Ткачик
