Лодзь. Фото: Маріюш Цєшевський / Міністерство закордонних справ Польщі
Лодзь. Фото: Маріюш Цєшевський / Міністерство закордонних справ Польщі
29 листопада 2021

Лодзь. Земля обітована

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Про одне з найбільших польських міст крізь призму літератури.

Навіть для людини, яка ніколи не відвідувала Лодзь, це місто завжди буде справжнісінькою літературною пам’яткою — завдяки Владиславу Реймонту, польському нобелівському лауреату, який створив вражаючу епопею становлення великого промислового центру. Навіть через десятиліття після того, як я прочитав «Землю обітовану», я пам’ятаю найголовніше: Лодзь — вогнедишний дракон, що пожирає людей і розкидує навколо себе гроші.

Коли я читав цей роман, «постсоціалістичний» капіталізм був ще попереду. Я й уявити не міг, що мине зовсім небагато часу і мені доведеться жити серед героїв Владислава Реймонта, у тому самому світі, де швидкий успіх витіснить інші цінності, а прірва між тими, хто досягатиме цього успіху, й усіма іншими здаватиметься нездоланною. Так, це вже буде не в Польщі. Але, з іншого боку, і Лодзь, яку описував Владислав Реймонт, — вона теж була не в Польщі. Атмосфера цього великого промислового міста — це, власне, атмосфера імперії, а не країни. Російської імперії.

Саме тому справжня оптика «Землі обітованої» відкрилася мені, коли я прочитав інший роман, який, за великим рахунком, міг мати таку саму назву. Але був написаний набагато пізніше і відбувся як явище вже в іншій — єврейській літературі. І теж відомий однією з найбільш вражаючих панорам Лодзі та образом вогнедишного дракона.

Автором цього роману був один із найцікавіших авторів літератури їдиш Ісроел-Ієшуа Зінгер, не нобелівський лауреат, але старший брат нобелівського лауреата, Ісаака Башевіса Зінгера. Читачі єврейської літератури ще довго сперечатимуться, хто ж із братів «старший» насправді й чи робить Нобелівська премія більшим літератором молодшого брата. Але це питання вподобань. Для нас важливо те, що старший Зінгер написав ніби продовження роману Реймонта, але змістив центр розповіді у єврейські квартали Лодзі. І це справді дозволяє побачити Лодзь зовсім інакше — і вже після того, як завершується дія «Землі обітованої». Та й після того, як завершується Російська імперія і розпочинається Польща.

Владислав Реймонт, «Земля обітована»

Світало, і з-під пелени туману, відливаючи матовим блиском, проступали дахи найближчих будинків, руїни фабрики старого Баума. Залишки стін зяяли порожніми очницями вікон, зруйновані труби виростали мов з-під землі й чорніли зловісним понівеченим скелетом.

Боровецький заспокоївся: він уже знав, який вибере шлях у житті, куди спрямує цілі. Він порвав зі своїм минулим, зрікся себе і почувався іншою людиною — сумною, але сильною й готовою до боротьби.

За одну ніч він постарів, глибока зморшка прорізала його чоло, на блідому обличчі застиг, немов висічений скульптором, вираз твердої рішучості — результат важкої боротьби із самим собою.

— Так, своє щастя я упустив!.. Але треба зробити щасливими інших, — у задумі прошепотів він і безпристрасним мужнім поглядом, в якому відбилося це невідворотне рішення, окинув сонне місто і неозорі простори, що поступово виступали з мороку ночі.

Так завершується закінчена у Парижі 1898 року «Земля обітована».

Ісроел-Ієшуа Зінгер, «Брати Ашкеназі»

Лодзьке небо заслала важка хмара, повіяв вітер і запорошив людям пилюкою очі. Так само важко, як важкою була хмара, що нависла над Лодзю, всі поверталися до міста, порожнього і чужого.

— Пісок, — бурчали євреї, затуляючи очі від пилу, що переслідував їх.

— Все, що ми будували тут, було на піску, — ледь чутно бурмотали люди похилого віку.

Швидко, стрімко згущалися сутінки. У затягнутому хмарами небі виразно виднілася вигнута, схожа на півмісяць зграя птахів. Вони мчали кудись і кричали.

Так завершуються закінчені у Нью-Йорку 1935-го «Брати Ашкеназі» — 37 років після того, як Реймонт поставив крапку в своєму великому романі.

Я іноді думаю, що добре б коли-небудь побачити ці дві книжки під однією обкладинкою або просто перечитати одну за одною. Можливо, навіть у готелі на Пйотровській, дивлячись на місто, яке так разюче змінилося з тих часів, місто, яке відкриває музеї в кам’яницях колишніх магнатів і торговельні центри у будівлях старих текстильних фабрик. Місто, яке більше ніколи не буде схоже на дракона з романів Реймонта та Зінгера. І це, звичайно ж, на краще — кажу вам як людина, якій доводиться проживати життя у колі їхніх літературних героїв.

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Віталій Портников image

Віталій Портников

Письменник, журналіст, громадський діяч. Оглядач «Радіо Свобода», член Українського ПЕН-клубу. Засновник і ведучий телепрограми «Політклуб…

Читайте також