Юрій Банахевич: Якою людиною був головний герой вашої картини?
Аґнєшка Голланд: Це інтелігентний, освічений і дуже амбітний молодий чоловік з інстинктом детектива. Коли він бере якийсь слід, то йде ним попри те, що й сам може зірватися у прірву. Спочатку Джонса вела цікавість, але коли він зіткнувся зі страшною реальністю Голодомору, в ньому прокинулося відчуття місії та відповідальності. Тому в ході розгортання дії фільму цей репортер стає героєм.
ЮБ: А в сучасному світі є місце для Ґарета Джонса?
АГ: Сьогодні багато Ґаретів Джонсів, і деякі з них, як і мій герой, гинуть. Я маю на увазі сміливих журналістів, які працюють в умовах тоталітарних та авторитарних режимів. Нещодавно я бачила фотографію інсталяції: у залі кілька рядів порожніх крісел, на кожному — портрет убитого російського журналіста.
Але подібне трапляється і в таких країнах, як Словаччина. Наприклад, історія журналіста Яна Кучака, який намагався докопатися до правди про корупцію та зв’язки уряду з мафією. У момент загибелі він був однолітком Ґарета Джонса. Нам потрібні відважні журналісти, які не служать жодній політичній силі, а досліджують факти й не бояться їх оприлюднювати. Отже, у фільмі порушуються питання, які ми ставимо перед собою і сьогодні: про роль ЗМІ, про маніпуляцію правдою, про боягузливість політиків. Нам зараз потрібна ця стрічка, можливо, більше, ніж будь-коли, оскільки в еру інтернету дуже легко обманювати та маніпулювати — ще простіше, ніж у 30-ті роки минулого століття.
ЮБ: Як знімати фільм на таку складну тему?
АГ: Знімати кіно — завжди велика відповідальність. Але якщо фільм про такий трагічний фрагмент історії цілого народу, то відповідальність ще більша. Безперечно, зйомки в Україні були величезним викликом. Тоді випало багато снігу й стояли морози. Тобто навіть фізично було важко знімати. Можливо, саме це нам допомогло знайти потрібну тональність протягом усього фільму.
Я усвідомлювала: якщо сцени, в яких показано Голодомор, не вийдуть, якщо все матиме нереалістичний вигляд чи якусь акторську фальш, то весь фільм розвалиться. Адже саме події в Україні є серцем картини. Особливо сильними мені здаються сцени розмов маніпулятора Уолтера Дюранта Керівника московського бюро The New York Times, який писав, що Голодомору немає. та трохи наївного Джонса. Вони показують два підходи до професії журналіста та навколишньої реальності.
ЮБ: У фільмі грають британські актори. Раніше вони, напевно, нічого не чули про Голодомор?
АГ: За моїми спостереженнями, виконавці головних ролей (у нас троє британських акторів та американець Пітер Сарсґаард) дуже ретельно підготувалися, добре ввійшли в образи своїх персонажів. Актор — це така дивна істота, яка сідає в якийсь потяг і вже за мить знає, куди й навіщо їде, хоча донедавна не мала про це й гадки. Вони повинні ці емоції пережити внутрішньо, щоб ототожнити себе зі своїми героями, правдиво їх зіграти.
ЮБ: Якої реакції глядачів ви очікуєте?
АГ: Ми живемо в час, який часто порівнюють із 30-ми роками минулого століття — час змін, великих загроз, страхів. Зараз дуже легко маніпулювати людьми, дуже легко популістам та різного роду націоналістам створювати наративи про цапа-відбувайла або ворогів. А оскільки суспільства сьогодні поляризовані, можна також легко маніпулювати за допомогою ЗМІ: кожен розповідає свою правду. Історія Ґарета Джонса, голод в Україні та те, що уряди демократичних країн 30-х років минулого століття зробили з цією правдою, — серйозне попередження про небезпеку, яка нам сьогодні загрожує.
Кадр із фільму «Містер Джонс». Джерело: пресматеріалиЮБ: Ваш фільм вийшов на широкі екрани спершу в Польщі, потім в Україні та інших країнах. А Росія? Її влада заперечує, що в Україні був Голодомор. Чи повинні прості росіяни побачити «Містера Джонса»?
АГ: Було б дуже добре показати фільм у Росії. Мій друг та вчитель Анджей Вайда зняв картину про Катинь. Правду про Катинський злочин Росія теж дуже довго не визнавала, але цей фільм там показали. Через багато років заперечення того, що таке жахіття відбулося і росіяни за нього відповідальні, вони це визнали. Якщо світ говоритиме про Великий Голодомор в Україні, то й росіяни колись його визнають.
Зрештою, Великий Голодомор зачепив не лише Україну. Територія була значно ширша, багато регіонів Росії теж від нього постраждали. Проте в Україні ситуація була найгіршою. Там це свідомо розкручувалося, Сталін боявся українського націоналізму, незалежності заможних українських селян. Ця трагедія найболючіше вдарила по Україні та є частиною національної свідомості українського народу, адже торкнулася майже кожного в цій країні, але про неї не можна було говорити. Це як невиліковна травма. А також дуже важлива частина світової історії, зокрема історії Росії.
ЮБ: Чи можна в певному розумінні порівняти події 30-х років минулого століття у колишньому СРСР з тим, що відбувається зараз у Росії?
АГ: Може, не настільки, адже там зараз немає масових убивств, арештів, такої величезної кількості сфальшованих судових процесів та вивезення до Сибіру. Якщо йдеться про режим Путіна у Росії, його ще не порівняти зі сталінським: поки що можна вільно подорожувати, є доступ до інформації. У будь-якому разі, якщо сьогодні росіяни хочуть дізнатися правду про свою країну, то вони мають для цього всі інструменти.
Переклала Ірена Шевченко
Редакція висловлює вдячність порталу УкрІнформ. за можливість публікації
