Войцєх Ярузельський, 1984. Фото: Кріс Ніденталь / Forum

Войцєх Ярузельський, 1984. Фото: Кріс Ніденталь / Forum

Войцєх Ярузельський. Як шляхтич став головним комуністом Польщі

Люди

Історія генерала, який ввів воєнний стан.

Одного разу , приблизно на рубежі тисячоліть, я сидів віч-на-віч із чудовиськом — тоді я таким вважав Войцєха Ярузельського. За моєї молодості, яка припала на 80-ті роки, він вважався втіленням зла комуністичної влади. Та передусім він асоціювався із рішенням про введення воєнного стану.

Войцєх Ярузельський (другий зліва) , 1982. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

У зовнішності Ярузельського передусім впадали в око темні окуляри , які він ніколи не знімав. Коли очільник польського уряду виступав на телебаченні, саме окуляри увиразнювали зловісність його образу. Здавалося, він не показує очей, бо щось приховує. А ще Ярузельський носив мундир, чим нагадував південноамериканських диктаторів, лідерів хунт.

Приблизно 2000 року я зустрівся з ним , щоб узяти коротке інтерв’ю. Це відбулося через десять років після того, як Польська Народна Республіка припинила своє існування. Войцєх Ярузельський видався настільки ввічливий, він так щедро осипав компліментами мої репортажі у виданні Gazeta Wyborcza, що від хвилювання я забув розмішати цукор у каві. Я навіть готовий був забути, як кілька років тому разом з іншими горланив на вулиці: «Знайдеться паля на дупу генерала!»

Цей спогад дуже важливий. Адже в часи ПНР Войцєх Ярузельський з екрана телевізора справляв жахливе враження , а при зустрічі вживу в незалежній Польщі виявився милою, надзвичайно культурною людиною. Ця двоїстість вражала.

Войцєх Ярузельський — один із найдивніших персонажів , яких я коли-небудь зустрічав. Під час телевізійних трансляцій він видавався черствий і непорушний, ніби істота з іншої планети. Коли його возили по фабриках, відчувалася величезна прірва, що постала між високопосадовцем і людьми, з якими він намагався поговорити. При особистих зустрічах Ярузельський хотів подолати цю прірву, хоча це йому й не надто вдавалося. І все ж він був розумною людиною і справляв враження справжнього державного діяча. А це надзвичайно цінна і, якщо вдуматися, напрочуд рідкісна сьогодні риса політика.

Через багато років я зрозумів , що, мабуть, на біографію Войцєха Ярузельського сильно вплинула ще одна його риса. Його дочка згадувала, що він усе бачив у похмурих тонах. Навіть коли справи йшли добре, політик очікував найгіршого сценарію. Схоже, цей фаталізм тяжів і над його рішеннями. Кружляв навіть такий анекдот:

— Що ж тепер буде , що ж тепер буде?! — у розпачі бурмоче Ярузельський, стоячи перед своїм портретом після введення воєнного стану.
— Нічого особливого, — відповідає портрет. — Мене знімуть, а тебе повісять.

Ярузельський став символом комуністичної влади ПНР , що просто вражає, зважаючи на його довоєнну біографію. Він дуже відрізнявся від багатьох керівників Народної Польщі, адже до війни ні сам Ярузельський, ні його родина не мали жодного стосунку до совєтів.

Ба більше — він був ідейним противником комуністів. У довоєнний період Ярузельський вирізнявся радикально-націоналістичними католицькими та патріотичними поглядами.

Він народився у родині польських землевласників , до того ж справжніх патріотів: дідусь воював у Січневому повстанні , а батько — у совєтсько-польській війні 1920 року.

Дідусь і бабуся Ярузельського жили в садибі у селі Тшеціни на Підляшші. Коли Войтек був малим хлопцем , йому подарували його першого поні — Куцку. Взимку він із дідусем полював на зайців. У шкільні роки мав приватного вчителя. Спершу Войтек навчався вдома, а згодом — у католицькій гімназії отців маріанів у варшавській дільниці Бєляни. Заклад, звісно ж, був релігійний, але водночас прихильним до Національно-демократичної партії.

Войцєх народився у селі Куруві (його батько працював тут розпорядником маєтку) у шляхетській родині герба Сліповрон. Тут варто зробити ліричний відступ , тому що самі собою напрошуються мовні асоціації: перша частина слова («сліпо») наштовхує на думку про темні окуляри генерала, а друга частина («врон») — ніби абревіатура Військової ради національного порятунку, Пол. WRON — Wojskowa Rada Ocalenia Narodowego. яка керувала Польщею під час воєнного стану.

Після Другої світової Войцєх Ярузельський приховував своє шляхетське походження. В анкетах він писав , нібито народився в сім’ї інтелігентів, адже в Народній Польщі шляхетське чи поміщицьке походження не надто віталося. Воно таврувалося навіть більше, ніж інтелігентське. Найкраще було, звісно, походити із робітників чи хоча б селян.

Ярузельський почав «зізнаватися» у своєму шляхетському родоводі лише наприкінці існування ПНР , коли під впливом совєтської «гласності» офіційна пропаганда в Польщі теж послабшала і про минуле говорили дедалі відкритіше.

У молодості Войцєх вчився погано , приносив низькі оцінки. Це досить цікавий факт, адже потім, у військових училищах, він став відмінником. Юнака виховували в антиросійському та антисовєтському дусі. Вперше він побачив руських у вересні 1939 року під Гродном.

Тоді сім’я Ярузельських разом із трьома людьми з прислуги , втікала від німців. Вони їхали трьома возами і ще з навантаженою багажем бричкою, дорогою зупинялися в панських маєтках. Після 17 вересня 1939 року до одного з них дійшла інформація , що Червона армія ввійшла на територію Польщі. Войцєху Ярузельському тоді було 16 років. Його вразила величезна кількість солдатів у шинелях і шпичастих шапках з червоними зірками.

Сім’я Ярузельських знайшла прихисток у Литві. Однак незабаром СРСР анексував країни Балтії , і вже в червні 1941 року 18-річного Войцєха разом із родиною з Вільна депортували в Сибір , у Алтайський край. Це ще одна подія, яка, здається, не вписується в пізнішу біографію лідера ПНР. Як людина, яку совєти відправили на заслання, може згодом стати комуністом?

Існувала навіть гіпотеза , буцімто совєти вбили справжнього Ярузельського в Сибіру та підмінили його двійником: у людей в голові не вміщалося, як шляхтич міг переродитися в комуніста.

Ця теорія , однак, кульгає, адже мати Ярузельського ніколи не висловлювала сумніву в тому, що це — її син. Проте вона так ніколи й не підтримала його політичного вибору. Коли вже за часів ПНР мати померла, Войцєх Ярузельський прийшов на її похорон, влаштований за католицьким обрядом, але був лише на цвинтарі. У костел він не заходив, стояв назовні — і через атеїзм, і через лояльність до підлеглих, яких влада відмовляла від участі в релігійних обрядах. В армії ПНР теж скептично ставились до участі солдатів у церковному житті.

Та повернімося до хронології та Другої світової війни. Свої характерні окуляри Войцєх Ярузельський носив через захворювання очей , яке в нього почалося під час вирубування лісу в Сибіру. Він не приховував цього від оточуючих. Тому ще більше дивує поведінка Лєоніда Брєжнєва 1981 року: коли Войцєх Ярузельський вперше приїхав як польський прем’єр-міністр на з’їзд КПРС, Брєжнєв пожартував, що допоможе йому зняти окуляри, тому що любить, коли люди дивляться одне одному в вічі. Однак Ярузельський, як і інші представники польської влади, звик до грубості Брєжнєва. Якось на з’їзді польських комуністів, Лєонід Ілліч, хитаючись, диригував делегатами, які співали «Інтернаціонал», а ще вдавав, нібито ховає під піджаком фотоапарат і пропонував прем’єру Юзефу Циранкевичу попозувати.

І знову повернімося до хронології: Ярузельського дуже змінила війна , а можливо, ще більше — перші повоєнні роки.

1943 року Ярузельський пішов добровольцем у польську армію генерала Зиґмунта Берлінґа , яку тоді формували в Радянському Союзі. Це було дуже дивне зборисько найрізноманітнішого люду. На чолі стояли лідери, які втілювали в життя політику Сталіна. З метою комуністичної індоктринації призначалися політруки. Але простими солдатами були поляки, з яких багато — якщо не більшість — ненавиділи Радянський Союз. Зазвичай це були люди, які раніше потрапили на заслання і зазнали багато несправедливості від совєтської влади. Вони записувались у польську армію не через любов до Радянського Союзу і Сталіна, а щоб вирватися з цієї проклятої землі й повернутися до Польщі. Політична пропаганда була для них карою, проте вони її слухали, позаяк не мали іншого вибору.

Після війни армія Берлінґа стала одним із міфів , що ліг в основу Народної Польщі. Її солдатів носили на руках; чимало з них залюбки користувалися привілеями, яке давало таке минуле, і саме тоді вони стали прихильниками нового ладу.

Бойовий шлях Войцєха Ярузельського , безперечно, був гідний: він воював під Варшавою, брав участь у битві за Поморський вал і в Берлінській операції, Нагороджений Військовим орденом Virtuti Militari та Хрестом хоробрих. Цей період свого життя він особливо цінував. Після війни його нагородили другим Хрестом хоробрих, цього разу «за боротьбу з бандитизмом» — так називали сутички з підпільниками. Войцєх Ярузельський воював із загонами об’єднання «Свобода і незалежність» та солдатами Української повстанської армії.

Через рік після війни він отримав звання капітана , а 1947-го вступив до Польської робітничої партії. Саме тоді, за словами самого Ярузельського, він зрозумів, що майбутнє Польщі буде комуністичним.

Кар’єра Ярузельського стрімко пішла вгору: нові воєнні школи й чергові підвищення. Він пов’язав своє життя з військом. Горілки Ярузельський не пив і навіть засуджував алкоголізм в армії — хоч би з цієї причини важко зрозуміти , як йому вдалося втриматися в лавах Народного війська польського.

1956 року він у віці 33 років став генералом бригади — наймолодшим у повоєнній польській армії. Згодом Ярузельський очолив Головне політичне управління Війська Польського , яке відповідало за ідеологічне виховання солдатів. Виходець зі шляхти тепер формував комуністичну пропаганду в армії!

У 60-х роках Ярузельський зблизився з так званими партизанами — солдатами з оточення Мєчислава Мочара , які під час Другої світової війни діяли у збройному підпіллі в окупованій Німеччиною Польщі. Згодом у них з’явилася неприязнь до польських комуністів , які під час війни перебували на території Радянського Союзу, а в Польщу повернулися з армією Зиґмунта Берлінґа.

На перший погляд , це було дивне зближення, адже Ярузельський служив в армії Берлінґа. Однак «партизани» вважали, що в цьому середовищі політично домінували польські євреї , їх вони передусім ненавиділи. А Войцєх Ярузельський, один із тих, хто прибув до Польщі зі Сходу, безсумнівно, був польської національності.

1966 року генерал Ярузельський очолив Генеральний штаб Війська Польського. Тоді багато офіцерів польської армії , переодягнених у цивільне, проводило антирелігійну агітацію у зв’язку зі святкуванням тисячоліття хрещення Польщі. Під час заворушень у березні 1968-го військові брали участь у розгоні студентських демонстрацій. А в квітні того ж року Ярузельський став міністром національної оборони.

Войцєх Ярузельський. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Після антиєврейської кампанії 1968 року він підписував накази про пониження у званні польських офіцерів єврейського походження. Найбільші польські воєнні операції після Другої світової війни — вторгнення в Чехословаччину 1968 року , криваве придушення робітничих демонстрацій у містах на балтійському узбережжі 1970-го і, нарешті, введення воєнного стану 1981-го. Усі ці події відбулися за міністерської каденції Войцєха Ярузельського.

У 80-х роках він був прем’єр-міністром і першим секретарем ЦК Польської об’єднаної робітничої партії.

Кульмінацією політичної біографії Ярузельського став воєнний стан , запроваджений 13 грудня 1981 року. Генерал асоціюється у поляків передовсім із цією подією.

Він завжди стверджував , що, вводячи воєнний стан, обрав менше зло. За часів ПНР Ярузельський наголошував, що тим більшим злом, від якого він рятував Польщу, була контрреволюція «Солідарності». Однак після падіння ПНР він почав пояснювати це по-іншому: мовляв , більшим злом було б втручання Червоної армії.

Ярузельський також змінив свою думку щодо ролі Радянського Союзу в ухваленні рішення з приводу введення воєнного стану. Ще за часу існування ПНР генерал наполягав , нібито вирішив усе самостійно, без участі Москви. Але після падіння ПНР почав говорити з точністю до навпаки: буцімто рішення довелося ухвалити під тиском совєтської влади.

А як було насправді? Цього ми , певно, ніколи не дізнаємося, навіть якщо оприлюднять нові документи. Найважливіше відбувалося за дверима московських та варшавських кабінетів. І в голові самого Ярузельського.

Хто його підтримував? Партійний службовий апарат. За часів Ярузельського серед чиновників з’явилися військові. Найвідоміший приклад — генерал Чеслав Кіщак , військовий, керівник відділу внутрішніх справ. Генерали очолювали міністерство адміністрації, міністерство гірничодобувної промисловості та енергетики. І з сьогоднішньої точки зору це винятковий провал Ярузельського — маючи повний контроль над країною, він абсолютно не впорався з оздоровленням економіки.

Найбільша заслуга генерала — це... передання влади. Домовленості круглого столу проклали шлях до демократичних і капіталістичних перетворень , які відсунули в тінь агонію ПНР. Чи комуністи з самого початку мали намір ділитися владою? Чи, можливо, вони хотіли маніпулювати «Солідарністю», щоб вона допомогла їм продовжити існування Польської Народної Республіки? По суті, це вже не має жодного значення — навіть якщо Ярузельський хотів лише поділитися владою, а процес вийшов з-під його контролю, він принаймні не блокував демократичні зміни.

У червні 1989 року відбулися перші після війни частково демократичні вибори , які підтвердили суспільний мандат «Солідарності». У липні 1989-го в результаті домовленостей між комуністами й антикомуністичною опозицією Войцєх Ярузельський став президентом Польщі. Цю найвищу посаду він обіймав до грудня 1990 року.

Слід пам’ятати , що ці зміни — як і все, що до того часу відбувалося в повоєнній Польщі — залежали, звісно ж, від Москви. Якби не реформи Міхаіла Ґорбачова, польські комуністи не наважилися б ділитися владою з «Солідарністю».

Кожної річниці введення воєнного стану перед домом Ярузельського з’являлися демонстранти , які нагадували про майже сотню смертельних жертв, зокрема дев’ятьох шахтарів, загиблих під час придушення протесту на шахті «Вуєк».

До переліку того , що лежить на сумлінні Войцєха Ярузельського, можна додати понад 40 людей, убитих у грудні 1970 року під час розгрому робітничих протестів у містах узбережжя.

Войцєх Ярузельський помер у травні 2014 року. І , ймовірно, про нього швидше забудуть, ніж зможуть дати йому однозначну оцінку.

Переклала Ірена Шевченко

Пйотр Ліпінський profile picture

Пйотр Ліпінський

Всі тексти автора

Читайте також