Рапорт написаний 23 серпня 1980 року й адресований Володимиру Щербицькому, першому секретареві ЦК КПУ й одному з найближчих соратників Лєоніда Брєжнєва. Він керував Україною близько 20 років, борючись з так званим українським націоналізмом і проявами дисидентського руху. У системі влади Щербицького важливу роль відігравав КДБ УРСР. Республіканські структури комітету тоді очолював генерал Віталій Федорчук, довірена особа голови КДБ Юрія Андропова. Коли 1982 року Андропов обійняв посаду генерального секретаря ЦК КПРС, Федорчук став головою КДБ у Москві, а київські структури очолив його колишній заступник, генерал-лейтенант Степан Муха. Саме він написав рапорт про ситуацію в Польщі. Муха не був професійним «чекістом», це партійний діяч, якого 1973 року скерували на роботу в органи держбезпеки. Варто додати: щомісяця КДБ УРСР писав рапорти партійному керівництву про ситуацію в Україні. У надзвичайних ситуаціях готувалися додаткові матеріали, серед яких і цей документ.
Іскра з Любліна
Зміст рапорту слід аналізувати в контексті тогочасних подій у Польщі. 8 липня 1980 року розпочався страйк на люблінському заводі транспортного обладнання «PZL-Свіднік». Відтак страйки охопили понад 150 підприємств, участь у них узяло кілька десятків тисяч людей. Робітники вимагали підвищити зарплатню, покращити соціально-побутові умови, зменшити бюрократію, ліквідувати корупцію й привілеї влади. Страйки тривали до 25 липня.
Незважаючи на напругу, перший секретар ЦК Польської об’єднаної робітничої партії Едвард Ґєрек вирішив традиційно провести відпустку в Криму. Він не тільки відпочивав, а й устиг зустрітися з совєтським лідером Лєонідом Брєжнєвим. Те, що численна група польського політичного керівництва приїхала відпочивати в Крим, коли в країні вирував неспокій, за совєтськими оцінками, було безвідповідальністю.
Коли на сімферопольському аеродромі з літака висипалася групка членів польського Політбюро у супроводі дружин, дітей і внуків, мене вдарило струмом, я жахнувся. У Польщі все кипить, люди лютують і критикують владу, організовуються страйки, опозиція об’єднується, близькі співробітники вибивають колег із сідла, а політична верхівка країни приїхала в Крим, щоб перевдягнутися в плавки й утекти від усього якомога далі.
30 липня Ґєрек зустрівся з Брєжнєвим, і це була їхня остання розмова. Совєтський лідер добре підготувався, мав розлогі матеріали про польську ситуацію, які надали совєтські дипломатичні й розвідувальні служби. За оцінкою Костікова, який також їх вивчав, совєтська верхівка не сумнівалася: «іскра, яка спалахнула в Любліні, впала на займистий матеріал». Тому Брєжнєв хотів вплинути на Ґєрека в ході розмови, перебіг якої він зреферував на засіданні Політбюро ЦК КПРС наступного дня. Цей фрагмент фігурує у протоколі засідання як «поради Брєжнєва». Генсек переконував Ґєрека, що ситуація серйозна й Польщі загрожує політична криза як наслідок кризи економічної. На його думку, «антисоціалістичні сили» вже збудували собі підпори в суспільстві й використовують нагоду, щоб очолити суспільні протести. Ґєрек не погоджувався з такою оцінкою. Він заспокоював Брєжнєва й переконував: усе під контролем. Як виявилося, він не мав рації.
Протестувальники, Ґданська корабельня. Джерело: Вікімедіа14 серпня 1980 року на Ґданській корабельні імені Лєніна вибухнув страйк на захист кранівниці, діячки Вільних профспілок (ВПС) Анни Валєнтинович, звільненої з роботи за опозиційну діяльність. Страйк запланував і підготував Боґдан Борусевич, один із лідерів ВПС, а допомагали йому робітники Єжи Боровчак, Боґдан Фельський та Людвік Прондзинський. Невдовзі в корабельні з’явився Лєх Валенса, також член ВПС, звільнений 1976 року, й очолив страйк. Тоді Ґєрек зрозумів, що ситуація серйозна, перервав відпустку й 15 серпня повернувся в Польщу.
Тривога на Лубянці
Того ж дня, як випливає з рапорту генерала Мухи, у московській штаб-квартирі КДБ на Лубянській площі «у зв’язку з подіями у Польщі» ухвалено привести у стан готовности підрозділи КДБ. Наказ отримали структури КДБ на території республік, суміжних із Польщею, а отже, у Литві, Білорусі та Україні.
Важливо зазначити: тривогу в Радянському Союзі зчинили раніше, ніж це зробило керівництво Польщі! Тільки 16 серпня 1980 року міністр внутрішніх справ Станіслав Ковальчик створив центральний оперативний штаб під кодовою назвою «Літо’80». Штаб мав координувати дії у всій країні з метою гарантування «безпеки, спокою і громадського порядку». Аналогічні штаби постали на рівні воєводств. У структурах МВС запровадили стан підвищеної готовности, заморозили відпустки, перевели спецпідрозділи Моторизованої підтримки громадської міліції в казарми, посилили оперативну діяльність Служби безпеки.
Суттєва обставина тих подій — КДБ здійняв тривогу того самого дня, коли в корабельні з’явився Лєх Валенса й очолив протестний комітет. Ситуація ще не була драматична. Страйкарі ще не вимагали право на вільні профспілки — тільки висунули вимогу повернути на роботу Анну Валєнтинович. А отже, на перший погляд, нічого не віщувало бурі, яка невдовзі пронеслася Польщею, запустивши ланцюжок подій, що через десять років призведуть до краху комунізму в Східній Європі.
Виступ Лєха Валенси під час страйків. Джерело: ВікімедіаОднак, за совєтськими оцінками, саме тоді ситуація у Польщі радикально змінилася. Це може свідчити про дуже добру поінформованість совєтської сторони. Нам не відомі всі джерела інформації КДБ, але їх, безперечно, було чимало. Повідомлення передавалися офіційним шляхом або ж неофіційно через працівників МВС, які співпрацювали з КДБ. Зрештою, їх надавала совєтська агентурна мережа. Тогочасний керівник варшавської резидентури КДБ генерал Віталій Павлов згадував, що більшість інформації походила не з МВС, а офіційні джерела використовувалися лише для перевірки інформації, яку надала, зокрема, агентура.
Важливе місце в цій діяльності відігравало генеральне консульство СРСР у Ґданську, яке з грудня 1970 року моніторило ситуацію в Ґданській корабельні не тільки тому, що вона постачала продукцію на совєтські ринки. Це підприємство вже довший час розглядалося як потенційний детонатор великих суспільних конфліктів у Польщі.
Серпневі «туристи»
Генерал-лейтенант Степан Муха. Джерело: Лисюк Ю., Чисніков В. «Керівники органів державної безпеки Радянської України (1953–1991 рр.). Матеріали до біографічного довідника» Нам не відомі всі заходи, які КДБ вживав «у зв’язку з подіями у Польщі». Як випливає з рапорту генерала Мухи, один із них — скерування в Польщу оперативних працівників. У документі йдеться про таємних співробітників і операційні зв’язки, які залишаються у розпорядженні центральних органів КДБ у Києві й діють на польському напрямку в липні (39 людей) та серпні 1980 року (176 людей). Під приводом туристичних поїздок у Польщу перекидалися чергові групи співробітників КДБ та агенти. Імовірно, до таких заходів вдалися також органи КДБ у Білорусі та Литві.
Отримано дані про розповсюдження в Польщі листівок антисоціалістичного змісту, в яких вихваляється Пілсудський, Армія Крайова, яка нібито зіграла провідну роль у Варшавському повстанні. У містах, де побував глава Ватикану Іван-Павло ІІ, відкривають меморіальні таблиці, в магазинах продаються його портрети. Коли житомирська група туристів була в Кракові, один із перехожих молодих поляків вигукував: «Хай живе нова революція!» [...] Деякі поляки проявляють вороже ставлення до Радянського Союзу і його громадян, засуджують надання воєнної допомоги Афганістану.
Паралельно серед громадян ПНР, які перебували тоді в Україні, велася інтенсивна оперативна робота.
Представник Міністерства машинобудівної промисловості ПНР Павляк Сбіґнєв, він же заст. секретаря парторганізації генконсульства, в розмові з нашим джерелом заявив: «Відповідальність за ситуацію, яка склалася, лежить на польському керівництві, адже в країні процвітає приватний сектор, всередині ПОРП Польська об’єднана робітнича партія. іде боротьба. Багато членів партії незадоволені виключенням зі складу Політбюро Ярошевича й Ольшевського, прихильників зближення з СРСР та країнами РЕВу». Рада економічної взаємодопомоги — міжурядова організація соціалістичних країн, створена для економічної інтеграції та взаємодопомоги. Існувала у 1949-1991 роках. На його думку, «у цій ситуації Польщі не обійтися без підтримки СРСР».
З рапорту випливає, що в рамках перлюстрації, тобто перегляду кореспонденції, упродовж трьох днів (з 19 до 22 серпня) переглянули близько 25 тисяч листів із чотирьох областей: Київської, Львівської, Волинської та Тернопільської. На думку КДБ, ці регіони були найбільш податливі на гасла польських робітників-страйкарів. До обласних управлінь КДБ у регіонах, що межували з Польщею, відделегували досвідчених київських працівників, які мали налагодити оперативну роботу на місцях. Мета цих заходів очевидна — запобігти зв’язкам між опозиційними польськими колами та українськими дисидентами. Адже в таких зв’язках вбачалася найбільша небезпека для стабілізації ситуації у цій совєтській республіці. Це підтверджує й представлена в рапорті теза дисидента Клима Семенюка, який солідаризувався з протестами поляків.
Комісія Суслова
Сигнали з Польщі були настільки тривожні, що 25 серпня совєтське керівництво вирішило створити таємну політичну комісію з польських питань — так звану комісію Суслова. Очолив її один із найбільш догматичних совєтських апаратчиків та ініціаторів радянської інтервенції в Чехословаччину Міхаіл Суслов. До комісії ввійшли голова КДБ Юрій Андропов, міністр закордонних справ Андрєй Громико та міністр оборони Дмітрій Устінов. Рекомендації комісії мали фундаментальне значення для політичної лінії, яку обирало совєтське керівництво перед лицем кризи у Польщі. Протоколи засідань цієї комісії в Польщу передав президент Єльцин, 1993 року їх опублікували. Після ознайомлення з ними не залишається сумнівів: польські страйки розцінювалися як контрреволюція. Можливо, саме хтось із цього кола й написав лист Брєжнєва до Ґєрека з категоричною вимогою придушити страйки.
28 серпня комісія Суслова підготувала проєкт мобілізації трьох танкових і однієї мотострілецької дивізії, які мали бути приведені в бойову готовність наступного дня. Водночас вирішувалася доля військової інтервенції у Польщу, до якої остаточно справа не дійшла. 3 вересня комісія рекомендує Брєжнєву вплинути на ситуацію в ПНР адміністративними засобами. Натомість Крємль отримав інформацію, що польська влада почала підготовку до операції, фінал якої припав на 13 грудня 1981 року. У відповідь на масові страйки 13 грудня 1981 року в ПНР оголосили воєнний стан, що протривав до 1983 року й супроводжувався репресіями, жорсткою цензурою, комендантською годиною, мілітаризацією стратегічних секторів економіки, забороною страйків, інфляцією та ін.
Рапорт генерала Мухи цікавий ще й тим, що в ньому страйки оцінюються не з центральної московської перспективи, а з перспективи України, більш податливої на те, що діялося у Польщі. Це політичний документ, покликаний переконати керівництво УРСР, що страйки в Польщі несуть загрозу для безпеки совєтської України. Внесені в нього висловлювання простих громадян, з якими розмовляли працівники КДБ, стали підставою рішення, що слід ужити найрізноманітніших заходів, тільки би польська криза не перекинулася на Україну.
Присутня нездорова реакція з боку інших категорій антисовєтчиків і політично незрілих лиць. Окремі з них із близького оточення висловлюють судження, що у разі погіршення постачання продуктів слід також влаштовувати страйки, беручи приклад із Польщі (робітники лабораторії Київського науково-дослідного інституту «Редуктор» Дубовой І. І. та Щербатенко В. І. — обидва безпартійні). Відомий своїми ворожими настроями токар Чорноморського об’єднання «Антарктика» Сєрий Л. М. заявив нашому джерелу: «Погано у нас поставлена боротьба проти існуючого ладу. В інших країнах задіюється терор та інші активні дії. Якщо б так було у нас! Треба встановлювати зв’язки з польськими дисидентами».
У цьому контексті цікавим видається зауваження, дописане від руки, імовірно, самим Щербицьким або кимось із політичного керівництва УРСР. Йдеться про рекомендацію: з метою уникнути страйків в Україні слід контролювати кожен сигнал про покращення умов праці та становище робітників. Можливо, непрямим чином страйки у Польщі вплинули також на поліпшення побутових умов на українських підприємствах. Ми досі не усвідомлюємо, наскільки широким був резонанс польського Серпня у свідомості громадян Радянського Союзу.
Переклав Андрій Савенець
