Цей звук знайомий кожному, хто опинився у Варшаві 1 серпня: в пам’ять про повстання, яке почалося цього дня 1944 року і тривало 63 доби, о 17:00 (його початок) на все місто починають вити сирени. Водії гальмують і виходять з автівок, працівники в офісах встають із-за столів, над центральними вулицями розвівається біло-червоний дим фаєрів.
Що про військовий спротив польського підпілля згадують його учасники і свідки?
«На годиннику була 17:00. З боку алеї Незалежності центром вулиці побігли молоді люди з біло-червоними пов’язками на руках. Здається, на голові у них були каски, а в руках — зброя. Вони бігли і кричали: поляки, до зброї», — згадує Тереза Вінклєр. У серпні 44-го їй було всього дев’ять. Разом з іншими містянами вона ховалася від вибухів у підвалах і погребах: «Cтіни підвалів спеціально руйнували, щоб забезпечити вільний прохід між будинками. В перші дні серпня молоді повстанці, озброєні гранатами та пістолетами, проходили через наші підвали».
Варшавське повстання. Джерело: Universal History Archive / Universal Images Group / ForumПершого дня в повстанні взяло участь понад 20 тисяч солдатів Армії Крайової (АК).
ветеран АК
Повстання було неминучим, ми вже не могли терпіти німецький терор. Наше покоління готувалося до цієї битви. Влітку 1944 року ніщо не могло зупинити повстання. Ми хотіли битися, ми не боялися. Всі, в тому числі мої батьки і брат, були націлені на боротьбу. Тим паче арешти й облави продовжувались. П’ять років окупації остогидли всім.
полковник Польського війська
Першого вересня я побачив страх в очах хлопців. Вони немов питали: «Як нам битися з німцями, якщо ми раніше нікого не вбивали?» Коли ворог з’являвся десь поміж будинків, ми атакували його з барикад. Постріл! Постріл! Знятий. Це був відчайдушний порив великої молоді. Описати той неймовірний патріотизм жителів Варшави просто неможливо.
Одне з найбільших досягнень першого дня повстання — повстанці взяли німецькі харчові склади у дільниці Жолібож. Завдяки зусиллям відділу бойової готовності «А», багатьом варшав’янам вдалось врятуватися від голоду. Станіслав Януш Сосабовський, позивний Стасінек, керував тоді операцією із захоплення складів. «Томек і Януш Барщевські стріляють по черзі. Німці відповідають із кулеметів, потім відходять за дерева. Стасінек із Костеком шмаляють із томпсонів. Вони стріляли влучно. Ми рухаємось уперед. Є перші поранені», — розповідає свідок тих подій Чеслав Красневський.
Однією з учасниць повстання була і 15-річна Лідія Маркевич-Зєнталь.
cанітарка
Уся моя сім’я була в підпіллі, а я з 1942 року була в харцерстві, там я вивчилася на санітарку. Я брала участь у важких боях на Волі Дільниця Варшави та в атаці на концентраційний табір Ґенсювка, Ґенсювка — комплекс в’язничних і табірних об’єктів, розташованих в районі вулиці Ґенсьої. з якого ми звільнили приблизно 350 євреїв з різних країн Європи. Багато з них вступили до лав нашого батальйону.
«Бабуся, прощаючись зі мною, запитала: куди ти йдеш, дівчинко? Я відповіла: туди, куди мене викликають», — згадує 1 серпня Ганна Тщецінська. Під час повстання вона стала санітаркою. Першого ж дня протистояння Ханна почала допомагати пораненим. У Старому місті, де точився один із найкривавіших боїв, було обмаль медиків. Тшецінська разом із товаришами відправилася туди каналізаційними каналами.
У перші дні боротьби німці покинули частину Мокотова, одного з центральних районів міста. Це викликало велику радість у місцевих жителів, деякі навіть вивішували польські прапори, а з вікон будинків долунював гімн Польщі.
Але незабаром нацисти перейшли в атаку. Офіцер контррозвідки АК Юліюш Вільчур-Ґажтецький писав, що новина про кожен відбитий німцями район викликала у людей розчарування і страх. Все більше сімей залишалося без даху над головою, в підвалах ставало все тісніше. Бої тривали. Продовольчі запаси вичерпувалися. Не було ні води, ні електрики. Солдати Армії Крайової помічали все більше невдоволення місцевих жителів.
«Підземна прогулянка з біло-червоною пов’язкою на рукаві, зі зброєю в руках не була приємною. Час від часу ми чули вигуки: "Бандити! Сволота! Лиходії! Що ви зробили з нами?"», — розповідає Юліюш Вільчур-Ґажтецький.
На початку жовтня, після двох місяців боротьби, поляки капітулювали. Червона армія, яка під час повстання перебувала на правому березі Вісли, не втручалася і не допомогла. За два місяці загинуло близько 18 тисяч польських солдатів. Куди страшніше виглядає цифра втрат серед цивільного населення — від 150 до 200 тисяч. Багато з тих, хто вижив, відправили в концентраційні табори, вивезли на примусові роботи до Німеччини. Варшава перетворилася на руїни.
Варшава після повстання. Фото: Ян Морек / ForumУ польському суспільстві досі триває дискусія щодо доцільності цього повстання. Частина поляків вважає, що повстання, яке з самого початку було приречене на поразку і спричинило величезні втрати, не варто було починати. Інші називають це природним протестом проти нацистської окупації й торжеством патріотизму.
