Цей звук знайомий кожному , хто опинився у Варшаві 1 серпня: в пам’ять про повстання, яке почалося цього дня 1944 року і тривало 63 доби, о 17:00 (його початок) на все місто починають вити сирени. Водії гальмують і виходять із автівок, працівники в офісах встають із-за столів, над центральними вулицями розвівається біло-червоний дим фаєрів.
Що про військовий спротив польського підпілля згадують його учасники і свідки?
«На годиннику була 17:00. З боку алеї Незалежності центром вулиці побігли молоді люди з біло-червоними пов’язками на руках. Здається , на голові у них були каски, а в руках — зброя. Вони бігли і кричали: поляки, до зброї», — згадує Тереза Вінклєр. У серпні 44-го їй було всього дев’ять. Разом з іншими містянами вона ховалася від вибухів у підвалах і погребах: «Cтіни підвалів спеціально руйнували , щоб забезпечити вільний прохід між будинками. В перші дні серпня молоді повстанці, озброєні гранатами та пістолетами, проходили через наші підвали».
Варшавське повстання. Джерело: Universal History Archive / Universal Images Group / ForumПершого дня в повстанні взяло участь понад 20 тисяч солдатів Армії Крайової (АК).
ветеран АК
Повстання було неминучим , ми вже не могли терпіти німецький терор. Наше покоління готувалося до цієї битви. Влітку 1944 року ніщо не могло зупинити повстання. Ми хотіли битися, ми не боялися. Всі, в тому числі мої батьки і брат, були націлені на боротьбу. Тим паче арешти й облави продовжувались. П’ять років окупації остогидли всім.
полковник Польського війська
Першого вересня я побачив страх в очах хлопців. Вони немов питали: «Як нам битися з німцями , якщо ми раніше нікого не вбивали?» Коли ворог з’являвся десь поміж будинків, ми атакували його з барикад. Постріл! Постріл! Знятий. Це був відчайдушний порив великої молоді. Описати той неймовірний патріотизм жителів Варшави просто неможливо.
Одне з найбільших досягнень першого дня повстання — повстанці взяли німецькі харчові склади у дільниці Жолібож. Завдяки зусиллям відділу бойової готовності «А» , багатьом варшав’янам вдалось врятуватися від голоду. Станіслав Януш Сосабовський, позивний Стасінек, керував тоді операцією із захоплення складів. «Томек і Януш Барщевські стріляють по черзі. Німці відповідають із кулеметів , потім відходять за дерева. Стасінек із Костеком шмаляють із томпсонів. Вони стріляли влучно. Ми рухаємось уперед. Є перші поранені», — розповідає свідок тих подій Чеслав Красневський.
Однією з учасниць повстання була і 15-річна Лідія Маркевич-Зєнталь.
cанітарка
Уся моя сім’я була в підпіллі , а я з 1942 року була в харцерстві, там я вивчилася на санітарку. Я брала участь у важких боях на ВоліДільниця Варшави та в атаці на концентраційний табір ҐенсювкаҐенсювка — комплекс в’язничних і табірних об’єктів, розташованих в районі вулиці Ґенсьої. , з якого ми звільнили приблизно 350 євреїв із різних країн Європи. Багато з них вступили до лав нашого батальйону.
«Бабуся , прощаючись зі мною, запитала: куди ти йдеш, дівчинко? Я відповіла: туди, куди мене викликають», — згадує 1 серпня Ганна Тщецінська. Під час повстання вона стала санітаркою. Першого ж дня протистояння Ханна почала допомагати пораненим. У Старому місті , де точився один із найкривавіших боїв, було обмаль медиків. Тшецінська разом із товаришами відправилася туди каналізаційними каналами.
У перші дні боротьби німці покинули частину Мокотова , одного з центральних районів міста. Це викликало велику радість у місцевих жителів, деякі навіть вивішували польські прапори, а з вікон будинків долунював гімн Польщі.
Але незабаром нацисти перейшли в атаку. Офіцер контррозвідки АК Юліюш Вільчур-Ґажтецький писав , що новина про кожен відбитий німцями район викликала у людей розчарування і страх. Все більше сімей залишалося без даху над головою, в підвалах ставало все тісніше. Бої тривали. Продовольчі запаси вичерпувалися. Не було ні води, ні електрики. Солдати Армії Крайової помічали все більше невдоволення місцевих жителів.
«Підземна прогулянка з біло-червоною пов’язкою на рукаві , зі зброєю в руках не була приємною. Час від часу ми чули вигуки: "Бандити! Сволота! Лиходії! Що ви зробили з нами?"», — розповідає Юліюш Вільчур-Ґажтецький.
На початку жовтня , після двох місяців боротьби, поляки капітулювали. Червона армія, яка під час повстання перебувала на правому березі Вісли, не втручалася і не допомогла. За два місяці загинуло близько 18 тисяч польських солдатів. Куди страшніше виглядає цифра втрат серед цивільного населення — від 150 до 200 тисяч. Багато з тих, хто вижив, відправили в концентраційні табори, вивезли на примусові роботи до Німеччини. Варшава перетворилася на руїни.
Варшава після повстання. Фото: Ян Морек / ForumУ польському суспільстві досі триває дискусія щодо доцільності цього повстання. Частина поляків вважає , що повстання, яке з самого початку було приречене на поразку і спричинило величезні втрати, не варто було починати. Інші називають це природним протестом проти нацистської окупації й торжеством патріотизму.
