Ґданська корабельня. Фото: Євген Приходько / Нова Польща
27 серпня 2020

Корабельня, якої немає

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

У різні періоди історії Ґданська суднобудівна верф знаходилася і на території Пруссії, і у вільному місті Ґданськ, і була власністю Польщі, а то й переходила до українського олігарха. Історію колиски легендарної «Солідарності» розповідає ґданчанка Пауліна Сєґєнь.

Подейкують, жителів Парижа дуже дратують туристи, які регулярно запитують, де знаходиться Бастилія. Хто добре вчив історію, знає, що в революційному вирі фортецю-в’язницю зруйнували вщент — залишилася тільки назва площі. Отож місця, яке у мільйонів людей асоціюється з Французькою революцією, немає вже понад два століття.

У значно ближчому минулому, якихось 30 років тому, в Польщі теж відбулася революція. Вона була геть не схожа на французьку і тим паче на більшовицьку в Росії: у Польщі жертв було не так багато, а влада змінилася в результаті переговорів. Однак тому історичному дню 4 червня 1989 року, коли в країні відбулися перші почасти вільні вибори, а по телевізору оголосили про закінчення влади комуністів, передувала багаторічна боротьба. Одним із її драматичних прикладів були події грудня 1970 року в Ґданську, Ґдині, Ельбльонзі й Щецині. Тоді акції протесту жорстоко придушила міліція й армія, загинула 41 людина.

Коли влітку 1980 року Ґданськ накрила нова протестна хвиля, працівники судноверфі вимагали зокрема дозволу на побудову пам’ятника загиблим у грудні 1970-го. Вони також наполягали на поверненні на роботу звільнених лідерів — Анни Валєнтинович і Леха Валенси, підвищенні зарплати й компенсаціях у зв’язку з подорожчанням продуктів. Крім економічних, були й політичні вимоги.

Страйк робітників Ґданської корабельні підтримали інші заводи, не тільки в Помор’ї, а й по всій країні. Це змусило комуністичний уряд розпочати переговори з протестувальниками.

Як наслідок, було укладено Серпневі угоди, головне досягнення яких — дозвіл створити незалежні від держави профспілки. Тоді офіційно зареєстрували вже відому на весь світ «Солідарність». Це й стало початком кінця комуністичного режиму в Польщі.

Колиска революції

Ґданська корабельня, де розігрувалися ключові події новітньої польської історії, відчутно змінилася за минулі три десятиріччя. Як кажуть, революція пожирає своїх дітей. І хоча судноверф імені Леніна для польської перебудови була радше матір’ю, ніж дитиною, вона теж виявилася приреченою.

Історія цього підприємства сягає ХIX століття. В епоху індустріалізації в портовому Ґданську, який входив тоді до складу Пруссії, активно розвивалося суднобудування. Заводи працювали і в міжвоєнний період, коли Ґданськ мав статус вільного міста, а в роки окупації вони обслуговували німецьку армію. Коли після 150-річної перерви місто повернулося до складу польської держави (тоді підконтрольної СРСР «народної республіки»), комуністичний уряд об’єднав у суднобудівну верф кілька заводів, які вже віддавна тут існували. Корабельня стала одним із найбільших підприємств країни: в найкращі часи там працювало близько 20 тисяч робітників.

Легендарна прохідна Ґданської судноверфі, 1989 рік. Фото: Яцек Барч / Forum

Реінкарнації судноверфі

Коли 1989 року в Польщі змінився політичний устрій, Ґданську суднобудівну верф, яка була державним підприємством, перетворили на акціонерне товариство, проте функціонувати в умовах ринкової економіки воно не змогло. Крах соціалістичних систем в інших країнах і розпад СРСР, звідки надходили основні замовлення, значно погіршили ситуацію.

1996 року АТ «Корабельня Ґданськ» оголосило про банкрутство. Це стало потрясінням не лише для містян, а й усіх поляків. Навіть почали збирати гроші на порятунок підприємства.

Той факт, що місце, де зародилася надія на краще життя, стало жертвою породжених ним же змін, багатьох змусив замислитися над ціною, яку доводиться платити за економічні реформи.

Коли оголосили про банкрутство, держава намагалася врятувати верф, то беручи її під свій контроль, то продаючи новим власникам (якийсь час ним був навіть український олігарх Сергій Тарута). Влітку 2018 року акції корабельні знову стали власністю польської держави.

Європейський Центр Солідарності. Фото: Лукаш Дейнарович / Forum

Занепад чи нове життя?

Не зважаючи на банкрутство, з кінця минулого століття на території корабельні працюють приватні суднобудівні компанії. Зараз тут близько 20 великих підприємств, а також численні малі та середні фірми, які займаються будівництвом і ремонтом суден і яхт. Вони досі використовують інфраструктуру корабельні.

У південній частині колишньої верфі, яка безпосередньо прилягає до середмістя Ґданськa, планують збудувати модний постіндустріальний район з історичною назвою Молоде місто (Młode miasto). Ідея обговорюється вже кілька років, але остаточного рішення немає досі. Проте підготовка до будівництва кардинально змінила цю частину міста і призвела до руйнування багатьох споруд корабельні.

Ґданський фотограф Міхал Шляґа став свідком цього сумного процесу, який часто називають «історичною приреченістю». Фотографії з його альбому «Корабельня Шляґа» (Stocznia Szlaga) показують масштаби змін в просторі колишньої Ґданської судноверфі. Протягом кількох років митець документував розпад району — те, як руйнуються будівлі, зникає внутрішня мережа вулиць і провулків заводу. Жителі Ґданська обурилися, коли власник території заговорив про знесення високих фінських кранів — їх добре видно з центру і вони чудово вписуються в культурний ландшафт міста. Завдяки активній позиції містян, гігантські машини вдалося врятувати, вони ввійшли до списку об’єктів культурної спадщини, які перебувають під охороною держави.

Хоча офіційне будівництво Молодого міста просувається мляво, молоде життя все ж наповнює заводські будівлі: на території корабельні постійно працює кілька музичних клубів, а влітку тут ще й втілюються тимчасові проєкти (наприклад, «100cznia»).

Це невеликий квартал кав’ярень і барів, розташованих у корабельних контейнерах. Таким чином Ґданська верф все більше нагадує типовий європейський постіндустріальний простір.

Якщо підійти до входу на корабельню, можна побачити три монументальні, спрямовані в небо хрести: пам’ятник загиблим у грудні 1970 року, а також історичні ворота номер два, куди 1980-го приходили підтримати страйкарів їхні сім’ї й де Лех Валенса оголошував закінчення страйку. Через ворота можна потрапити на колишню територію судноверфі. Попереду буде виднітися цегляний флігель — там знаходиться зал, де були підписані Серпневі угоди, які поклали початок профспілці «Солідарність». Зліва стоїть громіздкий коричневий будинок, фасад якого збудований ніби з іржавого металу — це Європейський центр Солідарності. Там розташований музей, присвячений історії повалення комуністичного режиму в Польщі. Після огляду експозиції можна піднятися на терасу і побачити всю Ґданську корабельню — місце, де вона була, і все, що від неї залишилося.

Переклала Оксана Горошко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Пауліна Сєґєнь

Журналістка і перекладачка з Триміста