У Польській Народній Республіці було кілька культових — як ми б їх сьогодні назвали — товарів, які набули популярності навіть за кордоном. Один із них — парфуми «Пані Валевська». Що ж робило їх такими привабливими? Незвичайний аромат? Навряд. Тут варто розуміти, щó тоді вважалося розкішшю.
«Пані Валевську» успішно експортували до Радянського Союзу, Чехословаччини, Угорщини і навіть на Кубу, до В’єтнаму та Індії. Схоже, в інших соціалістичних країнах, так само, як і в тогочасній Польщі, ба навіть у бідних капіталістичних, — поняття «розкіш» було близьке до польського.
«Марися і Наполеон»
Ці жіночі парфуми з’явилися 1971 року. У світі ароматів важливий не лише запах, а й флакон — і в цьому сенсі «Пані Валевська» була справді винятковою для свого часу. Нижня частина флакона нагадувала капелюх Наполеона й мала характерний колір — кобальтовий, себто насичений синій.
Назва «Пані Валевська» — не випадкова. Вона пов’язана з реальною постаттю з польської історії — розумною й вродливою жінкою, яка мала двох чоловіків і одного дуже відомого коханця.
За кілька років до появи парфумів, 1966-го, на польські екрани вийшла комедія «Марися і Наполеон» режисера Лєонарда Бучковського, з зірковим дуетом Беати Тишкевич і Ґустава Голубека у головних ролях. Творці фільму обіграли відомий сюжет — роман французького імператора й польки Мар’ї Валевської. Ймовірно, саме ця історія кохання стала джерелом натхнення для авторів назви парфуму.
Історія парфумів сягає корінням XIX століття, коли жила Мар’я Валевська (уроджена Лончинська), яка згодом стала графинею д’Орнано і в яку закохався Наполеон. Пані Валевська, щоправда, була заміжня, та це не завадило їй крутити роман із відомим французом. З іншого боку, хай там як, а пуститися в адюльтер, коли в тебе немає ні чоловіка, ні дружини, — доволі складно. На сайті нинішнього виробника парфумів можна прочитати тематичну рекламу.
Косметика з розкішної лінії «Пані Валевська» – зброя, дана кожній жінці, яка, вміло підкреслюючи свою чарівність, хоче завоювати симпатію «Наполеона» свого життя...
Miraculum
Надзвичайно цікава і характерна для Польщі також історія виробника «Пані Валевської». Аромат розробили в краківській фірмі Miraculum («Диво»), яку в міжвоєнний період відкрив майже забутий сьогодні доктор Лєон Люстер, польський єврей. За освітою він був лікарем і славився своїми прогресивними поглядами. Люстер лікував хвороби шкіри й волосся й навіть займався чимось на зразок сучасної естетичної медицини: за допомогою електричного струму видаляв бородавки. А ще він дописував до жіночих журналів про те, як варто дбати про себе, щоб залишатися красивою. Наприклад, Люстер критикував моду на корсети, вважаючи їх шкідливими для здоров’я.
1924 року він перетворив свою лабораторію при лікарському кабінеті на фабрику і назвав її товариством з обмеженою відповідальністю «Доктора Люстера косметично-лікувальні препарати Miraculum». Тобто ми маємо справу з виробником, який може похвалитися столітньою історією!
Асортимент бренду «Пані Валевська». Джерело: kaup24 / Miraclum S.A.Компанія починала з виробництва мила і зубної пасти, але прославилася саме завдяки косметиці. «Вишукана екзотична пудра доктора Люстера» 1931 року отримала золоту медаль на Міжнародній виставці здоров’я та краси в Парижі.
Продукти доктора Люстера були дуже дорогі — крем коштував половину середньостатистичної зарплати чиновника. Компанію навіть рекламувала відома польська акторка Ганка Ордонувна! А також «Міс Полонія — 1930», тобто Зоф’я Батицька, яка також знімалася в кіно.
Незадовго до початку Другої світової війни Лєон Люстер відійшов від керівництва фабрикою. Під час окупації німці конфіскували компанію як єврейське майно. Виробництво обмежили до прального порошку, мила та зубної пасти, які відправляли на фронт. Сам доктор Лєон Люстер, найімовірніше, загинув у ґетто в Новому Сончі. За іншими версіями, він наклав на себе руки.
Miraculum, яка 1971 року виготовляла парфуми «Пані Валевська», була вже зовсім іншою. Після Другої світової її націоналізували, тобто комуністи її привласнили, як і більшість інших приватних компаній. Завод Miraculum виготовляв тепер захисний крем для робітників.
«Пані Валевська» і «Бруталь»
Парфуми «Пані Валевська» з’явилися в особливо сприятливих політичних обставинах. 1970-ті роки були початком ери Едварда Ґєрека, першого секретаря ЦК партії, за якого Польща дедалі більше відкривалася на Захід. Любов до розкоші перестала бути чимось, чого потрібно соромитися.
Аромат польського виробника рекламувала сама Беата Тишкевич, — саме вона зіграла головну героїню у фільмі «Марися і Наполеон». «Пані Валевська» не конкурувала за якістю з Channel No. 5, але приємно пахла і була по кишені простій польці. Втім, слід визнати, цей парфум аж ніяк не належить до видатних. У Польщі «Пані Валевську» полюбляли зрілі жінки. Молоді дівчата обирали інші аромати.
Цікаво, що в «Пані Валевської» був парфумерний чоловік — «Бруталь». Теж культовий у Польщі, але аж ніяк не за кордоном.
Емансипація жінок — нездійсненна мрія, спроба втекти від природи, відмова від домінування чоловіків над представницями прекрасної статі, штучне перетворення світу. Навіть на керівній посаді жінка зітхає, дивлячись на добре збудованого чоловіка з грубими манерами. Захоплення вишуканістю зникає, коли з’являється рішучість, брутальність.
Сьогодні після такого рекламного тексту в будь-якого директора маркетингу, певно, стався б інфаркт.
Аромати «Пані Валевська» і «Бруталь». Колаж: krysia / retro.pewex.pl«Бруталя» також експортували до Радянського Союзу та Південної Америки, але він не досягнув шаленої слави «Пані Валевської». «Бруталь» не мав шансів уже на старті, оскільки зазвичай жіночі аромати більш популярні, ніж чоловічі.
Парфуми — предмет розкоші, а розкіш не надто асоціюється з епохою правління комуністів. Проте в тогочасній Польщі таки можна було знайти вишукані товари, хоча вишуканість по-польськи була геть інша, ніж на Заході, і помітити її можна було тільки на тлі сірої реальності Польської Народної Республіки. Тому в країнах соцблоку навіть такі звичайні для капіталістичного світу товари, як американські сигарети чи джинси, ставали ознакою високого статусу. Розкішшю в Польській Народній Республіці вважалася шинка чи домашній телефон. Банани, здобуті після годин стояння в магазинних чергах. Апельсини — особлива розкіш до різдвяного столу.
Щороку на початку грудня преса гучно повідомляла, що до Польщі йдуть кораблі з цитрусовими. Потім інформувала, коли вони прибували на польське узбережжя — зазвичай публікували навіть фотографію порту. справжнім «храмом» розкоші були магазини мережі Pewex. У них продавали західні товари, а розраховувалися конвертованою валютою, переважно доларами, або так званими товарними чеками, випущеними Польщею (ці чеки були чимось на кшталт «долароподібної валюти» замість справжньої — як популярний тоді «шоколадоподібний продукт» замість справжнього шоколаду). Асортимент цих магазинів тоді справляв приголомшливе враження, хоча порівняно з магазинами на Заході він був досить пересічним.
Секрет «Пані Валевської»
Кілька років тому я дивився фільм «Одного разу в... Голлівуді». Дія відбувається наприкінці 60-х у США. Я звернув увагу на облаштування помешкання, в якому жив один із головних героїв. У Польщі 60-х років такий інтер’єр вважався б розкішним. У героя був навіть телевізор із пультом! А жив він у кемпінговому причепі.
Зробімо невеличкий відступ і на мить перенесімося у 90-ті роки минулого століття. Я багато разів брав інтерв’ю у колишніх комуністичних високопосадовців. Ми зустрічалися в їхніх квартирах. І мене часто дивувало, що вони були обставлені досить посередньо, гірше, ніж моє щойно куплене помешкання. Але це було своєрідною ілюзією — ще зовсім недавно їхні домівки вирізнялися на тлі помешкань пересічних громадян. За мірками Польщі часів правління комуністів 1970–1980-х років вони виглядали багато. Згодом, коли золоті часи їхніх власників промайнули, помешкання поблякли на тлі оздоблювальних матеріалів і фарб, що з’явилися на початку капіталістичних 90-х.
І ще один відступ усередині відступу — хоч інтер’єр тих квартир із сучасної перспективи видається доволі скромним, через своє розташування вони досі коштують шалених грошей. Це приклад своєрідного наділення житлом колишніх людей влади. У роки ПНР за заслуги вони отримували житло в найпрестижніших варшавських районах — наприклад, на алеї Троянд чи алеї Друзів. На початку 90-х років колишні чиновники викуповували ці квартири за копійки (так само, як і інші поляки, тільки в гірших районах), а сьогодні їхні діти користуються цим посткомуністичним капіталом.
Увесь цей контекст пояснює, чому «Пані Валевська» — непогані парфуми, але аж ніяк не видатні — вважалися елітними. Просто в роки правління комуністів планка розкоші була встановлена досить низькою.
Парфуми «Пані Валевська» в магазині в Білорусі. Джерело: Ledidi / InstagramКомпанія Miraculum існує досі і навіть котирується на фондовій біржі. «Пані Валевська» і «Бруталь» — аромати минулої епохи, але вони досі продаються.
Чудові спогади, пов’язані з бабусею, я купила парфуми через сентиментальні почуття, але також тому, що мені подобається аромат, я люблю користуватися цими духами. Символічна ціна за дуже пристойну якість.
Сьогодні «Пані Валевська» — найнижчий ціновий сегмент. Флакончик парфумів можна купити за 20–35 злотих. Ось така зараз ціна не стільки розкоші, скільки ностальгії.
Перекладачка Наталка Римська, редакторка Наталя Ткачик
