«Лодзь прокидалася». Так починається найвідоміша книжка про Лодзь — «Земля обітована» Владислава Реймонта. А мені здається , моє дивне, сповнене контрастів та енергії місто вже прокинулося. У ньому переплелися різноманітні культури, минуле й сьогодення, потворне й прекрасне. Хтозна, можливо, я вас настільки зацікавлю Лодзю, що незабаром ми зустрінемося за кавою на вулиці Пйотрковській?
Лодзі 600 років , це третє місто Польщі за кількістю населення (після Варшави та Кракова) , і четверте за площею після двох вищезгаданих та Щецина. Це місто студентів — тут аж 19 вишів , що робить Лодзь одним із найбільших академічних центрів Польщі.
Енергія молоді відчутна на кожному кроці.
Студентки Лодзького університету роблять селфі на тлі муралу. Джерело: Лодзький університет / FlickrЛодзь — місто фабрик , палаців, кам’яниць та червоної цегли. Але її важко назвати туристичним містом. Тут немає ні моря, ні озера, ні навіть пристойної річки. Місто розкинулося в центрі Польщі, подорож потягом із Варшави триватиме півтори години, а море й гори віддалені від нас на таку ж відстань! Мешканці Лодзі мають блискуче почуття гумору, а ще повсюдно помітний локальний патріотизм. У середмісті збереглося 27 палаців та понад 50 вілл, чимало фабрик та кам’яниць.
Окрім цих очевидних принад , за брамами та в закутках затаїлися справжні таємниці — досить тільки звернути зі звичного шляху.
Уявімо собі , що виходимо з потяга на Лодзі Фабричній. Після капітального ремонту це один із найбільших залізничних вокзалів Польщі, а його велетенська футуристична будівля видніється ще здалеку.
Вокзал Лодзь Фабрична. Джерело: ВікімедіаІ це перший контраст , який ви тут зустрінете. Адже, роззирнувшись, можна побачити церкву святого Алєксандра Нєвського ХІХ століття, парк, будинок, що чимось нагадує варшавський Палац культури та науки, й велику фабрику, про яку я розповім згодом.
Церква святого Алєксандра Нєвського , Лодзь. Джерело: ВікімедіаВокзал схожий на летовище для космічних кораблів , але його золотий час ще попереду: в Лодзі саме розпочалося будівництво підземного тунелю, що поєднає вокзал Лодзь Фабрична зі старим вокзалом Лодзь Каліська. Сьогодні Лодзь Фабрична — кінцева зупинка, але вже за кілька років містяни їздитимуть метро, а подорожні зможуть легко дістатися в усі куточки країни.
Біля вокзалу височіють дві показні будівлі — це офісний комплекс Ворота міста , з якого добре видно ЕС1, себто колишню теплоелектростанцію, а зараз головну частину нового міського центру.
ЕС1 , Лодзь. Фото: Пйотр Ґрудзень / FlickrНеймовірна атмосфера старої Лодзі переплелася з сучасністю. А ще тут на вас чекають Центр науки та техніки , планетарій, Центр коміксів та інтерактивного наративу , де організовують Фестиваль коміксів та ігор. ЕС1 — чудовий приклад ревіталізації, повернення до життя старих будинків та надання їм нового призначення. Ревіталізація — одне з найпопулярніших слів у Лодзі.
Останній погляд на колишню фабрику , просторі вікна, які ми називаємо «вейдери» (від шолома Лорда Вейдера з «Зоряних війн»), і ходімо далі. Нас чекає ще багато цікавого.
Лодзь — місто стріт-арту. Понад 150 муралів , скульптур, інсталяцій справляють незабутнє враження. Вони на кожному кроці: від велетенських до невеличких, часто непомітних витворів.
На розі вулиць Трауґутта та Сенкевича нас вітає мурал із Артуром Рубінштейном — його ніяк не можна оминути. Відомий піаніст , уродженець Лодзі, славився блискучим почуттям гумору, і гримасу, яку ми бачимо на муралі, він скорчив позуючи для фото.
Мурал із зображенням Артура Рубінштейна. Фото: Юстина ТомашевськаТак з’явився справжній шедевр. Бразильський художник Едуардо Кобра , захопившись цим знімком, створив барвистий мурал у характерному для нього стилі. Артур Рубінштейн дивиться на Лодзьку філармонію, названу його іменем.
Неподалік (на Трауґутта , 10) бачимо ще одну роботу — інсталяцію «Сусіди» Ісаака Кордала. Вона складається з 24 балконів разом із мешканцями, похмурими, сірими та втомленими, які дивляться вниз або вперед і не розмовляють. Це одна з найцікавіших лодзьких робіт стріт-арту, і вона спонукає до роздумів.
Інсталяція «Сусіди» Ісаака Кордала. Джерело: ВікімедіаЛодзь — одна з найбільших вуличних галерей у Європі , адже з величезних стін кам’яниць тут красується понад 70 арт-робіт митців зі всіх куточків світу. Варто звернути з головних вулиць і роззирнутися уважніше. В Лодзі є одне важливе правило — все найцікавіше розташоване вгорі, тому ми відвідуємо місто з гордо піднятою головою! Мурали причаїлися майже всюди — вони прикрашають багатоповерхівки, наріжні стіни кам’яниць та подвір’я.
Подвір’я — друге обличчя Лодзі. Часто за ошатно відреставрованими фасадами причаївся таємничий сад , бетонний двір або ж скульптура, про яку ніхто нічого не знає.
Мурал у Лодзі. Джерело: FlickrПйотрковська. Королівська вулиця. Кажуть , побувати в Лодзі й не відвідати Пйотрковську — це як приїхати у Париж і не побувати на Єлисейських полях. Ця вулиця завдовжки понад чотири кілометри, два з яких — своєрідний хідник із прекрасними кам’яницями, кав’ярнями, барами, ресторанами, лавочками й різноманітними пам’ятками.
Вулиця Пйотрковська. Джерело: ВікімедіаЯ покажу вам кілька подвір’їв , бо саме там сховалася справжня Лодзь. Спочатку проходимо крізь показну браму (Пйотрковська, 3) у дворик, де розташований Пасаж Ружі — неймовірне подвір’я, створене Йоанною Райковською, яке повністю викладене… дзеркальцями. Воно справляє незабутнє враження, особливо сонячного дня.
Пасаж Ружі. Фото: Юстина ТомашевськаНа каву варто зазирнути до кав’ярні Niebostan — оригінальний інтер’єр , затишний сад та дуже смачна веганська їжа (Пйотрковська, 17). А ще тут найкращі в місті вечірки.
Трохи далі , на будинку під номером 26, на нас чекає ще один мурал — «Звичайний». На хвильку зазирнемо і на вулицю Вєнцковського: на будинку під номером 4 красується унікальний витвір «Народження дня», який нас переносить у казку картин Войцєха Сюдмака Польсько-французький художник, представник фантастичного реалізму.. Вони відтворені на 240 керамічних плитках , що вкрили все подвір’я. Варто залишитися тут на довше й уважно роздивитися ці зображення.
Витвір «Народження дня». Фото: Сильвестр Соколовський / FlickrПовертаємося на вулицю Пйотрковську. Будинок під номером 38 здивує «Садом мистецтва»: тутешнє подвір’я мешканці перетворили на таємничий садок із картинами , квітами, фігуркою Будди. Люди хотіли жити в оточенні прекрасного і, схоже, їм це вдалося.
Прогулянка цією вулицею може тривати довго — Пйотрковська має чимало принад. Тож аби їх не проґавити , закликаю заглядати до брам.
Обов’язково зазирніть до брами на Пйотрковській , 88: над самим входом розташована суккá — намет, що будується на єврейське свято Суккот. Ось наочний доказ присутності євреїв у Лодзі. У ХІХ столітті вони становили 33 % всіх мешканців , таких наметів тут було багато, а сьогодні їх лишилося кілька. У цьому ж підворітті — мурал із Blues Brothers та Лодзю Фабричною.
Двір на Пйотрковській , 88. Джерело: ВікімедіаМи не можемо оминути пам’ятник єдинорогу , який стоїть біля конюшні єдинорогів. Так-так, у нас у Лодзі є й таке! Насправді конюшня — це трамвайний вокзал із барвистим дахом (звідси і його поточна назва). Спочатку з’явилася так звана конюшня, а за кілька років завдяки громадянському бюджету Budżet obywatelski — частина місцевого бюджету, яка призначена на реалізацію локальних проєктів, запропонованих і вибраних самими мешканцями. з’явився пам’ятник єдинорогу авторства японського майстра Томохіро Інаби.
Пам’ятник єдинорогу. Фото: Сильвестр Соколовський / FlickrІ знову контрасти: Пйотрковська з чудовими кам’яницями , Central (торговельний дім із 60-х), новітній готель та найвищі лодзькі хмарочоси, які ми називаємо Мангеттен.
Пройдімо далі головною лодзькою вулицею. Стає гамірніше , бо тут ходять трамваї. Але знову на кожному кроці на нас чекає щось цікавеньке. Наприклад на Пйотрковській, 203/205 — одна з найцікавіших лодзьких скульптур, про історію якої нічого не відомо. Це Пегас зі зламаним крилом. Є тут і невеличкий кінотеатр Charlie, де можна подивитися фільми у приємній атмосфері, а ще побачити цікаву лодзьку мозаїку.
А на Пйотрковській , 217 чудові кнайпи, фестивалі вуличної їжі та мурали на тлі червоної цегли створюють атмосферу на подобу берлінської. Це одне з моїх улюблених місць.
Пйотрковська , 217. Джерело: Piotrkowska 217Лодзь — це не тільки Пйотрковська , а й Балути. Район, який багато бачив на своєму віку. Саме тут під час Другої світової постало єврейське ґетто.
Час у Балутах наче зупинився.
Щоправда , це далеко не перше місце, куди прямують туристи. Воно, м’яко кажучи, має не надто добру славу. А даремно. Адже історія району доволі незвична. До 1915 року це було найбільше село в Європі: коли його приєднали до Лодзі, там мешкало 100 тисяч людей.
Один із муралів проєкту «Діти Балут» , присвячений дітям-жертвам Лодзького ґетто. Джерело: FlickrНа Балутах чого тільки немає: старі кам’яниці , занедбані подвір’я з чудовими об’єктами стріт-арту. До моїх улюблених належить так звана балутська мозаїка — в одному з подвір’їв підлога викладена пивними покришками. Художня акція місцевих жителів триває вже десятки років і, схоже, їй не буде кінця-краю! Тут красуються мурали з написами, зокрема івритом — кумедні вирази одного з місцевих митців, які кожного змусять замислитися.
На Балутах панує дивовижна атмосфера. Сусіди досі зустрічаються на подвір’ях , розмовляють, сушать білизну і все про всіх знають. А ще тут один із найбільших в Європі єврейських цвинтарів, прогулянка яким має стати обов’язковим пунктом туристичної програми. Годі знайти кращий урок історії.
А ще тут діє Центр діалогу імені Марека Едельмана — інституція , що займається минувшиною Лодзі, бореться з упередженнями та стереотипами. Центр розташований у Парку вцілілих, який увіковічнює пам’ять тих, хто вижив у Лодзькому ґетто. Тут є лавочка Яна Карського та пам’ятник Праведникам народів світу. Лодзь пам’ятає свою історію.
Лавочка Яна Карського. Джерело: ВікімедіаНу от і все… Але я не встигла показати ще стільки місць! Ми не побували в районі Ксєнжий млин , на районі Полісся, я не розповіла про особливі квіти, що ростуть в одному з парків та провіщають весну, ми не побували в Мануфактурі та на Відзеві Історична й найменш зуарбанізована частина міста.. У Лодзі ще стільки всього цікавого! Та краще один раз побачити , ніж сто разів почути.
Переклала Ірена Шевченко
