Він один із небагатьох героїв нашого часу, якому не просто зведено пам’ятники, а присвячено цілий архітектурний проєкт: меморіальні лавочки Карського, на які можна присісти і порозмовляти з цією дивовижною людиною. Якщо ви завзятий мандрівник, то обов’язково хоча б раз зустрінете його і поспілкуєтесь.
Мені пощастило, я говорив із Карським повсюди! У Нью-Йорку я розповідав йому, що цивілізований світ — і Сполучені Штати зокрема — покаявся у байдужості й невірі, яку проявляв до свідчень Карського про Голокост. І що його голос не залишився голосом волаючого в пустелі — тому що людство, нехай не відразу і не все — прислухалося до нього. І якщо ми зараз живемо в світі, де намагаються захищати ідеали гуманізму — то це завдяки таким, як Ян Карський.
У Тель-Авіві я розповідав йому, що навіть найбільш безнадійне починання може завершитися дивовижним успіхом, якщо вірити у відвагу, що навіть у пустелі можуть рости квіти — якщо є такі люди, як він. І ось йому, бійцю, що намагався достукатися до людства з вимогою припинити Голокост, Праведнику народів світу і почесному громадянину Ізраїлю встановлений пам’ятник у квітучому саду сучасного єврейського міста, у центрі єврейської держави.
У Кракові ми з ним дивувалися, як буквально на наших очах наповнюється життям ще недавно мертвий і похмурий Казімєж Історична єврейська дільниця Кракова.. І тепер це, звичайно, вже не декорація фільму «Список Шиндлера», а енергія, що не дає згаснути пам’яті.
У Варшаві я радів вільній Польщі, яка його оцінила і віддала йому належне, Польщі, боротьбі за свободу якої він присвятив усе життя. І що найголовніше — боротьбі за її честь. Адже що таке свобода без честі? І що таке свобода без пам’яті? Сам факт того, що з ним може поспілкуватися кожен відвідувач сучасного Музею історії польських євреїв — а таких відвідувачів десятки тисяч — дорогого варте.
У його рідній Лодзі я розповідав йому, як змінюється це місто, як старі фабричні корпуси перетворюються на сучасні готелі й лофти. І про фестиваль чотирьох культур Щорічний Festiwal Łódź Czterech Kultur відбувається в Лодзі з 2010 року, присвячений німецькій, єврейській, польській і російській культурам., що став дзеркалом утраченої й розстріляної Лодзі, теж розповів — хіба це було б можливим без таких, як він?
І нарешті Кельце, моя остання лавочка. Найскладніша розмова — про Голокост після Голокосту, спровокований, як ми тепер усе більше переконуємося, вже новим окупантом 1946 року в Кельце місцеве населення із органами комуністичної влади спільно вчинили єврейський погром, внаслідок якого загинуло щонайменше 40 євреїв та 2 поляків, які їх захищали.. І той самий висновок, що й під час попередніх бесід: пам’ять і честь — найкращі ліки від старих ран.
А Ян Карський і був живим утіленням пам’яті й честі Польщі. Таким він і залишається на своїх лавочках.