Музей Генрика Сенкевича, Обленґорек. Джерело: Wikimedia
12 листопада 2020

Обленґорек. У пошуках Генрика Сенкевича

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

«Сенкевич прагнув бути всюди. Він писав статті й романи у поїздах і готелях, він перетворив подорож у творчість і творчість — у подорож», — пише Віталій Портников.

До Обленґорека, ідилічного маєтку Генрика Сенкевича під Кельце, я приїхав із передчуттям чудової заміської прогулянки і сподіванням, що тут уже напевно знайду знаменитого письменника. Я давно зачарований книгою свого старшого товариша Пьотра Вайля «Геній місця», у якій він майстерно переплів географію та літературу. І в мене не було ні тіні сумніву, що в цьому старовинному будинку, подарованому Сенкевичу польським народом, точно є геній місця. Де ж іще?

Прогулянка дійсно виявилася незабутньою. Алея, яка вела до дому письменника. Затишний сад, де я пив чай ​​із шарлоткою, а потім довго сидів, дивився, як граються діти працівників музею, і чекав чи заходу, чи автобусу. Я дуже добре пам’ятаю цей розслаблений стан — діти, квіти, старий будинок, останні промені сонця згасають серед дерев романтичної алеї…

А Сенкевич?

А Сенкевича там не було. Ніякого «генія місця» — зовсім. Так, звичайно, експонати, фотографії, портрети, цитати... Якби я був слідчим, а не журналістом, точно б сказав, що пан Генрик Сенкевич проживав у цьому будинку, приймав гостей, прогулювався садом, читав газети і навіть писав книги. І все.

Геній місця — це відблиск душі. Душі Генрика Сенкевича просто було б затісно в цьому маленькому саду, затишному будинку. Це був подарунок, прекрасний подарунок — і тільки. А Сенкевич прагнув бути всюди, навіть коли ще не було швидкісних поїздів й авіаційних перельотів. Він писав статті й романи у поїздах і готелях, він перетворив подорож у творчість і творчість — у подорож, ось чому я обожнюю саме «В пустелі та джунглях». Тому що я так і не подорослішав, але й Сенкевич так і не подорослішав! Тож він міг легко подорожувати не тільки вперед, а й назад — і в цих історичних мандрах він теж був романтиком, який постійно поспішає й обганяє час. Він і романістом став саме тому, що був блискучим журналістом. І свої романи писав, як газетні колонки — терміново у номер, рівно на кількість знаків, необхідну, щоб заповнити шпальту. Мені навіть прикро, що сьогодні роман — це обов’язково важка книга, яку вже не кожен дочитає до кінця. Може, тому ми більше не маємо таких письменників, як Сенкевич? Або Дюма...

Портрет Генрика Сенкевича, Казімєж Мордасевич. Джерело: Національний музей у Варшаві

Я прийшов на зупинку якраз до приїзду мого автобусу. Наступного ранку поїзд уже віз мене із Кельце до Варшави, де я зупинився ненадовго — тільки щоб виступити на конференції й дочекатися свого літака. Уже за день я знову був у потязі, який цього разу вирушав до аеропорту. Я відкрив комп’ютер і почав писати, одночасно міркуючи, чи встигну впоратися з текстом під час короткотривалої залізничної подорожі і не надто довгого перельоту. І коли я прикидав кількість знаків і кількість часу, раптом побачив його — він сидів у кінці вагона, з великим блокнотом у руках, швидко щось записуючи й посміхаючись вдалому повороту сюжету. Звичайно ж, його не потрібно було шукати в тихому маєтку. Він був тут — на цьому вокзалі, в цьому поїзді, в цій стрімкій Польщі, в цьому рухомому світі...

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Віталій Портников

Письменник, журналіст, громадський діяч. Оглядач «Радіо Свобода», член Українського ПЕН-клубу. Засновник і ведучий телепрограми «Політклуб…