Мурал у Лодзі. Фото: Катажина Пілярська

Мистецтво великого формату

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Величезні, різнокольорові, підстерігають на вулицях у найменш очікуваних місцях — саме такі вони, мурали. Їхніми авторами нерідко є всесвітньовідомі митці, а самі гігантські малюнки на стінах будинків — справжні витвори мистецтва, але при цьому доступні кожному, недовговічні й ефемерні.

— Вам подобається цей мурал?
— Який мурал?
— Оцей ось, тут, — вказую рукою на величезну роботу Пітера Фусса, відомого польського творця стріт-арту.
— А, це! Я думала, це якась реклама, — відповідає мені жінка середнього віку, що мешкає поблизу шахти «Вуєк» у Катовицях.

Чорно-сірий мурал («Можна було зробити його кольоровішим», — продовжує жінка) зображує людей із портфелями, що йдуть на роботу і з роботи. І напис: «Не думай, не питай, плати податки, голосуй за нас». Це одна з кількох десятків робіт, створених у місті в рамках традиційного вже фестивалю вуличного мистецтва. Інституція культури «Катовиці — місто садів» Пол. Katowice Miasto Ogrodów. вирішила оживити мегаполіс, у якому не бракує порожніх облізлих стін: численні роботи з’явилися у закинутих, старих і колишніх промислових районах.

Слово «мурал» походить з іспанської мови й означає витвір декоративного настінного живопису, найчастіше монументального. За часів Польської Народної Республіки такі панно створювалися з двоякою метою: рекламною та освітньою — наприклад, популяризували якусь акцію. Тому асоціація з рекламою небезпідставна. Хоча, звичайно, сумно: навіть споглядаючи мистецький твір, ми передовсім припускаємо, що нам хочуть щось продати.

Галереї просто неба

Великоформатний живопис можна побачити в десятках польських міст. Вроцлав, Познань, Люблін, Щецин — вони можуть похвалитися чудовими роботами митців з усього світу. Але у трьох містах муралів особливо багато. Крім Катовиць, це також Лодзь і Ґданськ, які поставили перед собою мету: не тільки оживити спальні мікрорайони й місто загалом, а й створити справжні галереї просто неба.

Схоже, лідером тут є Лодзь. По міських муралах організовуються цілі екскурсії, а на сайті Лодзької туристичної організації є мапа, на якій позначено понад 150 стінописів та творів стріт-арту. Нещодавно я вирушила на прогулянку містом у пошуках цих об’єктів, ходила, звіряючись із мапою, вісім годин і зробила за цей час понад 800 фотографій. Втім, я не побачила й половини захованих у Лодзі чудес.

Мурал у Познані з зображенням уродженця міста, поета й перекладача Станіслава Бараньчака. Фото: Катажина Пілярська

Фонд GALERIA URBAN FORMS 12 років тому розробив проєкт галереї муралів. Засновники фонду вирішили запрошувати до Лодзі митців стріт-арту, щоб таким чином «зодягнути місто у мистецтво». На щастя, у Лодзі зберігаються і старі мурали, тож біля самісінького вокзалу вас зустрічає ледь виблякла реклама магазинів Pewex Мережа крамниць у ПНР, які торгували за тверду валюту, відповідник совєтської «Берізки»..

Що ж зображено на муралах? Тварини, люди, лодзькі знаменитості (наприклад, піаніст Артур Рубінштейн), історичні сцени, рекламні варіації з епохи ПНР, сюрреалістичні сцени, барвисті плями — кожен мурал неповторний. Однак два твори справляють особливе враження.

Один із них — це робота випускника факультету скульптури вроцлавської Академії мистецтв Лукаша Берґера. Мурал — напис «CISZA» («ТИША»), для створення якого митець використав не тільки фарби, але й пів тонни прутів із неіржавної сталі, загалом 1300 штук. Залежно від позиції сонця промені, які падають на стіну з прутами, утворюють тіні різної довжини, роблячи напис ще більш виразним. Створений 2015 року, він став першим такого роду витвором у світі.

Напис «ТИША» на будинку в Лодзі. Фото: Катажина Пілярська

Автором другого знаменитого лодзького муралу є португальський майстер графіті під псевдонімом VHILS, який славиться тим, що не стільки малює на стінах, скільки творить скульптури, беручи стіни за основу. Його лодзька робота, можна сказати, висічена у стіні: вона оголює цеглу й шари тиньку.

Ґданським районом Заспа також водять екскурсії, наче гігантською виставкою. Місто поставило перед собою сміливе завдання: створити найбільшу в Європі колекцію великоформатного живопису визнаних митців з усього світу. Нині виставка «Мурали Ґданськ – Заспа» налічує тільки близько 50 творів, але все ще попереду. Крім того, з’явилася Ґданська школа муралу — платформа, де творці вуличного мистецтва можуть обмінюватися досвідом.

Мурал у Лодзі. Фото: Катажина Пілярська

Ще одна міська галерея постала з ініціативи місцевої влади на варшавському Урсинуві. Ось уже кілька років у цьому величезному типовому районі один за одним з’являються нові мурали. Зрештою, інші райони столиці не відчувають нестачі в стріт-арті. Найяскравіший і найбільш незвичний приклад останнього часу — живописний портрет знаменитої польської рок-вокалістки Кори (Ольґи Яцковської). Мурал немовби злився з розташованим поруч деревом, завдяки чому Кора час від часу «змінює зачіску».

Мурал зі знаменитою польською рок-співачкою Корою в різні пори року. Фото: Євген Клімакін

Стріт-арт породив також один із найвідоміших символів міста — пальму авторства Йоанни Райковської, що з 2002 року красується на жвавому перехресті в центрі Варшави, на кільці Шарля де Ґолля. Її поставили там ненадовго, але інсталяція настільки вросла в міський пейзаж, що тепер ніхто вже не уявляє без неї міста. А нещодавно пальма ненадовго стала символом зміни клімату: її зелене листя замінили коричневим і висохлим, аби привернути увагу до небезпеки, що загрожує планеті.

Навіщо це все?

Перед стріт-артом стоїть не тільки естетичне завдання. Як і будь-який інший вид мистецтва, він може навчати, боротися, приносити користь. Немає жодних сумнівів щодо того, що мурали змінюють міста, а іноді залучають мешканців до тієї чи іншої діяльности. Одного разу під час катовицького фестивалю стріт-арту відбулася акція: люди зафарбовували ненависні написи. За словами прессекретаря «Міста садів» Лукаша Калембасяка, в наступні роки мешканці самі приходили й запитували, чи буде фарба, тому що хотіли замалювати нові образливі написи на стінах.

Мурал у Катовицях. Фото: Катажина Пілярська

Дуже часто творці стріт-арту — громадські активісти. Вони вірять: завдяки їхнім акціям люди звернуть увагу на важливі проблеми. Чимало такого роду міських інсталяцій створив відомий митець Павел Ковзан, що працює під псевдонімом Dwasha. Наприклад, він розвішував у містах шпаківні без входу (прагнучи тим самим заохотити мешканців виготовляти годівниці) та бутафорні картонні камери (привертаючи увагу до того, що в сучасному світі люди повсюдно під прицілом систем відеоспостереження). А одного разу, щоб нагадати владі Ратибора про закинуту будівлю, яка псувала ансамбль міського Ринку, Ковзан облив її білою фарбою, сподіваючись, що після цього місто врешті відремонтує будинок. Однак мешканці відреагували несподівано: вони забажали, щоб будівля такою й залишилася.

Не тільки мурали

Окрім муралів, сучасні митці створюють і менш довговічні твори мистецтва. Не бракує їх і на катовицькому фестивалі.

Одного разу перед спортивно-концертним комплексом «Сподек» розмістила свою інсталяцію Аґата Олєк — мисткиня, відома на весь світ, зокрема, тим, що обв’язала гачком скульптуру бика з Волл-стріт. У Катовицях вона в зв’язані гачком рожеві покрівці загорнула екскаватори — символ перекопаного тоді міста. Мисткині допомагало багато мешканців — зрештою, кому ж не хочеться навчитися в’язати в такої знаменитості?

Американський автор мистецьких інсталяцій Марк Дженкінс поставив на головній вулиці міста, Мар’яцькій, фігури в людський зріст, склеєні з поліетиленової плівки й скотчу й зодягнуті в спортивні костюми. Щоб добитися природних розмірів кожної фігури, митець спершу сам обмотувався плівкою й закріплював її скотчем, після чого розрізав цю оболонку і склеював її, зміцнивши дерев’яним «скелетом». Фігури були встановлені так, нібито вони вламуються в один із будинків. Невеликою річечкою Равою якийсь час тому плавав будинок, а над нею й досі світиться неоновий напис «Захід сонця».

Завдяки цим акціям Катовиці стали містом, куди шанувальники стріт-арту приїжджають із різних, часом досить віддалених місць. А 2019 року фестиваль зробив ставку на звукові інсталяції, додавши до своєї назви слова urban sound — звуки міста.

Ефемерний, як стріт-арт

Найбільше мене засмучує недовговічність вуличного мистецтва. Хоча в Катовицях було створено кілька десятків муралів, сьогодні їх залишилося вже тільки дві дюжини: то треба утеплити будинок, то просто хтось зафарбовує малюнки. Це сталося і з муралом із часів ПНР, повз який я щодня проходила дорогою до ліцею в моїх рідних Ґлівицях. На ньому було зображення склянки молока і напис — здається, «Пий молоко». Щодня я шкодувала, що не маю чим його сфотографувати, а одного дня мурал зник під шаром пінопласту й фарби.

Про подібні релікти минулої епохи останнім часом багато говорилося у Варшаві. Дві роботи в столичному районі Праґа, які упродовж років рекламували давно вже ліквідований ювелірний магазин, а також крамничку, яка торгувала годинниками й фотоплівкою, одного чудового дня замалювали білою фарбою. Імовірно, на їхньому місці з’являться інші реклами — однак, щоби пам’ять про замальовані панно збереглася, художники з Goodlooking Studio створили поблизу майже ідентичний мурал.

Мурал від Goodlooking Studio у Варшаві. Фото: Катажина Пілярська

Коли я запитую про це самих митців, вони пояснюють, що творці стріт-арту змиряються з недовговічністю своїх витворів. Вони усвідомлюють, що працюють у мінливому просторі й часом навіть вважають цю швидкоплинність і тлінність перевагою. На щастя, іноді їхні роботи вдається зберегти для нащадків завдяки колекціонерам, інтернету та документалістам.

Переклав Андрій Савенець

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Катажина Пілярська

Майже 10 років була кореспонденткою та ведучою програм на Польському радіо. Як ведуча циклу передач «Хроніка народження “Солідарности…