Олена Міщенко: Нещодавно ви повернулися з Києва до Варшави. Наскільки складно було виїхати?
Максиміліян Ріґамонті: Я хотів їхати з Києва потягом до Перемишля, але виявилося, що він уже не курсує і на той момент були лише гуманітарні. Я приїхав уночі на вокзал, було темно, світло повністю вимкнене, жодної інформації, скрізь багато озброєних поліцейських. Людей на перонах було дуже мало, мабуть, всі вже сиділи у вагонах. Я довго не міг знайти потяг — його просто не було видно в темряві. Але раптом я помітив відчинені двері, біля них стояв провідник, який мене, можна сказати, врятував. Якби не він, я б не помітив вагони й невідомо, коли б виїхав із Києва. Почувши, що потяг їде до Львова, я не роздумуючи у нього сів.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіЦе був поїзд зі сходу, люди втікали ним уже понад добу. Місць не було, можна стати чи сісти тільки в проході, але я був настільки втомлений і виснажений, що було все одно. Пізніше провідник — спасибі йому — знайшов для мене місце біля багатодітної родини. Навколо були тільки матері з дітьми. Я спостерігав за пасажирами, але не до кінця усвідомлював, що це потяг із біженцями. Через кілька хвилин бабуся одного хлопчика сказала, що на горі є місце, мовляв, залазь туди й поспи. Так я і зробив.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіПісля дев’ятигодинної подорожі ми прибули до Львова. Я попрощався з сусідами по полицях і пішов шукати інший потяг на Перемишль. І там, у черзі на поїзд знову зустрів родину, з якою щойно їхав. Я почав їх розпитувати, звідки вони. Виявилося, з Маріуполя. Альбіна, її син Саша, якому 3,5 роки, і свекруха Наталя. У рідному місті, яке вже майже знищене російськими військами, залишився чоловік Альбіни. У руках вони тримали дві сумки і поліетиленовий пакет. Це були всі їхні речі, все, що ця родина тепер мала.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіЯ запитав, чи вони мають до кого піти. Виявилося, що ні. Я взявся шукати для них помешкання. Мій друг запропонував їм квартиру. О 4-й ранку ми прибули до Перемишля, а звідти поїхали до Варшави. Зараз тут вони мають житло, їжу, трохи грошей, одяг. Альбіна шукає роботу, і я знаю, що скоро в них усе налагодиться.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіАналізуючи свою поїздку до Києва й усе, зроблене мною там, я розумію: найцінніше є те, що мені вдалося допомогти цій родині. Серце стискається від думки, що моя сім’я могла б опинитися в такій ситуації.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіОМ: Як часто ви бували в Україні до війни?
МР: Усе моє професійне життя і мої успіхи так чи інакше пов’язані з Україною. Фото з Биківні біля Києва, зроблене 2011 року, відзначене польською нагородою Grand Press Photo 2012. Пізніше ми з дружиною Маґдалєною Ріґамонті зробили книжку «Відлуння» про Волинь — сторінку з історії польсько-українських відносин. Я дуже шаную і завдячую Україні. Тому зараз, у часи війни, якби не поїхав туди, то просто не зміг би дивитися в дзеркало. Для мене таке рішення було очевидним, тому я пішов на це.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіОМ: Як і коли ви поїхали в Україну, охоплену війною?
МР: Я організував цю поїздку сам, на власні кошти. 3 березня я вирушив із групою іноземних журналістів, які їхали до Львова. Загалом це було не так просто. Спочатку я мав дочекатися їхнього дозволу, бо не всі хочуть брати сторонніх осіб в автівку, але, зрештою, переконав їх. Один із журналістів був з Австралії, другий — британець. Раніше вони працювали в багатьох країнах, але в Україні трохи загубилися. І справа навіть не в мові, а в реаліях. А я неодноразово бував в Україні, знаю реалії, розумію менталітет, можу вписатися в повсякденне життя, тому багато в чому допоміг їм. Так ми разом приїхали у Львів і там уже наші дороги розійшлися.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіОМ: І що далі?
МР: Мені вдалося залагодити подальшу подорож через одну організацію, яка зараз займається доставкою гуманітарної допомоги з-за кордону вглиб України. Зі Львова я їхав машиною, схожою на швидку допомогу, вона була вщент набита гуманітаркою і спорядженням. На дорогах один за одним стояли блокпости. На кожному українські військові й поліція перевіряли всіх. Тому дорога, яка зазвичай займає кілька годин, тривала півтори доби.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіДорогою до Києва ми зупинилися на ночівлю у Вінниці, яку тоді обстрілювали. Коли зазвучала повітряна тривога, ми втекли в укриття. Там я почав фотографувати людей, бо ж я репортер і не міг стриматися. І хтось, мабуть, повідомив поліцію, що є чоловік, який знимкує будівлю всередині й людей. Поліцейські приїхали, забігли в підвал з піднятою зброєю й криками: «Руки вгору! До стіни!» Це було трохи як у кіно. За півтори години все перевірили, ми потисли одне одному руки, я побажав їм успіху й на цьому розійшлися. У Вінниці панує атмосфера війни, а в передмістях Києва війну було дуже добре видно.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіМР: Те, що там відбувалося, забути неможливо. Йшов сніг, було холодно, -2 градуси морозу. Навколо спалені автівки, розстріляні вікна. Міст підірвали, тому люди переходили річку по саморобній кладці, зробленій з усякої всячини: піддонів, шин, якихось велосипедів. Вода холодна, взуття в людей мокре. Усе виглядало жахливо. Не побоюся вжити цього порівняння, це було як Сталінград. Трагедія. Під підірваним мостом зібралися сотні людей. 500 чи 800 осіб (не знаю скільки точно) чекали, щоб пройти цим саморобним пішохідним мостом і вибратися з того пекла.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіВ Ірпені був будинок для людей похилого віку. Вони самостійно не могли пересуватися, дехто з них узагалі не міг рухатися. Їх переносили через річку в пластикових ванночках, які зазвичай використовують для купання немовлят. Також перевозили на візках із супермаркетів. Це катастрофа. У мене є фото дівчинки, яка тримає на руках собаку. Погляд дитини й очі пса промовляють одне і те ж: тотальне нерозуміння і страх.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіМи з двома колегами дійшли до останнього українського блокпоста і я зрозумів, що треба негайно звідти виходити. Тому що за 300 метрів уже стояли російські солдати, що було дуже ризиковано для нас. А через два дні там загинув журналіст NYT.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіУже коли почалися бої зі сторони Броварів, я зрозумів, що більше там нема чого залишатися. У мене не було на це ні коштів, ні авто — логістика була ускладнена. Я і так зробив, що міг — і це багато. Тоді я вирішив, що потрібно повертатися додому. Хоча, звісно, мене не полишала велика спокуса залишитися. Та це було б надто ризиковано.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіЯ хотів показати загальну атмосферу, таку в широкому кадрі, а не зосереджуватися на конкретних людях чи ситуаціях. Я був у госпіталі для поранених українських військових, звідти привіз репортаж. Також зробив серію про людей, які втікали потягом на захід.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіОМ: Ви спілкувалися з російськими солдатами?
МР: З росіянами я близько не контактував. Натомість записав інтерв’ю з українським військовим у госпіталі, який був свідком такої картини: семеро жінок стояли, в однієї була дитина на руках, вони махали росіянам і казали їм забиратися геть із української землі. Тоді російські військові дістали автомати і просто розстріляли тих жінок. Як назвати таких людей? Убивці!
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіОМ: Як живе Київ у час війни?
МР: По всьому місту блокпости, барикади, контролі. Журналістська робота дуже ускладнена, бо там уже майже нічого не знімеш. Ми не можемо показувати об’єкти, розташування будинків, військових — усе це може стати інформацією для ворога.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіНа вулицях людей не видно. Є поодинокі перехожі, які хутко прямують до магазинів і швиденько повертаються додому. У мене таке враження, що в Києві залишилося близько 20 % населення, автівок на вулицях немає, хоча громадський транспорт їздить. Я жив на лівому березі. Це ускладнювало мою роботу, бо все відбувалося, як правило, на правому. Доводилося переходити мости пішки, шукати транспорт, щоб поїхати туди, куди потрібно.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіКиїв дуже добре організований. Люди, з якими я жив, — бійці столичної територіальної оборони. У них є зброя, боєприпаси, спорядження. Вони максимально рішучі, це видно і відчувається. Як тільки в Києві помітять бодай один російський танк чи солдата окупаційних військ, українці влаштують їм пекло на землі. І я їх чудово розумію. Я — громадянин Польщі, мені 48 років і я маю багато друзів такого ж віку. Якби якісь російські танки ввійшли в мою країну, ми всі воювали б з російськими окупантами до останнього.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіОМ: Як у містах перевіряють іноземців?
МР: До всіх, хто приїжджає в Україну, ставляться трохи підозріло, особливо якщо цей хтось має фотоапарат. Камера стала своєрідною загрозою для людей, і мені знадобився якийсь час, щоб зрозуміти це. І тільки коли я отримав акредитацію від Міністерства оборони України, стало спокійніше.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіЯ не вперше на війні. Кілька разів був у Афганістані, тож обстріли, вибухи й узагалі небезпека для мене не новинка. Але ми всі були шоковані тим, що сталося 24 лютого.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіОМ: Чим російсько-українська війна відрізняється від інших війн?
МР: Наприклад, Афганістан — це регіон світу, де завжди було неспокійно. Я був там під час стабілізаційної місії польського військового контингенту і працював із солдатами, які закріплювали певні форми миру. Звичайно, там були обстріли, вибухи, людські трагедії. Але війна в Україні відрізняється хоча б тим, що, наприклад, Афганістан, Лівія, Ірак далеко від Європи й війни там не становили прямої загрози для демократичного світу. А тут у нас війна у сусіда, жахливий тиран напав на вільну країну.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіНе всі поляки їздили у східноєвропейські країни, тож часом у нас думали, що це десь далеко за горами, за лісами. Але ні, Київ близько. Це всього лише кілька годин потягом чи автівкою. Зараз Україна захищає свій народ, свою державу.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіЦе не просто війна, це зіткнення цивілізацій і боротьба за цінності. З одного боку, Росія з її середньовіччям і масою людей, які не мають доступу до правди, а з іншого — Україна. Українці впродовж тривалого часу боролися за свою незалежність, самобутність, демократію і 2014 року їй вдалося це вибороти. Тому Путін так розлютився. Він хоче мати вплив, і прагнення України виводить його з рівноваги. Путін — не божевільний, він просто повний психопат, маньяк. У житті зазвичай не буває таких ситуацій, коли щось чорне, а щось біле, бо, як правило, усе завжди має сірий відтінок. Але в цій війні є чітка лінія, яка розділяє сторони на біле і чорне, на добро і зло.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіПутіна треба ізолювати, маргіналізувати, зробити все можливе, аби його не існувало. НАТО, на мою думку, повинно не тільки підтримати Україну військово і постачанням зброї, але й урешті визначити свою позицію в цій війні, бо поки що у них існує страх перед великим Путіним. А він не великий. Українці його не бояться. Вони воюють, бо впевнені, що на боці добра. Український народ не надіється, а знає, що вистоїть до кінця, до повної перемоги.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіОМ: Як війна змінює відносини українців і поляків?
МР: Допомога, яку Польща зараз надає Україні на різних рівнях, уже має колосальний вплив на стосунки наших народів. Ставлення до драматичних сторінок спільної історії змінюється. Звісно, ми пам’ятатимемо різні події з минулого, але це не буде нашим головним аргументом і приводом для розмов і дискусій. Тема історії минулого століття відходить на другий план, і зараз у нас є великий шанс побудувати нові стосунки, засновані на дружбі, любові та довірі. Це найбільша цінність цього страшного часу.
Російсько-українська війна, березень 2022. Фото: Максиміліян РіґамонтіЗараз час випробувань. Люди не знають одне одного, але навзаєм допомагають. Ви пишете просто у фейсбуці незнайомим людям і отримуєте всіляку допомогу. Ці люди їздять за власні гроші, дають безкоштовно житло, одяг, їжу. Вони не повинні цього робити, але роблять, бо хочуть. І це те, що розбудовує польсько-українські відносини і зв’язки більше, ніж політики на своїх рівнях. Українці, яких я зустрічав, завжди казали: будь ласка, подякуйте полякам за те, що вони для нас роблять.
