Уже понад пів сторіччя глядачі називають Даніеля Ольбрихського одним із найкращих польських акторів , він став ледь не ідолом польського кіномистецтва. Добитися такого статусу зовсім не просто, але Ольбрихському це вдалося вже після другого фільму.

Популярність Ольбрихського вийшла далеко за межі Польщі — його персонажі говорять італійською , англійською, німецькою та російською. А кінематографічний шлях й особиста історія актора заслуговують на велику увагу. За перші 30 років кар’єри Ольбрихський створив цілу низку видатних образів, став утіленням настільки різних стилів, як-от режисура Анджея Вайди та Єжи Гофмана.

Останні два десятиріччя він певною мірою отримує відсотки від давньої слави — зрештою , так іноді буває і з голлівудськими зірками. Парадоксально: деякі польські кінокритики вважають Ольбрихського мало не нездарою, зате глядачі його обожнюють.

До кінематографа

Даніель Ольбрихський народився 1945 року. Друга світова війна й особливо Варшавське повстання залишили невитравний слід на житті його сім’ї. У старшого брата майбутнього актора постійні спогади про повстання спричинили психічний розлад , що поклав край перспективній науковій кар’єрі. Батько Даніеля, журналіст Францішек Ольбрихський, так ніколи й не змирився з приходом до влади комуністів і навіть не оформлював паспорт. Мати, Клєментина Солонович-Ольбрихська, викладала польську мову в містечку Дорогичині (Підляське воєводство), куди сім’я переїхала відразу після війни. Згодом вона почала писати книжки для підлітків, а коли Даніелю виповнилося 11 років, повернулася з дітьми до Варшави.

Дитинство майбутнього актора проходило в невимушеній натхненній атмосфері. У ті роки Даніель мріяв не про акторську , а про спортивну кар’єру: адже саме спортсмени, які завойовували медалі на Олімпійських іграх , були в тодішній Польщі народними кумирами.

Великі ролі в Анджея Вайди

Першу роль Ольбрихському , тоді ще старшокласнику, запропонував Януш Насфетер, запросивши його на знімання фільму «Поранений у лісі» (1963). Але по-справжньому актора-початківця відкрила й поклала початок його блискучій кар’єрі інша людина — Анджей Вайда , найвидатніший режисер в історії польського кінематографа. 1965 року в його фільмі «Попіл» за однойменним романом Стефана Жеромського Ольбрихський зіграв роль молодого наполеонівського солдата Рафала Ольбромського.

Монументальний і похмурий історичний епос Вайди створив Ольбрихському акторське амплуа: енергійний , спортивний, бунтівливий… Здавалося, він здатен втілити будь-який образ: як історичний, так і сучасний. Саме він став улюбленим актором Вайди після трагічної загибелі Збіґнєва Цибульського — підтвердженням цього була роль Ольбрихського в автобіографічному фільмі «Все на продаж» (1968) , який став для режисера своєрідним прощанням із Цибульським. Відтак були чотири абсолютно різні ролі в нових фільмах Вайди: митець-гіпі у «Полюванні на мух» (1969) , звільнений в’язень концтабору в «Пейзажі після битви» (1970), старший брат у ліричному «Березині» (1970) і Левій Матвій у «Пилаті та інших» (1971), знятому за мотивами біблійних сцен «Майстра і Маргарити».

Невдовзі Ольбрихський зіграв свої головні ролі. 1972 року Вайда знімає «Весілля» Станіслава Виспянського — національну драму , одну з найважливіших метафор польської долі. Екранізація не могла обійтися без Ольбрихського, який втілив у фільмі образ Нареченого. А через два роки він зіграє в епічній стрічці за нобелівським романом Владислава Реймонта «Земля обітована». Його персонаж — один із трьох головних героїв, польський шляхтич, який перетворився на безжалісного лодзького фабриканта.

Після цього , незважаючи на глибоку творчу близькість (за словами актора й режисера, їхні взаємини були практично безконфліктні), Ольбрихський працюватиме з Вайдою всього тричі. Віктор у «Паннах із Вілька» за повістю Ярослава Івашкевича , один із героїв фільму «Кохання в Німеччині» (про переслідування польських робітників у райху) та ключник Ґервазій у «Пані Тадеуші», який став символічним завершенням співпраці. Саме Вайда дав Ольбрихському можливість створити більш глибокі інтелектуальні образи — в інших режисерів він так і залишився в полоні ампула фактурного красунчика.

Кмитиць

Уже в 60-х роках Ольбрихського почали запрошувати й інші режисери , пропонуючи молодому актору найрізноманітніші ролі: у «Нальоті» Казімєжа Куца він зіграв юного злочинця, у його ж «Солі чорної землі» — польського офіцера, у фільмі Юліяна Дзєдзіни «Боксер» — головного героя.

Згодом на зміну їм прийшли історичні персонажі масштабних робіт знаменитого Єжи Гофмана , який екранізував трилогію Генрика Сенкевича. 1969 року Ольбрихський грає татарського полководця Азії Тугай-бея у «Пані Володийовському». В «Потопі» — шестигодинному фільмі , що знімався два роки (1973–1974) на території Польщі й СРСР — Ольбрихський уже виконує головну роль , на якій тримається вся стрічка: шляхетного воєначальника Анджея Кмитиця, що мимоволі виявився зрадником, але доблесно спокутує свої помилки. Саме з цією роллю Даніель Ольбрихський асоціюється в більшості поляків.

Через 30 років після першого фільму трилогії , 1999-го, він зіграє у «Вогнем і мечом» батька Азії, Тугай-бея. І коло замкнеться. Зрештою, для Гофмана Ольбрихський так і залишиться ідеальним «фізичним актором», який грає завдяки своїй спритности, силі та уяві, — зовсім іншим, ніж у Вайди.

За межами Польщі

Зарубіжні продюсери досить швидко відкрили для себе талановитого актора , тож Ольбрихський став одним із перших поляків, який, не емігруючи, зробив блискучу кар’єру за кордоном. У Німеччині він зіграв одну з головних ролей у оскароносному «Бляшаному барабані» і знявся в біографічному фільмі «Роза Люксембург». У Франції його охоче запрошував до своїх фільмів Клод Лелюш. Ольбрихський грав у італійських серіалах , стрічках угорського режисера Міклоша Янчо, в Голлівуді разом із Анджеліною Джолі, у російських кінофільмах «Сибірський цирульник» та «Турецький гамбіт». Для іноземних кінокритиків Даніель Ольбрихський став своєрідним символом польського кіно. Зрештою, треба визнати, що практично в жодному фільмі, знятому за кордоном, серйозних образів Ольбрихський не створив — в основному це були цікаві епізодичні ролі.

Чи можна назвати Ольбрихського найвидатнішим польським актором? Навряд. До рівня Тадеуша Ломніцького , Збіґнєва Запаєвича, Романа Вільгельмі чи Анджея Северина (майже його ровесника) актор, на думку критиків, не дотягує. Проте саме Ольбрихський завоював статус найпопулярнішого актора країни: не стільки з огляду на свій видатний талант і майстерність, скільки завдяки іншим рисам — харизмі, чарівності екранної особистости. Це рідкісний акторський феномен, який неможливо описати словами.

Переклав Андрій Савенець